Ібн-Сіна 3 page

Суспільство як система

17.2.5. Духовні проблеми

Філософсько-антропологічне розуміння глобальної пробле­матики виводить науку і суспільство на усвідомлення того, що доля людства і світу в цілому залежить зрештою від розв 'язання питань духовного порядку. Це ще одна глобальна проблема су­часності. Йдеться про формування відповідних людських якос­тей, без яких неможливе ані застосування екологічно чистих технологій, ані раціональне ставлення до природних ресурсів, ані встановлення справедливого світового економічного поряд­ку, ані формулювання мети сучасного людства як єдиного ці­лого, ані уявлення людини про своє місце у світі, ані вироблен­ня перспективних ціннісних орієнтацій людей і суспільства, ані утвердження оптимістичного погляду на процес світового розвитку.

Саме у продукуванні і транслюванні цих якостей полягає глобальна місія такого соціального інституту як система осві­ти. У праці "Людські якості" А. Печчеї підкреслював, що для приборкання технічної революції та спрямування людства до гідного майбутнього необхідно передусім подбати про зміну са­мої людини, а це означає зміну системи освіти. Вона пережи­ває зараз глибоку кризу — кризу соціалізації, зростання від­риву освіти від культури, відставання її від науки, пригнічен­ня людського в людині (орієнтація на технократичні і конформістські цінності), невідповідність освітянських систем очікуванням людей.

Глобальну кризу освіти досить глибоко проаналізовано у світовій та вітчизняній філософській, соціологічній, психоло­гічній та педагогічній літературі. її вияви демонструють об'єктивні свідчення про стан і тенденції в освіті та письмен­ності. За даними ЮНЕСКО (Організація ООН з питань освіти, науки і культури), понад 100 млн дітей шкільного віку на по­чатку 90-х років XX ст. не відвідували школу, у світі налічува­лося майже 1 млрд неписьменних. Ці роки принесли розвине­ним країнам зниження неписьменності, а країнам "третього світу" — її зростання. Наприкінці XX — на початку XXI ст. світ, у тому числі держави СНД, спіткало нове масове явище

— "функціональна неосвіченість", що охопило десятки міль­йонів людей. Сутність цієї неосвіченості полягає у диспропор­ції між рівнем освіти і підготовленістю до виконання функцій, що мали б відповідати цьому рівню.

Пошуки шляхів подолання глобальної освітянської кризи в Україні концентровано відобразилися у Державній національ­ній програмі "Україна XXI століття: Стратегія освіти" (1993), законах України "Про освіту", "Про мови" і "Про вищу осві­ту". Цей комплекс заходів відповідає міжнародним проектам "Освіта для 2000 року" (ФРН), "Освіта американців для XXI століття" та "Нація в небезпеці" (США), "Освіта майбут­нього" (Франція), "Модель освіти для XXI століття" (Японія). Зазначені документи спираються на те, що й у XXI ст. тенден­ції освітянської системи як важливого соціокультурного ін­ституту суспільства глибоко вкорінюватимуться у процеси трансформації соціальної, політичної, культурної та економіч­ної сфер життя світового співтовариства.

Зміна самої людини передбачає об'єктивне оцінювання за­грози духовному середовищу суспільства як важливої глобаль­ної проблеми сучасності. Чимало філософів, соціологів, про­гресивних учених, майстрів культури і політичних діячів світу звертають увагу на такий парадокс: з одного боку, починаючи з другої половини XX ст., у зв'язку з гігантським розвитком засобів масової інформації констатується значний прогрес сві­тової і національних духовних культур, а з іншого — саме в цей час виникає так звана масова культура, яка претендує на підкорення культур усього світу, його культурну "колоніза­цію", становить загрозу культурним надбанням усіх країн.

Якщо Рим дав світові право, Англія — парламентаризм, Франція — культуру і республіку, то, як зауважував амери­канський вчений і політичний діяч 3. Бжезінський, "масову культуру" поряд із науково-технічним прогресом "подарува­ли" світові США. Сумнівна заслуга, тому що "масова культу­ра" — це результат глибокого розпаду всієї сучасної культури, її комерціалізації. Всупереч цьому, США нав'язують "масову культуру" всьому людству. У царині культурного обміну домі­нує продукція кінематографа США: вона захопила 50 % кіно-ринку Франції, Італії, Данії та Голландії, 60 — ФРН, 80 — Ве-

Тема 17

Суспільство як система

ликої Британії, понад 80 % — Японії. США займають перші позиції в експорті розважальної музики, телевізійних програм тощо. Поза будь-яким сумнівом, "масова культура", за оцін­кою самих американських дослідників, жодним чином не зба­гачує світову культуру.

