Частина II. ХРЕСТОМАТІЯ 1 page

I. Золотоуст.......................................................................................................................................... 252

Молитви.................................................................................................................................... 253

Т. Г. Шевченко..............................................................:................................................... 254

Г. С Сковорода........................................................................................................................ 259

Леся Українка........................................................................................................................ 263

II. Діамант............................................................................................................................................ 264

Давньослов'янські легенди про роль слова................................................................ 265

Українські прислів'я та приказки про думку і мову....................................................... 269

Українські прислів'я та приказки про силу й красу слова........................................... 270

Українські прислів'я та приказки про правила риторичної комунікації.. 270

Скоромовки.............................................................................................................................. 276

Дитячі заклички, примовки, заклинання........................................................................... 277

Веснянки, пастуші ладканки, русальні пісні............................................................ 279

Колядки, щедрівки............................................................................................................. 280

Дитячі віршики......................................................................................................................... 281

Небилиці............................................................................................................................... 283

Звуконаслідування.......................................................................................................... 284

III. Добротословіє............................................................................................................................... 286

Іоанн Златоуст. Слово п'яте................................................................................................ 288

Іларіон. Исповедание веры.................................................................................................. 295

Преподобний Нестор. Чтение о жизни и о погублений блаженных

страстотерпцев Бориса и Глеба......................................................................................... 296

Володимир Мономах. Поучение........................................................................................ 296

Кирило Туровський. Притча про людську душу й тіло............................................... 297

Іоанн Екзарх. Опис людського тіла................................................................................... 298

Пресвітер Козьма. Слово про користь книг..................................................................... 299

IV. Златоструй..................................................................................................................................... 300

Горгій. Похвала Олені........................................................................................................... 301

Арістотель. Риторика............................................................................................................. 301

Марк Туллій Цицерон. Три трактати про ораторське мистецтво...................... 307

Плутарх. Про Демосфена і Цицерона............................................................................... 314

Платон. Діалог «Горгій».................................................................................................. 319

V. Маргарит......................................................................................................................................... 406

Сказання про сім вільних мудрощів.................................................................................. 408

Риторика.................................................................................................................................... 409

Києво-Печерський патерик............................................................................................. 411

Феофан Прокопович.............................................................................................................. 414

VI. Ізмарагд......................................................................................................................................... 424

Михайло Ломоносов. Коротке керівництво до красномовства (1748 р.). 425

Михайло Сперанський. Правила вищого красномовства.................................... 429

Про вигляд оратора.............................................................. 431

Олексій Мерзляков. Коротка риторика...................................................................... 433

Констянтин Зеленецький. Дослідження про риторику в її

наукоподібному змісті та у відносинах, які має вона

до загальної теорії слова та до логіки..................................................... 435

А. П. Чехов. Хороша новина........................................................................................... 436

А. В. Луначарський. Промова, виголошена при відкритті

Інституту Живого Слова в Петрограді

15 листопада 1918 року............................................................. 438

VII. Афористичний золотослів.................................................................................................... 447

Про якості оратора................................................................................................................... 448

Сила й краса красномовства........................................................................................... 452

Про ораторське слово. Гармонія думки й слова, етосу й пафосу.

Переваги живого слова............................................................................................... 455

Про побудову промови. Композиція виступу................................................................... 464

Оратор і аудиторія. Контакт оратора з аудиторією.............................................. 468

Пpo голос, жести, міміку, рухи тіла оратора...................................................................... 474

Про емоційність, ясність, стислість, простоту мовлення....................................... 476

Слово і музика. Музика слова............................................................................................. 480

Крилаті латинські вислови про слово............................................................................... 484

VIII. Хвалоспів............................................................................................................................ 491

Похвала богам

Гомер. Гімн «До Афродіти».................................................................................................. 492

Орфей. Гімн «Музам»............................................................................................................. 493

Іоанн Златоуст. Похвала Богу............................................................................................ 493

Григорій Назіанзін. Про народження Христа............................................................ 494

Іларіон. Слово про закон і благодать............................................................................... 494

