Програмне забезпечення

Програми для персональних комп'ютерів можна прозділити на три категорії:

- прикладні програми, які забезпечують виконання необхідних користувачеві дій: редагування текстів, створення малюнків і т.д.

- системні програми - виконують допоміжні функції, наприклад, копіювання інформації, видача довідкових даних про комп'ютер і т.д.

- інструментальні системи (системи програмування) - забезпечують створення нових програм для комп'ютера.

Операційна система - це програма, яка завантажується при вмиканні комп'ютера. Вона здійснює діалог з користувачем, управляє комп'ютером, його ресурсами, запускає інші (прикладні) програми на виконання. ОС надає користувачеві зручний засіб (інтерфейс) спілкування з пристроями комп'ютера.

Важливим класом системних програм є програми - драйвери.Вони розширюють можливості операційної системиз керування пристроями введення-виведення. За допомогою драйверів можна здійснювати підключення до комп'ютера нових пристроїв або нестандартне використання вже відомих пристроїв.

Програми - оболонки - забезпечують більш зручний спосіб спілкування користувача з комп'ютером, ніж за допомогою командного рядка DOS. Популярними програмами-оболонками є Norton Commander, XTree Pro Gold, PC Shell з комплекту PC Tools.

Операційні оболонки спрощують створення графічних програм, пропонуючи для цього велику кількість зручних засобів і розширюючи можливості персонального комп'ютера. Популярною програмою є Microsoft Windows.

До системних програм можна віднести також допоміжні програми (утиліти). Різновиди утиліт: програми -пакувальники, програми для створення резервних копій інформації на дисках, антивірусні програми, комунікаційні програми, програми для діагностики комп'ютера, програми для оптимізації дисків, для динамічного стискання дисків та інші.

З прикладних програм найбільш широко використовують:

- програми підготовки текстів (документів) на комп'ютері - текстові редактори;

- програми підготовки документів типографської якості - видавничі системи;

- програми обробки табличних даних - електронні таблиці або табличні процесори;

- програми обробки масивів інформації - системи управління базами даних (СУБД), які дозволяють керувати великими інформаційними програмами - базами даних. Вони забезпечують введення, пошук, сортування даних і т.д.

- графічні редактори - дозволяють створювати і редагувати малюнки на екрані комп'ютера;

- системи ділової та наукової графіки - для наочного зображення на екрані різних даних і залежностей за допомогою графіків, діаграм;

- системи автоматичного проектування (САПР) - для креслення та конструювання різних механізмів за допомогою комп'ютера.

Загальні вимоги до робочого місця оператора ЕОМ.

-Робочі місця операторів за дисплеями слід розміщувати в спеціально відведеному приміщенні, яке відповідає гігієнічним вимогам щодо площі, умов природного освітлення та вентиляції.

-Для роботи за дисплеєм більше підходить приміщення з північною, північно-східною або північно-західною орієнтацією вікон.

-Площа приміщення повинна відповідати вимогам санітарних норм: 4,5 кв.м на одного учня. Об’єм виробничого приміщення на одного учня повинен бути не меншим 15 куб.м.

-Робоче місце складається з стола з розміщеним на ньому екраном, клавіатурою і підставкою під документи, крісла, підставки для ніг.

-Розміри стола залежать від розмірів екрану, орієнтовні розміри: довжина 160 см, ширина 90 см, загальна площа 1,44 кв.м. Висота стола повинна регулюватись у відповідності з антропометричними даними учня в межах 68-84 см.

-Доцільне розміщення клавіатури окремо від екрана. Це забезпечує вибір оптимального положення, висоти та нахилу всіх складових обладнання робочого місця учня.

-Екран повинен знаходитись нижче рівня очей прямо, або з нахилом на оператора. Кут зору, при якому забезпечується оптимальне розміщення символів на екрані в межах 0,5. Екран повинен розміщуватись на відстані 40-90 см від очей оператора. Оптимальна відстань при висоті символів 2,5 мм - 50 см; при висоті символів 3-4 мм її можна збільшити до 80 см.

-Документи повинні читатись оператором з підставки, висота і нахил якої регулюються. Нахил документа 60 дозволяє максимально зменшити відблиск від нього.

-Робоче крісло повинно бути рухоме. Короткі підлокітники крісла повинні забезпечувати положення рук трохи вище стола.

-Підставка для ніг рекомендується розмірами 40х30х15 см з кутом нахилу 30, без переміщення по підлозі.

-Освітленість робочих місць повинна бути в межах від 300 до 500 як в зоні розміщення документів і клавіатури.

-В робочій зоні відношення яскравості поверхонь не повинно перевищувати 3:1, а між робочою поверхнею столу та навколишніми поверхнями (стіл, обладнання і т.п.) 10:1.

-З метою виключення на екранах дисплеїв яскравих плям, на робочому місці не повинно бути яскравих (блискучих) предметів великих розмірів. Одяг учня повинен бути по можливості темним; всі предмети позаду учня повинні мати низьку яскравість; при рядковому розміщенні обладнання не можна допускати, щоб дисплеї були повернуті екранами один до одного, у випадку, якщо це має місце, необхідно між ними встановити перегородки.

-Для уникнення засвіток екранів і зниження перепадів яскравості в полі зору при природному освітленні, робочі столи учнів необхідно розміщувати далі від вікон і таким чином, щоб віконні шиби знаходились збоку від учнів, а природне світло падало з лівої сторони. Вікна повинні бути оснащені шторами, які розсіюють світло, або регульованими жалюзі. При південній орієнтації вікон найбільш ефективним засобом для створення сприятливого світлового середовища в приміщенні і зниженні теплової дії інсуляції є використання на вікнах плівки з металізованим покриттям.

-Рекомендується робота на клавіатурі дисплея сліпим десяти пальцевим методом. Це дозволяє знизити втомлюваність зору за рахунок його постійного переключання з документа на екран і клавіатуру та шкідливу дію блищання клавіатури.

24. Структурна схема сучасного персонального комп’ютера.

Персональні комп'ютери, робота яких грунтується на принципі програм­ного управління, мають схожу структуру, спрощений вигляд якої показано на мал.1. Вони включають такі апаратні-засоби: центральний мікропроцесор, внутрішню і зовнішню пам'ять, системну шину, пристрої введення-виведення інформації.

Мал. 1.

Далі розглядатимемо апаратне забезпечення комп'ютерів архітектури IBM PC. Центральний мікропроцесор, внутрішня пам'ять і системна шина конструк­тивно розташовані в окремому блоці, який називають системним. Пристрої зовнішньої пам'яті звичайно також розміщують у системному блоці, хоч інколи і розміщують в окремих блоках. Усі пристрої введення-виведення, а також пристрої внутрішньої пам'яті підмикають до системної шини через відповідні спеціальні плати, які називають адаптерами та контролерами. Центральний мікропроцесор, внутрішню пам'ять, системну шину, адаптери та контролери розміщують на одній платі, яку називають материнською.

Зовнішня пам'ять — це, як правило, накопичувачі на магнітних та оптич­них дисках. Сюди входять жорсткі магнитні диски (ЖМД) та гнучкі магнітні диски (ГМД) також існують оптичні диски (лазерні) CD-ROM з максимальним розміром ~ 650Мбайт.

