Практична робота №1. На тему: Світ на початку 20 століття

На тему: Світ на початку 20 століття

Підготував:

Студент 11ЕПС групи

Грисюк Едуард

Викладач:

ДУбенська Алла Володимирівна

1Активізація суспільно політичних рухів; Введення

Розвиток капіталізму породило новий суспільний клас - промисловий пролетаріат, який був позбавлений приватної власності на засоби виробництва. Пролетаріат Україні формувався і розвивався як частина загальноросійського робітничого класу. У його складі було багато працівників з центральних районів Росії, які мали значний досвід революційної боротьби.
На початку ХХ століття розв'язана перша світова війна принесла українському народу розорення і загострення економічної і політичної кризи як на територіях, що перебувають у складі Росії так і на територіях Східної Галичини, Північної Буковини і частково Закарпаття. У результаті відбувається зростання суспільної активності робітників мас, відбувається розвиток різних суспільно-політичних течій, які багато в чому визначали політичні події того часу. 1. Виникнення політичних партій на Наддніпрянщині, соціальні рухи

Соціальні руху:
розвиток страйкового руху як наслідок поглиблення соціальної кризи;
діяльність в Україні загальноросійських політичних партій;
створення українських політичних партій;
вплив революції 1905-1907гг. на становлення політичних сил України.
Економічна криза призвела до руйнування безлічі дрібних і середніх підприємств, зростання безробіття і утворення великих монополістичних об'єднань. Загострилися відносини між працею ікапіталом, активізувалася діяльність нелегальних політичних організацій, які виступали за повалення царського самодержавства і встановлення демократичної республіки. У період кризи відбулися великі страйки робітників у Петербурзі, Москві, Харкові, Ростові-на-Дону, Катеринославі, Одесі та інших містах.
У цілому можна констатувати, що до початку 1905 р. в суспільстві назріли як об'єктивні, так і суб'єктивні передумови для революції. Невирішеність аграрної проблеми, посилення експлуатації робітничого класу, об'єктивна зацікавленість буржуазії в залученні її до вирішення найважливіших державних проблем, національний гніт, відсутність демократичних свобод, поразка царизмув російсько-японській війні і пропагандистська діяльність нелегальних політичних партій створили сприятливий грунт для потужного соціального вибуху.
Початком першої в Росії буржуазно-демократичної революції стали події 9 січня 1905 р. в Петербурзі. У той недільний день (його назвуть "кривавим неділею") царські війська розстріляли у Зимового палацу 150-тисячну мирну робочу демонстрацію, учасники якої намагалися передати Миколі II петицію про свої потреби (робітники ще вірили в "доброго царя-батюшку"). Звістка про загибель 1200 робітників та поранення 5 тис. осіб швидко облетіла всю країну і викликало бурю обурення. Уже в січні в Росії страйкували 440 тис. чоловік, тоді як у попередній період у страйках брало участь приблизно 43 тис. осіб на рік. Перша фаза революції (січень-жовтень 1905 р) була часом наростання масових виступів, посилення їх політичного характеру; політизації народних мас; активізації процесу самоорганізації суспільства (утворення нових політичних партій, рад робітничих і солдатських депутатів, профспілок тощо); розширення хвилювань в армії, на флоті і в селі; переплетення і взаємовпливу робітничого та національно-визвольного руху.
Хоча за своїм характером (по цілям і завданням) перша російська революція була буржуазно-демократичною, її головною особливістю стало те, що керівну роль в ній грала не буржуазія, а пролетаріат. За що переважали методам боротьби (політичний страйк, збройне повстання робітників) революція мала пролетарську "забарвлення". У той же час участь в ній широких мас селянства, які вимагали скасування викупних платежів і вирішення аграрного питання, надавали революції явно виражені селянські риси. Нарешті, залучення в революційні баталії представників національних окраїн, які добивалися автономії у складі Росії, дозволяє вбачати в цих подіях ознаки національно-визвольного руху.
