Розділ 2. Мовленнєва діяльність

Кейс 52

Уявіть собі, що хтось із вашого оточення – чи то на роботі, чи в родині, чи серед знайомих учинив щось, від чого у вас «закипіла кров». Зрозуміло, це на вас діє негативно не тільки морально (на ваш настрій) а й фізично (на ваше здоров’я). Існує три способи подолання такого стану.

1. Перший я назвав би «італійським способом» - не стримувати зовнішнього вияву почуттів, «виказувати свою злість». У деяких темпераментних народів це вважається цілком звичайним, але наші правила пристойності вимагають іншого. І ми маємо зважати на них.

2. Другий спосіб – прореагувати, але прийнятним для суспільства чином. Коли є нагода, рубайте дрова, мийте підлогу,… або пройдіться енергійним кроком – фізична діяльність послабить ваше внутрішнє напруження.

3. Третій спосіб, навчитися якого найважче, - взагалі не давати спалахувати злості. Це вже справжнє самовладання, не лише зовнішнє, а й внутрішнє. Як його досягти? (Томан Їржі. Як удосконалювати самого себе: Пер. з чес.-К.: Політвидав України, 1984.-с.71-72).

Завдання.

1. Прочитайте запропонований Вам уривок із книги Ї.Томана. Поясніть, чи слід під час підготовки до виступу перед аудиторією враховувати вказані рекомендації.

2. Окресліть основні відомі Вам шляхи реалізації третього вирізненого Ї.Томаном способу керування психічним самопочуттям.

Кейс 53

У змістовому аспекті лекції з риторики мова йшла про техніку мовлення, його інтонаційну виразність, комунікативні якості.

Завдання:

1. Визначте суттєві особливості якого закону риторики розкриває вказаний матеріал.

2. Охарактеризуйте закон риторики про який йшла мова на лекції.

Кейс 54

▪ Ви втрачаєте контроль над голосом наприкінці довгого речення;

▪ Вам доводиться пояснювати слухачам, що ви є керівником (або обіймаєте високу посаду), оскільки з вашого мовлення цього не скажеш;

▪ У вас солідна зовнішність, але голос звучить якось по дитячому;

▪ Люди звертають увагу на те, що ви (часто несвідомо) повторюєте слівця або фрази типу «гм», «ну», «так», «знаєте» або «угу»;

▪ Ви маєте звичку зітхати, усмоктувати внутрішню частину щоки, цмокати язиком або інакше набридати слухачам. (Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПБ.: Питер Пресса, 1996. –с. 108).

Завдання.

1. Прочитайте запропоновані матеріали та проаналізуйте вказані недоліки у мовленні людини, яка працює з аудиторією.

2. Проаналізуйте ваше мовлення під час спілкування з аудиторією. Чи не допускаєте ви подібних помилок.

Кейс 55

Відомий учений виступав з лекцією перед фахівцями у галузі міжнародного права. Він покорив аудиторію не лише ґрунтовними знаннями, а й гарним, приємним, добре модульованим, виразним голосом. (Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПБ.: Питер Пресса, 1996. –с. 103).

Завдання:

1. Прочитайте та розкрийте сутність наведених характеристик гарного голосу.

2. Проаналізуйте особливості свого голосу і те, якими із вказаних його характеристик ви володієте, або хотіли оволодіти.

Кейс 56

Голос викладача, який читав лекцію з конституційного права спеціалісти охарактеризували як мелодійний, дружній, упевнений, насичений інтонацією, доброзичливий.

Завдання:

1. Розкрийте сутність наведених характеристик голосу викладача.

2. Проаналізуйте особливості вашого голосу. Визначте, чи притаманні йому вказані характеристики.

Кейс 57

Урок історії, який відвідували майбутні педагоги, їм не сподобався. Хоча вчитель добре володів матеріалом, але його пронизливий, різкий, монотонний голос не впливав на учнів.

Завдання.

1. Охарактеризуйте кожний із недоліків у мовленні педагога. Запропонуйте шляхи подолання цих недоліків.

2. Визначте, чи не притаманні вказані недоліки вашому голосу.

Кейс 58

Під час відповіді на практичному занятті голос у Петра Ковальчука був дрижачим, напруженим, невпевненим.

Завдання:

1. Охарактеризуйте обставини, які сприяють появі вказаних недоліків голосу.

2. Поясніть, яким чином можна позбутися цих недоліків голосу.