Останні бувають двох типів 5.25” з максимальним розміром 1.2, та 3.5” з максимальним розміром 1.44 Мбайт (мал.2.)

Мал.2.

Усі пристрої введення-виведення з точки зору порядку їх використання можна розділити на дві групи: стандартні — пристрої введення-виведення та нестандартні. Останні ще називають периферійними пристроями. Стандартні пристрої — це пристрої за замовчуванням, тобто ті, з яких ком­п'ютер чекає введення-виведення, якщо спеціально не обумовлені інші при­строї. Такими пристроями є дисплей та клавіатура.

До нестандартних пристроїв можна віднести такі:

1. Накопичувачі на магнітних та оптичних дисках.

2. Пристрої виведення символьної та графічної інформації (принтери та плоттери).

3. Пристрої введення інформації (миша, сканер).

4. Пристрої зв'язку комп'ютера з телефонною мережею (модем). Системна шина виконує функцію зв'язку між мікропроцесором, внут­рішньою пам'яттю, стандартними та периферійними пристроями введення-виведення. У системній шині виділяють адресну шину та шину даних. Адресну шину використовують для зв'язку мікропроцесора з пам'яттю, а шину даних для зв'язку з пристроями введення-виведення.

Центральний мікропроцесор — це основний пристрій ПК. Він виконує програму, яка зберігається у внутрішній пам'яті, керує спільною роботою всіх інших пристроїв і виконує різноманітні операції над даними.

Найважливішою його характеристикою є продуктивність (швидкодія). Про­дуктивність, в першу чергу, залежить від тактової частоти, яку вимірюють у мегагерцах. За допомогою сигналів тактової частоти синхронізується робота всіх пристроїв ПК.

Крім тактової частоти до найважливіших характеристик мікропроцесора відносять такі:

1. Розрядність. Це кількість внутрішніх двійкових розрядів, яка суттєво впливає на його продуктивність.

2. Кількість розрядів, пов'язаних з системною адресною шиною, та кіль­кість розрядів, пов'язаних з системною шиною даних.

Адресна шина визначає кількість адресних чарунок пам'яті, причому за довжину чарунки взято довжину в 1 байт. Кількість адресованої пам'яті дорівнює числу 2 в степені, що дорівнює кількості адресних шин.

З 1993 p. розпочато виробництво мікропроцесора Pentium, який на сьогодні є основним в IBM комп'ютерах. Перспективна модель — мікропроцесорPentium Pro.

Слід звернути увагу на те, що всі мікропроцесори до моделі 486 не виконували арифметичних операцій з числами в нормальній формі (з плаваю­чою комою). Для їх виконання вони комплектувалися окремими мікропроце­сорами, названими математичними співпроцесорами.

Починаючи з моделі Intel 486 DX, мікропроцесори обладнані вбудованими блоками для виконання операцій з плаваючою комою.

Внутрішня пам’ять:

Внутрішня пам’ять ПК складається з ОЗП(RAM) і ПЗП(ROM) мал.2.

В ОЗП може неодноразово записуватися та зчитуватися інформація різноманітна інформація. В ПЗП інформація неодноразово зчитується, а записується звичайно при його виготовленні.

Мал.2.

Основною складовою пам’яті є ємкість, найменший розряд вимірювання пам’яті є біт

Реально пам’ять ПК вимірюється в наступних одиницях

1Кбайт=2¹⁰=1024байт;

1Мбайт=2¹⁰=1024Кбайт;

1Гбайт=2¹⁰=1024 Мбайт;

Конструктивно внутрішня пам’ять оформлюєтьсяу вигляді чарунок пам’яті. Мінімальний розмір однієї чарунки дорівнює байту. Кожній чарунці пам’яті присвоюється номер (адрес) мал.3.

розряди

Мал.3.

Клавіатура та її основні блоки:

Клавіатура призначена для вводу данних та керування роботою ПК. Для кожного символа призначена окрема клавіша, натиснувши на яку ви забезпечуєте ввод необхідного символа, кожен символ кодується 8-ми битним кодом. Клавіатура має 101-108 клавіш та декілька клавіш індикаторів, які говорять про нинішній режим роботи клавіатури.

Клавіатура в свою чергу поділена на чотири блока. Перший містить клавіші з літерами, цифрами, символами, а також ряд клавіш керування. На більшість клавіш припадає по три чи чотири символи. Наприклад перехід на верхній реєстр виконуеться натисканням клавіші Caps Lock.
Часто необхідно натискати дві клавіші одночасно (ALT+ENTER) чи (ALT+F1).

Друге поле містить 12-ть функціональних клавіш

(F1-F12) та деякі інші клавіші керування. Натискання на ту чи іншу функціональну клавішу призводить до виконання тих чи інших дій, в залежності від поточної програми.

Третє поле містить клавіші керування курсором, одне натискання на клавішу призводить до переміщення курсора на одну позицію залежно від натиснутої клавіші.

Четверте поле –це поле допоміжної клавіатури

Найчастіше це поле використовується для введення великих цифр, для бухгалтерів.

Принтери:

Пристрої друку призначені для виводу інформації на папір.Інформація є двох типів: текстова, графічна.

Мал.4.

Принтери бувають трьохтипів:

1.Матричні (гольчаті) спосіб друку на якому а) текстовий (подібен до виводу символів на моніторз клавіатури),б)графічний (голки вдаряють по красячій плівці та виводить зображення на папір).

2.Струмні принтери відображають інформацію на папері шляхом нанесення на папір красячої речовини, яка зберігається в головці та виприскується з форсунок.

3.Лазерні принтери забезпечують найліпшу швидкість та зображення, спосіб друку відтиск порошком на папері.

Види програм:

Програми в свою чергу поділяють на три типи:

1.Прикладні  це програми які виконують задачі необхідні кінцевому користувачу.

2.Системні  це програми які підтримують систему та забезпечують її працездатність.

3.Інструментальні – це програми які призначені для розробки програмного забезпечення, та забезпечують доступність роботи з системою.

25. Поняття базової конфігурації сучасного персонального комп’ютера.

Конфігурацію ПК можна змінювати в міру необхідності. Але, існує поняття базової конфігурації, яку можна вважати типовою:

· системний блок;

· монітор;

· клавіатура;

· мишка.

Комп'ютери випускаються і у портативному варіанті (laptop або notebook виконання). В цьому випадку, системний блок, монітор та клавіатура містяться в одному корпусі: системний блок прихований під клавіатурою, а монітор вбудований у кришку.

Системний блок - основна складова, в середині якої містяться найважливіші компоненти. Пристрої, що знаходяться в середині системного блока називають внутрішніми, а пристрої, що під'єднуються ззовні називають зовнішніми. Зовнішні додаткові пристрої, що призначені для вводу та виводу інформації називаються також периферійними. За зовнішнім виглядом, системні блоки відрізняються формою корпуса, який може бути горизонтального (desktop) або вертикального (tower) виконання. Корпуси вертикального виконання можуть мати різні розміри: повнорозмірний (BigTower), середньорозмірний (MidiTower), малорозмірний (MiniTower).

