Демокріт 5 page

Тема 16

16.2. Передбачення і наукове прогнозування

Науковий підхід до аналізу передбачення і прогнозування припускає виявлення сутності та змісту насамперед таких ключових понять: "передбачення", "завбачення", "прогнозу­вання", "минуле", "сучасне", "майбутнє". Для всіх цих понять родовим поняттям є "передбачення".

Передбачення — це форма активної діяльності свідомості, яка дає людині можливість знати або припускати те, що має виникнути, статися. З цієї причини передбачення можна ви­значити також як пізнання майбутнього на основі минулого та сучасного. Передбачення включає результат діяльності мис­лення і сам процес мислення, який зумовлює цей результат.

Специфіка пізнання явищ, які, можливо, існують у сучас­ності, але ще не зареєстровані, та явищ майбутнього фіксуєть­ся у понятті "завбачення".

Слід зазначити, що коли йдеться про соціальне передбачен­ня, то розуміється перш за все пізнання майбутнього. Для фік­сування цієї специфіки у суспільствознавстві використовуєть­ся поняття "прогнозування". Результат прогнозування від­ображається поняттям "прогноз". Прогнозування — це фі­лософська категорія для позначення процесу отримання знань лише на засадах спеціальних наукових методів. На відміну від нього, поняття "передбачення" і "завбачення" можуть стосува­тися одержання знань про майбутнє не тільки на базі наукових методів, а і на підставі досвіду, здорового глузду тощо. Сьогод­ні вчені як у нашій країні, так і за кордоном, висловлюють думку про можливість самостійної галузі знань (науки) під на­звою "евристика".

Передбачення за своєю гносеологічною природою близьке до висування гіпотези, але гіпотеза — це логічна форма зна­ння, яка використовується у процесі пізнання і минулого, і су­часного, і майбутнього, а передбачення завжди спрямоване на майбутнє або на ще невідоме сучасне.

Нічого надприродного у передбаченні немає, хоч це і знання про невідоме і навіть про неіснуюче. Передбачення як су-

Творчість у пізнанні та діяльності і наукове передбачення

б'єктивний ідеальний процес має об'єктивну основу, що пере­буває у закономірному зв'язку минулого, сучасного та майбут­нього. Майбутнє корениться у сучасному у вигляді причини, що породжує наслідок як низку можливостей. Ці можливості за певних умов обов'язково перетворюються на дійсність у ви­гляді конкретних кількісних та структурних змін у явищах і процесах сучасного, які неминуче спричиняють появу нової якості у майбутньому і т. ін.

Суб'єктивна основа передбачення полягає у здатності люд­ської свідомості до випереджального відображення реальності на засадах виявлення закономірних тенденцій, які спрямовані від минулого через сучасне до майбутнього і підтверджуються практикою. Здійснити це випереджаюче відображення дуже важко, але часто теорія і практика цього вимагають. Саме про це американський філософ, вчений, політик, дипломат та ви­нахідник Б. Франклін (1706—1790) писав: "Бачити легко, важко передбачити"¹.

Усвідомлення об'єктивної та суб'єктивної основ передба­чення дає можливість вирізняти його серед пророкувань релі­гійних містиків, астрологів і ворожок, пророцтва яких помил­ково зараховують до передбачення. Там, де практика не досяг­ла впевненої регулярності підтвердження фактів, а наука ще неспроможна давати пояснення невідомим подіям і явищам, завжди є місце для магії, паранормальних підходів тощо. У зв'язку з тим, що природа невичерпна, наука і практика мають завжди обмежені можливості. Отже, людство часто буде зі­штовхуватися з ірраціонально-містичними, магічними та релі­гійними уявленнями про світ.

У філософії є різні засади щодо класифікації передбачень. Залежно від сфер людської діяльності та об'єкта пізнання роз­різняють економічне, політичне, соціальне, демографічне, екологічне та інші види передбачень.

За способом, глибиною і точністю передбачення майбутньо­го розрізняють емпіричне та наукове передбачення.

Емпіричне передбачення ґрунтується на повсякденному до­свіді та інтуїції, на безпосередніх спостереженнях за повторю-

¹ Енциклопедія думки. — Сімферополь, 1997. — С. 408.

Тема 16

ванням тих чи інших подій у природі і суспільстві. У початко­вій формі воно перебувало вже у простих трудових операціях первісної людини. Тривалий час цей вид передбачення був єди­ним. У сучасних умовах емпіричне передбачення не втратило свого значення, однак сьогодні провідної ролі все більше набу­ває наукове передбачення.