Кейс 59

На практичному занятті з риторики викладач зачитав перелік найбільш поширених характеристик неприємного, або поганого голосу. До цього переліку ввійшли наступні властивості голосу: дрижачий, плаксивий, занадто тихий і нечутний, безбарвний, помпезний, невпевнений, напружений.

Завдання.

1. Визначте й охарактеризуйте шляхи подолання вказаних неприємних властивостей голосу.

2. Проаналізуйте особливості вашого голосу.

Кейс 60

Красивий голос повинен бути резонуючим. Резонанс – це результат вібрації повітря в голосових порожнинах, тобто в синусах носоглотки, гортані і грудній клітці. Для резонансу потрібне правильне глибоке дихання.

Уявіть, що ваші голосові зв’язки – це струни музичного інструмента, а повітря у ваших грудях – елемент, що забезпечує необхідний резонанс. Якщо ви правильно вдихаєте повітря, то даєте голосовим зв’язкам оптимальну кількість того, що вони повинні коливати.

Дитина з високим голосом приводить у рух дуже малий об’єм повітря. Баритон із грудною кліткою розміром з бочку коливає великий об’єм повітря. Як уже було сказано, для звичайної розмови вам цілком достатньо неглибокого дихання. Але якщо ви виголошуєте довгу промову, або у вас дуже тривала презентація, потрібно підсилити свій голос більшою кількістю повітря.

Ви можете зробити свій голос нижчим, якщо будете наповнювати легені до глибини двафрагми і звільняти гортань для створення більшої вібрації та резонансу.

Якщо ви цілком спокійні, то у вас відсутня напруга, яка може заважати правильній артикуляції.

Як ви вважаєте, звідки з’являється резонанс. коли ви розмовляєте?

Щоб дізнатися по це покладіть три пальці на перенісся, а долоню другої руки – на груди. Скажіть що-небудь, наприклад: «Здрастуйте! До побачення!». Ви відчуваєте вібрацію в ділянці носа або грудей? Тепер покладіть одну руку на горло, а другу під нижню щелепу. Скажіть щось і спробуйте зрозуміти, чи є резонанс у задній частині глотки. Скажіть а-а-а-а і визначте, чи є вібрація у грудях… (Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПБ.: Питер Пресс., 1996. –с. 103).

Завдання.

1. Прочитайте запропоновані матеріали. Опишіть джерела резонансу у вашому тілі.

2. Наведіть приклади вправ, які допоможуть вам зрозуміти особливості вашого голосу.

Кейс 61

…Природний тип голосу залежить від розміру резонуючих порожнин в ваших грудях, горлі та структурах обличчя. Оскільки підсилювачі викривляють верхні діапазони людського голосу, вам слід визначити можливий для вас найнижчий голос, при якому ви будете відчувати себе зручно.

Це означає, що джерело голосу має розміщуватися якомога нижче, але бути природним для вас.

Подумайте про типи голосів, якими характеризуються співаки: сопрано – найвищий жіночий голос, альт – найнижчий, мецо-сопрано - середній. Тенор – найвищий чоловічий голос, бас – низький, а глибокий бас має винятково низький природний діапазон.

Ваш природний розмовний голос відповідає одному з цих типів. У кожного є свій верхній, середній і нижній регістри. Якщо середнє «соль» міститься в центрі вашого діапазону, то ви можете спуститися або піднятися – при відкритій гортані і закритому назальному проході.

Ви можете понизити свій голос, якщо будете говорити, як я це називаю, «просто зі шкарпеток» Цей, на перший погляд, безглуздий вираз я завжди навожу учням на курсах постановки голосу. Я маю на увазі таке: ви міцно впираєтеся п’ятами в підлогу, випрямляєте спину, при цьому ваша діафрагма автоматично прогинається, змушуючи голос виходити з джерела більш низького, ніж носова порожнина.

Те саме відбувається, якщо ви згадаєте відчуття, яке виникає, коли груди наповнені повітрям і горло розкрите, то ви зможете легко переміщуватися вгору і вниз у своєму діапазоні, не втрачаючи приємного резонансу.

Корисно проробити й таку вправу: скажіть «хі-хі-хі», потім «ха-ха-ха», потім «хо-хо-хо», щоб почути регістри свого голосу.