Корпуси персональних комп'ютерів мають різні конструкторські особливості та додаткові елементи (елементи блокування несанкціонованого доступу, засоби контролю внутрішньої температури, шторки від пилу).

Корпуси поставляються разом із блоком живлення. Потужність блоку живлення є одним із параметрів корпусу. Для масових моделей достатньою є потужність 200-250 Вт.

Основними вузлами системного блоку є:

· електричні плати, що керують роботою комп'ютера (мікропроцесор, оперативна пам'ять, контролери пристроїв тощо);

· накопичувач на жорсткому диску (вінчестер), призначений для читання або запису інформації;

· накопичувачі (дисководи) для гнучких магнітних дисків (дискет).

Основною платою ПК є материнська плата (MotherBoard). На ній розташовані:

· процесор - основна мікросхема, що виконує математичні та логічні операції;

· чіпсет (мікропроцесорний комплект) - набір мікросхем, що керують роботою внутрішніх пристроїв ПК і визначають основні функціональні можливості материнської плати;

· шини - набір провідників, по яких відбувається обмін сигналами між внутрішніми пристроями комп'ютера;

· оперативний запам'ятовуючий пристрій (ОЗП) - набір мікросхем, що призначені для тимчасового зберігання даних, поки включений комп'ютер;

· постійний запам'ятовуючий пристрій (ПЗП) - мікросхема, призначена для довготривалого зберігання даних, навіть при вимкненому комп'ютері;

· роз'єми для під'єднання додаткових пристроїв (слоти).

Периферійні пристрої — пристрої, що здійснюють обмін інформацією між людиною (користувачем) і комп’ютером із метою розв’язання певних задач. До периферійних пристроїв належать пристрої введення-виведення інформації.

Пристрої введення — це пристрої, за допомогою яких можна ввести ін­формацію в комп’ютер від користувача. Стандартним пристроєм введення є клавіатура, хоча велика кількість сучасного програмного забезпечення вже орієнтована на роботу з мишею.

Клавіатура комп’ютера призначена для введення символьної та керуючої інформації.

На стандартній клавіатурі (101 клавіша) виділяють такі групи клавіш: алфавітно-цифрові, керуючі, клавіші керування курсором, функціональні, спеціальні клавіші та цифрову (малу) клавіатуру.

Маніпулятори — це пристрої введення, що забезпечують природний спосіб спілкування користувача з комп’ютером і широко використовуються в сучасних програмах, наприклад миша, джойстик, трекбол, трекпоїнт.

Найбільш розповсюдженим маніпулятором є миша, що була створена в 1963 р. Д.Енджельбартом. Існують різні типи маніпуляторів «миша», що розрізняються способом зчитування інформації (механічні, оптико-механічні, оптичні); кількістю кнопок; способом з’єднання з комп’ютером (кабельні, бездротові).

Сканер — це пристрій, що дає можливість вводити в комп’ютер зображен­ня з паперу чи іншої плоскої поверхні. Сканери розрізняються роздільною здатністю, кількістю кольорів, що сприймаються, або кількістю відтінків сірого кольору. За конструкцією розрізняються сканери ручні, планшетні, протяжні, проекційні.

Графічний планшет (дигітайзер) — пристрій для введення у комп’ютер контурних зображень по точках.

Світлове перо — пристрій, що визначає рух світла на екрані й передає інформацію про напрямок променя в комп’ютер, застосовується для вибору операцій у меню, малювання схем.

Пристрої виведення — це пристрої, призначені для виведення інфор­мації з комп’ютера у вигляді, доступному для сприйняття користувачем. Стандартними засобами для відображення візуальної інформації є монітори (дисплеї).

Монітор (від англ. to monitor — відслідковувати), або дисплей (від англ. to display — показувати) призначений для виведення на екран текстової та графічної інформації.

Екран монітора складається з множини точок, які називаються пікселами (від англ. picture element — елемент зображення). Основними характеристи­ками моніторів, реалізованих на базі електронно-променевої трубки, є роз­дільна здатність, відстань між точками на екрані, довжина діагоналі екрана.

Принтер призначений для виведення зображення на папір, плівку. Розрізняють матричні, струменеві, лазерні, термічні принтери.

Основні характеристики принтерів:

— ширина каретки принтера, що визначає максимально можливий формат
документа;

— швидкість друку, яка визначає кількість знаків або сторінок, що друкуються принтером за одиницю часу (секунду або хвилину);

— роздільна здатність принтера, що визначає якість друку як кількість точок на дюйм — dpi (dots per inch) під час виведення символу.

Плоттер (графобудівник) забезпечує друк графічної інформації: схем, складних архітектурних креслень, художньої графіки, карт, тривимірних зображень високої якості.

Пристрої передавання — це пристрої, що забезпечують передавання інформації від одного пристрою до іншого.

26. Призначення та характеристики компонентів персонального комп’ютера: системний модуль (блок), монітор, клавіатура.

27. Призначення та характеристики компонентів персонального комп’ютера: периферійні пристрої.

Периферійні пристрої

Основне призначення ПП - забезпечити надходження в ЕОМ із навколишнього середовища програм і даних для опрацювання, а також видачу результатів роботи ЕОМ у виді, придатному для сприйняття людини або для передачі на іншу ЕОМ, або в іншій, необхідній формі. ПП в чималому ступені визначають можливості застосування ЕОМ.

Призначення і класифікація ПП

ПП ЕОМ містять у собі зовнішні пристрої, що запам'ятовують, призначені для зберігання і подальшого використання інформації, пристрої запровадження-висновка, призначені для обміну інформацією між оперативною пам'яттю машини і носіями інформації, або іншими ЕОМ, або оператором. Вхідними пристроями можуть бути: клавіатура, дискова система, миша, модеми, мікрофон; вихідними - дисплей, принтер, дискова система, модеми, звукові системи, інші пристрої. З більшістю цих пристроїв обмін даними відбувається в цифровому форматі. Для роботи з різноманітними датчиками і виконавчими пристроями використовуються аналого-цифрові і цифроаналогові перетворювачі для перетворення цифрових даних в аналогові і навпаки.

Цифровий інтерфейс простіше в порівнянні з цифроаналоговим, але і для нього потребуються спеціальні схеми. Розрізняють послідовну і рівнобіжну передачу даних, необхідна синхронізація взаємодіючих пристроїв. Один із найбільше поширених стандартів RS-232C (Reference Standart №232 Revision C). Послідовні інтерфейси застосовуються для передачі даних на будь-які відстані. Проте на короткі відстані краще передавати дані байтами, а не бітами, для цього використовують рівнобіжні інтерфейси запровадження-висновка.

Пристрої вводу

Пристроями вводу є ті пристрої, за допомогою яких можна ввести інформацію в комп'ютер. Головне їхнє призначення - реалізовувати вплив на машину. Розмаїтість що виППскаються пристроїв вводу породили цілі технології: від відчутних до голосових. Хоча вони працюють по різноманітних принципах, але призначаються для реалізації однієї задачі - дозволити користувачу зв'язатися зі своїм комп'ютером.