З другої половини січня по березень 1905 р. страйковий рух охопив підприємства Бахмутського, Слов'яносербського і Маріупольського повітів Катеринославської губернії, а також Таганрозького та Черкаського округів Області Війська Донського, півдня Ізюмського та Богодухівського повітів Харківської губернії. У Донбасі у страйковому русі брало участь 53,6% шахтарів і 91,4% металістів. У квітні - серпні 1905 р. на Україні відбулося понад 300 страйків, в яких брали участь понад 110 тис. робітників. Особливо масовими були травневі страйки трудящих. У Варшаві, Лодзі, Одесі, Ризі та інших містах справа дійшла до збройних зіткнень між робітниками і царськими військами. У червні заворушення перекинулись в село і на флот. Селянські бунти були відзначені в 64 з 94 українських повітів. На Чорноморському флоті 14 - 25 червня спалахнуло повстання на броненосці "Потьомкін", матроси якого розправилися з офіцерським складом і підняли на щоглі червоний прапор. Оскільки повстання на "Потьомкіна" не була підтримана іншими кораблями Чорноморського флоту, броненосець змушений був піти у румунський порт Констанца і там здатися місцевій владі. [1, с.110]
Широкий резонанс мала жовтнева всеросійський політичний страйк, що стала кульмінацією революції. В одній з листівок Луганської організації РСДРП було написано: "І весь світ побачив небачене подія. Не йдуть поїзда, не тріщить телеграф, не гуде телефонна дріт, не шумлять машини, не димлять фабричні труби, не сяє на вулиці електрику. Все завмерло. Те робочий повстав, то м'язистий кулак загрожує всім шкуродерів, всім самодержцям ".
Жовтнева страйк паралізував дії уряду, засмутила все господарське життя країни, Під натиском революційних мас цар Микола II 17 жовтня 1905 видав Маніфест, у якому обіцяв народу політичні свободи: недоторканність особи, свободу совісті, слова, зборів і спілок. Уряд пообіцяв скликати законодавчу Державну думу, вибрану всіма верствами суспільства. Поява цього документа мало дуже важливі наслідки. Маніфест 17 жовтня значно розширив межі легальної політичної та культурної діяльності, помітно її пожвавив та урізноманітнив. Свобода преси дала поштовх появі перших україномовних газет і журналів. Активізувався процес масової самоорганізації суспільства: почали виникати партії, ради, кооперативи і т.д.
У період підйому революції в країні стали швидко виникати і поширюватися такі масові пролетарські організації як профспілки. Профспілковий рух набув масового характеру в 1906р.
Оскільки початок ХХ століття ознаменувався активізацією селянського руху на Україні, очолити селянський рух по всій Російській імперії, в тому числі і на Україну спробувала створена в 1901-1902гг. загальноросійська партія націонал-революціонерів (есерів). Вона вважала себе прямою спадкоємицею народницького руху на Україну і відстоювала ідею "общинного соціалізму", тобто суспільного устрою на основі федерації незалежних селянських общин. Есери були прихильниками застосування тактики індивідуального терору проти царських сановників, проведення "соціалізації землі" шляхом передачі її в повне розпорядження селянських громад, які повинні були розподілити її по зрівняльно-трудового принципом. [2, с.38]
Активізувався процес масової самоорганізації суспільства: почали виникати партії, ради, профспілки, кооперативи і т.д. Зросла чисельність лівих партій та організацій: російської партії есерів (соціалістів-революціонерів), анархістів, анархо-синдикалістів, а також більшовиків і меншовиків.
У 1901 р. різні есерівські групи злилися в Партію соціалістів-революціонерів Росії, про що офіційно було оголошено в газеті "Революційна Росія" в січні 1902 р. У переддень революції 1905-1907 рр.. ця партія мала на Україні свої філії в 10 містах (Києві, Полтаві, Харкові, Катеринославі, Чернігові, Волинську, Бердичеві, Єлисаветграді, Одесі та Миколаєві). У ході революції кількість есерівських організацій на Україну значно зросла; одночасно зросло і число членів цієї партії (з 1260 до 25 тис. осіб). У 1907 р. утворилася окрема Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР).
Програма есерів включала в себе наступні положення:
здійснення соціальної революції встановлення демократичної республіки, створення справедливого соціалістичного суспільства;
знищення національного гніту, встановлення рівності всіх національностей і надання націям права на самовизначення, визнання в якості невід'ємних прав громадян свободи совісті, слова, друку, зборів, союзів, страйків, недоторканності особи і житла, загального і рівного виборчого права для всіх громадян, які досягли 20 -річного віку; усуспільнення праці, власності і всьогогосподарства;
"Соціалізація" землі, т, тобто вилучення землі з товарного обороту і передача її в загальнонародне надбання без викупу; зрівняльно-трудове користування землею зі сплатою ренти, що йде на суспільні потреби.
