Тема 21. Цінності та їх функції в життєдіяльності 2 page

Тема 1

всесвітній потоп, про Авраама (родоначальника євреїв) та його нащадків. Ці та інші фантастичні розповіді, разом із записами на "скрижалях", утворили основний зміст великої збірки дав­ньоєврейської літератури — Біблії (грец. — книга). Християн­ство проголосило Біблію своїм Святим Письмом і додало до неї (до Старого Завіту) книги Нового Завіту. Нині іудейська Біблія включає 39 книг, а християнська — 59.

Християнські громади виникли в І ст. у східних провінціях Римської імперії. Тривалий час християнство зазнавало жор­стоких переслідувань. Тільки 313 р. імператор Константин проголосив свободу для всіх релігій імперії, а державною релі­гією християнство зробив наприкінці IV ст. імператор Феодо-сій І.

З Римської імперії християнство поширилось до Вірменії, Грузії, Ефіопії та Центральної Європи. У Київській Русі хрис­тиянство було впровадясене як державна релігія князем новго­родським і київським Володимиром у 988—989 рр. Нині хрис­тиянство — одна зі світових релігій. Іншими світовими релігі­ями вважаються буддизм та іслам. У всіх релігіях є багато течій (напрямів) і сект. Проте світогляд усіх релігій однотипний. Не­зважаючи на всю вразливість у ньому ідей надприродного на­чала світу, його вплив на суспільну свідомість залишається значним і нині. У релігійному світовідчутті особливо приваб­ливими є почуття любові, доброти, терпимості, співчуття, ми­лосердя, совісті, обов'язку, справедливості, а у світорозумінні — "здоровий глузд", моральне очищення та віра в майбутнє спасіння. Разом з тим теперішнє перебільшення ролі релігій­ного світогляду в духовному житті людини та суспільства по­милкове. Це — світогляд учорашнього дня, вияв безсилля лю­дини перед природними і соціальними стихійними явищами, відриву індивідів та їх спільнот від реалій буття і діяльності.

Отже, релігійний світогляд — багатоплановий і багатознач­ний феномен. Він породжений історичними специфічними умовами життя і розвитку особистості та суспільства. Основ­ний зміст релігійного світогляду становлять міфи, але він глиб­ше за міфологічний світогляд відображає суспільне буття, і тому часто є володарем думок і надій багатьох людей. Релігій-

2И

Світогляд та його історичні типи

ний світогляд формується як стихійно, так і спеціальною ді­яльністю релігійної ієрархії. Він минущий, його хибні погляди і забобони поступово переборюються на інляху розвитку мате­ріальної та духовної культури.

1.4. Філософський світогляд

Філософський світогляд — вищий історичний тип світогля­ду. Він — необхідний спадкоємець міфологічного і релігійного світоглядів, оскільки вирішує близькі, споріднені та подібні до них проблеми світорозуміння та їхнього впливу на свідомість і поведінку людей. Але і відмінності між ними досить суттєві. Тисячоліттями люди, які мислили по-філософськи, становили незначну частину загальної маси глибоко віруючих, і тільки з розвитком освіченості, культури та наукового прогресу протя­гом останніх двох століть, філософський світогляд набув по­ширення у світі. Його головною відмінністю від релігійного світогляду, який привертає, головним чином, увагу на людські тривоги, надії, пошуки віри, є висунення на перший план інте­лектуальних аспектів відображення необхідності розуміння світу і людини з позицій знання та науки, що зростає в суспіль­стві.

Філософський світогляд є теоретичним світорозумін­ням. Реальні спостереження, логічний аналіз, узагальнення, підсумки, докази витісняють з нього фантастичний вимисел, сюжети, образи та й сам дух міфологічного мислення, залиша­ючи їх для сфери художньої творчості, забезпечують пошук гармонії знань про світ із життєвим досвідом людей. В індивіду­альній та суспільній свідомості він представлений розмаїттям поглядів, уявлень, переконань, ідеалів, течій і напрямів. Філо­софський світогляд моясе бути ідеалістичним (суб'єктивним або об'єктивним) або матеріалістичним, метафізичним або діа­лектичним, прогресивним або регресивним, революційним або контрреволюційним. Диференціація та поляризація філософ­ського світогляду зумовлена тим, що він, будучи теоретично обґрунтованим, підбиває підсумок, тлумачить, осмислює до-