Як викладач із постановки мовлення, я допомогла багатьом людям поліпшити звучання голосу. На початку 60-х років ХХ століття, коли я викладала постановку голосу для дикторів «Голосу Америки», одна з моїх студенток зазнавала труднощів, намагаючись зрозуміти, яким чином можна зробити свій голос нижчим. Інакше кажучи, вона розуміла, що хороший голос повинен бути більш низьким, але не знала, як цього досягти.

Я запропонувала їй послухати інших дикторів радіо і телебачення й вирішити для себе, який у кожного з них регістр голосу – хороший чи поганий. Її особливо вразив голос Едвара Р. Мюрроу, вона скрупульозно проаналізувала його і стала намагатися говорити так, як він.

І як наслідок – вона могла за бажанням відтворити цей голос, щоб нагадати собі, як потрібно говорити. (Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПБ.: Питер Преса, 1996. –с. 103).

Завдання.

1. Прочитайте запропонований матеріал і скажіть, що нового ви дізналися по типи розмовного голосу.

2. Визначте тип вашого природного розмовного голосу.

Кейс 62

Для того, щоб ваш голос не звучав монотонно, він повинен охоплювати принаймні октаву. Це означає – чотири ноти вище середини і чотири ноти нижче середини. Деякі красномовні оратори охоплюють голосом дві і навіть три октави у своєму діапазоні (це необхідна вимога для вмілого актора-виконавця ролей у шекспірівських п’єсах). Високий голос, як правило, неприємний для слуху.

Його також важко записати без спотворення. Низькі голоси приємні для слуху. Чим нижче вам вдається розмістити свій голос, то більше шансів, що він не буде спотворений підсилювальними приладами (тим паче не варто штучно змінювати свій голос до ненатурального низького).

Ви можете зробити матеріал, який викладаєте, більш цікавим, зрозумілим і виразним завдяки зміні висоти голосу. Ви можете свідомо понизити висоту голосу на цілу октаву, переміщуючи резонанс з носової порожнини в грудну клітку. За достатньої практики це виходить автоматично.

Як згадувалося вище, висота відповідає природним типам співучих голосів. У радіоприймачах є спеціальні пристрої для передачі низьких і високих частот, наприклад, для відтворення сопрано і баритонів.

Хороша вправа для постановки правильної висоти вимовляти слово впереміш з літерами алфавіту (наприклад, «аква-а», «аква-б» і т.д.). Пам’ятайте, що гортань повинна бути відкрита. Якщо вам удається вимовити слово й літеру на одній висоті, це означає, що висота обрана правильно. Слово «аква» змушує вас відкрити гортань, оскільки глибокий звук «а» є голосним заднього ряду і може бути вимовлений лише за участю задньої стінки гортані.

Якщо ви відчуваєте напруженість, то висота голосу підвищується. Якщо ви сердитися, голос стає різким і пронизливим. Якщо ви втомилися, голос стає хриплим. Якщо ви засмучені, то й діапазон і висота голосу знижуються. (Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПБ.: Питер Пресс., 1996. –с. 103).

Завдання.

1. Прочитайте запропонований матеріал і визначте, що нового ви дізналися про висоту голосу.

2. Охарактеризуйте ваші можливості у зміні висоти голосу.

Кейс 63

…Гучність звука вимірюється децибелами. Вона безпосередньо пов’язана з об’ємом повітря в легенях. Обережно, контролюючи силу й енергію звука, ви регулюєте гучність свого голосу.

Якщо є мікрофони, не має потреби говорити гучно, оскільки індикатор гучності може просто зашкалити. Регулювання рівня звука відповідно до природної сили вашого голосу-завдання звукооператора. Якщо ви спілкуєтеся зі співрозмовником, який недочуває, пам’ятайте, що однієї гучності не достатньо. Для того, щоб така людина чула вас, необхідний також резонанс.

Завдання.

1. Прочитайте запропонований матеріал та проаналізуйте ваші можливості в регулюванні гучності свого голосу.

2. Визначте та опишіть (усно) можливості когось із ваших колег у регулюванні гучності свого голосу під час читання лекції.

Кейс 64

…Чутливість вашого мовлення залежить від того, в якому приміщенні ви виступаєте, і до кого ви хочете донести свою промову. Повнозвучний, багатий голос добре чутний у всіх кутках практично будь-якої кімнати. Вам не потрібно напружуватися, щоб ваш голос поширювався у приміщенні. Основою вашого голосу повинна бути діафрагма. Наберіть у легені більше повітря, щоб контролювати свій голос.