Кирило Транквіліон-Ставровецький. Похвала Премудрості................................ 495

Молитва до Бога......................................... 496

Похвала особам

Сократ про природу людини......................................................................................... 498

Феофан Прокопович. Коротеньке слово про Великого Помпея

на основі «Промови на захист Мілона».............................. 498

Похвала Златоустові.............................................................. 500

Марк Туллій Цицерон. Похвала Куріону з отримання посади трибуна.. 500 Анонімний автор. Вітальна промова, складена мною благородному пану Томашу Замойському, коли він, завершивши війну проти татарів, повернувся додому після першої битви

за свій маєток у Шаргороді....................................................... 501

Климентій Зіновіїв. Із книги «Вірші. Приповісті посполиті»................................. 503

Лукіан. Похвала мусі............................................................................................................. 512

Священноінок Єпіфаній. Слово похвальне преподобному отцю нашому

Сергію Радонезькому.................................................... 514

Похвала речам

Лукіан. Похвала Батьківщині.............................................................................................. 515

К. Паустовський. Золота троянда............................................................................... 516

Феофан Прокопович. Про похвалу красномовству і, передусім,

про його переваги............................................................... 517

Похвала Дніпру.................................................................... 522

Георгій Кониський. Похвала логіці................................................................................... 523

Павло Русин. Похвала поезії............................................................................................... 524

Марк Туллій Цицерон. Похвала філософії................................................................. 528

Анонімний автор. Похвала мудрості................................................................................. 529

Еразм Роттердамський. Похвала глупоті.................................................................. 530

Промови при одруженні

Касіян Сакович. Дякування по шлюбі.............................................................................. 534

Слово нареченого про подружнє життя....................................... 536

Євхаристичні промови

Кирило Транквіліон-Ставровецький. Передмова до читача (присвята)

до книги «Зеркало богословія»............................................ 537

Прощальні, надмогильні промови, плачі

Мелетій Смотрицький. Тренос....................................................................................... 538

Анонімний автор. Прощальне слово, складене шляхетному панову Томашу Замойському, коли він на другу битву

відходив із Шаргорода.................................................................... 545

Іоанн Златоуст. Прощальне слово до блаженного Філогенія................................... 546

Касіян Сакович. Промова молодого чоловіка на похороні шляхтича... 547

Протоієрей Павловський. Надмогильна промова, виголошена ним при прощанні з тілом К. Д. Ушинського по дорозі

з Одеси до Києва....................................................................................... 548

Надмогильні написи (епітафії), виражені словами священних книг

Мелетій Смотрицький. Епітафіон....................................................................................... 549

Приклади епітафій (елогій)............................................................................................ 550

IX. Золотий гомін............................................................................................................................... 551

А. Прянішніков. Рекомендації щодо техніки мовлення вголос.............................. 552

Умови правильного дихання оратора......................................................................... 553

Вправи на оволодіння технікою мовлення...................................................................... 554

Вправи з дикції........................................................................................................................ 555

Адаптація і розвиток професійного дихання................................................................... 557

Вправи для розвитку дихання........................................................................................ 557

Скоромовки.......................................................................................................................... 558

Післямова.............................................................................................................................................. 561

Література....................................................................................................................................... 562

2000-літтю Різдва Христового присвячується.

Автор

ВСТУПНЕ СЛОВО АВТОРА, Або ПОХВАЛА СЛОВУ

...ДАР ПЕРЕКОНЛИВОГО МОВЛЕННЯ Є ТОЙ САМИЙ, ЩО І Дар Лікування,

бо ЛІКуВАННЯ ДОПОМОГАЄ ТІЛОВІ, А ПЕРЕКОНЛИВА МОВА ЛІКуЄ ДУШІ,

В НЕЩАСТІ Є ЗАХИСТОМ, у ЩАСТІ - Найбільшою ПрИфАСОЮ.

Фєофлн Прокопович

еред чудес світу, якими надихається людина, є таке, яке з повним пра­вом можна назвати «божественним даром» — СЛОВО! Йому присвя­чували похвалу серця прославлені поети й мислителі всіх часів і народів. Духовний велет українського народу Тарас Григорович Шевченко писав про слово як «кадило істини».

