Затверджено

12-02-19

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до виконання практичних робіт

з навчальної дисципліни “Історія інженерної діяльності”

для студентів напряму підготовки 6.050503 “Машинобудування”

денної та заочної форм навчання

Затверджено

методичною комісією з

напряму підготовки

“Машинобудування”

Протокол № 7 від 24.12. 2013 р.

Рівне - 2014

Методичні вказівки до виконання практичних робіт з навчальної дисципліни “Історія інженерної діяльності” для студентів напряму підготовки 6.050503 “Машинобудування”, денної та заочної форм навчання / І.О. Хітров. – Рівне: НУВГП, 2014. – 35 с.

Укладач: І.О. Хітров – доцент кафедри транспортних технологій і технічного сервісу

Відповідальний за випуск Корецька С.О., завідувач кафедри транспортних технологій і технічного сервісу.

ЗМІСТ

© НУВГП, 2014

ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ІНЖЕНЕРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

МЕТА: здійснити науково-історичний аналіз розвитку та становлення інженерної діяльності; формувати в студентів вміння систематизувати інформацію у вигляді таблиці; формувати інтерес до майбутньої професії.

Короткі відомості з теоретичної частини роботи

ХХ століття було досить насичене подіями. Як тільки його не називають – “вік атому”, “вік хімії”, “епоха освоєння космосу”. Але з не меншим правом його можна назвати і “віком інженерії”. Прогрес науки і техніки призвів до розквіту інженерної професії, дав у руки інженерам небачені творчі (і руйнівні) сили і в той же час поклав на них велику відповідальність за долю людської цивілізації. Відкриття нових форм перетворення, концентрації і використання енергії, нових можливостей підвищення і зниження температур, тиску, швидкостей, створення матеріалу з наперед заданими властивостями – все це і багато інших досягнень наукової думки служать фундаментом для удосконалення засобів праці, організації нових видів виробництва.

Збудувати ж на цьому фундаменті грандіозну будівлю нових технологій – задача інженерів. Без їх участі неможливе оперативне рішення жодної із складних проблем, висунутих новою науково-технологічною і економічною реальністю. Адже наука безпосередньо з’єднується з технікою і втілюється в проектах складних агрегатів, автоматизованих ліній, потужних виробничих комплексів перш за все завдяки напруженим творчим зусиллям великого загону інженерів. Інженерна діяльність є ключовою ланкою у відомому ланцюжку “наука – техніка – виробництво”, яка визначає відповідні темпи зростання виробничих сил суспільства.

Майбутнє виростає з теперішнього, але зароджується воно і починає розвиватись у минулому. Перш ніж придбати нинішнє значення і розмах, інженерна справа пройшла непростий, історично довгий шлях становлення. Ціною зусиль багатьох поколінь людство по крихтах здобувало знання, готуючи ґрунт для паростків інженерної думки. Те, як вони пробивались і міцніли, важливо знати не з марної цікавості. Усвідомивши минуле інженерії, співвіднісши його з сьогоднішнім станом, ми зможемо глибше усвідомити закономірність її розвитку, розібратися в сутності змін, які відбуваються у її структурі і змісті в наші дні, передбачати її майбутнє.

Даний курс покликаний сприяти формуванню у студентів технічних спеціальностей загальної картини розвитку інженерної справи як цілісного (внутрішньо єдиного) процесу, який відбувається закономірно і проходить в органічному взаємозв’язку і взаємодії з історією суспільства. Інженер – це не вузький технічний спеціаліст, його рішення і діяльність справляють великий вплив на соціальне і природне середовище, на саму людину. Власне через усвідомлення історії своєї професії майбутній інженер може залучитися до найвищих досягнень людської культури в цій галузі, зрозуміти своє місце в сучасному світі.

Історія інженерної діяльності відносно самостійна; її не можна звести ні до історії техніки, ні до історії науки. Історичні дослідження передумов інженерної діяльності передбачають її вивчення з самого початку. Але що повинно вважатися таким початком? Технічна діяльність, яка притаманна людині на самих ранніх етапах її розвитку, тільки тоді стала інженерною, коли, по-перше, вона почала орієнтуватися на науку (регулярне застосування наукових знань щодо технічної практики, або, в крайньому випадку, наукову картину світу); по-друге, коли виникла професійна організація інженерів, а потім і спеціальна інженерна освіта. Але перш, ніж перейти до розгляду основного курсу, слід з’ясувати декілька термінологічних та загальнотеоретичних питань.