В Україні за останнє десятиліття XX ст. література, театр, наука, музеї тощо, як і освіта, опинилися у кризовому стані, зокрема завдяки неконтрольованому поширенню на її тере­нах "масової культури". Україна потребує духовного розви­тку народу. Отже, поряд із розбудовою державності, утвер­дженням ринкової економіки, вкрай необхідна нова куль­турна політика.

Аналізуючи глобальні проблеми та становище людини в їх межах, роль людини у їх вирішенні, соціально-філософська думка вийшла на обґрунтування нагальної потреби формуван­ня свідомості людей та суспільства, адекватних ситуації, що склалася. Ядром такої свідомості має бути глобальний світо­гляд, який повинен висвітлити особливості сучасної всесвіт­ньої цивілізації, виявити і врахувати коріння сучасних гло­бальних проблем, знайти шляхи їх переборення, а також уяс-нити майбутню перспективу людства. Йдеться про сенс пе­ребування людини на Землі та в Космосі, про місце людини за її суттю. Глобальний світогляд передбачає глибоке розуміння проблеми виживання людства, залежності від цього вирішен­ня всіх інших проблем. Він має перетворитися на невід'ємну частину нової культури. Сутність його полягає не у заперечен­ні прогресу, не у зневірі та песимізмі, не у поверненні до мину­лого, оскільки прагнення до панування людини над людиною і над природою не може бути позитивним, а у відкритті людству оптимістичної перспективи. Глобальний світогляд буде прита­манним новій людині, яка стане справжнім господарем Всесві­ту, тому що не буде хижаком стосовно інших людей і природи.

Завдяки глибоким змінам у системі міжнародних відносин початку 90-х років XX ст. людство переживає перехідний етап від післявоєнного до нового міжнародного устрою, до мирного періоду своєї історії. Можливості успішного просування цим шляхом збільшилися. Однак не слід впадати в ейфорію, забу­вати про реалії сьогодення.

Досягнення консенсусу, зокрема стосовно шляхів вирішен­ня глобальних проблем сучасності, — дуже складна, динаміч­на і суперечлива справа. Все залежатиме від того, чи прийдуть на зміну протиборству відносини партнерства, чи буде створе­но надійний механізм вирішення глобальних проблем. Важли­во усвідомити, що головна складність — не прощання зі ста­рим, а створення нового світопорядку.

На цьому шляху зроблено лише перші кроки, з'явилися перші паростки. Людству ще доведеться по-новому осмислити необхідність врятування своєї цивілізації на основі діалектич­ного, оптимального сполучення національних і вселюдських інтересів. Перед людством постала дилема: або переможе вузь-конаціональний егоїзм і світ буде відкинуто на багато десяти­літь назад у вир непримиренної конкуренції завищено оціне­них національних інтересів, або на стабілізуюче начало між­народного життя перетворяться партнерство, взаємодопомога, взаємодія та взаєморозуміння всіх держав і народів світу, об'єднаних спільними загальнолюдськими цінностями.

Це зовсім не означає відмову від належної оцінки та реаліза­ції власних національних або соціально-класових інтересів кожної держави, кожного народу. Йдеться лише про пріорите­ти вселюдських цінностей в ім'я збереження цивілізації та її досягнень шляхом подолання загострених глобальних проб­лем. Одночасно це й основа реалізації специфічних власних за­вдань будь-якої країни. Зусилля всіх народів мають бути об'єднані перед загрозою глобальних проблем задля продов­ження існування і прогресу людського роду. В іншому випад­ку, об'єднати зусилля народів заради вирішення глобальних проблем не вдасться. Це буде катастрофа. Глобальні проблеми, якщо їх послідовно, крок за кроком не вирішувати, будуть дис­кредитувати і підривати те позитивне, що накопичене люд­ством, особливо за останні роки.