Поет палко вірив у духовно-інтелектуальну силу й красу рідного народу, який своїм милозвучним, мудрим, одухотвореним словом правди і любові увійшов до світової скарбниці духу: «Возвеличу малих отих рабів німих. Я на сторожі коло їх поставлю слово».

Людська душа за своєю природою здатна чутливо відгукуватися на висо­ке, благородне, величне. Високе — відгук величі душі. А сприяє цьому ор­ганічному зв'язку душі з високим шляхетне красномовство, яке має давні ко­рені у світовій культурі.

У давніх філософських, етичних, риторичних трактатах знаходимо цікаві й корисні роздуми про роль величної думки, животворящего, медоточиво­го, солодкого слова, які пробуджують і вивищують душу людини, творять дивосвіт добра й краси, незнищенних цінностей людства. Платон у діалозі «Горгій» наводить слова Сократа про «божественно велику силу красно­мовства»¹.

У давньому трактаті Псевдо-Лонгіна «Про величне» йдеться про те, що велична думка завдяки своїй глибині й художній виразності проникає в сер­це людини, подібно до звуків музики. Але слово має більшу силу, оскільки,

¹ Див.: Платон. Собр. соч. в 4 т.— М., 1990.— С. 488.

виражаючи великі людські думки, воно крім емоційного впливу, властивого музиці, пробуджує душу¹.

Суспільство незалежної, демократичної України живе й оновлюється, яс­краво підтверджуючи світлоносні слова геніальної Лесі Українки: «Ні! Я жи­ва! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає...».

Цілісність гармонійної людини характеризується поступовим духовно-інтелектуальним зростанням в ім'я величної ідеї розбудови державності, національного відродження, інтеграції у світову цивілізацію. Зростає куль­турно-просвітницька активність, риторична творчість українського народу, актуалізуються проблеми духовно-інтелектуального потенціалу творчої осо­бистості, яка прагне до органічної соціалізації в складних соціально-еко­номічних умовах, до реалізації своїх потенцій на благо суспільства, в ім'я торжества «людського в людині». «Красне слово — золотий ключ»,— так говорить український народ, даючи найвищу оцінку дару володіння словом.

Давня гуманітарна наука риторика ще з античних часів служила високим ідеалам добра. У «Риториці» 1620 року вона визначалася як така, що навчає «шляху праведного й життя корисного добрими словами». Професор рито­рики Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович на початку XVIII ст. визначав риторику як «царицю душ», «княгиню мистецтв», а не­відомий автор давньої книги «Сказання про сім вільних мудрощів» визначав риторику як «чесну й велику», «вільну мудрість», «джерело красномовства», «світлу славу й розумну силу», яка «молодих навчає й старих умудряє».

Ораторське мистецтво в античному світі вважали «божественним», а на людину, яка володіла даром красномовства, дивилися як на Бога. Великий Цицерон вважав, що істинний оратор своїм мудрим словом і впливом на лю­дей не лише собі пошукує почет, а й багатьом громадянам та й усій державі загалом приносить щастя й добробут.

У трактаті Горгія «Похвала Олені» автор стверджує: «Славою служить місту сміливість, тілу — краса, духу — розумність, мовленню наведеному — правдивість; все протилежне цьому — лише безславність».

Слово — найвеличніший володар: видом мале й непомітне, а справи тво­рить чудові — може страх припинити і печаль відвернути, викликати радість, посилити жалість².

Феофан Прокопович у роботі «Про ораторське мистецтво» стверджував, що силами красномовства ми допомагаємо друзям, засуджуємо нечесних,

¹ Див.: О возвышенном.— М.— Л., 1966.— С. 105.

² Див.: Ораторы Греции.— М., 1985.— С. 27—28.