Наукове передбачення здійснюється у межах науки або за її допомогою і спирається на пізнання закономірностей поточ­них процесів. Воно має вищу достовірність прогнозів. У про­цесі наукового передбачення досліджуються причини виник­нення та умови спостереження певних явищ і подій, а також шляхи і засоби досягнення поставленої мети. Наукове перед­бачення є однією зі сторін теоретичного пізнання і підпорядко­вується його законам. Специфіка його полягає у тому, що воно має чітку спрямованість у часі, тобто пов'язане з досліджен­ням тільки майбутнього.

Як співвідносяться між собою емпіричне та наукове перед­бачення? Це якісно різні ступені єдиного пізнавального проце­су. Під час емпіричного передбачення на перший план висува­ється зовнішнє виявлення відомих нам предметів і речей, а у процесі наукового передбачення в першу чергу пізнається сут­ність майбутніх явищ і подій. Під час емпіричного передбачен­ня предмет чи явище вивчаються з метою виявлення його кон­кретних ознак, у науковому передбаченні об'єкт досліджуєть­ся як цілісна структура. Якщо емпіричне передбачення за своєю природою завжди активне, то наукове може бути актив­ним або пасивним.

Пасивним є таке наукове передбачення, яке не припускає втручання людини у процес, що досліджується. Воно стосуєть­ся об'єктів, на які люди ще не навчилися впливати або їх дії не спричиняють суттєвого впливу. Наприклад, затемнення Сон­ця можна передбачати задовго до його початку, але активно втручатися в це явище з метою його зміни люди не можуть, оскільки їм не підвладний рух планет.

Наукове передбачення у суспільному житті завжди актив­не, тому що одного пізнання недостатньо для підкорення су­спільних сил законові. Для цього в першу чергу необхідні су­спільні дії.

Творчість у пізнанні та діяльності і наукове передбачення

Теоретичними засадами обґрунтування наукового передба­чення є положення діалектичної філософії про об'єктивний і закономірний характер розвитку та пізнання світу. Розвиток у природі та суспільстві здійснюється відповідно до об'єктивних, тобто незалежних від волі та свідомості людей, законів. Зако­номірні зв'язки — це необхідні, суттєві, стійкі і такі, за яких повторюються відношення між предметами та явищами. Од­нак їх повторювання слід розуміти діалектично. Абсолютної повторюваності не буває, навіть в один і той самий час, в одній і тій самій сфері людської діяльності і за більш-менш однако­вих умов події відбуваються по-різному. Крім того, не можуть цілком повторюватися у майбутньому події та явища минуло­го. Причин тут може бути безліч і до того ж різноманітних.

Закони розвитку природи і суспільства не тільки об'єктивні, а й загальні. Загальність цих законів не означає, що вони ви­являються всюди однаково. У природі закони діють стихійно, незалежно від волі і бажання людей, у суспільстві — тільки че­рез діяльність людей. На процеси суспільного життя великою мірою впливають не лише об'єктивні, а й суб'єктивні чинни­ки. Погляди різних класів, верств людей, партій і навіть окре­мих особистостей залишають свій відбиток в історичних поді­ях, тому і результати часто не такі, на які люди розраховують. "У всесвітній історії, — писав Г. Гегель, — завдяки діям лю­дей, взагалі виходять ще й трохи інші результати, ніж ті, яких вони прагнули"¹.

Закони суспільного життя мають статистичний характер. Вони розкриваються через масу явищ упродовж певного часу, і з цієї причини свідчать лише про основний напрям, тенденцію розвитку суспільства. Динамічні закони, які діють у природі, виявляються з невеликими відхиленнями у кожному конкрет­ному випадку. Знання об'єктивних законів і робить можливим передбачення у природі та суспільстві.

Специфіка дії об'єктивних законів у природі та суспільстві зумовлює відмінність характеру передбачення у цих сферах реальності. Передбачення у природі здійснюється точніше,

¹ Таранов П.С. 120 філософів. Життя, доля, вчення / П.С. Таранов. — Сімферополь, 1996. — С. 474.

Тема 16

ніж у суспільному житті. Великий російський вчений Д.І. Мен­делєєв на підставі відкритого ним періодичного закону хіміч­них елементів передбачив існування і навіть низку властивос­тей деяких елементів (галію, германію, скандію та ін.), які були відкриті пізніше. У суспільному житті передбачення не може бути таким точним; воно здатне встановити лише основні тенденції тих чи інших процесів.

Поряд із законами важливим засобом наукового передба­чення є категорії філософії. Наприклад, категорії причини і наслідку вказують на органічний зв'язок і часову послідов­ність подій і явищ: причина завжди випереджає наслідок, а на­слідок настає після причини. Причинно-наслідковий зв'язок виражає також необхідність здійснення подій. Якщо є причи­на, то за певних умов наслідок настане обов'язково. Отже, для передбачення будь-якого явища необхідно знати причини, що його породжують.