Застосування цих підходів, утвердження такого порядку у світі має розгортатися на національному, регіональному та глобальному рівнях на основі таких універсальних принципів, як демократизація, демілітаризація і гуманізація, під егідою ООН, за активної ролі міжнародних організацій континенталь­ного і регіонального рівнів, масових антивоєнних, екологіч­них, медичних та інших демократичних рухів.

Тема 17

Контрольні запитання і завдання

1. Сформулюйте поняття "соціальна філософія". Назвіть її об'єкт і предмет.

2. Визначте поняття "природа" з позиції соціальної філо­софії.

3. У чому полягає сутність природничо-наукової теорії по­ходження людини і суспільства?

4. Що таке суспільство і в чому полягає його сутність?

5. Розкрийте зміст понять "біосфера" та "ноосфера".

6. Що таке праця? Як вона вплинула на виникнення і роз­виток людини?

7. Назвіть етапи антропогенезу.

8. Як природа впливає на суспільство?

9. Розкрийте поняття "географічний детермінізм" і "гео­політика".

10. Як сучасне людство впливає на розвиток суспільства?

Тема 18 МАТЕРІАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ

Складність і багатоплановість суспільного життя створю­ють значні труднощі для його теоретичного пояснення. Воно завжди становить деяке поєднання матеріального та ідеально­го, об'єктивного і суб'єктивного, стихійного і планомірного. У суспільстві діють люди, яким притаманні свідомість і воля, їхні вчинки завжди цілеспрямовані незалежно від того, як вони здійснюються — обдумано чи під впливом пристрасті. У діях людей є і те, що ніколи не входило до їх намірів, а мета і результати їхньої діяльності часто не збігаються. Визначити причини такого феномену і показати шляхи гармонізації всіх компонентів суспільної системи повинна філософія.

Тема 18

Матеріалістичне розуміння історії

18.1. Методологічні принципи вивчення суспільства

Якщо сутність суспільства є сукупністю всіх суспільних від­носин, то його зміст — соціальна система, яка складається з багатьох компонентів. Для їх вивчення філософія розробила певні загальнонаукові методологічні принципи.

По перше, науково-теоретичний аналіз суспільства можли­вий лише на основі принципу ідеалізованого об'єкта. У ре­альному існуванні людське суспільство представлено безліччю держав і народів; монархій і республік; племен, народностей і націй; політичних партій і масових громадських організацій; родоплемінних, національних, світових і так званих нетради­ційних релігій; багатих і бідних людей, письменних і не­письменних, підприємців і безробітних, юнаків і дівчат і т. ін. У цьому позірному хаосі об'єктів, явищ і процесів, взаємо­зв'язків і стосунків виявити закони і закономірності руху, тен­денції та перспективи розвитку можна лише за допомогою іде­алізованої моделі. Тільки вона дає змогу абстрагуватися від випадковості і виокремлювати необхідність у суспільстві в "чи­стому вигляді", а також розглядати його в розвиненій формі. В ідеалізованому об'єкті всі зв'язки і відносини точно фіксовані. Він є своєрідною ниткою Аріадни на шляху свідомого руху в лабіринті подій, фактів, дій. Хоча реальне суспільство і його ідеалізована модель далеко не тотожні, проте остання зберіга­ється з реальним суспільством і його історією, оскільки відо­бражає їх сутність, внутрішні, усталені, необхідні і такі, що повторюються, зв'язки. Філософія не претендує на розкриття причин конкретних соціальних процесів, але вона ставить про­блему і орієнтує в науковому пошуку її вирішення. Логічне фі­лософське знання про суспільство значно бідніше за дійсний історичний процес, але глибше і ґрунтовніше будь-якого іншо­го знання.

По-друге, принцип ідеалізованого об'єкта обов'язковий до застосування у процесі дослідження суспільства не тільки як цілісного соціального організму, а й усіх його компонентів

окремо, тому він завжди синтезований з принципом конкрет­ності пізнання. Поняття "суспільство" — абстрактне, але воно є абстракцією від конкретного, від реальних явищ і подій, від­носин народів і держав, від різноманітних суспільних проце­сів. Істина завжди конкретна. Абстрактних істин не буває. Од­нак шлях до конкретної істини проходить через абстракції. Від конкретного, дійсного до ідеалізованої моделі, і від неї знову до конкретного — такий діалектичний шлях пізнання суспільства і всіх його елементів як системи, таким має бути і стиль мис­лення спеціаліста-професіонала.