Есери застосовували різні форми класової боротьби, включаючи й індивідуальний терор. Останній розглядався в якості "збудника" революційної активності мас, а також кошти залякування царського уряду і дезорганізації його роботи.
На відміну від есерів і анархістів, соціал-демократи (більшовики і меншовики) були противниками тактики індивідуального терору, вони виступали за масові революційні дії пролетаріату, справедливо вважаючи, (що тільки таким чином можна зруйнувати існуючий монархічний лад і встановити демократичну республіку. За різними оцінками, чисельність більшовиків на Україну в 1905-1907 рр.. зросла з 1 тис. до 4 - 7 тис. чоловік. Меншовиків було ще більше (від 10 до 14 тис).
Серед центристських загальноросійських партій слід виділити конституційно-демократичну партію (кадети, або "партія народної свободи"), яка відстоювала ліберальні ідеї і мріяла проконституційної монархії. У неї входили представники дрібної та середньої буржуазії, інтелігенції та кадрових робітників. Правіше кадетів перебували октябристи ("Союз 17 жовтня"); ця партія об'єднувала переважно великих підприємців, фабрикантів і банкірів, тісно пов'язаних з царським самодержавством. Вони не бажали ліквідувати монархію, домагаючись від царизму лише правабрати участь в управлінні державою.
Правий фланг політичного спектра представляли монархічні партії. На Україну не було національних поміщицьких партій, але натомість активно діяли філії загальноросійських монархічних організацій. Їх програми були замішані на ідеях великодержавного шовінізму та антисемітизму.
Ще в 1901 р. у Петербурзі була створена загальноросійська монархічна організація "Русское собрание", а в 1903 р. аналогічна структура з'явилася у Харкові. Потім відділи "Русского собрания" виникли в Києві та Одесі, де видавалися монархічні вісники "Російська мова" і "Російський листок". Вони були покликані охороняти основи російського самодержавства, російської культури і російської мови на "національних окраїнах".
У період першої російської революції головною поміщицької партією став Союз російського народу (СРН), заснований в листопаді 1905 р. Він налічував близько 400 тис. членів. У Катеринославській губернії діяло 13 відділів РНР загальною чисельністю 17 386 чоловік (для порівняння: кадети мали на Катеринославщині 3 організації і 435 членів, РСДРП - 26 організацій і 6515 членів обох фракцій). У Київській губернії налічувалося 50 відділів РНР загальної чисельністю 8 433 особи. Всього ж в українських філіях РНР значилося 190 тис. осіб - майже половина всіх членів партії.
Статут Союзу російського народу від 7 серпня 1906 проголошував, що його членами можуть бути "лише природно російські люди" (у це поняття включалися великороси, білоруси і малороси). У народі членів монархістськими організацій називали чорносотенцями. Об'єднуючи в своїх лавах не тільки дворян-поміщиків, а й реакційні буржуазні елементи, відсталі верстви робітників, крамарів, візників і люмпен-пролетаріат, чорносотенці проводили масові маніфестації "на захист царя і отєчєства" і нерідко влаштовували дикі єврейські погроми.
Союз російського народу користувався всілякою підтримкою з боку царського уряду. Микола II оголосив його "надійною опорою законності і порядку в вітчизні нашому". Чорносотенцістворювали бойові дружини, артілі штрейкбрехерів, видавали свої газети, вели агітацію в різних верствах суспільства, в тому числі і серед студентів. У серпні 1908 р. в Києві була створена студентська монархічна організація "Двоголовий орел". Тоді ж поміщик П. Балашов, журналіст В. Шульгін та цукрозаводчик В. Бобринський створили Партію націоналістів, перетворену в січні 1910 р. у Всеросійський національний союз; їх друкованим органом була газета "Киевлянин".
Хоча за своїм характером (по цілям і завданням) перша російська революція була буржуазно-демократичною, її головною особливістю стало те, що керівну роль в ній грала не буржуазія, а пролетаріат. За що переважали методам боротьби (політичний страйк, збройне повстання робітників) революція мала пролетарську "забарвлення".
У той же час участь в ній широких мас селянства, требопавшіх скасування викупних платежів і вирішення аграрного питання, надавали революції явно виражені селянські риси. Нарешті, залучення в революційні баталії представників національних окраїн, які добивалися автономії у складі Росії, дозволяє вбачати в цих подіях ознаки національно-визвольного руху. [3, с.167]