Тема 1

Світогляд та його історичні типи

сягнення пізнання, що розвивається, досвід людей та всесвіт­ньої історії людства, відображає весь спектр суспільного буття. Водночас, усі його різновиди є суттєвим узагальненим і кон­кретно-історичним віддзеркаленням реальності. Істинно нау­ковий філософський світогляд є результатом відображення об'єктивних зв'язків та відносин, спирається на природничо-наукові знання і наукові досягнення. Він розглядає всі пред­мети, явища та процеси в розвитку і взаємодії, знаходить у ми­нулому уроки для сучасного і майбутнього.

У змістовому плані філософський світогляд включає погля­ди, уявлення, переконання та ідеали: онтологічні — про при­родне і соціальне буття людей; матерію, форми її руху та існу­вання; діяльність індивідів і соціальних верств та груп; гносео­логічні — про пізнання як процес, його сутність, зміст та форми; логічні — про закони правильного мислення; етичні — про принципи та норми моральної поведінки людей; есте­тичні — про ставлення до світу і людини у сфері художньої діяльності; історичні — про історію філософії, науки, культу­ри; соціальні — про суспільство, його структуру, основи та за­кономірності розвитку, історію та майбутнє.

Філософський світогляд почав формуватися задовго до на­шої ери, з перших філософських учень у Стародавній Індії, Стародавньому Китаї, Стародавній Греції. Його розвиток та вдосконалення набули продовження у філософських системах Середньовіччя, Відродження та Нового часу, у німецькій кла­сичній філософії, у марксистській філософії, а також у філосо­фії XX—XXI ст. Велику роль у цьому процесі відіграла вітчиз­няна філософська думка. На всіх етапах розвитку філософ­ський світогляд був і є нині духовною квінтесенцією епохи. Для розуміння сутності будь-якого феномену, події, явища важливо знати, як вони виникли, замість чого прийшли, яки­ми були їх ранні стадії і чим вони відрізняються від пізніших, більш зрілих. Про шлях, яким людство дійшло до сучасного філософського світогляду, розповідає історія філософії.

Контрольні запитання і завдання

1. Що таке світогляд за сутністю і змістом?

2. Від чого залежить світоглядна зрілість особистості?

3. Які історичні типи світогляду вам відомі?

4. За якими видами формується і розвивається світогляд індивідуально та історично?

5. Як співвідносяться між собою міфи і реальна дійсність?

6. Чи можливий суто науковий світогляд?

7. Як співвідносяться ранні вірування народів і релігійний світогляд?

8. Який з історичних типів світогляду є провідним у XXI ст.?

9. Що означає наступність в історичному розвитку світо­гляду?

10. Якою є специфіка філософського світогляду?

Зо

Філософія — теоретичне світорозуміння

Тема 2

ФІЛОСОФІЯ — ТЕОРЕТИЧНЕ СВІТОРОЗУМІННЯ

Виникнення філософії стало історичним поворотом у духов­ному житті суспільства. Він означав розрив з міфологічними уявленнями щодо існування людини і світу, релігійно-мораль­ними уявленнями про них та предметно-образним мисленням на користь теоретико-понятійного світогляду.

Філософія покликана відповідати на питання, на які не може дати відповідь жодна наука. У своїх теоретичних побудо­вах філософія спирається на дані науки, але разом з тим вказує на основні напрями її розвитку, є надійною методологічною ба­зою її досліджень. Науково-теоретичний і практично-духовний аспекти світогляду у філософії поєднані органічно й доцільно. Крок за кроком філософія з елітарної форми культури перетво­рюється на серцевину способу життя і мислення кожної люди­ни цивілізованого демократичного суспільства.

2.1. Об'єкт і предмет філософії

Появу терміна "філософія" пов'язують з іменами двох відо­мих мислителів Стародавньої Греції: за одними джерелами — Геракліта, за іншими — Піфагора. "Філософія" переклада­ється з грецької мови як "любов до мудрості". За вченням Гера­кліта, "...мудрість полягає в одному: пізнавати думку, як таку, що править всім у всьому... Мудрість полягає в тому, щоб гово­рити істину і, прислуховуючись до (голосу) природи, чинити згідно з нею"¹. Вся історія розвитку філософії і філософству­вання підтверджує той факт, що "любов до мудрості" є їх суттє­вою якісною ознакою. Проте у зв'язку зі своїм невизначеним характером, філософія потребує пояснень і наукових тлума­чень. Як будь-яке системне знання, вона має об'єкт і предмет свого вивчення та дослідження.