По-третє, принцип об'єктивності передбачає вивчення суспільства таким, яким воно є насправді, неприпустимість суб'єктивізму в оцінках і висновках, волюнтаризму у прийнят­ті рішень і діях, узгодження їх з вимогами об'єктивних законів розвитку.

По-четверте, принцип всебічності вивчення відображає всю різноманітність зв'язків суспільства як об'єкта пізнання і вимагає їх дослідження. Пріоритетними при цьому наукова філософська методологія вважає зв'язки всезагальності: оди­ничні, особливі та загальні, причинно-наслідкові, необхідності і випадковості, змісту і форми, сутності і явища, можливості та дійсності, цілого і частини, системи та елемента. Вивчити всі зв'язки неможливо, але вимога всебічність у пізнанні застері­гає від помилок.

По-п'яте, принцип розвитку передбачає вивчення су­спільства у його історії, русі, зміні; дослідження механізмів розвитку, визначення джерел, тенденцій та перспектив су­спільного прогресу на основі всезагальних законів діалектики у їх екстраполяції на соціальне пізнання.

По-шосте, принцип первинності суспільного буття від­носно суспільної свідомості відображає взаємодію суб'єктив­них орієнтацій і мети людей з об'єктивними умовами їх діяль­ності, а також супідрядність компонентів системи суспільства в таких формах, як первинне — вторинне чи визначальне — визначуване.

Згідно з відомою формулою, не суспільна свідомість визна­чає суспільне буття людей, а навпаки, суспільне буття визна­чає їх суспільну свідомість. Філософія визначає суспільне бут-

Тема 18

Матеріалістичне розуміння історії

тя як категорію для вираження матеріального відношення лю­дей до природи і один до одного в усій різноманітності їх вияву. Люди спочатку повинні їсти, пити, мати одяг і житло, а вже потім займатися політикою, наукою, філософією, релігією, мистецтвом та ін. З того, що люди живуть і господарюють, на­роджують дітей, виробляють продукти, обмінюють і вживають їх, складається об'єктивно необхідний ланцюг подій, мета їх розвитку. Отже, категорія "суспільне буття" є результатом усвідомлення людьми залежності свого становлення, існуван­ня, функціонування і розвитку від кількості і якості матері­альних засобів життя. Категорія "суспільна свідомість" вира­жає всю сукупність ідей, теорій, поглядів, відчуттів, настроїв, звичаїв, традицій у суспільстві.

Питання про співвідношення суспільного буття і суспільної свідомості у соціальній філософії є основним. Ідеалістична і матеріалістична філософія по-різному відповідають на нього.

Ідеалізм абсолютизує роль суспільної свідомості у житті су­спільства, перетворює її на останню і визначальну силу істо­ричного процесу. З того факту, що люди беруть участь у су­спільних перетвореннях, свідомо реалізують свої інтереси, мету, ідеали, ця філософія робить висновок про первинність у суспільстві суспільної свідомості. З нього постають теоретичні та практичні рекомендації з питань удосконалення суспільства, позбавлення його від негативних явищ і процесів. Для цього, на думку представників ідеалізму, необхідно поліпшувати сві­домість людей через відповідну освіту, навчання і виховання.

Майже до середини XIX ст. ідеалістичне розуміння су­спільства та його історії неподільно панувало у філософії та на­уці. Аргументувалося воно "здоровим глуздом" і відображало штучне відокремлення ним духовного виробництва від матері­ального, закріплення пріоритету інтелектуальної діяльності за тими соціальними верствами, які панували у суспільстві. На його основі здійснено багато плідних теоретичних розробок, ге­ніальних здогадок, прогрес знань. Однак ідеалістичне розумін­ня суспільства не дає наукової відповіді на питання про джере­ла ідей, поглядів, теорій, суспільної свідомості, а разом з ними — на питання про об'єктивні засади історичного процесу.