Декілька десятиліть тому для запровадження-висновка використовувався телетайп, що при друку робив багато шуму. Зараз використовується клавіатура для вводу даних і монітор для спостереження виведених даних. Для одержання документальної копії використовується принтер.

Головним пристроєм вводу більшості комп'ютерних систем є клавіатура. Доти, поки система розпізнавання голосу не зможуть надійно сприймати людську мову, головуюче положення клавіатури навряд чи зміниться, хоча в новій операційній системі OS/2 MERLIN 4.0 умонтована система розпізнавання мови. IBM спочатку розробила, принаймні, вісім різновидів клавіатур для своїх персональних комп'ютерів. У основному використовувалася клавіатура тиПП XT, що складає з 83 клавіш. Після декількох років критики IBM розробила й представила нову клавіатуру разом із новою моделлю. Це була АТ. Разом із виробництвом модернізованих АТ, IBM почала виППскати новий тип клавіатури, що використовують і понині. Але всі інші називають її розширеною клавіатурою. Удосконалення вилилося в збільшення числа клавіш. Їхня загальна кількість 101, що відповідає стандарту США.

28. Види пам’яті комп’ютера.

Пам’ять комп’ютера -це пристрої, в яких зберігаються дані та програми. Пам’ять комп’ютера поділяється на внутрішню (основну) та зовнішню. До внутрішньої пам’яті відносяться: оперативна пам’ять, регістри процесора, постійна пам’ять і кеш-пам’ять.

Оперативна пам'ять є одним з найважливіших елементів комп'ютера. Саме з її процесор бере програми і вихідні дані для обробки, у неї він записує отримані результати. Назва “оперативна” ця пам'ять одержала тому, що вона працює дуже швидко, так що процесору практично не доводиться чекати при читанні даних з чи пам'яті запису в пам'ять. Однак дані, що містяться в ній, зберігаються тільки поки комп'ютер включений. При вимиканні комп'ютера вміст оперативної пам'яті стирається. Часто для оперативної пам'яті використовують позначення RAM (Random Access Memory, тобто пам'ять з довільним доступом). Оперативна пам’ять реалізована на основі спеціальних мікросхем і її обсяг легко розширюється додаванням потрібної кількості мікросхем. Обсяг оперативної пам’яті вимірюється в кілобайтах (1 Кб = 1024 байта) і мегабайтах (1 Мб = 1024 кілобайтів).

Регістри - це надшвидка пам’ять процесора. Вони зберігають адресу команди, саму команду, дані для її виконання і результат. Для збільшення продуктивності комп’ютера, тимчасового зберігання вмісту комірок оперативної пам’яті використовується кеш-пам’ять (від англійського cashe - склад, тайник).

Кеш-пам’ять є проміжним запам’ятовуючим пристроєм і використовується для прискорення обміну між процесором і оперативною пам’яттю. У сучасних комп’ютерах використовуються кілька рівнів кеш-пам’яті. Кеш-пам’ять може розміщуватись як на кристалі мікропроцесора, так і на системній платі. Системна (або материнська) плата - це плата, на якій розміщено процесор, оперативну та постійну пам’ять, а також системну шину, через яку здійснюється зв’язок з усіма іншими пристроями комп’ютера.

Постійна пам’ять - це пристрої для довготривалого зберігання програм та даних. Використовується вона тільки для читання інформації. Як правило, ця інформація записується при виготовленні комп’ютера і слугує для початкового завантаження операційної системи (див. далі), перевірки дієздатності комп’ютера. Для назви цієї пам’яті використовується англійська абревіатура ROM (Read Only Memory - пам’ять тільки для читання).

Комп’ютер має зовнішню пам’ять, яка використовується для довготривалого збереження програм та даних. Вона реалізується за допомогою спеціальних пристроїв (накопи-чувачів), які залежно від способів запису та зчитування діляться на магнітні, оптичні та магнітно-оптичні. Основними характеристиками зовнішньої пам’яті є:

об’єм,

швидкість обміну інформацією,

спосіб та час доступу до даних.

Пристрої, в яких використовуються магнітні стрічки, належать до пристроїв з послідовним доступом. Пристрої, які використовують магнітні та оптичні диски, належать до пристроїв з прямим доступом. У персональних комп’ютерах застосовуються магнітні диски двох типів - незмінні тверді (жорсткі) та змінні гнучкі. Вони дають змогу здійснювати як введення, так і виведення даних.

Жорсткий магнітний диск - це алюмінієва пластина, покрита шаром магнітної речовини. Накопичувач на жорстких магнітних дисках (іноді його називають вінчестером) має невеликі розміри і монтується в корпусі системного блоку комп’ютера. На жорсткому диску записується найважливіша для роботи комп’ютера інформація - програми управління комп’ютером та обслуговування різних пристроїв, «лікарі» для лікування від комп’ютерних вірусів (програм, що псують інформацію та заважають роботі ЕОМ), а також потрібні користувачеві дані та так звані інструментальні засоби (редактори текстів, засоби створення програм, баз даних тощо). Для постійного зберігання великої кількості різних програм та інформації, які завжди повинні бути під рукою, потрібний великий об’єм пам’яті. Сучасні жорсткі диски мають об’єм від кількох мегабайтів до десятків гігабайтів (1 гігабайт = 1024 мегабайтів).

До зовнішньої пам’яті належать також накопичувачі на гнучких дисках (дискетах). Найпоширенішими є дискети діаметром 3,5″ (знак «”» означає дюйм, 1″ = 2,54см). Для читання та запису інформації на дискетах у комп’ютері є спеціальні пристрої - дисководи для гнучких дисків.

Комп’ютер може мати дисководи для зчитування інформації з оптичних (лазерних) дисків. Нині широке застосування мають оптичні диски діаметром 5,25″, їх називають компакт-дисками. Є диски, що дають змогу здійснювати тільки читання даних. Інформація записується на диск під час його виготовлення і потім не може бути змінена. Такі компакт-диски називаються CD ROM (сі-ді-ром). На них можна записувати тексти, програми, зображення, звук, фрагменти відео-фільмів тощо. Обсяг пам’яті компакт-дисків - сотні мегабайтів. Існують також оптичні диски, інформація на яких може перезаписуватись. Вони називаються CD-R (сі-ді-ер). Названі компоненти комп’ютера розміщені в системному блоці, на передній панелі якого розташований вимикач, входи дисководів, індикатор та ін. На задній панелі є гнізда, що дають можливість під’єднувати різноманітні прилади - дисплей, клавіатуру, принтер, мишку, сканер та ін.

Флеш-пам’ять універсальної послідовної шини (USB) — це маленький портативний пристрій, який під’єднується до USB-порту на комп’ютері. На флеш-пам’яті USB можна зберігати інформацію, як і на жорсткому диску, але за допомогою флеш-пам’яті можна легко переносити дані з одного комп’ютера на інший. Флеш-пам’ять USB може бути різного розміру та форми, і на ній можна зберігати гігабайти даних. Флеш-пам’ять USB також називають флеш-пристрій, флеш-брелок, флеш-накопичувач тощо

Для керування пристроями комп’ютера використовуються електронні схеми, які називаються контролерами. Як правило, для кожного пристрою є свій контролер. Всі контролери підтримують зв’язок з процесором та оперативною пам’яттю комп’ютера через електричний ланцюг, який задіяний для паралельного сполучення пристроїв. Електричний ланцюг називають магістраллю або шиною.