викриваємо засідки, перешкоджаємо розрухам безпутників, відвертаємо шкоди і небезпеки. Потім цим шляхом зав'язуємо і зберігаємо дружбу, ним же потішаємо гноблених у нещасті, даємо розраду в дуже важких станови­щах, викорчовуємо ненависть, здобуваємо прихильність, втихомирюємо сварки і незгоди. Він вважав, що дар переконливого мовлення є такий са­мий, що і дар лікування, адже лікування допомагає тілові, а переконливе мовлення лікує душі¹.

Отже, риторика — це наука й мистецтво усної переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму вчителя, політика, юриста, мене­джера та багатьох інших фахівців. Нині вона відроджується з попелу, як птах Фенікс, оскільки є духовним дітищем демократії. І. В. Пешков пише: «Потрібна нова система риторичного виховання..., де слово є «одиницею вчинка», де «слово — кільце у безкінечному і безперервному ланцюгу, який сягає одним кінцем у минуле, а другим — у майбутнє...»².

Не застаріли вступні слова похвальної лекції з риторики професора Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича, який у 1706 р. так звер­нувся до студентів, які прийшли на першу зустріч з «княгинею мистецтв» — риторикою: «Молоді оратори! Поступивши до школи красномовства, знай­те, що ви прагнете до такої почесної справи, яка сама по собі справді настільки корисна, що її належить викладати не лише для вашого добра, а й на благо релігії і Батьківщини. Вважаю, що при цьому не менш треба мені думати про мою галузь навчання, ніж вам про ваші здобутки. Бо це є та ца­риця душ, княгиня мистецтв, яку всі обирають з уваги на достоїнство, чис­ленні бажають з огляду на користь, а лише деякі осягають, як внаслідок нерівних сил таланту, так і через обсяг самого предмета, а про власні похва­ли цього останнього поговоримо ширше в самій праці.

Про навчання, завдяки якому хтось може оволодіти риторичним мис­тецтвом, я тверджу: потрібно, щоб ми намагалися вкласти працю і зусилля, рівні тому подиву, котрий кожний має перед красномовством. А цього ми слушно не можемо дозволити і довірити талантові. Якщо його не вдоскона­лювати, вправляючись наполегливо у наслідуванні (кращих зразків), то та­лантові нічим не допоможе щастя. Але ви, кандидати красномовства, подає­те мені міцну надію, бо ви так своєчасно зійшлися тут такою громадою, що здається, наче ви не зійшлися, а злетілися. А це, гадаю, треба приписувати ¹ Див.: Феофан Прокопович. Філософські твори.— Т. І.— К., 1979.

Див.: Бахтина М. Риторика поступка: Серия «Наука убеждать: риторика».— М.: Знание, 1991, № 9.— С. 35—40.

не якимось веслам чи вітрилам, не прудкості та швидкості коней, а палкому вашому бажанню.

Я вітаю себе з таким початком, з якого можна зробити висновок, що я привітав вас і себе з добрим успіхом.

Отже, якщо ви почали, старайтеся з кожним днем бути наполегливіши­ми: а щоб вам кінець був кращий, ніж початок, то до цих перших зусиль ви додавайте ще більші, принаймні, рівні (з попередніми).

Адже ясно, що кожний має віддаватися такій справі з великою ретельніс­тю. Вас закликає на громадські наради Батьківщина, що так часто зазнава­ла спустошень; церква, яка не раз вела боротьбу з єрессю, благає вас узяти участь у полемічних дискусіях; сама слава кличе кожного з вас передати своє ім'я нащадкам, а цього успіху можна добитися тільки за допомогою красномовства.

Я теж докладу всіх зусиль, щоб стати вам провідником на цьому прекрас­ному шляху, або, принаймні, постараюсь бути побратимом і товаришем у праці»¹.

Отже, дорогі шанувальники красномовства, ми вирушаємо у путь з метою доторкнутися серцем, душею до таїнств однієї із семи «вільних мудро­щів» — риторики, яка може «краще рослинних квіток і благовонних арома­тів здивувати ваш розум своїм ученням». А тому ми даруємо Вам на пам'ять чудовий фрагмент із давнього трактату «Сказання про сім вільних мудро­щів», який присвячений РИТОРИЦІ:

«Бачать мене багато хто, та не слухають мене, але я, як благий і мудрий друг, усіх з добротою люблю і всіх у красу бажання мого закликаю. Але ви мене, чесної науки, віддаляєтесь і звикнути не бажаєте...

