Практична робота № 7

СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ІНЖЕНЕРНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

МЕТА: закріпити знання студентів про систему підготовки та освітньо-кваліфікаційні рівні фахівців інженерної справи; формувати навички роботи з фаховими виданнями; розвивати аналітичні вміння.

Короткі відомості з теоретичної частини роботи

Система національної вищої освіти в Україні передбачає трьохступеневу підготовку фахівців для народного господарства. Така система набула значного поширення в світі, стала звичною і сприймається як така, що забезпечує якість підготовки спеціалістів, спроможних працювати в умовах ринку.

Що вкладається в поняття “бакалавр – спеціаліст – магістр”?

Бакалавр(від лат. baccalatius) перекладається як підвасал, від baccalatia – помістя. В багатьох країнах це перший вчений ступінь. В се­редньовічних університетах Західної Європи він присвоювався студентам після завершення першого етапу навчання. Ступінь бакалавра в сучасних умовах надається випускникам університетів багатьох країн, в тому числі США, Великобританії, після здачі спеціальних іспитів або після захисту невеликої реферативної дисертації. А у Франції ступінь бакалавра свідчить про отримання середньої освіти і надає право вступу до університету.

Українська вища школа готує бакалавра як людину, яка завершила перший етап навчання у вищому навчальному закладі (3-4 роки) і отримала загальну вищу освіту, а також професійну орієнтацію в одній з галу­зей народного господарства для подальшого навчання з метою отримання спеціальності.

Спеціаліст– це людина, яка пройшла післябакалаврську підготовку на другому етапі навчання (1-2 роки) і отримала вищу спеціальну освіту. До категорії спеціалістів відносять інженерів, лікарів, юристів тощо.

Інженер (від лат. ingenium) означає здібність, винахідливість. В сучасному розумінні інженер – це спеціаліст з вищою технічною освітою, який використовує науково-технічні знання для вирішення технічних проблем, управління процесом створення технічних систем, проектування, організації виробництва, впровадження в нього науково-технічних інновацій.

Як і будь-яке суспільне явище, інженерна діяльність має визначені історичні рамки, окреслені основними етапами розвитку суспільства. її витоки лежать в технічній діяльності періоду ремісничого виробництва. Перші навчальні заклади для підготовки інженерів були створені в XVII ст. в Данії. В Росії перша інженерна школа була створена в 1712 р. в Москві.

Найпершими і найбільшими центрами підготовки інженерних кадрів в Україні є політехнічні інститути: Львівський (1844 р.), Харківський (1885 р.), Київський (1898 р.), Одеський (1918 р.), Донецький (1921 р.).

Виділяють три основні категорії інженерів: виробничник, який виконує функції технолога, експлуатаційника і організатора виробництва; дослідник, який поєднує функції винахідника, конструктора і проектувальника; системотехнік або інженер широкого профілю, який створює складні технічні системи.

Як провідник передових ідей науки і техніки в виробництво, інженер має справу з відповідною прикладною галуззю знань, яка узагальнює, систематизує досвід даного виробництва і видає його як сукупність відомостей про предмет праці, техніки, технології, управління. В своїй діяльності інженер повинен не тільки враховувати технічні аспекти проблем, але і оцінювати економічні і екологічні результати, а також наслідки своєї праці.

Магістр(від лат. magister) в буквальному перекладі означає учитель, начальник. Так називали ряд посад в стародавньому Римі. Пізніше в Європі великим магістром (гросмейстером) стали називати главу като­лицького духовно-рицарського ордену.

Магістр – це також друга вчена ступінь, яка присвоюється випускникам університетів США, Великобританії та інших країн, де використовується англо-американська система освіти. Магістерський ступінь присвоюється після здачі спеціальних іспитів і захисту дисертації.

В українській вищій школі ступінь магістра присуджується після завершення третього етапу навчання (1-2 роки) спеціалістів, які отримали вищу спеціальну освіту, підготували і захистили магістерську кваліфікаційну роботу.

В 1993 році підготовку бакалаврів, спеціалістів і магістрів здійснювали 911 вищих навчальний закладів центрального і відомчого підпорядкування в яких навчалося 1,6 млн. студентів за 1800 спеціальностями. Підготовка бакалаврів здійснюється за 83 галузевим напрямкам (в США – 20, Японії – 60, Кореї – 60, Франції – 54).

План роботи

1. Актуалізація опорних знань

- які складові включає в себе система професійної освіти?

- за якими освітньо-кваліфікаційними рівнями здійснюється підготовка фахівців інженерної справи в Україні?

- які заклади освіти в Україні здійснюють підготовку інженерів?

2. “Усний журнал”

Обговорення статей з фахових журналів про сучасні тенденції у підготовці фахівців інженерної справи.

3. Заповнення таблиці “Освітньо-кваліфікаційні рівні фахівців інженерної справи”

4. Інтерактивна гра “Мікрофон”

Продовжити фразу: “Для покращення якості професійної підготовки сучасного інженера необхідно...”.

Критерії оцінювання роботи студента на практичному занятті:

- правильність, точність і повнота виконання завдань практичної роботи;

- рівень володіння навчальним матеріалом;

- вміння використовувати різноманітну додаткову інформацію при виконанні завдань практичної роботи;

- вміння узагальнювати вивчений матеріал та робити змістовні висновки;

- здатність до раціональної продуктивної, творчої діяльності;

- дотримання естетичних вимог до оформлення практичної роботи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аптекарь М.Д. История инженерной деятельности / Аптекарь М.Д., Рамазанов С.К., Фрегер Г.Е. – Киев: издательство „Аристей”, 2003. – 568 с.

2. История инженерной деятельности: учебное пособие / Подлесный С.В., Ерфорт Ю.А., Искрицький В.М., Сущенко Д.Г., Стадник А.Н. – Краматорск: ДГМА, 2010. – 188 с.

3. Сухарев Э.А. Десять бесед с первокурсником технического вуза: [учеб. пособ.] / Сухарев Э.А. – Ровно: НУВХП, 2009. – 110 с.

4. Мілютіна К.Л. Адаптація студентів до навчання / Мілютіна К.Л. – К.: Марич, 2009. – 74 с. (серія „Бібліотечка соціального працівника”)

5. Гончаров С.М. Основи педагогічної праці.: [навч. посіб.] / Гончаров С.М. – Рівне.: РДГУ, 2001. – 256 с.