Чутність голосу не залежить від гучності. Зовсім не обов’язково говорити гучно, на підвищених децибелах. Чутність голосу – це здатність використовувати всі принципи правильного керування голосом, щоб ваш природний голос поширювався рівномірно і був добре чутний. (Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПБ.: Питер Пресс., 1996. –с. 103).

Завдання.

1. Прочитайте запропонований матеріал та назвіть принципи правильного керування голосом.

2. Охарактеризуйте чутність вашого голосу.

Кейс 65

…Тембр дає змогу на слух іденфікувати різні голоси. Ви без зусиль вирізняєте голос своєї дитини з поміж багатьох інших голосів.

Не слід плутати тембр із висотою голосу та іншими характеристиками. Наприклад, ви завжди можете відрізнити голос каченяти Дональда незалежно від його висоти і гучності. Голос Френка Сінатри можна впізнати завдяки його унікальному тембру. У вашого голосу теж є розпізнавальні обертони – звуки, які дають змогу впізнати його вашій мамі, коли ви телефонуєте їй (Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПБ.: Питер Пресс., 1996. – с. 103).

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал і дайте визначення поняттю «тембр голосу».

2. Поясніть чим відрізняється тембр голосу від його висоти.

Кейс 66

…Щоб ваша мова стала виразною, намагайтеся візуально уявити собі те, про що ви говорите. Внесіть живу ноту у вашу вимову, у звуки вашого голосу, внесіть почуття і колір у вашу мову.

У щоденному житті ваша мова найбільш вражаюча в неформальній розмові. Додайте своє красномовство в офіційний виступ. Якщо вам нелегко зробити це, спробуйте записати на плівку якусь вашу розмову, один на один із чоловіком або з хорошим товаришем. Намагайтеся забути, що магнітофон увімкнений. Пізніше, коли ви залишитеся самі, послухайте запис і запам’ятайте ті місця розмови, де вам особливо сподобалася виразність вашої мови…, не забуваючи також, що вам не сподобалося.

Хай ваш наступний виступ перед партнерами чи колегами буде більш виразним.

Якщо вам здається нецікавим власний стиль мовлення, постарайтеся записати свою розмову з людиною, чиє мовлення особливо виразне. Оберіть якогось приятеля – «актора від природи», такого собі витівника, відомого виконанням анекдотів, -узагалі, будь-яку людину, котра вміє розмалювати й зробити виразним своє мовлення.

Пам’ятайте, що всяка експресія повинна бути природною.

Уникайте театральності і штучності у своїх промовах. (Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПБ.: Питер Пресс., 1996. –с. 103).

Завдання.

1. Прочитайте запропонований матеріал. Вирізніть поради, які доцільно використати з метою забезпечення виразності вашого мовлення.

2. Дайте визначення поняттю «експресивність мовлення педагога».

Кейс 67

Ваш голос – наслідок впливу багатьох чинників: вашої національності, місцевості, де ви народилися й виросли, тих мовленнєвих штампів, до яких ви звикли з дитинства, школи, в якій навчалися, мовлення ваших друзів, ваших учителів, які впливали на вас.

Коли ви стаєте дорослим, на ваш голос далі впливають люди, з якими ви працюєте, ваш чоловік чи дружина, та місцевість, де ви живите, і навіть хтось із ваших сусідів…

На той час, як людина стає професіоналом у своїй галузі, її мовлення вже цілком сформоване під впливом навколишнього середовища.

Завжди важко розлучатися з минулим. Зміна мовлення вимагає часу й терпіння – ви не зможете за кілька днів забути звички, що стали вашою плоттю і кров’ю. Результат може виявитися лише через кілька місяців наполегливої праці. Величезне значення має мотивація. Можливо, вам необхідно підвищувати майстерність мовлення, але ви просто не знайшли, як досягти цього…

Ви багато зможете зробити самі. Якщо почнете прислухатися до голосів, які вам подобаються, й наслідувати їх, ви вже зробите перший крок на правильному шляху. Оберіть хороший голос, який ви чуєте по радіо, і повторюйте за ним речення, копіюйте вимову. Запишіть такий голос на плівку, потім запишіть свій голос і прослухайте записи один за одним. Зверніть увагу на резонанс, темп, виразність, наголошення тих чи інших слів. Зверніть увагу на артикуляцію приголосних і вимову важких іншомовних слів. Поставтеся до свого голосу критично, ніби це був голос зовсім сторонньої людини. Читайте в голос по десять хвилин на день.