Дослідження суспільства стало науковим лише тоді, коли

філософам і вченим вдалося відкрити об'єктивні закони і за­кономірності його функціонування та розвитку, тобто закони і закономірності, дії яких не залежать від волі людей та мети, що вони переслідують. Про їх існування вперше в історії філо­софії в повному обсязі заявили класики німецької філософії. Як і І. Кант, Г. Гегель стверджував, що інтереси, воля, бажан­ня людей — різноспрямовані, але хаос випадкового є лише зов­нішнім вираженням історії, це — явища, за якими ховається внутрішня сутність історичного процесу, тобто його об'єктивна закономірність. Далі необхідним був би висновок про те, що у вивченні суспільства необхідно йти не від суб'єктивних бажань і дій людей, а від внутрішніх, об'єктивних основ історичного процесу, що визначають історію як єдиний впорядкований процес, однак Г. Гегель такого висновку не зробив не тільки з причини свого ідеалістичного світогляду, але головним чином з причини відсутності за його часів достатніх наукових даних. Г. Гегель проблему визначив, але не вирішив її. Всебічно її було розроблено діалектико-матеріалістичною філософією. К. Маркс стверджував: "Свідомість ніколи не може бути чимось іншим, ніж усвідомленим буттям, а буття людей є реальним процесом

їхнього життя"¹.

Суспільне буття є об'єктивною основою суспільної свідомос­ті. Воно відображається в суспільній свідомості і визначає на­прями її розвитку. Якщо, наприклад, у своєму суспільному бутті люди підпорядковані стихійним природним чи соціаль­ним силам, то їх суспільну свідомість представлено міфами, релігійними догмами, сподіваннями на справедливість, але тільки в "потойбічному світі". У суспільстві зі становленням піраміди влади панує мораль особистої відданості, слухняності тим, хто стоїть на її вершині, і навіть обожнення їх. Отже, роз­починати вивчення минулого, сучасного і майбутнього су­спільства варто не зі свідомості, а з суспільного буття людей, що є ключем до розуміння політичних, правових, естетичних, релігійних, філософських та всіх інших поглядів і теорій, а та­кож ключем до розуміння керівниками всіх рівнів управління

¹ Маркс К. Избранньїе сочинения: в 9 т. / К. Маркс, Ф. Знгельс. - М.: Политиздат, 1986. — Т. 2. — С. 20.

Тема 18

свого призначення та діяльності. Для зміни суспільної свідо­мості, ціннісних орієнтацій, соціальних установок і життєвих планів людей необхідно змінити, удосконалити їх суспільне буття. Яке суспільне буття, така і суспільна свідомість. Наївно думати, що, наприклад, відчуття господаря в людини молена сформувати словами, тому що ставлення до власності визнача­ється реальними умовами її життєдіяльності, можливостями впливати на організацію виробництва, розподілення і вико­ристання результатів праці.

Суспільне буття визначає суспільну свідомість. Реалізову­вати цю об'єктивну закономірність здатні лише освічені, ком­петентні спеціалісти зі сформованим науковим світоглядом. їх підготовка передбачає функціонування у суспільстві розвину­тої системи навчання і виховання. Не тільки суспільна свідо­мість, а й суспільне буття створюється людьми, їхньою всебіч­ною діяльністю. Отже, суспільство є об'єктивно-суб'єктивною реальністю. У ньому первинність суспільного буття і вторин­ність суспільної свідомості не тотожні у загальнофілософсько-му розумінні первинності матерії і вторинності свідомості. Су­спільна свідомість виникає не після суспільного буття, а одно­часно і в єдності з ним. Якщо природі в цілому ніби байдуже існування людського розуму, то суспільство без нього немож­ливе. Суспільна свідомість відображає суспільне буття лише за умови одночасного активно-творчого перетворення його, тому жодні структурні реформи, наприклад в економіці України, не можуть бути реалізовані, доки у суспільній свідомості країни, в усіх її формах не сформується переконання у їх необхідності та ефективності.