Слово “техніка” походить від грецького “ texne ” та латинського ” АRS ”, які перекладаються як “мистецтво, майстерність, умілість”. Це слово також є похідним від індоєвропейського кореня “ texin ”, яке означає теслярське мистецтво або будівництво. У нефілософській античній літературі слово “ texne ” використовувалось для позначення роботи, майстерності, ремесла різного роду. У роботі старогрецьких філософів “ texne ” розглядалось не тільки як діяльність особливого роду, а і як вид знання. Від слова “ texne ” в грецькій мові утворився прикметник “ tecnikom ”, а від нього латинське “ tecnikom ars ”, від нього у французькій мові з’явився термін “ technigne ”, який увійшов у німецьку мову як “ tehnik ”. Англійський термін “ texnology ” має іншу етимологію і походить від грецького “ technologia ”.

Спорідненим до слова “техніка” вважається слово “інженер” (фр. “ ingeniеur ” від лат. ingenium – розум, винахідливість, природжені здібності). Воно виникло від латинського кореня що означає “творити”, “створювати”, “упроваджувати”. До нього близькі за значенням українські слова “винахідливий”, “майстерний”, “мистецький”, “хитромудрий”. Слово “ ingenious ” уперше використовувалося в значенні деяких військових машин у ІІ ст. Людина, яка могла створювати такі хитромудрі прилади стала зватися “ ingeniator ” (винахідник). Також слово “механік” у першому своєму значенні відповідало вправнику, винахіднику, творцю машин.

Слово „машина” (на Русі спочатку “махіна”) було запозичене з давньогрецької театральної практики і означало підйомну машину, що використовувалась у театрі. Добре відоме висловлювання, що стало афоризмом “ Den ex machina ” (“Бог машини”). У давньогрецькому театрі бог звичайно з’являвся з гори за допомогою особливої театральної машини та розв’язував усі складні ситуації, що виникли у ході спектаклю.

У сучасному змісті під технікою розуміють сукупність штучно створених засобів діяльності людей. Техніка створюється та використовується з метою одержання, передачі та перетворення енергії, впливу на предмети праці при створенні матеріальних благ, збору, зберігання, переробки та передачі інформації, дослідження законів та явищ, природи та суспільства, пересування, керування суспільством, обслуговування побуту, забезпечення обороноздатності та ведення воєн.

Тобто слово “техніка” має декілька значень. Воно може бути розтлумачене, як система відповідних навиків, відпрацьованих для будь-якого використання. У більш вузькому значенні технікою називають засоби, за допомогою яких людина впливає на природу, тобто це виготовлення предметів, штучне відтворення процесів та явищ.

Під технікою розуміють набір різних технічних засобів: інструментів, машин, апаратів, приладів та ін., які використовуються у виробництві та в повсякденному житті. Техніка розглядається як специфічна людська діяльність, за допомогою якої людина виходить за край обмежень, які накладаються його власною природою. Іншими словами, техніка – не тільки продукт, але й процес його виготовлення.

Техніка – це також система технічних знань, які включають до себе не тільки наукові, а й різні конструктивні, технологічні та інші подібні знання та евристичні прийоми, відпрацьовані у ході технічної практики.

Історія інженерної діяльності тісно пов’язана з історією цивілізації і закономірностями розвитку техніки.

Перший (праінженерний) етап був етапом становлення інженерної діяльності в епоху рабовласництва, пов’язаним головним чином з будівництвом і архітектурою.

Другий (передінженерний) етап інженерної діяльності почався в епоху Відродження і розвивався в умовах феодалізму та зародження машинного виробництва. Основною сферою інженерної діяльності залишається будівництво, а також створення військових машин та фортифікаційних споруд. Найвидатнішим інженером того часу був Леонардо да Вінчі, художник, архітектор, механік, експериментатор і винахідник, геніальність якого була підкріплена широкими технічними знаннями. До цього часу інженер та архітектор практично не відрізнялись – це той, хто керує створенням складних штучних споруд. Різниця між військовими та громадянськими інженерами стала проводитися пізніше. Уперше став звати себе громадським інженером відомий англійський інженер Джон Смітон (1724-1792р.).