Читайте вголос власні виступи чи передові статті з газет, читайте перед сном своїй дитині. Запишіть якийсь фрагмент на магнітофон і повторюйте запис щодня, доки не отримаєте таке звучання, яке вас влаштовує. Зберігайте ці записи і відтворюйте їх щотижня, щоб стежити за своїм прогресом.

Приблизно років п’ять тому один з моїх приватних учнів, лікар, майже завжди пропускав останні приголосні звуки в словах і опирався всіляким спробам змінити цю звичку. Нарешті я запитала, хто його улюблена співачка. Ми купили її записи, і кілька текстів він повторював і виділяв кінцеві приголосні, як це робила співачка. Зараз він отримує компліменти за якість і чистоту своєї дикції.

У пошуках корисних методик ви можете звернутися до фонотеки. Цілком ймовірно, що вам треба буде змінити зовсім мало, але ви не знаєте, що саме. Можливо, в бібліотеці вашого міста чи університету ви одержите записи відомих ораторів, якими захоплюєтеся. Слухайте ці «магнітофонні книжки» вдома чи за кермом, аналізуйте, що вам подобається і що не подобається в кожному конкретному виконавцеві.

Якщо вирішите скористатися послугами викладача, то знайдіть такого спеціаліста, котрий буде спрямовувати і підтримувати вас, попереджати про можливі помилки.

Спробуйте відвідувати клас або курси операторів чи то при університеті, чи то в клубі, де ви зможете вправлятися в мистецтві публічних виступів. Знайдіть семінар з культури мовлення і зверніться по критичні висновки до професіонала.

Не уникайте будь-якої можливості публічного виступу і розглядайте це як зручну нагоду ще раз поправлятися. Пам’ятайте, що найталановитіші оратори й диктатори вивчали мистецтво мовлення роками і, незважаючи на це, продовжують вправлятися. Здебільшого гарний голос це не випадковість, а реальність великої роботи й практики. (Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПБ.: Питер Пресс., 1996. –с. 103).

Завдання:

1. Опишіть (усно) фактори впливу на формування вашого професійного голосу.

2. На основі запропонованого вам матеріалу складіть програму роботи з розвитку вашого голосу.

Кейс 68

…Уникайте надмірної перевтоми і напруження, тримаючи м’язи шиї розслабленими. Спокійний голос виникає тільки в розслабленому тілі. Напружене тіло спричиняє напруження голосових зв'язок, підвищує тон голосу, порушує резонанс і знижує гучність.

Тривале форсоване використання голосу вимагає тривалого відпочинку – мовчання.

Якщо ви відчуваєте, що голос вам відмовляє, зробіть кілька вправ з релаксації всього тіла.

Глибоко вдихніть, зробіть коротку прогулянку, залишіться на самоті хоча б ненадовго, помовчте.

Теплий чай з лимоном справляє пом’якшувальний вплив на горло.

Уникайте інфекцій, а коли необхідно – негайно звертайтеся до лікаря. Якщо на голосових зв’язках з’являються вузлики чи поліпи, їх необхідно видалити хірургічним способом якомога швидше, скориставшись кваліфікованою медичною допомогою.

Коротше кажучи, піклування про свій голос – це частина вашого існування… (Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПБ.: Питер Пресс., 1996. –с. 103).

Завдання.

1. Прочитайте запропонований матеріал та доповніть його інформацією з інших джерел.

2. Складіть правила гігієни голосу.

Кейс 69

…Часто можна почути від учителів скарги, що їм важко витримати велике навантаження на голос: голос утомлюється, перехоплює дихання. Більшість із них навіть не підозрює, що майже всі ці недоліки пов’язані з відсутністю в них навичок правильного мовленнєвого дихання.