Об'єкт знання у філософії і науці — все те, що протистоїть суб'єкту, тобто свідомості, внутрішньому світові людей, як ре­альність у її практично-перетворювальній та пізнавальній ді­яльності. Предмет знання — певна цілісність, що виокрем­люється з об'єкта, ті його аспекти, частини, властивості, які ішвчаються. В одному об'єкті можуть мати свій предмет багато наук. Наприклад, природу як об'єкт пізнання вивчають фізи­ка, хімія, астрономія, природознавство у цілому, причому кожна з наук досліджує в цьому об'єкті свій аспект чи предмет. Так, біологія вивчає загальні й окремі закономірності життя в усіх його виявах і властивостях (обмін речовин, розмноження, спадковість, мінливість, пристосування тощо); біогеохімія — хімічний склад живої речовини та геохімічні процеси в біосфе­рі Землі, що відбуваються за участю живих організмів; агро­метеорологія — метеорологічні, кліматичні та гідрологічні умови вирощування сільськогосподарських культур. Очевид­но, що протиставлення предмета й об'єкта вивчення у загаль-ногносеологічному плані неправомірне. Основна відмінність предмета від об'єкта полягає в тому, що предметові належать

¹ Книга для чтения по философии: в 2 т. — М., 1994. — С. 16, 20.

Тема 2

лише головні, найсуттєвіші з погляду конкретного досліджен­ня, властивості, якості й ознаки об'єкта. Об'єктом філософії завжди були і є:

1) природа та сутність світу;

2) природа та сутність людини;

3) взаємовідносини між світом і людиною.

Предмет філософії — історично рухливий і конкретний. Він постійно вдосконалюється, уточнюється і змінюється. Ці процеси відбувалися і відбуваються за двома основними вза­ємопов'язаними шляхами: "відгалуженням", тобто відокрем­ленням від різноманітних систем знань у міру їх накопичення, і "самовизначенням".

У стародавньому світі філософія розглядалась як "наука наук", об'єднання всієї суми позарелігійних знань, мистецтва і тогочасних знань про загальні правила і норми поведінки лю­дей. Таке розуміння предмета філософії намагався системно показати у своїх працях давньогрецький мислитель Арісто-тель. Він виокремлював у філософії теоретичну (умоглядну), практичну і поетичну (творчу) її частини. Мету теоретичної фі­лософії він визначав як "знання заради знання", включав до неї математику, фізику і "першу філософію" або метафізику. У послідовників Арістотеля назва "метафізика" (те, що після фі­зики) перетворилася на синонім філософії. Тепер цим терміном позначають також й онтологію та загальний метод, протилеж­ний діалектиці. Метою практичної філософії Арістотель вва­жав "знання заради діяльності" і включав до неї етику, еконо­міку і політику, а поетичної — "знання заради творчості", тоб­то поетику, риторику, мистецтво.

Розуміння предмета філософії як "науки наук" зберігалося впродовж тривалого історичного часу. Навіть у середині XVII ст. видатний французький філософ і математик Р. Декарт стверджував: "Уся філософія подібна до дерева, коріння якого — метафізика, стовбур — фізика, а гілля, що виходять з цього стовбура, — всі інші науки, які складаються з трьох головних: медицини, механіки й етики"¹. Великий учений І. Ньютон свій

1950^Д^^ас.1₂^Р1 ^{ИзбраННЬШ п}Р°^извеДения: в 2 т. / Р. Декарт. - М.,

Філософія — теоретичне світорозуміння

твір з механіки назвав "Математичними началами натураль­ної філософії" (1687), К. Лінней — з основ ботаніки — "Філосо­фією ботаніки" (1751), а Ж.-Б. Ламарк — з біології — "Філосо­фією зоології" (1809).