Всюди й завжди, коли пишете або говорите, то все це мною здійснюєте й прикрашаєте...

...Коли що у письменах або у віршах чи в посланнях, або в якихось бесі­дах і розмовах без моєї риторичної пристрасті створюється, тоді ви і самі не можете зрозуміти сказаного, оскільки зневажаєте мене, свою мудрість — риторику, яка може вас краще єлею умастити й краще червлениці прикра­сити, і краще рослинних квіток і благовонних ароматів здивувати ваш розум моїм ученням. Адже мною Демостен, давньогрецький чесний філософ, про­славився, оскільки перший мене знайшов і здобув, а після нього — й інші ри­тори, які з'явилися людям чудовим розумом і були, главами «хитромовленню» (красномовству), — вони ж мене риторикою і назвали, оскільки «ри

¹ Феофан Прокопович. Філософські твори.— Т. L— К., 1979.— С 103.

си» — значить мовлення, або говоріння, а той, хто у мені вправляється, на­зивається ритор.

...Бо я є чесна і велика вільна мудрість, риторикою прозиваюсь, тобто джерело красномовства. А тому прийміть мене з любовним бажанням. Я ж дамся вам із швидким світомовленням, бо я — мудрість солодкомовного го­воріння, я — велемовність, яка не обтяжує слух, я — від людей ворогуван­ня темне відгоню і замість нього світлу любов у них вселю. Я гнів відганяю й лайку відкидаю, благостиню ж ввожу й пораду складаю, я нещирі слова відсікаю й неправду викриваю; лестощі відсікаю, а чесноту стверджую. Я — світла слава й розумна сила.

Хто шукає мене, не стомиться, а хто знайшов, скоро без печалі буде. Ад­же я молодих навчаю й старих умудряю... оскільки в усі думки порядок сло­ва виливаю, щоб знали й уміли у всіх практичних і духовних справах і на су­дах — за звичаями й законами держави, де хто народився, ясно розповіда­ти й до всякої промови світлості словесної додавати, наповнити промову солодощами й здивувати всіх слухачів жвавістю суджень...»¹.

Отже, в добру путь, вельмишановні шанувальники красномовства, нова генерація риторів та ораторів нової України! Нехай Ваша душа не стомить­ся від пошуків таїни благодатного слова на духовних скрижалях пращурів, які були у вічних пошуках «особливого», «гідного», «достойного» слова: «...у безумовному послухові простягнемо недостойну нашу руку і, прийняв­ши посох слова від їхнього ж розуму, омиємо темноводну, але освітлену смиренномудрість; і на... чистих серцях їхніх, як на якомусь папері, або кра­ще сказати, на духовних скрижалях будемо живописати Божественні слова, вірніше, Божественне насіння...»².

ПЕРЕДМОВА

Бо зо слів своїх будеш виправданий,

і ЗО СЛІВ СВОЇХ будеш ЗАСУДЖЕНИЙ.

Мф. 12:37

умовах демократизації, духовно-інтелектуального відродження україн­ського народу, зростання культурно-просвітницької активності мас, гу­манізації та гуманітаризації реформованої освіти, росту національної само­свідомості суспільства активізується проблема екології духу людини, наро­ду, бо людина з часів Протагора була мірою усіх речей.

Нині настав час відродження національної культурної спадщини, зокре­ма й риторичної, — чарівного народного золотослова, в якому відбито дивоцвіт українського менталітету й світовідчуття, який подарував світу ти­танів думки, слова, духу — Тараса Шевченка, Григорія Сковороду, Петра Могилу, Феофана Прокоповича, Іоаникія Галятовського та інших просвітителів-гуманістів.

На повен зріст постала проблема підвищення якості освіти, перш за все за рахунок кардинальної зміни у ставленні до базових класичних наук дав­нього тривіуму, до якого належала риторика — наука і мистецтво публічної переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму вчите­ля, політика, юриста, дипломата, журналіста, менеджера та багатьох інших гуманітарних кадрів нової України: людей, які діють словом, — homo verbo agens (лат.).