У процесі передбачення вирішується багато різних за своїм масштабом і складністю проблем. Логічну структуру науково­го передбачення можна уявити таким чином:

• визначення проблеми передбачення;

• прогнозування (висування прогнозів щодо розв'язання конкретних завдань у межах загальної проблеми передбачен­ня);

• складання плану прогностичної діяльності на основі про­гнозів;

• обґрунтування істинності, достовірності прогнозів і під­твердження їх практикою, наскільки це можливо.

Отже, прогнозування вирішує більш вузькі завдання на­уково-теоретичного та практичного характеру, ніж передба­чення. Прогнозування є складовою наукового передбачення. Його мета полягає у визначенні перспективних, імовірних да­них про можливі напрями і тенденції розвитку явища, яке ці­кавить дослідника.

За часом випередження прогнози поділяються на коротко­строкові (до 5 років), середньострокові (10 років) та довгостро­кові (більше 10 років). Діапазон випередження залежить від багатьох чинників: вихідних даних, методологічних засад і характеру методики, ступеня складності процесу, що аналізу-

Творчість у пізнанні та діяльності і наукове передбачення

ється, і т. ін. Чим більший термін випередження, тим цінні­шим за інших однакових умов буде прогноз.

Результат прогнозу може охоплювати очікуване явище або цілком, або частково. Це називають повнотою прогнозування, відповідно до якої прогнози поділяють на часткові і загальні, проблемні і комплексні.

У процесі прогнозування використовуються різні методи. їх можна поєднати у декілька основних груп.

Екстраполяційні методи спираються на емпірично зафік­совані закони, тобто на об'єктивні, стійкі явища, що повторю­ються. У зв'язку з цим необхідно підкреслити, що емпіричне знання не може бути отримане і, звичайно, використане для реалізації прогностичних висновків без існування певної теорії або її фрагментів. Із позиції прогнозування, використання будь-якого теоретичного закону можливо лише за умови з'ясування обставин, що супроводжують його реалізацію, тоб­то за наявності набору емпіричних даних. Об'єктивно існує відмінність між теоретичним та емпіричним знанням, що дає можливість використовувати його як критерій класифікації

методів прогнозування.

Широко застосовується у прогнозуванні інтуїція. У цьому виді наукової діяльності вона виявляється як здібність люди­ни мислено охопити існуюче ще до отримання результатів його

дослідження.

Найпростішим методом прогнозування є екстраполяція, яка базується на інтуїтивній впевненості у тому, що напрям, тенденції розвитку будуть сталими, незмінними на період про­гнозування. При використанні методу екстраполяції необхід­но враховувати, що екстраполяція настільки відображає уста­леність і повторюваність явищ та процесів, наскільки її еле­менти присутні у змісті інших методів прогнозування.

В основі методів моделювання та аналогії лежить як ем­піричне, так і теоретичне знання. Модель — це, як правило, або якийсь фрагмент теорії, або певний, достатньо вивчений об'єкт. Відношення аналогії (подібності) між оригіналом і мо­деллю встановлюються за допомогою гіпотези, яка має ту або іншу ймовірність.

Тема 16

Модельні методи прогнозування характеризуються вели­ким розмаїттям форм. Серед них виокремлюють два основні методи моделювання соціальних процесів:

1) модельний експеримент, що базується на аналізі досвіду
розвитку обмеженої соціальної системи;

2) інформаційне (комп'ютерне) моделювання.
Історична аналогія як метод має обмежене застосування до

передбачення майбутнього.

Логічні методи прогнозування також занадто різноманіт­ні. Основними з них є визначення теоретично можливих меж розвитку соціальних систем і сценаріїв майбутнього.

Прогнозування, що ґрунтується на думках експертів, або експертна оцінка перспектив реального історичного розвитку, передбачає використання кількох груп методів. До них, як правило, належать:

1) індивідуальне інтуїтивне прогнозування;

2) консенсус (група експертів виробляє загальну позицію з конкретного питання про майбутнє);

3) "мозкова атака", або брейнстормінг (використовується і як засіб вирішення проблем, і як метод прогнозування, особли­во коли необхідно розглянути всі можливі ситуації у майбут­ньому);

4) метод Дельфи, що ґрунтується на послідовному опиту­ванні експертів, під час якого кожного з них знайомлять з дум­ками інших експертів. У результаті проведення циклу опиту­вань визначається переважна думка.

Остання група методів широко використовується у прогно­зуванні, їм приділена велика увага з боку дослідників.

Прийнято виділяти також типи соціальних прогнозів: по­шукові, нормативні, аналітичні та остерігаючі. Якщо, напри­клад, пошуковий дослідницький прогноз спирається на об'єк­тивно існуючі можливості, то нормативний — на потреби, прагнення, ціннісні орієнтації суб'єкта. Обидва прогнози орі­єнтовані на вивчення майбутнього.