Учителів, чия діяльність професійно пов’язана з мовленням, перед усім буде цікавити дихання, що обслуговує мовлення, так зване фонаційне дихання, яке характеризують: 1)активність, пов’язана з тим, що дихання є енергетичною базою нашого мовлення; 2) організований видих, що передбачає фокусування струменя повітря ніби в одній точці; 3) розподіл повітря - вміння свідомо ділити увесь об’єм видихуваного повітря на рівномірні відрізки – порції. Ритм мовленнєвого дихання вчителя повинен значно відрізнятися від звичного, побутового. У професійному мовленні вдих у 10-15 разів коротший за видих. А за добре тренованого дихання видих легко можна поділити на 25 або навіть 30 порцій, і кожна з них матиме повну вагу, а отже, кожне слово буде повнозвучне. У такому розподілі видихуваного повітря вчителеві необхідно тренуватися спеціально. При цьому немає потреби збільшувати об’єм видихуваного повітря, значно важливіше навчитися розподіляти наявний запас на однакові за активністю порції; добирати дихання в процесі мовлення, що допомагає учителеві швидко навчитися енергійно, а головне непомітно для слухачів, підхоплювати нову порцію повітря, поповнювати його запас за кожної зручної паузи (Учителю о педагогической технике – М.: Педагогика, 1987, - с.75)

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал. Охарактеризуйте відмінності між мовленнєвим (фонаційним) диханням та фізіологічним диханням.

2. Складіть перелік вправ, що розвивають активність дихання.

Кейс 70

… У щоденному житті голосовий апарат досить легко справляється з навантаженням. Але коли вчителеві доводиться говорити перед класом, говорити активно, переконуючи десятки людей, говорити тривалий час, побутових навичок мовлення, звичних засобів уже замало.

Голос учителя – його професійна зброя. Він дає змогу передавати слухачам у слові, що звучить найголовніші змістові відтінки, допомагає аудиторії сприймати думку того, хто говорить, у всій її змістовій повноті, створює певне емоційне налаштування, що полегшує сприйняття. Навпаки, тьмяний, монотонний, нерозвинутий голос швидко притупляє сприйняття слухачів, заважає їм увійти в суть справи.

Від чого ж залежить нормальне звучання голосу? Як можна розвинути його чи, інакше кажучи, поставити? Якими знаннями навичками й уміннями в цій галузі має володіти вчитель?.

Можна виокремити такі основні характеристики професійного голосу вчителя: достатню силу звука, він повинен бути чутний у будь-якій аудиторії, навіть якщо технічні засоби підсилення відсутні (ця характеристика має назву динамічного діапазону голосу); посилання звука, тобто його здатність досягти потрібної точки, долітати до кожного слухача; рухливість, гнучкість голосу, так званий звуковисотний діапазон, що дає змогу передавати думку педагога в усій їх повноті та розмаїтості відтінків у постійно змінюваному інтонаційно-мелодичному малюнку всього мовлення; тембр голосу. Від того, наскільки виразний голос у своєму тембральному забарвленні, залежить легкість сприйняття слухачами змісту повідомлення; злетність звука – його здатність вирізнятися на фоні інших звуків і шумів, не змішуючись з ними, не гублячись серед них; витривалість, тобто мала втомлюваність голосу, що дає змогу не губити основні властивості звучання під час тривалого інтенсивного виступу, витримувати значне голосове навантаження.

Як же виробити в собі ці необхідні для професійної діяльності учителя голосові характеристики?

Перший етап роботи над голосом – створення найкращих умов для вільного звучання. Для цього потрібно зняти зайве м’язове напруження в гортані, де містяться голосові зв’язки, а також у плечовому поясі. Після цього можна переходити до наступного етапу - спробувати визначити свій природний вільний голос, тобто таке його звучання, котре є для кожного максимально органічним, виникає легко, без будь-яких м’язових зусиль…

У роботі з голосом учитель не може залишити поза увагою такий важливий елемент, як посилання звука. Воно пов’язане не зі збільшенням сили звука, а з умінням спрямовувати його в бік слухачів. Легкий, але енергійний поштовх діафрагми під час видиху дає змогу ніби підкинути звук угору, як м’ячик, послати його на велику віддаль…

Для підсилення звучання голосу необхідно передусім активізувати дихання, а потім уміло використати резонатори - акустичну систему, здатну підсилити звук. Такою природною системою в нашому тілі є порожнини, що містяться над голосовими зв’язками (глотка, лицьові пазухи, склепіння твердого піднебіння, черепна коробка), чи так звана верхня система резонаторів, і нижня система, що міститься під зв’язками, передусім грудна порожнина.

За спрямування звука в нижні резонатори вмикається грудний регістр голосу, найбільш багатий додатковими тонами (обертонами), що надають голосу певного тембрального забарвлення. Від грудного (нижнього) регістру залежить сила і виразність звука. Під час тренування цієї системи відчувається сильна вібрація грудної клітки.