29. Запам’ятовуючі пристрої комп’ютера

На сьогоднішній день в комп'ютерній техніці використовуються два основних типи запам'ятовуючих пристроїв - це жорсткі диски і SSD.

Жорсткий диск (накопичувач на жорстких магнітних дисках (НЖМД), "вінчестер") - пристрій для зберігання інформації, в якому використовується принцип магнітного запису. Всередині цього носія запис даних здійснюється на жорсткі пластини, виготовлені з легкометалевого сплаву або скла та покриті шаром спеціального магнітного матеріалу (найчастіше - двоокисом хрому). Залежно від конструкції, в пристрої можуть використовуватися одна або кілька таких пластин, швидко обертаються на одній осі. За рахунок обертання створюється своєрідний підпір повітря, завдяки якому зчитувальні головки не торкаються поверхні пластин, хоч і знаходяться дуже близько до них (всього кілька нанометрів). Це гарантує надійність запису/зчитування даних. При зупинці пластин, головки переміщуються за межі їх поверхні, тому механічний контакт між головками та пластинами практично виключений. Така конструкція забезпечує довговічність запам'ятовуючих пристроїв цього типу.

Крім пластин, до складу жорсткого диска входить накопичувач, привід і блок електроніки.

Завдяки високій надійності роботи і відносно невисокій вартості, жорсткі диски є найпоширенішим пристроєм зберігання інформації.

У розмовній мові жорсткий диск часто називають "вінчестер" або скорочено "вінт". Цей термін колись давно був запозичений у мисливського гвинтівкового патрона "30-30 Winchester", популярного в США на момент створення першого жорсткого диска, який носив співзвучну з ним назву "30-30".

SSD (solid state-drive) або твердотільний накопичувач - запам'ятовуючий пристрій відносно нового типу, який працює на основі використання мікросхем пам'яті і на відміну від жорсткого диска не містить рухомих частин.

Цей тип пристроїв порівняно з жорсткими дисками має ряд переваг: відсутність буль-якої вібрації і шуму, низьке енергоспоживання, більш висока швидкість роботи при невеликих розмірах, стійкість до температурних коливань і механічного впливу й ін.

Найбільшими недоліками SSD є їх висока вартість і швидкість зношування (зазвичай, близько 10 тис. циклів перезапису, у більш дорогих виробах - до 100 тис.). Останнє обов'язково повинне враховуватися при їх експлуатації. Не рекомендується проводити дефрагментацію таких носіїв (це ніяк не прискорить пошук інформації), розміщувати на них файл підкачки, а також здійснювати інші дії, пов'язані з їх "невиправданим" використанням. З операційних систем сімейства Windows тільки Windows 7 враховує ці особливості. При використанні більш ранніх версій ОС Windows термін служби SSD скорочується.

Ймовірно, пройшовши низку вдосконалень, носії SSD з часом витіснять класичні жорсткі диски. Але поки для рядового користувача останні залишаються кращим варіантом з точки зору як довговічності, так і вартості.

Основні характеристики запам'ятовуючих пристроїв:

• Ємність - показник, що визначає кількість даних, які на ньому можна зберігати. Сьогодні існують жорсткі диски ємністю понад 4000 ГБ. Максимальні показники SSD більш низькі. Потрібно враховувати, що при маркуванні ємності запам'ятовуючих пристроїв, виробники використовують величини, кратні не 1024 (як зазвичай прийнято), а 1000. Тобто вінчестер, ємність якого згідно маркування дорівнює 500 ГБ, насправді зможе зберігати не більше 465 ГБ інформації.

• Інтерфейс - сукупність ліній зв'язку, якими запам'ятовуючий пристрій підключається до материнської плати комп'ютера. Кожен тип інтерфейсу має свої особливості і швидкість передачі даних. Найбільш поширеним на даний момент є інтерфейс SATA. Більш старий PATA поки також зустрічається часто.

• Форм-фактор, а інакше кажучи фізичний розмір пристрою, вимірюється в дюймах. Класичний жорсткий диск має форм-фактор 3,5 дюйма. В ноутбуках, нетбуках і інших портативних пристроях найчастіше використовуються пристрої 2,5 або 1,8 дюйма, хоча зустрічаються й інші варіанти.

• Час довільного доступу (RAT, random access time) - цей показник має значення тільки при виборі жорстких дисків (для SSD не актуально) і означає середній проміжок часу, за який пристрій здійснює позиціонування головки на потрібну ділянку магнітної пластини. Цей параметр у сучасних пристроїв варіює в межах 2,5 - 16 мс (чим менше, тим краще).

• Швидкість обертання шпинделя - кількість обертів магнітних пластин жорсткого диска за 1 хвилину (для SSD не актуально). Від цього показника безпосередньо залежить продуктивність пристрою (чим вище, тим краще), а також його енергоспоживання, ступінь вібрації і шуму (чим менше, тим краще). Тут важливий баланс: для стаціонарних комп'ютерів краще вибрати більш швидкий носій, для портативного - більш економічний і тихий. Швидкість обертання шпинделя сучасних жорстких дисків може варіювати від 4200 до 15000 оборотів в хвилину.

• Об'єм буфера - спеціальної внутрішньої швидкої пам'яті диска, що використовується для тимчасового зберігання даних з метою згладжування перебоїв при зчитуванні та записі інформації на носій і її передачі по інтерфейсу. У сучасних запам'ятовуючих пристроях буфер може досягати розмірів до 64 МБ. Чим цей показник більший, тим краще.

Це основні характеристики запам'ятовуючих пристроїв. Іноді говорять також про кількість операцій введення-виведення в секунду, рівень споживання електроенергії, ударостійкість, швидкість передачі інформації та ін.

За всю історію свого існування жорсткі диски виготовлялися багатьма фірмами. У зв'язку з поглинанням одних фірм іншими, станом на момент підготовки цього матеріалу на ринку залишалося тільки три виробника цього типу пристроїв: Toshiba, WD (Western Digital) і Seagate. Їх продукція втілює багаторічний досвід роботи і є досить якісною.

Із запам‘ятовуючими пристроями типу SSD ситуація дещо інша. Це абсолютно нова галузь, в якій свої сили випробовує багато виробників. Говорити про більш високу якість продукції окремих з них поки немає підстав.

30. Засоби мультимедіа.

Відео...............................................................................4

2. Аудіо...............................................................................7

3. Носії інформації................................................ 10

Список використаних джерел...............................14 < p> ВСТУП

Мультимедіа - це інтерактивні системи, що забезпечують роботу знерухомими зображеннями і рухомим відео, анімованої комп'ютерноїграфікою і текстом, мовою та високоякісним звуком.

Поява систем мультимедіа, безумовно, робить революційнізміни в таких галузях, як освіта, комп'ютерний тренінг, підбагатьох сферах професійної діяльності, науки, мистецтва, укомп'ютерних іграх і т.д.