Аналітичні прогнози, які отримуються за допомогою мето­дів логічного прогнозування, характеризуються високою до­стовірністю і дають уявлення про системну картину майбут­нього у її необхідних і суттєвих зв'язках. Прогнозуватися може

Творчість у пізнанні та діяльності і наукове передбачення

розвиток не тільки якоїсь галузі народного господарства, виду діяльності або науки, а й усього світу. У зв'язку з цим мають певний інтерес методологічні основи остерігаючого прогнозу, що був здійснений проектною групою Массачусетського техно­логічного інституту на чолі з доктором Д. Медоузом.

Сьогодні, на думку Д. Медоуза, тривогу і страх викликають такі головні тенденції світового розвитку, як підвищені темпи індустріалізації, швидке збільшення населення, непоправне виснаження ресурсів, зростання кількості регіонів, де люди мають недостатнє харчування, погіршення стану довкілля.

Є думка, що зростання виробництва випереджає збільшен­ня населення. Висновок цей ґрунтується на гіпотезі, згідно з якою зростаюча промислова продукція рівномірно розподіля­ється серед усього населення Землі. Насправді більша частина світового зростання промислової продукції припадає на розви­нуті країни, у яких темпи зростання населення завжди низькі. Розрахунки свідчать, що у процесі економічного зростання збільшується розрив між багатими і бідними країнами (трети­на населення світу страждає від недоїдання). І хоч загальний обсяг сільськогосподарського виробництва у світі зростає, ви­робництво продуктів харчування на одну особу в країнах, що розвиваються, ледве зберігається на сучасному достатньо низь­кому рівні. Можливість підвищення їх виробництва врешті за­лежить від наявності невідновлюваних ресурсів. За умови су­часних темпів використання природних ресурсів і подальшого підвищення їх, на думку Д. Медоуза, абсолютна більшість не­відновлюваних ресурсів стане вкрай дорогою через сто років.

Основний висновок, якого дійшла група Д. Медоуза, такий: за умови збереження сучасних темпів економічного і демогра­фічного розвитку у XXI ст. настане виснаження природних ре­сурсів, масова загибель людей від голоду, забруднення довкіл­ля і т. ін. Для запобігання цього лиха необхідно вжити заходів щодо обмеження зростання населення і подальшого розвитку індустріалізації у світовому масштабі. До цих висновків мож­на по-різному ставитися, але не викликає сумніву те, що над

ними слід замислитися.

Отже, аналіз наукової творчості та передбачення свідчить про їх глибоко індивідуальну і соціальну природу; велике зна-

Тема 16

чення у їх реалізації мають професіоналізм і талант дослідни­ків, їх моральні якості, інтуїція, випадковості. Водночас, твор­чість і передбачення не є таємничими явищами. Наближається розгадка механізму інтуїції та випадкових факторів. Процес наукового пізнання на рівні індивідів інтуїтивний і дискурсив­ний, у ньому зливаються необхідність з випадковістю, випад­ковість виявляється домінуючою для "запуску механізму" ін­туїції, ймовірний результат доповнюється наступною дискур-сивністю. На рівні суспільства і культури в цілому домінуючою у цьому процесі виявляється необхідність, яка підпорядковує випадковість. Діяльна і соціальна природа пізнання забезпечу­ють його раціональний характер і закономірний розвиток від­повідно до логіки змін об'єктивного світу.

Як показує досвід розвитку науки, наукову творчість у пев­них межах можна спрямовувати. Це стосується як умов вияв­лення індивідуальних здібностей дослідника, зокрема його ін­туїції, умов, що сприяють зустрічі зі "щасливою" випадковіс­тю, які підвищують ступінь імовірності вирішення проблеми, так і умов соціокультурного характеру, соціально-економіч­них, політичних і загальнокультурних передумов, які також піддаються певному регулюванню. Не зменшуючи ролі інтуї­ції та випадковості у науковій творчості, вчені орієнтуються перш за все на раціональні способи дослідження, які діють від­носно автономно від тієї самої інтуїції, здатні давати значні на­укові результати завдяки своїй автономії та водночас підводять процес пізнання до інтуїтивних стрибків.

Контрольні запитання і завдання

1. Що таке творчість?

2. Які ознаки характеризують творчу діяльність людей?

3. Назвіть форми реалізації творчої діяльності.

4. Що відмінного між предметно-практичним і духовно-практичним видами творчості?

5. Назвіть етапи, за якими здійснюється творча діяль­ність.

Тести до розділу IV

6. Розкрийте поняття терміна "передбачення".

7. Розкрийте поняття терміна "прогнозування".

8. За якими методами здійснюється прогнозування?

9. Які види прогнозування ви знаєте?

10. Яку роль у передбаченні і прогнозуванні відіграє інтуї­ція?

Тести до розділу IV