Третій етап становлення інженерної діяльності мав місце в епоху промислового перевороту і розповсюдження робочих машин на базі парового двигуна.

Четвертий етап представляв розвиток інженерної діяльності на основі системи машин і технічних наук в умовах монополістичного капіталізму (імперіалізму). У XIX ст. з розвитком науки і машинного виробництва з’явились соціальні інститути технічних наук і науково обґрунтована технічна діяльність, яка з цього часу вважається інженерною. Ця подія стала ключовою для формування поняття „інженер” у сучасному значенні. З виникненням інженерів за професією, як людей з науково-методичною підготовкою і технічними навичками, реалізується ідея єдності науки та практичних мистецтв, яка раніше розглядалась лише як ідеал.

П’ятий етап – формування сучасного інженера в епоху науково-технічної революції. У ХX ст. інженерія поділилась на багато галузей та підгалузей: фізична (електротехнічна, механічна, радіо та ін.), хімічна, біохімічна інженерія, інформаційна та обчислювальна техніка являє собою лише деякі її розділи. Але для них усіх характерно одне – це не той, хто робить штучний об’єкт, а той, хто керує процесами його створення, планує та проектує складну технічну систему.

Слід розрізняти інженерну та технічну діяльність як у плані сучасної кооперації, поділу праці, так і в історичному плані. Сучасна технічна діяльність за відношенням до інженерної несе виняткову функцію, спрямовану на безпосередню реалізацію у виробничій практиці інженерних ідей, проектів та планів. В історичному ж плані інженерна діяльність відокремилася на першому етапі розвитку суспільства з технічної діяльності, яка притаманна людству на самих ранніх його стадіях і пов’язана з виготовленням знарядь

Інженерна діяльність виникає тоді, коли виготовлення знарядь праці не може базуватися лише на традиції, спритності рук, кмітливості, а вимагає орієнтації на науку, цілеспрямоване використання для цього наукових знань та методів. Інженерна діяльність займає проміжне місце між виконавчою технічною діяльністю та наукою.

Як всяке суспільне явище, інженерна діяльність має цілком визначені історичні рамки, пов’язані з основними етапами розвитку людського суспільства. Її передісторія розгортається в надрах технічної діяльності тривалого періоду ремісницького виробництва (первісне суспільство, античне рабовласницьке суспільство, середньовічне феодальне суспільство). Саме в умовах раннього капіталістичного суспільства створюються умови для того, щоб інженерна діяльність поступово стала особливою професією, що характеризується орієнтацією на наукову картину світу та цілеспрямоване й регулярне використання в технічній практиці наукових знань.

З розвитком масового машинного виробництва в науці формується особлива сфера технічних наук, спеціально орієнтованих на розв’язання інженерних задач у різних галузях інженерної практики. Відбувається прогресивна диференціація інженерної діяльності за окремими галузями та технічними науками, яка на сучасному етапі приводить до їх інтеграції.

План роботи

1. Актуалізація опорних знань

- які етапи становлення пройшла інженерна діяльність?

- відколи технічна діяльність стала вважатися інженерною?

- як тлумачилось поняття “ texne ” у працях старогрецьких філософів?

- у які часи інженерна діяльність стала професією?

- коли виникла професійна організація інженерів і спеціальна інженерна освіта?

2. З’ясування суті понять

Довести або спростувати твердження про те, що поняття “інженерна діяльність” та “технічна діяльність” тотожні. Підібрати змістовні аргументи на підтвердження власної думки.

3. Заповнення таблиці

Скласти та заповнити хронологічну таблицю, що відображала б розвиток та еволюцію інженерної діяльності.

4. Дискусія на тему: “Інженерна діяльність – професія чи наука?”

Критерії оцінювання роботи студента на практичному занятті:

- правильність, точність і повнота виконання завдань практичної роботи;

- рівень володіння навчальним матеріалом;

- вміння використовувати різноманітну додаткову інформацію при виконанні завдань практичної роботи;

- вміння узагальнювати вивчений матеріал у формі таблиці та робити змістовні висновки;

- здатність до раціональної продуктивної, творчої діяльності;

- дотримання естетичних вимог до оформлення практичної роботи.