Нині виникла гостра потреба у людях особистісного типу, які вміють са­мостійно мислити, переконувати живим словом, спонукати до дій в ім'я тор­жества істини, добра, краси.

У соціальному аспекті актуальність введення курсу культуротворчої рито­рики до середньої та вищої школи України зумовлена дефіцитом ораторської культури, недостатнім рівнем розробки проблем риторики в Україні, яка за­знала великих духовно-інтелектуальних втрат протягом нелегкого шляху до незалежності й суверенності. Зростання інтенсивності ораторської комунікації у часи формування молодої демократичної держави вимагає відроджен­ня класичної та національної риторичної спадщини, розвитку риторики як науки на якісно новому рівні, формування риторичної культури особистості з ефективним мисленням, якісним мовленням, оптимальним спілкуванням. Сві­доме життя людини можна розглядати як послідовність і сукупність промов, якісного чи неякісного мовлення, від чого залежить її доля, а також доля людей, отже, і всього суспільства. Тому значно зростає вагомість розвитку ри­торики, яку на Заході називають теорією і практикою комунікації (США), тео­рією мовного існування людини (Японія), неориторикою (Бельгія) тощо, а високоцивілізовані держави вкладають значні кошти в її розвиток з метою фор­мування національного інтелекту як найціннішого ресурсу суспільства.

Важливу роль у відновленні національних риторичних традицій відігра­ють культурно-наукові передумови: в останні десятиліття активізувалися науки, спрямовані на розвиток мовної особистості, — стилістика, лінгвісти­ка тексту, прагматика, герменевтика, культура мовлення, соціолінгвістика, психолінгвістика, еристика, соціальна і особистісна психологія, педагогіка, методика викладання мови тощо.

Однак, незважаючи на багатоманітність гуманітарних наук, кожна з них вивчає одну з граней мовної особистості. В результаті виникає суперечність, розв'язання якої передбачає появу певного цілісного підходу до розвитку мовної, а на її базі — й риторичної особистості. Роль синтезатора поклика­на відіграти риторика філософсько-дидактичного спрямування, у лоні якої ще 2500 років тому був створений повний ідеомовленнєвий цикл (системність мисленнєво-мовленнєвої діяльності як основа мовної особистості), який на коленому часовому виткові переосмислювався, збагачувався за рахунок роз­витку суміжних наук.

Класичні науки (філософія, логіка, риторика та інші) з найдавніших часів були основоположними загальноосвітніми дисциплінами, бо слугували вихо­ванню всебічно і гармонійно розвиненої людини — homo novus¹. Батько ри­торики, видатний оратор Давнього Риму Цицерон писав: «Краща у світі ме­та — стати хорошою людиною». Тому у давньому світі існували чисельні школи філософії, риторики, ораторського мистецтва, де обдарована молодь оволодівала секретами класичних наук на користь собі й державі.

Народ України хоче і повинен зростити духовну, високоморальну, інте­лектуальну творчу особистість, відповідальну за мовленнєвий вчинок, — справжнього громадянина України. Тому відновлення статусу риторики як

¹ Нова людина (лат.).

науки і навчальної дисципліни є визначним кроком на шляху до творення де­мократичного, цивілізованого суспільства, в якому людина діє словом ефек­тивно, переконуюче, пам'ятаючи слова П. Куліша: «Отечество собі ґрунтуймо в ріднім слові!».

Доповнена і перероблена «Риторика»¹ — комплексний посібник з рито­рики, який складається з таких частин навчального курсу, де викладаються основні науково-теоретичні та історичні категорії і закони риторики, хрес­томатії, яка містить зразки народного золотослову, фрагменти праць рито­рів античного світу, давніх слов'ян, діячів українського риторичного Рене­сансу XVII-XVTII ст., сучасних ораторів, афоризми мислителів давнього і сучасного світу про ораторське мистецтво тощо.