Поступово від філософії відгалужувалися і набували віднос­ної самостійності такі науки, як механіка земних і небесних тіл, астрономія, математика, фізика, біологія таін. Одночасно самовизначалась і сама філософія. Вже у стоїків (IV ст. до н. є.) філософія починалася з логіки, а етика вважалася головним ученням щодо осмислення долі людей та їх ставлення до вічно­го і нескінченного світу. Основоположник німецької класичної філософії 1. Кант розумів філософію як вчення про єдність іс­тини, добра і краси, а провідна постать школи цієї філософії Г. Гегель — як систему діалектичної логіки, філософії приро­ди і філософії духу, під якою він розумів комплекс філософ­ських учень про державу і право, всесвітню історію, мистецтво, релігію і саму філософію. Представник матеріалістичного на­пряму в німецькій філософії Л. Фейєрбах вважав єдиним, уні­версальним і вищим предметом філософії вчення про людину, а основоположники марксистської філософії К. Маркс і Ф. Ен­гельс доводили, що предметом філософії є найзагальніші зако­ни розвитку природи, суспільства і свідомості людей.

Наповнення предмета філософії новим змістом триває і нині, тому що філософська думка — це вчення про вічне. Упро­довж усієї своєї історії вона розвивається і збагачується, але зберігає водночас спадкоємність пізнаного. Об'єкт її вивчення невичерпний. Він реалізується у предметі філософії, який, від­повідно до сучасних поглядів, включає:

• онтологію — вчення про буття;

• гносеологію — вчення про пізнання;

• аксіологію — вчення про природу цінностей та їх місце в реальності, про структуру ціннісного світу, тобто про зв'язки різних цінностей між собою, із соціальними і культурними факторами та змістом особистості;

• методологію — вчення про систему принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності;

• логіку — вчення про засоби доведення і спростування, про загальнозначущі форми і засоби мислення, необхідні для раціонального пізнання;

Тема 2

• соціальну філософію — вчення про суспільство та осо­бистість;

• етику — вчення про мораль як форму суспільної свідо­мості;

• естетику — вчення про прекрасне, ставлення людини до світу з погляду досконалості — недосконалості, прекрасного — негідного, трагічного — комічного та її художньої діяльності;

• історію філософії;

Функція (лат. — звершення, виконання) у філософії є ка­тегорією, що характеризує такий взаємозв'язок двох (групи) об'єктів, коли зміни в одному з них супроводжуються змінами в іншому. "Функція — це існування, мислиме нами в дії" (Й. Гете). Поняття "функція" запропонував для наукового вжитку німецький філософ, відомий математик і фізик Г. Лейб-ніц. Статус філософської категорії воно отримало у зв'язку з просуванням пізнання від вивчення ізольованих об'єктів до вивчення їх взаємозв'язків, тобто з встановленням таких за­лежностей (функцій), які дають можливість у дослідженнях закономірно переходити в ряду об'єктів від одного до іншого.

Філософія — теоретичне світорозуміння

На її підставі потім склалися поняття "функціональність", "функціональний підхід", "функціонування".

Функції філософії всеосяжні. Вони об'єднуються у дві гру­пи: світоглядні і методологічні. Світоглядні — це функції фі­лософії як теоретичної основи світогляду людей. Поняття "фі­лософія" і "світогляд" не тотожні, хоча й одного порядку за походженням. Світогляд навіть сучасних індивідів, різних со­ціальних груп і верств населення може бути не філософським, а наприклад, міфологічним, релігійним, містичним тощо. Філософським він стає тоді, коли погляди, уявлення, переко­нання та ідеали базуються на теоретичному світорозумінні. До світоглядних у філософії належать гуманістична, соціально-аксіологічна, культурно-виховна та відображувально-інфор-мативна функції.

Гуманістична функція філософії спрямована на визначен­ня гідності особистості, її права на свободу, щастя, вияв усіх своїх здібностей, на життя в суспільних умовах, що гаранту­ють всебічний гармонійний розвиток. Філософія допомагає людині стати справжньою людиною. За оцінкою одного з відо­мих філософів XX ст. М.О. Бердяєва, "...філософія завжди була проривом із безглуздого, емпіричного, примушуючого і ґвал­туючого нас з усіх боків світу до світу розуму"¹.

Щодо особистості сучасного громадянина України то філо­софія обґрунтовує необхідність її економічної свободи на шля­хах утвердження і розвитку в країні ринкових виробничих від­носин, максимального зближення міста і села, людей розумо­вої і фізичної праці, форм власності, енергоозброєності, механізації та автоматизації виробничих процесів, рівня осві­ти, культури, цивілізованості, умов побуту і ясиття сім'ї. Як критерій ефективності діяльності соціальних інститутів філо­софія висуває "благо людини", а принципи рівності і справед­ливості — як норми і правила стосунків між людьми.

