Сшіікатози

Силікатози - пневмоконіози, які виникають від вдихання пилу силікатів -мінералів, що містять оксид кремнію у зв'язаному стані з іншими елементами. Силікати широко розповсюджені в природі і застосовуються в різних галузях промисловості; найбільш розповсюдженими з них є азбест, тальк, цемент.

Азбестоз - виникає внаслідок дії азбест-силікату і характеризується розвитком дифузного хронічного інтерстиціального фіброзу легень.

Захворювання характеризується повільним перебігом і відсутністю гострих форм, частіше виникає через 5 років роботи з азбестом. Спочатку розвивається хронічний бронхіт і емфізема. Першими скаргами є задишка, нападоподібний кашель, спочатку сухий, потім із в'язким мокротинням, яке тяжко виділяється, біль в грудній клітці, особливо при кашлі, виражена слабість, швидка втомлюваність, головний біль. Змінюється вигляд хво­рих: вони худнуть, відмічається сіро-землисте забарвлення шкірних покривів з ціанотичним відтінком обличчя і губ.

Перкуторно і аускультативно в легенях визначаються ознаки хроніч­ного бронхіту і дифузної емфіземи легень. Діагностичною ознакою є на­явність в мокротинні азбестових волокон і тілець, а також утворення на шкірі хворих азбестових бородавок. Появу азбестових волокон в мокро­тинні слід вважати як самоочищення легень і дихальних шляхів від пилу азбесту. Так звані азбестові бородавки виникають внаслідок проникнення

волокон азбесту в епітеліальний покрив шкіри. На місці їх проникнення відмічається виражене ороговіння епітелію та інтенсивна проліферація клітинних елементів з появою гігантських клітин. Азбестові бородавки появляються на пальцях рук і ніг, кистях і стопах. Діагноз підтверджується рентгенологічно наявністю у нижніх відділах легень ситових сітчастих ут­ворень з малою кількістю або повною відсутністю вузликових елементів. Частими ускладненнями азбестозу є туберкульоз, гострі пневмонії, брон-хоектатична хвороба, рак легень.

3.9.1.2. Ппевмокоиіози від органічного пилу

Бісиноз - професійне захворювання, яке виникає при тривалому вди­ханні рослинного волокнистого пилу (бавовна, льон, рідше конопля). Термін „бісиноз" походить від грецького слова, що в перекладі означає тонкий льон. Основним шкідливим фактором на бавовноочисних і бавовнопрядиль­них підприємствах, льонокомбінатах, шпагатопрядильних фабриках є пил змішаного складу, включаючи органічну і мінеральну фракції. Пил досить часто буває забруднений бактеріями і грибами, переважно плісневими. В основі розвитку захворювання лежить порушення бронхіальної провідності.

Перші клінічні ознаки захворювання з'являються через декілька років роботи в умовах значної запиленості. Пацієнти скаржаться на стиснення і біль в грудній клітці, утруднене дихання, сухий кашель, загальну слабкість. Спочатку перераховані симптоми виникають лише після вихідних („симп­том понеділка"), а надалі вони можуть ставати постійними. Іноді з бісино­зом зв'язують гостре захворювання, що виникає в частини осіб в початко­вому періоді їх роботи на текстильному підприємстві, так звана „фабрич­на лихоманка". Характер клінічних проявів і їх вираженість значно варіюють. Захворювання починається в кінці першого дня роботи, або вве­чері: підвищується температура, появляється мерзлякуватість, головний біль, симптоми подразнення слизових (різкий сухий кашель, сухість і першін-ня в горлі, нежить, чхання, біль в очах, сльозотеча), появляється нудота, блювання, уртикарна висипка. Часто всі симптоми зникають на наступ­ний день, іноді тривають кілька днів, переважно вечорами. Вважається, що у тих, хто переніс „фабричну лихоманку", надалі після тривалої роботи бісиноз виникає частіше, ніж у тих, хто на неї не хворів.