Поява систем мультимедіа підготовлено як з вимогами практики,так і з розвитком теорії. Однак, різкий ривок у цьому напрямі,що стався в цьому напрямку за останні кілька років, забезпеченийперш за все розвитком технічних і системних засобів. Це і прогрес урозвитку ПЕОМ: різко збільшені обсяг пам'яті, швидкодію, графічніможливості, характеристики зовнішньої пам'яті, і досягнення в областівідеотехніки, лазерних дисків - аналогових та CD-ROM, а також їх масовевпровадження. Важливу роль зіграла так само розробка методів швидкого іефективного стиснення та розгортки даних.

Сучасний мультимедіа-ПК в повному "озброєнні" нагадує домашнійстереофонічний Hi-Fi комплекс, об'єднаний з дисплеєм-телевізором. Вінукомплектований активними стереофонічними колонками, мікрофоном ідисководом для оптичних компакт-дисків CD-ROM (CD - Compact Disc,компакт-диск; ROM - Read only Memory, пам'ять тільки для зчитування). Крімтого, всередині комп'ютера приховано нове для ПК пристрій - аудіоадаптер,що дозволив перейти до прослуховування чистих стереофонічних звуків черезакустичні колонки з вбудованими підсилювачами.

ВІДЕО

При змішуванні сигналів основні проблеми виникають з відео-зображенням.
Різні ТБ-стандарти, що існують в світі (NTSC, PAL, SECAM), застосуваннярізних моніторів і відеоконтролерів диктує розмаїття підходів увирішенні виникаючих проблем. Однак у будь-якому випадку потрібносинхронізація двох зображень, для чого служить пристрій генлок
(genlock). З його допомогою на екрані монітора можуть бути суміщеніграфіка, текст, титри), і "живе" відео. Якщо додати ще один пристрій
- Кодер (encoder), комп'ютерне зображення може бути перетворено вформу ТБ-сигналу і записано на відеоплівку. "Настільні відео-студії",що є одним із прикладів застосування систем мультимедіа, дозволяютьготувати суміщені відео-комп'ютерні кліпи, титри для відеофільмів,допомагають при монтажі кінофільмів.

Системи такого роду не дозволяють якось обробляти редагуватисаме аналогове зображення. Для того, щоб це стало можливим, йогонеобхідно оцифрувати і ввести в пам'ять комп'ютера. Для цього служать такзвані плати захоплення (capture board, frame grabbers). Оцифровкааналогових сигналів породжує величезні масиви даних. Так, кадр стандарту
NTSC (525 рядків), перетворений платою типу Truevision, перетворюється накомп'ютерне зображення з роздільною здатністю 512x482 піксель. Якщо кожна точкапредставлена 8 бітами, то для зберігання всієї картинки потрібно близько 250
Кбайт пам'яті, причому падає якість зображення, так як забезпечуєтьсятільки 256 різних кольорів. Вважається, що для адекватної передачівихідного зображення потрібно 16 млн. відтінків, тому використовується 24 --бітовий формат зберігання кольоровий картинки, а необхідний розмір пам'ятізростає. Оцифрований кадр може потім бути змінений, відредагованийзвичайним графічним редактором, можуть бути прибрані або додані деталі,змінені кольору, масштаби, додані спецефекти, типу мозаїки, інверсії іт.д.

Запис послідовності кадрів в цифровому вигляді вимагає від комп'ютеравеликих обсягів зовнішньої пам'яті: частота кадрів в американському ТБ-стандарті
NTSC - 30 кадрів/с (PAL, SECAM - 25 кадрів/с), так що для запам'ятовуванняоднієї секунди повнокольорового повноекранного відео потрібне 20-30 Мбайт, аоптичний диск ємністю 600 Мбайт вмістить менше півхвилини зображення. Алепослідовність кадрів недостатньо тільки запам'ятати, її треба щевивести на екран у відповідному темпі. Подібної швидкістю передачіінформації - близько 30 Мбайт/с - не має жодна з існуючихзовнішніх запам'ятовуючих пристроїв. Щоб виводити на екран комп'ютераоцифроване відео, доводиться йти на зменшення обсягу переданихданих, (висновок зменшеного зображення в невеликому вікні, зниження частотикадрової розгортки до 10-15 кадрів/с, зменшення числа біт/піксель),що, в свою чергу призводить до погіршення якості зображення.

Радикальніше обидві проблеми - пам'яті та пропускної здатності --вирішуються за допомогою методів стиснення та розгортки даних, які дозволяютьстискати інформацію перед записом на зовнішній пристрій, а потім зчитувати ірозгортати в реальному режимі часу при виведенні на екран. Так, длярухомих відео-зображень існуючі адаптивні різницеві алгоритмиможуть стискати дані з коефіцієнтом порядку 100:1 - 160:1, що дозволяєрозмістити на CD-ROM близько години повноцінного озвученого відео.

Існує симетрична та асиметрична схеми стиснення даних. Приасиметричною схемою інформація стискується в автономному режимі (тобто однасекунда початкового відео стискається протягом декількох секунд або навітьхвилин потужними паралельними комп'ютерами і поміщається на зовнішній носій,наприклад CD-ROM. На машинах користувачів встановлюються порівнянодешеві плати декодування, що забезпечують відтворення інформаціїмультимедіа в реальному часі. Використання такої схеми збільшуєкоефіцієнт стиснення, поліпшує якість зображення, однак користувачпозбавлений можливості розробляти власні продукти мультимедіа. Присиметричною схемою стиск і розгортка відбуваються в реальному часі намашині користувача, завдяки чому за персональними комп'ютерами і в цьомувипадку зберігається їх основне достоїнство: з їх допомогою будь-якоїкористувач має можливість виробляти власну продукцію, у томучислі і комерційну, не виходячи з дому. Щоправда, за симетричною схемоюдещо падає якість зображення: з'являються "змазані" кольору,картинка як би расфокусіруется. З розвитком технології ця проблемапоступово йде, однак поки що іноді віддають перевагу змішану схему, приякої розробник продукту готує, налагоджують і відчуває продуктмультимедіа на своїй машині з симетричною схемою, а потім "напівфабрикат" встандартному форматі надсилається на фірму, де його піддають стиску напотужному комп'ютері, з використанням більш досконалих алгоритмів і поміщаютьрезультуючий продукт на CD-ROM.

В даний час цілий ряд фірм активно веде розробку алгоритмівстиснення відеоінформації, прагнучи досягти коефіцієнта стиснення порядку 200:1і вище. В основі найбільш ефективних алгоритмів лежать різні адаптивніваріанти: DCT (Discrete Cosine Transform, дискретнекосинус-перетворення), DPCM (Differential Pulse Code Modulation,Різницева імпульсно-кодова модуляція), а також фрактальні методи.
Алгоритми реалізуються апаратно - у вигляді спеціальних мікросхем, або
"Firmware" - записаної в ПЗУ програми, або чисто програмно.

Різницеві алгоритми стиснення застосовні не тільки до відео-зображень,але й до комп'ютерної графіки, що дає можливість застосовувати на звичайнихперсональних комп'ютерах новий для них вид анімації, а саме покадровийзапис мальованих мультфільмів великої тривалості. Ці мультфільмиможуть зберігається на диску, а при відтворенні зчитуватися, розпаковуватисяі видаватися на екран у реальному часі, забезпечуючи ті ж необхідні дляплавного зображення 25-30 кадрів в секунду.