Головний (або верхній) регістр надає голосу дзвінкості, злитності. Для нього характерні звуки високого тону. Цей регістр бідніший обертонами, але від нього залежить звучність, чутність голосу… (Учителю о педагогической технике. – М.: Педагогика, 1987. – с. 76).

Завдання.

1. Прочитайте запропонований матеріал та вирізніть професійні характеристики голосу педагога.

2. Запропонуйте цикл вправ за допомогою яких можна виробити необхідні для професійної діяльності педагога характеристики голосу.

Кейс 71

…Тренування дихання пов’язане з дією двох найважливіших чинників психічного і рухового. Оскільки регуляція дихання залежить від психофізичного стану людини, треба шукати способів опосередкованого його тренування. Для цього можна використати творчі завдання, що допомагають тому, хто навчається, зняти контроль за дихальним актом.

Учителеві корисно знати, що найдоцільнішим є спеціально вироблюваний тренуванням змішаний, чи діафрагмально-реберний тип дихання. У цьому разі відбувається повне розширення грудної порожнини, максимальна вентиляція усіх ділянок легенів. Напруження нижніх міжреберних м’язів дає змогу утримувати діафрагму у скороченому стані, що зумовлює спокійний рівномірний видих, непомітний для оточення.

Перший (підготовчий) етап вироблення фонаційного дихання полягає у виконанні комплексу фізичних вправ, що сприяють активному діафрагмально-реберному диханню. Тим, хто навчається, пропонується спеціальний комплекс дихальної гімнастики, підготовлений з урахуванням особливостей мовленнєвого (фонаційного дихання).

Після відпрацювання вправ підготовчого періоду можна братися за спеціальні вправи, що розвивають активність мовленнєвого дихання. Ці вправи виконуються як гра. З їх допомогою шліфуються такі елементи мовленнєвого дихання:

1. Глибокий, енергійний, короткий вдих, переважно через ніс, спрямований у нижню частину легенів (виховання змішаного діафрагмально-реберного дихання).

2. Рівномірний, активний не ослаблений під кінець («незгасаючий») видих.

3. Організований видих, фокусування його на кінчиках трохи зібраних (ніби для свисту) губ.

Тільки відпрацювавши ці елементи, можна переходити до наступної серії вправ, що розвивають мовленнєве дихання.

Надзвичайно важливою особливістю регуляції дихання в людини є її здатність довільно, відповідно до поставленого завдання, зокрема й мовленнєвого, змінювати темп, ритм, активність, амплітуду дихальних рухів. Довільна зміна темпу, ритму дихання широко використовується в практиці фізичного виховання і спорту. Але не менш важливим вважається вміле й точне регулювання дихання в процесі публічного мовлення.

Відпрацювавши і закріпивши навички фонаційного диханя учитель може переходити до виховання фонаційного голосу. (Учителю о педагогической технике. –М.: Педагогика, 1987.- с.74).

Завдання.

1. Прочитайте запропонований матеріал та вирізніть етапи роботи з формування мовленнєвого (фонаційного) дихання.

2. Запропонуйте цикл вправ, що сприяють формуванню фонаційного дихання.

Кейс 72

…Голосотворення – складний, багатофункціональний процес. Він відбувається в організмі людини автоматично, згідно з особливою програмою, що закладена в спеціальних центрах кори головного мозку. Дія програми пов’язана з тим, яке мовленнєве завдання має розв’язувати людина в конкретній ситуації.

Підготовчий етап роботи щодо виховання мовленнєвого голосу складається з таких дій: звільнення фонаційних шляхів, знаходження природного тону («середина звучання»), установка передньої позиції звука.

Робота над голосом розпочинається зі звільнення фонаційних шляхів, тобто створення найкращих умов для вільного звучання. Для цього необхідно зняти м’язове напруження в гортані (шиї та плечовому поясі) після чого можна переходити до пошуку найбільш натурального, вільного, природного звучання, яке, особливо в дорослої людини, приховане виробленими звичками.

Далі йде розвиток динамічного діапазону голосу, що залежить від умілого використання дихання і резонаторів акустичної системи, здатної підсилювати звук, що виникає за її межами. Той, хто навчається, збільшує систему резонаторів, які містяться в гортані людини, і вчиться використовувати їх для підсилення звука. Учителеві слід звернути особливу увагу на вироблення основного регістру мовленнєвого голосу – змішаний регістр (мікст). При цьому на низьких тонах максимально використовується верхній (голосовий) резонатор, на високих – нижній (грудний). Лише така робота резонаторів може забезпечити активне і рівне звучання мовленнєвого голосу у всьому діапазоні.