За перебігом бісинозу виділяють три стадії. Перша стадія характери­зується появою симптомів захворювання після вихідних днів і відпустки. На другій стадії напади задишки і кашлю стають більш вираженими і зустрі­чаються протягом всього часу роботи, але понеділок залишається „тяж­ким" днем. Світлі періоди зникають на третій стадії бісинозу, суб'єктивні розлади спостерігаються протягом всього тижня і поза виробництвом, об'єк­тивно - виражена симптоматика хронічного бронхіту, емфіземи легень, іноді приєднується пневмонія. Діагноз підтверджується рентгенологічними до­слідженнями: ознаки емфіземи, ущільнення коренів легень, підсилення леге-

невого малюнка, гіллястий пневмосклероз з переважною локалізацією в прикореневій зоні.

Лікування проводять симптоматичне І призначають бронхолітики (те­офедрин, еуфілін), аскорбінову кислоту, теплі вологі інгаляції.

„Фермерська легеня" - своєрідне алергічне захворювання легень у сільськогосподарських робітників, яке виникає при обмолочуванні ячме­ню, вівса та інших злаків, при переробці сільськогосподарської продукції. Патологія обумовлена вдиханням рослинного пилу сіна, зерна, що гниє. Термофільні мікроорганізми мають антигенні властивості і викликають го­стрий, рідше підгострий або хронічний алергічний альвеоліт, що супровод­жується ураженням дрібних бронхів і васкулітами.

Розрізняють гостру, підгостру і хронічні форми захворювання. В гос­трому періоді через 4-12 годин після роботи із заплідненим зерном появ­ляється гарячка, кашель сухий або з мокротинням, нездужання. В легенях вислуховуються вологі хрипи і крепітація переважно в нижніх відділах. Клінічна картина нагадує пневмонію, функція дихання знижена, рентгено­логічно в легенях - множинні плямисті тіні. Клінічна картина може зникну­ти через декілька днів, але при продовженні контакту із зерном захворю­вання може перейти в хронічну форму з розвитком дифузного фіброзу. В крові відмічається лейкоцитоз, може бути еозинофІлія.

Перебіг захворювання залежить від його форми. Гостра форма через 3-4 тижні закінчується повним видужанням. При хронічній формі можливий розвиток легеневої і серцевої декомпенсацій. Лікування проводимо симп­томатичне.

Роль медичної сестри у профілактиці захворювання

Медична сестра, працюючи на виробництві, повинна контролювати дотримання встановлених санітарним законодавством норм гранично до­пустимих концентрацій окремих видів пилу, вимагати від адміністрації засобів знепилювання (зрошування, відсмоктуюча вентиляція, гасіння пилу піною, застосування поверхнево-активних змотувачів пилу тощо), а та­кож індивідуальних засобів захисту дихальних шляхів (респіратори). Для профілактики пилових захворювань легень після роботи проводять інга­ляції 2-3% розчином натрію гідрокарбонату, лужною мінеральною водою. Виведенню пилу з легень сприяють ультрафіолетове опромінення шкіри, відвідування парної і сауни.

Особи схильні до захворювання на пневмоконіоз (наявність захворювань органів дихання, ЛОР - органів), не повинні допускатися до роботи, де є контакт з пилом. Тому важливе значення має детальний збір анамнезу життя хворого, а також медичного огляду при влаштуванні на роботу і наступних медичних оглядах працюючого. Профілактичні огляди проводять раз на два роки, або щороку залежно від виду пилу та характеру роботи. Усім робітни­кам проводиться флюоро- або рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, а також показники функцій легень, включаючи життєву ємність ле­гень та об'єм форсованого видиху за першу секунду.

Догляд за хворими на пневмоконіози медична сестра проводить залеж­но від проблем пацієнта.

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПРОФЕСІЙНІ ІНТОКСИКАЦІЇ

В промисловому виробництві нерідко використовують речовини, які мають токсичні властивості. Такими речовинами можуть бути початкові, проміжні та кінцеві продукти хімічної промисловості, різні розчинники, лаки, фарби, інсектофунгіциди. Подібні речовини можуть утворюватись і при деяких процесах, пов'язаних з переробкою нафти і кам'яного вугілля, газо-і електрозварювання, вибухових роботах.