При використанні спеціальних відео-адаптерів (відеобластеров)мультимедіа-ПК стають центром побутової відео-системи, яка конкурує знайдосконалішим телевізором.

Найновіші відеоадаптери мають засоби зв'язку з джерелами телевізійнихсигналів і вбудовані системи захоплення кадру (компресії/декомпресіївідеосигналів) в реальному масштабі часу, тобто практично миттєво.
Відеоадаптери мають швидку відеопам'ять від 2 до 4 Мбайт і спеціальніграфічні прискорювачі процесори. Це дозволяє отримувати до 30-50 кадрів всекунду і забезпечити виведення рухомих повноекранних зображень.

АУДІО

Будь мультимедіа-ПК має у своєму складі плату-аудіоадаптер. Для чоговона потрібна? З легкої руки фірми Creative Labs (Сінгапур), яка назвала своїперший аудіоадаптер дзвінким словом Sound Blaster, ці пристрої частоіменуються "саундбластерамі". Аудиоадаптер дав комп'ютера не тількистереофонічне звучання, але і можливість запису на зовнішні носіїзвукових сигналів. Як вже було сказано раніше, дискові накопичувачі ПКзовсім не підходять для запису звичайних (аналогових) звукових сигналів, такяк розраховані для запису тільки цифрових сигналів, які практично неспотворюються при їх передачі по лініях зв'язку.

Аудиоадаптер має аналого-цифровий перетворювач (АЦП), періодичновизначає рівень звукового сигналу і перетворює цей відлік уцифровий код. Він і записується на зовнішній носій вже як цифровийсигнал.

Цифрові вибірки реального звукового сигналу зберігаються в пам'ятікомп'ютера (наприклад, у вигляді WAV-файлів). Лічені з диска цифровий сигналподається на цифро-аналоговий перетворювач (ЦАП), який перетворюєцифрові сигнали в аналогові. Після фільтрації їх можна посилити і податина акустичні колонки для відтворення. Важливими параметрамиаудіоадаптера є частота квантування звукових сигналів і розрядністьквантування.

Частоти квантування показують, скільки разів в секунду беруться вибіркисигналу для перетворення в цифровий код. Зазвичай вони лежать в межах від
4-5 КГц до 45-48 КГц.

Розрядність квантування характеризує число ступенів квантування ізмінюється ступенем числа 2. Так, 8-розрядні аудіоадаптер мають 28 = 256ступенів, що явно недостатньо для високоякісного кодуваннязвукових сигналів. Тому зараз застосовуються в основному 16-розрядніаудіоадаптер, що мають 216 = 65536 ступенів квантування - як у звуковогокомпакт-диска.

Інший спосіб відтворення звуку полягає в його синтезі. Привступі на синтезатор деякої керуючої інформації по нійформується відповідний вихідний сигнал. Сучасні аудіоадаптерсинтезують музичні звуки двома способами: методом частотної модуляції
FM (Frequency Modulation) і за допомогою хвильового синтезу (вибираючи звуки зтаблиці звуків, Wave Table). Другий спосіб забезпечує більш натуральнезвучання.

Частотний синтез (FM) з'явився в 1974 році (PC-Speaker). У 1985 роціз'явився AdLib, який, використовуючи частотну модуляцію, був здатний гратимузику. Нова звукова карта SoundBlaster вже могла записувати івідтворювати звук. Стандартний FM-синтез має середні звуковіхарактеристики, тому на картах встановлюються складні системи фільтрівпроти можливих звукових перешкод.

Суть технології WT-синтезу полягає в наступному. На самій звуковій картівстановлюється модуль ПЗУ з "зашитими" в нього зразками звучання справжніхмузичних інструментів - семплами, а WT-процесор за допомогою спеціальнихалгоритмів навіть по одному тону інструменту відтворює всі його іншізвуки. Крім того багато виробників оснащують свої звукові картимодуляторами ОЗУ, так що є можливість не тільки записуватидовільні семпли, але і довантажувати нові інструменти.

До речі, керуючі команди для синтезу звуку можуть надходити назвукову карту не тільки від комп'ютера, але і від іншого, наприклад, MIDI
(Musical Instruments Digital Interface) пристрою. Власне MIDIвизначає протокол передачі команд з стандартного інтерфейсу.
MIDI-повідомлення містить посилання на ноти, а не запис музики як такої. УЗокрема, коли звукова карта отримує подібне повідомлення, вонорозшифровується (які ноти яких інструментів мають звучати) івідпрацьовується на синтезаторі. У свою чергу комп'ютер може через MIDIуправляти різними "інтелектуальними" музичними інструментами звідповідним інтерфейсом.

Для електронних синтезаторів зазвичай вказується число одночаснозвучать інструментів та їх загальне число (від 20 до 32). Також важлива іпрограмна сумісність аудіоадаптера з типовими звуковими платформами
(SoundBlaster, Roland, AdLib, Microsoft Sound System, Gravis Ultrasound іін.)

У новітні звукові карти входить цифровий сигнальний процесор DSP
(Digital Signal Processor) або розширений сигнальний процесор ASP
(Advanced Signal Processor). Вони використовують досконалі алгоритми дляцифрової компресії і декомпресії звукових сигналів, для розширення базистереозвуку, створення луни і забезпечення об'ємного (квадрофонічного)звучання. Програма підтримки ASP Q Sound поставляється безкоштовно фірмою
Intel на CD-ROM "Software Developer CD". Важливо зазначити, що процесор ASPвикористовується при звичайних двохканальних стереофонічних запису івідтворенні звуку. Його застосування не завантажує акустичні трактимультимедіа комп'ютерів.

НОСІЄМ ІНФОРМАЦІЇ

Важливою проблемою мультимедіа є забезпечення адекватних засобівдоставки, розповсюдження мультимедіа-інформації. Носії повинні вміщувативеличезні обсяги різнорідної інформації, дозволяти швидкий доступ доокремих її компонентів, якісне їх відтворення, і при цьому бутидосить дешевим, компактним і надійним. Ця проблема отримала гіднерішення лише з появою оптичних дисків різних типів. У першусистемах мультимедіа були використані аналогові диски - їх звичайноназивають "відеодисками". Діаметр цих дисків 12 або 8 дюймів. Відомі
12-дюймові диски стандарту LV (Laser Vision), підтримуваного Sony,
Philips і Pioneer.

Інформація записується на лазерний диск по спіралі, кожний виток цієїспіралі називається доріжкою. Існують 2 способи запису інформації налазерні диски - CAV (Constant Angular Velocity, з постійною кутовийшвидкістю) і CLV (Constant Linear Velocity, з постійною лінійноюшвидкістю). Під час запису CLV диски вміщують по 1 годині відео на кожній зсторін (диски CLV називають також "довгограючими"), однак їх інтерактивніможливості обмежені, тому вони використовуються в системах мультимедіарідко, частіше застосовуються при запису фільмів.