Прогресивні ідеї виникають у суспільстві як відображення реальних суперечностей суспільного буття та усвідомлення людьми об'єктивної потреби його перетворення. У цьому зна­ченні вони вторинні, залежні від буття, яке постає їхнім дже­релом. Проте ці ідеї, стаючи надбанням суспільної свідомості, перетворюються на могутні фактори діяльності, на силу, яка перетворює як індивідів, так і суспільство у цілому. Суспільна свідомість відносно самостійна. Вона не тільки підкорена суспільному буттю, а також має внутрішню логіку свого розвитку. Ідеї можуть породжуватися ідеями; вони спадкоєм-

Матеріалістичне розуміння історії

ні, тобто в кожній новій ідеї обов'язково є аспекти, частинки, елементи попередніх ідей, але всі вони є відображенням су­спільного буття.

Суспільна свідомість може відставати від суспільного буття або випереджати його. Вона може або активно стиму­лювати суспільний прогрес, або гальмувати його. Звісно, самі по собі ідеї не можуть змінити буття людей. Але якщо нові ідеї оволодівають свідомістю народу, поєднуються з практикою, то вони перетворюються на великий мобілізуючий і дієвий фак­тор історичного розвитку. Наприклад, стереотипи командно-адміністративного стилю мислення, які сформувалися в су­спільній свідомості колишнього Радянського Союзу, ще віднос­но тривалий час будуть негативно впливати на всі перетворення в нашій країні, і, навпаки, передові, прогресивні ідеї ринкової економіки, демократизації суспільства, залучення його до за­гальнолюдських цінностей, досягнень вітчизняної та світової культури стають основою її цивілізованої духовності, а отже, економічного і соціального прогресивного розвитку.

Взаємозв'язок суспільного буття і суспільної свідомості у їх відносній самостійності історично послідовний. На ранніх ета­пах розвитку суспільства суспільна свідомість формувалася під безпосереднім впливом буття, який з часом ставав все більш опосередкованим — через державу, правові, релігійні та інші відносини, а зворотний вплив суспільної свідомості на су­спільне буття навпаки, набував усе більш безпосереднього ха­рактеру. Можливість такого процесу полягає у здатності свідо­мості правильно відображати буття.

Отже, матеріалістичне вирішення питання про суспільне буття і суспільну свідомість є вихідним методологічним прин­ципом пізнання всіх явищ і процесів суспільного життя. Вто­ринність суспільної свідомості та її відносна самостійність — дві фундаментальні закономірності її розвитку. Встановлення залежності суспільної свідомості від суспільного буття вклю­чило суспільну свідомість до системи закономірних зв'язків соціального цілого. Суспільна свідомість — необхідний чин­ник і умова вирішення всіх проблем у суспільстві. Його ефек­тивність визначається ступенем повноти і точності відобра­ження реальних закономірностей та потреб суспільного розвит-

Тема 18

ку, конкретних умов і об'єктивних можливостей зміни су­спільного буття.

Знання людиною змісту категорій "суспільне буття" і "су­спільна свідомість" не звільняє її від необхідності конкретних досліджень суспільства. Ці категорії вкрай абстрактні. Щоб знати історію, економіку чи політику, необхідно їх вивчати. Однак тільки ці категорії відкривають шлях до пізнання об'єктивних законів розвитку суспільства, до вивчення су­спільства як системи, що розвивається.

18.2. Спосіб виробництва

Суспільне буття має складний зміст. Його сутністю є процес матеріального виробництва. Класики матеріалістичного розу­міння історії суспільства стверджували, що перший історич­ний акт — це виробництво засобів для задоволення матеріаль­них потреб людей, "виробництво самого матеріального життя... Тому, з'ясовуючи будь-яку історичну дійсність необхідно у першу чергу враховувати вказаний основний факт у всьому його значенні та обсязі і надати йому те місце, на яке він заслуговує"¹.

Виробляти означає створювати що-небудь. У матеріальному виробництві люди створюють продукти харчування, предмети одягу, будують житло, дороги і мости, обробляють землю і т. ін., тобто те, що є об'єктивно необхідним. На відміну від тва­рин, людина не може задовольнятися тим, що дає їй природа у готовому вигляді. "Безпосереднього матеріалу, якого не дово­диться обробляти, дуже мало. Навіть повітря доводиться здо­бувати, тому що його потрібно нагрівати... Людський піт і люд­ська праця створюють для людини засоби задоволення її потреб"². Поєднуючи свою працю з тим, що дається природою, використовуючи її закони, люди створюють те, чого в ній не-

¹ Маркс К. Избранньїе сочинения: в 9 т./ К. Маркс, Ф. Знгельс. —
М.: Политиздат, 1986. — Т. 2. — С. 25.

