Блекота

– А що ж ви? – спиталася мама. – Стільки хорошого про брата Інокентія розповіли, що треба буде наступного разу самій піти до нього. Тільки ж блекоти їсти не хочеться.

– А я, – сказав чоловік з аличею, – потрапив до рук брата Інокентія ще у дев’яносто сьомому. Молодий іще був. Якраз жінка пішла від мене, і я став гулящий.

Гуляка

– А пішла від мене жінка ось чому. Коли я вчився в інституті, вподобалася мені одна старшокурсниця. Вона займалася легкою атлетикою, метала списа, була комсомолкою і дуже такою, знаєте, активною особою. А я – що? Завжди такий був, як зараз. В окулярах…

– Але ж ви без окулярів, – зауважив я.

– …низенький…

– Але ви досить високий, – сказала моя мама. – Та ви як мій син, а мій син знаєте який високий!

– …і постійно в носі щось наколупував. Коли вступив до інституту, то побачив, що мої одногрупниці всі виснуть на хлопцях плечистих, мужніх. Став ходити у спортзал, їсти дитяче харчування, і в мене щось там стало наростати. З’явилися біцепси, трицепси повилазили, дельтоподібний м’яз оформився. Я полюбив ходити на пляж по неділях, знайомився з цвітом комсомолу, став вести активне життя. Але тільки в мене виріс біцепс, я мовби прозрів і побачив, що дівчата більше вішалися на тих, у кого були блат і квартира. Я почав працювати у дві зміни і після роботи ходив розвантажувати вагони, щоби заробити хоч би на порядну маринарку. І от, у мене з’явився файний спінджак, а до нього ще машина «Жигулі», і жінки почали на мене вже дивитися трохи інакше, але я знову зустрів свою стару любов з інституту, вона була сама, працювала на кафедрі біології в нас у Львові та не хотіла зі мною, футбольним тренером, нічого мати спільного. Тоді я зважився на другу вищу освіту, бо перша була з фізкультури, я вчитель фізкультури за освітою, хочу вам сказати.

– Ви – вчитель фізкультури? – здивувалася моя мама.

– В минулому. Вступив я на кафедру, взяв тему для розроби. Якраз на стику наших дисциплін: фізкультури і біології. Тема звучала так: «Фізична культура і природний добір». Я був еволюціоністом, і мене цікавив Дарвін. Моя пасія захоплювалася Гегелем і сміялася мені на кафедрі в обличчя, хоч я їй і доводив, що Дарвін і Гегель – як дві половинки. У неї був роман із одним нашим працівником, дуже цікавим чоловіком, моїм колегою. Він перейшов до нас із кафедри філології та писав суміжну роботу на стику філології й біології. Я вам розкажу про нього. Ви не проти?

– Прошу‑прошу, – сказала моя мама. – Маршрутки і так щось не видно.