Основні шляхи попадання в організм промислових отрут - органи ди­хання і шкіра, рідше шлунково-кишковий тракт. Через органи дихання про­никають в основному токсичні речовини, які знаходяться в газо- чи паро­подібному стані, а також у вигляді аерозолю і пилу. Токсичні речовини, які розчиняються в жирах, легко проникають через непошкоджену шкіру, до них відносяться - органічні розчинники, ефіри, аміно- і нітросполуки аро­матичного ряду, тетраетил свинець, хлор- і фосфорорганічні інсектофун­гіциди. Проникнення токсичних речовин через шлунково-кишковий тракт спостерігається в основному при аварійних ситуаціях, а також при засмок­туванні ротом отруйних розчинів в піпетки і шланги.

Токсичні речовини, що надійшли в організм, мають здатність вибірко­во накопичуватись в певних органах - депо, тоді концентрація їх в крові значно знижується, а це зумовлює зниження їх токсичного впливу. Ток­сичні речовини можуть виділятись з організму у незміненому і в зміненому вигляді через легені, шлунково-кишковий тракт, нирки, шкіру (потові і сальні залози), слинні і молочні залози. Через плаценту отрута може попа­дати в кров плода. У жінок а період лактації при контакті з токсичними речовинами, останні можуть виявлятись в молоці. Небезпека інтоксикації і її ступінь залежать від кількості і тривалості надходження отрути в організм. По клінічній картині розпізнають гострі (розвиваються в результаті одно­разового надходження в організм великої кількості токсичних речовин), підгострі (виникають при одноразовому надходженні отрути в організм, але в меншій кількості), хронічні форми інтоксикації (розвиваються повільно в результаті тривалого надходження в організм невеликої кількості ток­сичних речовин чи в результаті повторних гострих інтоксикацій).

Основні загальні принципи надання невідкладної допомоги при гострих інтоксикація*: І) негайне припинення подальшого надходження токсичних речовин в організм потерпілого; 2) виведення токсичних речовин, які по­трапили в організм; 3) нейтралізація токсичних речовин, які знаходяться в організмі; 4) відновлення функції найбільш важливих для життєдіяльності органів і систем.

Якщо токсичні речовини знаходяться у повітрі, яке вдихається, потерпі­лого необхідно якнайшвидше вивезти із зони їх дії. При попаданні токсичних речовин на шкіру чи одяг, слід ретельно обмити теплою водою уражені ділян-

ки шкірних покривів і зняти забруднену одежу. Якщо отрута потрапила в шлунок, здійснюють ретельне промивання шлунка з наступним введенням через зонд адсорбуючих засобів (активованого вугілля). Якщо отрута не викликає подразнення слизової оболонки шлунка і не має припікаючої дії, можна призначити блювотні засоби. Крім цього, для прискорення виведення отрути, що проникла в кишечник, рекомендують сольові проносні.

При багатьох інтоксикаціях для виведення та нейтралізації отрути, що знаходиться в організмі, використовують відповідні антидоти і комп-лексони (унітіол, натрію тіосульфат, тетацинкальцій, пентацин, пеніци-ламін, депіроксим, ізонітрозин, метиленовий синій, амілнітрит та ін.).

3.9.1.3. Інтоксикація ртуттю

Потенціальна небезпека отруєнь ртуттю виникає при її добуванні на рудниках, виплавленні її із руд, електростанціях, при виготовленні радіо-вакуумних апаратів, рентгенівських трубок, ртутних насосів. В організм ртуть проникає в основному через органи дихання, або через шлунково-кишковий тракт (через забруднені руки). Однак попадання металевої ртуті через травний тракт нешкідливе тому, що вона повністю виділяється з організму із випорожненнями. Відомі випадки ртутної інтоксикації, які ви­никли в результаті втирання ртутної мазі в шкіру.

Виділяється ртуть з сечею, фекаліями, потом, слиною і молоком ма­терів, що годують груддю. Визначення рівня ртуті в сечі має велике прак­тичне значення. Проте слід враховувати, що кількість ртуті в сечі не відпо­відає тяжкості інтоксикації, а залежить переважно від концентрації її у повітрі, яке вдихається.

Попадаючи в організм, ртуть з'єднується з білками і циркулює в крові у вигляді альбумінатів, які блокують сульфгідрильні групи білкових спо­лук, що призводить до глибоких порушень функції центральної нервової системи; патологічний процес відбувається фазно і характеризується ком­плексом нейрорегуляторних і нейрогуморальних змін.