Соціально-аксіо логічна світоглядна функція філософії полягає в розробленні нею вчення про цінності; про суспільний ідеал, тобто образ мети; про способи мислення та діяльність

¹ Бердяев Н.А. Я и мир обьектов: Огімт философии одиночества и общения / Н.А. Бердяев // Философия свободного духа. — М., 1994. — С. 232—233.

Тема 2

людей у створенні системи суспільних відносин та ЇЇ компонен­тів, які відповідають потребам та інтересам особистості, соці­ального суб'єкта в цілому; про виявлення і розкриття супе­речностей між системою цінностей і понять та змістом, що вно­ситься до них новим етапом виробництва, життям і побутом населення.

Культурно-виховна функція філософії реалізується в про­цесі формування в індивідів якостей культурної особистості, захисту їх від впливу поверхових та вузьких рамок повсякден­ного мислення, набуття ними діалектичного стилю мислення, залучення до філософської думки; усунення між людьми кому­нікативних бар'єрів, що виникли у зв'язку з їхньою професій­ною спеціалізацією.

Відображувально-іиформативну функцію філософія ви­конує в процесі формування світогляду, що відповідає рівню розвитку науки, історичної практики та інтелектуальних ви­мог людини; збирання, аналізу, перероблення інформації з ме­тою отримання нової інформації та її концентрації у філософ­ських поняттях, категоріях, законах.

До методологічних у філософії належать функції обґрун­тування способів і прийомів організації різноманітних видів діяльності, методів, напрямів і методик досягнення справж­нього і практично ефективного знання: евристична, координу­юча, інтегруюча і логіко-гносеологічна функції.

Евристична функція (евристика грец. — відшукую, від­криваю) філософії сприяє зростанню наукового знання, ствер­джує моясливість і дієвість наукового прогнозування, бере участь у створенні окремих наукових гіпотез і теорій, є вчен­ням про методики пізнання і діяльності, способи і форми їх практичного застосування.

Координуюча функція філософії забезпечує відбір опти­мальних методів наукових дослідлсень, виключає їх проти­ставляння, недооцінку або переоцінку.

Інтегруюча функція (інтеграція лат. — відновлення, за­повнення цілого) філософії пов'язана зі створенням синтезую­чих, проблемних наук (наприклад, біофізики, еволюційної ге­нетики, екології, соціальної екології, онкології тощо), є найза-гальнішим інтегратором наукового знання, сприяє перетво-

Філософія — теоретичне світорозуміння

ренню окремого наукового стилю мислення на діалектичний

стиль через введення в науку філософських понять, категорій,

принципів, законів.

Нарешті, логіко-гносеологічна функція філософії полягає в розробленні загальних методів пізнання, їх нормативних прин­ципів, в обґрунтуванні понять і теорій наукового знання, пі­знання світу, його законів і закономірностей.

Отже, філософія є науково-теоретичною і дослідно-практич­ною базою життєдіяльності суспільства. Успіх будь-якої діяль­ності обумовлений наявністю відповідних знань та вмінням за­стосовувати багатий світоглядний і методологічний арсенал філософії в процесі прийняття і реалізації рішень.

Філософський світогляд покликаний відповідати на широ­ке коло питань. Як влаштований світ? Скінченний він, чи не­скінченний? Чи існують у світі надприродні сили? Як співвід­носяться в людині душа і тіло, свідоме і несвідоме, матеріальне і духовне начала? Що є істина і помилка? Що таке добро і зло, щастя і нещастя, справедливість, свобода? Перелік таких пи­тань можна продовжити. Однак серед них є головне. Це питан­ня про ставлення людини до світу в цілому. У філософії воно конкретизується в питанні про співвідношення природи, мате­рії та свідомості, мислення, матеріального і духовного взагалі, яке вважається основним. У ньому розрізняють онтологічну і гносеологічну складові. Онтологічна складова містить питан­ня про первинність матерії або свідомості. Що первинне — ма­терія чи свідомість? Що чому передує — матерія свідомості чи свідомість матерії? Залежно від відповіді на ці питання у філо­софському світогляді вирізняють матеріалістичний та ідеа­лістичний напрями, а серед філософів — матеріалістів й ідеа­лістів. До матеріалістів належать ті, хто первинним вважає матерію, а свідомість, дух — вторинним, похідним від матерії; до ідеалістів — навпаки, хто первинним вважає свідомість, а

матерію — вторинною.