² Гегель Г. Сочинения / Г. Гегель. — М.; Л., 1934. — Т. 7. —
С.222.

Матеріалістичне розуміння історії

має. їхня діяльність з виробництва для себе матеріальних засо­бів життя завжди має суспільний характер, тому матеріальне виробництво є процесом, причому процесом системоутворюю­чим, тобто таким, який інтегрує всю різноманітність су­спільного життя в єдине ціле. Суттєвими і діалектично єдини­ми компонентами цього процесу матеріалістична філософія розглядає продуктивні сили і виробничі відносини.

Соціально-філософська категорія "продуктивні сили" відо­бражає систему суб'єктивних (людина) і об'єктивних (речових) елементів процесу матеріального виробництва. До цієї системи насамперед належать люди — безпосередні учасники цього ви­робництва, які організовують, спрямовують, здійснюють матеріально-виробничий процес завдяки своїм фізичним да­ним, знанням, досвіду, вмінню і навичкам. Люди — це головна продуктивна сила суспільства. Міра їх компетентності, профе­сіоналізму, готовності свідомо, відповідально і якісно виробля­ти продукцію на підприємствах промисловості, сільського гос­подарства, транспорту, зв'язку, торгівлі, сфери побуту всіх форм власності, практичної реалізації цієї готовності є крите­рієм економічної ефективності, а в цілому — цивілізованості народів і держав на різних етапах їх історії.

У матеріально-виробничому процесі люди діють на предме­ти природи і використовують їх корисні для себе властивості. Це предмети праці: кам'яновугільні пласти при їх розробці, лі­сові масиви при заготівлі деревини, інші корисні копалини при їхньому видобутку, врожаї трав при заготівлі кормів, овочі при їх консервуванні чи солінні тощо. Всезагальним предметом праці є земля при її обробці, культивуванні. Отже, предметами праці можуть бути не тільки об'єкти безпосередньої природи, а й ті, що створені людиною штучно і яких у природі в готовому вигляді немає, у тому числі сплави металів, пластмаси, синте­тичні волокна, засоби захисту рослин від шкідників тощо. Якщо предмети праці були в обробленні людиною раніше, то вони є сировиною. Наприклад, видобута уранова ру­да — сировина для виробництва атомної енергії; видобута на­фта — сировина для виробництва бензину, керосину, мазуту, масел; зібраний врожай винограду — сировина для різних ма­рок вина; змелене зерно, тобто борошно — сировина для хлібо-

Тема 18

-І5й£>чних виробів і т. ін. Без предметів праці, як і без продук-•ЇЕЙВЙ0Ї сили людей, матеріальне виробництво неможливе, -ОКМві неможливе саме існування людини і суспільства. Якість і/кількість предметів праці завжди виступають у людській іс-ЮЄІЇ об'єктивним показником досягнень суспільства. ніф№д час виробництва матеріальних благ люди впливають на предмети праці засобами праці, основою яких є знаряддя пра­ці; машини, механізми, прилади, інструменти, виробничі бу-ідДвлі і споруди, джерела енергії, лінії електропередач, зрошу-■< дальні системи, комплекси машин з автоматичним регулюван­ням і управлінням виробничим процесом, електронно-обчис-лювальна техніка, сучасні комп'ютери і т. ін. Всезагальним засобом праці є земля.

ви У системі "предмети праці — знаряддя праці" провідне міс­це належить знаряддям праці. За визначенням класиків мате­ріалістичного розуміння історії, вони є кістяком і мускульною основою виробництва, показником ступеня зрілості су­спільства, мірою розвитку робочої сили, засобів суспільного поділу праці, способом поєднання природних сил з людиною, формою оволодіння людьми природними силами і каналом введення їх у суспільне життя. Історичні епохи людства відріз­няються не тим, що виробляється, а тим, як виробляється, якими знаряддями праці.

і Сукупність засобів і предметів праці під час їх використан­ня у процесі матеріального виробництва створює засоби вироб­ництва, які становлять речовий компонент продуктивних сил, або матеріально-технічну базу підприємства, комплексу під­приємств, держави, суспільства.