Розпізнають гострі і хронічні форми інтоксикації металічною ртуттю. Гострі отруєння зустрічаються досить рідко, вони можливі при вибухах ртуті при аваріях, які супроводжуються великими виділеннями ртуті в по­вітря. При цьому раптово появляється слабкість, адинамія, головний біль, нудота, блювання, відчуття металічного присмаку у роті, слинотеча, біль в животі, іноді криваві проноси. Типовими симптомами є виразковий сто­матит і гінгівіт, який виникає до кінця першої або на початку другої доби інтоксикації. Надалі спостерігається поліурія, яка переходить в анурію. Наслідком гострої інтоксикації можуть бути хронічні ураження нирок, хро­нічний коліт, ураження печінки, а також стійка астенія. Після своєчасно проведеного лікування можливе повне видужання.

У хворих, які мають довготривалий контакт з ртуттю, виникає хроніч­на інтоксикація. Спочатку у хворих розвивається симптомокомплекс „ртут­ної неврастенії". Хворі скаржаться на підвищену втомлюваність, дратів-

ливість, плаксивість, порушення сну, деяке зниження пам'яті, стійкий голов­ний біль. Поступово наростають симптоми емоційної лабільності: безпри­чинний сміх, сором'язливість. Хворий стає розсіяний, йому тяжко виконува­ти роботу у присутності інших. Характерним симптомом ртутної інтокси­кації є тремор пальців витягнутих рук, який має постійний характер.

Синдром „ртутної неврастенії" супроводжується підвищеною збудли­вістю вегетативної нервової системи, найперше симпатичної. Це проявляєть­ся лабільністю пульсу, схильністю до тахікардії, артеріальної гіпертензії, появою яскраво-червоного стійкою дермографізму, еритемних плям на грудях і шиї, при хвилюванні, підвищеною пітливістю. Вегетативні пору­шення поєднуються з ураженням ендокринних залоз (щитоподібної, стате­вих). Досить часто у хворих уражаються ясна, вони стають розпушеними, кровоточивими, надалі розвивається гінгівіт і стоматит. З трофічних пору­шень найчастіше зустрічається випадання волосся і ламкість нігтів. Зміни внутрішніх органів не специфічні.

Залежно від ступеня вираженості патологічного процесу в клінічному перебігу хронічної ртутної інтоксикації розпізнають три стадії: початкову (функціональну), помірно виражених змін і виражену.

Початкова стадія або стадія „ртутної неврастенії" характеризується малосимптомністю і швидким зворотним розвитком процесу. Стадія по­мірно виражених змін характеризується появою всіх основних клінічних синдромів. Третя стадія характеризується розвитком токсичної енцефало-патії, У хворих з'являється стійкий головний біль без чіткої локалізації, без­соння, порушення ходи, слабкість в ногах, стан постійного страху, деп­ресії, зниження пам'яті та інтелекту, можливі галюцинації, тремор пальців супроводжується хореєподібним посмикуванням окремих груп м'язів, іноді розвивається шизофреноподібний синдром. Токсичні енцефалопатії тяжко піддаються навіть активному тривалому лікуванню.

Для встановлення діагнозу важливе значення має добре зібраний про­фесійний анамнез, санітарно-гігієнічна характеристика умов праці. Підтвер­дженням діагнозу є визначення ртуті в сечі і випорожненні.

В лікуванні найбільш ефективними є використання антидотів: унітіо-лу, сукцимеру, натрію тіосульфату. Найбільш ефективним серед них є унітіол, його вводять внутрішньом'язово по 5-10 мл, В першу добу роблять 2-4 ін'єкції, а в наступні 6-7 діб - по І ін'єкції щоденно. В комплекс ліку­вальних заходів включають препарати, які сприяють покращенню і мета­болізму та кровопостачання мозку (аміналон, пірацетам, стугерон), віта­мінотерапія, транквілізатори (триоксазин, мепротан), снотворні (фенобар­бітал, барбаміл). Рекомендуються фізіотерапевтичні процедури: сіркововодневі, хвойні і морські ванни; ультрафіолетове опромінення; ліку­вальна фізкультура; психотерапія. Велике значення має санація ротової порожнини. При гінгівітах та стоматитах призначають полоскання рота таніном, калію перманганатом. Показано санаторно-курортне лікування.

Один раз на рік працівники, які працюють в умовах можливого впливу ртуті і її сполук, проходять медичний огляд.