У філософії, крім матеріалістичного та ідеалістичного на­прямів, є й третій — дуалістичний (дуалізм лат. — двоякий) напрям. Його прибічники вважають матерію і свідомість, ма­теріальне й ідеальне такими рівноправними началами, що не зводяться одне до одного. Він протистоїть філософському мо~

нізму (грец. — один, єдиний) — способу розгляду різноманіт­них явищ світу з погляду лише одного з начал — матерії або свідомості. Філософський дуалізм часто перетворюється на фі­лософський плюралізм (лат. — численний), позиція якого по­лягає у визнанні багатьох незалежних одне від одного начал філософствування, видів буття, основ і форм знання. Однак найбільш поширеними і впливовими напрямами у філософії були і залишаються два: матеріалістичний та ідеалістичний. У них вирізняються різноманітні філософські течії та школи. У матеріалістичному — стихійного, наївного матеріалізму; ме­ханістичного, метафізичного матеріалізму; діалектичного ма­теріалізму і т. ін. Ідеалістичний напрям представлений, голов­ним чином, філософськими течіями і школами об'єктивного і суб'єктивного ідеалізму. Представники об'єктивного ідеаліз­му, досліджуючи об'єкт і предмет філософії, виходять із пер­винності надіндивідуального духовного начала, а суб'єктивно­го ідеалізму — зі свідомості суб'єктів та індивідів.

Гносеологічна складова основного питання філософії поля­гає у світоглядному ставленні людини до можливості пізнава­ти навколишній світ. Чи пізнаванний світ? Більшість філосо­фів, учених, інших учасників пізнавального процесу відпові­дають на це питання позитивно: світ пізнаванний, а наші знання про нього постійно розвиваються, уточнюються, по­глиблюються, вдосконалюються. Однак частина з них вважає неможливим остаточне вирішення питання про істинність знання. Така світоглядна позиція у філософії називається агно­стицизмом (грец. — недоступний пізнанню). Найчастіше її поділяють філософи ідеалістичного, дуалістичного і плюраліс­тичного напрямів.

Отже, множинність напрямів, течій і шкіл у філософії зу­мовлена насамперед неоднозначним визначенням їхніми твор­цями і прибічниками основного питання філософії. У різних інтерпретаціях марксистської філософії тривалий час матеріа­лістичний та ідеалістичний напрями протиставлялись один одному як несумісні й навіть антагоністичні, ворожі. Насправ­ді вони характеризують лише різні, але суттєві світоглядні під­ходи до вирішення "вічних" філософських проблем. Філософи-матеріалісти, наприклад, стверджуючи первинність матерії

Філософія — теоретичне світорозуміння

відносно свідомості, вирішують тим самим проблему джерела знань, яким є природа, людина, суспільство — об'єктивний світ у цілому в його розвитку і різноманітних взаємозв'язках. Філософи-ідеалісти, як правило, не ставлять питання про таке джерело, проте їхні зусилля пріоритетні в дослідженні струк­тури свідомості та механізмів процесу пізнання. У філософію, науку і суспільну практику вагомий внесок роблять як фі-лософи-матеріалісти, так і філософи-ідеалісти. Так, античний матеріаліст Демокріт створив атомістичну теорію побудови речовини; англійський матеріаліст Ф. Бекон у Новий час став родоначальником дослідного природознавства і творцем індук­тивного загальнонаукового методу пізнання і дії; відомий ні­мецький філософ-матеріаліст К. Маркс розробляв матеріаліс­тичну діалектику і політичну економію капіталізму; україн­ський філософ-матеріаліст П.В. Копнін започаткував логіку наукового дослідження і багато зробив для її розвитку.

Водночас діалектичну логіку створив німецький філософ-ідеаліст Г. Гегель; дедуктивний загальнонауковий метод — представник дуалістичного напряму у філософії француз Р. Де-карт; поняття про ідеального педагога — український філ ософ-ідеаліст Г. Сковорода.