Диск CAV вміщує на кожній доріжці один відеокадр (точніше, дванапівкадрів, що містять парні і непарні рядки кадру - телевізор працює вінтерлейсном режимі, поперемінно висвічуючи парні і непарні рядкикожного кадру). Диск обертається з постійною швидкістю 30 об/с,забезпечуючи необхідні для NTSC 30 кадрів/с. Кожна зі сторін дискамає 54000 доріжок, тобто вміщає 30 хвилин відео NTSC (диски для PAL - 37хвилин). Кожен кадр має свій номер, або адреса, за номером можливий прямийдоступ до будь-якого кадру. Кадри можуть трактуватися як нерухомі зображення
- Для цього після завершення зчитування доріжки пристрій не переходить нанаступну, а знову зчитує ту ж саму); можливо також програвання збільш надійний та у зворотному напрямку. Разом із зображеннямзаписуються дві звукові доріжки, доступні, втім, лише під час переглядукадрів в режимі відео. Інформацію на диску можна розбити на "частини" - до 80частин на кожній зі сторін. Керуюча інформація - номери кадрів, номеричастин - поміщається в "бланкових" (невидимих) частинах кадрів.

Проміжний, "аналого-цифровий" формат лазерних дисків - LVROM, або
AIV (Advanced Interactive Video, покращене інтерактивне відео) --дозволяє поєднати на одному диску аналогове відео з цифровим звуком іданими.

Нарешті, існують різні типи чисто цифрових дисків: CD-ROM, WORM,стирані. CD-ROM, як і цифрові аудіо-компакт-диски CD-DA (Compact Disc -
Digital Audio) мають діаметр 5.25 дюйма; вони вміщують 500-600 Мбайтінформації і є зараз найбільш масовим цифровим засобом доставкимультимедіа-інформації.

CD-ROM диск - гурток з прозорої пластмаси, полікарбонату, на однійз поверхонь якого нанесений тонкий шар відбиває світло. Цейсріблястий шар добре проглядається з тильної сторони про?? рачного диска. У ньомує мікроскопічні поглиблення - піти, створені в процесі йогокопіювання з оригіналу.

Типова довжина пита 0.8 - 3.2 мкм, ширина 0.4 мкм, глибина 0.12 мкм, авідстань між окремими доріжками 1.6 мкм. На одному дюймі (2.54 см)поверхні диска розміщується 16 тис. записів (для порівняння - на одномудюймі магнітного диска поміщається тільки 96 доріжок). Завдяки таким малимрозмірами бітів звичайний CD-ROM вміщує величезний обсяг інформації - близько
700 Мбайт. Нові типи дисків мають на порядок більший об'єм і допускаютьзапис інформації користувачем.

Робочої є тільки одна поверхню диска CD-ROM. Вона захищенатовстим шаром лаку, на який зазвичай наноситься яскрава етикетка. Упрогравачі диск звернений цією стороною назовні. Протилежна (тильна)сторона використовується для зчитування лазерним променем. Луч проходить крізьнеї, так як основа диска - прозора пластмаса. Товщина диска 1.2 мм,зовнішній діаметр 120 мм, діаметр внутрішнього отвору 15 мм.

У програвачі є електродвигун з стежить системою,забезпечує точне зчитування доріжки лазерним променем і незміннулінійну швидкість зчитування. Тому швидкість обертання диска непостійна ізмінюється від 500 об./Хв. для внутрішньої частини диска, з якоїпочинається зчитування, до 200 об./Хв. для зовнішньої. Спеціальнийоптико-електронний блок має пристрої для стабілізації випромінювання лазера,автоматичного фокусування, спостереження за доріжкою при биении диска і виборутреків диска для зчитування.

Для зчитування інформації з CD-ROM використовується напівпровідниковий діодз фокусуючий і стежить оптичною системою. Внутрішня поверхнядиска, на яку кладуть диск на підставку (в касету) дисковода, знаходитьсяне у фокусі оптичної системи лазерного випромінювача. Діаметр світловогоплями від лазера, що створює сходиться конус світла, близько 1 мм. Томупомірні забруднення неробочий поверхні, наприклад, порошинки на ній,відбитки пальців і навіть невеликі подряпини практично не впливають навідтворення. На відміну від звичних жорстких магнітних дисків, диски
CD-ROM можна заміняти в лічені секунди. Але ж один диск CD-ROM заємності дорівнює приблизно 500-м звичайним гнучким дисків формату 3.5 "на 1.44
Мбайт. Економія на дискетах є важливим достоїнством мультимедіа.

Програвачі комп'ютерних компакт-дисків, зазвичай звані
CD-ROM-драйвами, бувають двох типів: зовнішні (зі своїм корпусом) івнутрішні - вбудовані в системний блок комп'ютера. Останні нагадуютьнакопичувачі на гнучких магнітних 5.25-дюймових дискетах і мають однакові зних розміри.

На передній панелі дисковода CD-ROM зазвичай є кнопка Eject длявикиду або плавного висунення піддона, індикатор Busy (зайнято), гніздодля підключення Стереотелефони і регулятор гучності, що використовується припрогравання звукових дисків.

Повноцінне "озброєння" мультимедіа-ПК вимагає підключення до ньогобезлічі зовнішніх пристроїв: аудіо-та відеоадаптерів, телевізійних тарадіо-тюнерів, дисководів CD-ROM, джойстиків, клавіатури MIDI і т.д. Всівони обслуговуються масою простих програм - драйверів і нерідкоконфліктують між собою. У зв'язку з цим великі розробники ПК об'єднализусилля у створенні стандарту Plug and Play (включай і грай). Цей стандарт
- Великий комплекс програмних і апаратних засобів по повністюавтоматичної настройки конфігурації комп'ютера відповідно довикористовуваним з ним обладнанням.

Технологія PnP (або Plug'n'Play) припускає, що досить включитикомп'ютер, як всі апаратні і програмні засоби автоматичнооптимально налаштувати і стануть працювати без збоїв і конфліктів.

31. Мережеві компоненти сучасної обчислювальної техніки.

32. Поняття, призначення та класифікація програмного забезпечення персонального комп’ютера.

Програ́мне забезпе́чення (програ́мні за́соби) (ПЗ; англ. software) — сукупність програм системи обробки інформації і програмних документів, необхідних для експлуатації цих програм^[1][2].

Розрізняють системне програмне забезпечення (зокрема, операційна система, транслятори, редактори, графічний інтерфейс користувача) таприкладне програмне забезпечення, що використовується для виконання конкретних завдань, наприклад, статистичне програмне забезпечення^[3].

Виконання програмного забезпечення комп'ютером полягає у маніпулюванні інформацією та керуванні апаратними компонентами комп'ютера. Наприклад, типовим для персональних комп'ютерів є відтворення інформації на екран та отримання її з клавіатури.

Програмне забезпечення (software) та апаратне забезпечення (hardware) — це два комплементарні компоненти комп'ютера, причому межа між ними нечітка: деякі фрагменти програмного забезпечення на практиці реалізуються суто апаратурою мікросхем комп'ютера, а програмне забезпечення, в свою чергу, здатне виконувати (емулювати) функції електронної апаратури. По суті, призначення програмного забезпечення полягає в керуванні як самим комп'ютером так і іншими програмами та маніпулюванні інформацією.