У всіх вправах із розвитку динамічного діапазону необхідно особливо уважно стежити за верхнім голосоведінням, вільними фонаційними шляхами, хорошим імпульсом. Усе це потребує чіткої роботи дихання. Час від часу необхідно повертатися до вправ із розвитку дихання і найперших голосових вправ.

Наступним етапом роботи з голосом є засвоєння вправ, що розвивають його звуковисотний діапазон. Звуковисотний діапазон є основним засобом розвитку інтонаційно-мелодичної виразності голосу…

Бідність звуковисотного діапазону мовлення вчителя спричиняє звуковий монотон, а звідси і збіднення звукової палітри, ослаблення педагогічного впливу мовлення. А.С. Макаренко не випадково пов’язував високий рівень педагогічної майстерності з абсолютним володінням голосовими засобами. Він вважав, що справжнім майстром можна стати лише з того моменту, коли навчитися вимовляти фразу «Іди сюди» з 15-20 звуковими відтінками.

Діапазон голосу – властивість, що розвивається спеціальними вправами. Робити їх треба дуже обережно, стежачи за добором дихання, за правильною позицією звука, сфокусованого на кінчиках губ. Не слід прагнути досягти найбільшої висоти звука, треба зупинитися, перш ніж виникає голосове напруження. Не потрібно невпинно йти вгору за діапазоном, час від часу необхідно робити маленькі відходження - пониження, після чого знову можна продовжувати голосовий підйом.

Розвиток звуковисотного діапазону мовленнєвого голосу на певному етапі, коли вже набуто перших навичок можна поєднувати з вихованням злитності звука. Злитність мовленнєвого голосу залежить від багатьох характеристик, зокрема й від акустичних властивостей самого звука. Так, дзвінкі високі голоси мають більшу злитність, ніж низькі…

Для розвитку злитності звука як вправи використовуються тексти, що мають привертати увагу… (Учителю о педагогической технике. – М. Педагогика, 1987. – с. 80).

Завдання.

1. Прочитайте запропонований матеріал. Вирізніть етапи виховання мовленнєвого голосу педагога.

2. Запропонуйте методичні засоби, необхідні для тренування мовленнєвого голосу.

Кейс 73

… Пройдіться по шкільному коридорі тоді, коли в класах ідуть уроки. Крізь одні двері до нас долине розмірений чіткий, що не підіймається і не опускається, а звучить на одній ноті голос; за другими чується скоромовка, схожа на стрекіт швацької машинки; через треті – різкий, високий, що загвинчується у вухо голос. Це про такі голоси говорив Лєсков, що їх потім хоч лопатою з вуха вигрібай.

У розмовному вжитку навіть з’явилися такі поняття: учительський голос, говорити по-учительськи. І всі розуміють це так: учительський голос – це голос рівний, монотонний, а говорити як учитель, означає говорити розважливо, повчально. Чому з педагогічного арсеналу деяких учителів списано, як застаріле таке бойове знаряддя, як громадянський пафос, як наснага, як гнів та обурення, як сміх і смуток, як жарт і сарказм, як іронія та усмішка? (Езерский С.Н. Призвание. – М.: Знание, 1968. – с.21).

Завдання.

1. Прочитайте запропонований матеріал та вирізніть проблеми голосу педагога.

2. Розкрийте сутність вимог до голосу педагога.

Кейс 74

… Найчастіше трапляються такі хиби (дефекти) вимови, як шепелявість, сюсюкання, гаркавість, гугнявість.

Перш ніж почати роботу з ліквідації хиб у вимові, слід звернутися до лікаря логопеда чи (якщо такого не має) до фахівця з хвороб вуха, горла, носа, щоб установити причини тих чи інших дефектів. Самостійно ліквідувати хиби можна, якщо вони не органічного походження, а викликані неправильною артикуляцією.

Шепелявість і сюсюкання. У тяжкому випадку ці дві вади поєднуються. У легкому – існує одна з них. У тяжкому – краще починати з роботи над собою.

Сюсюкаючи, людина або надто сильно притискає язика до внутрішньої поверхні верхніх зубів, або кладе його на зуби. Їй треба навчитися під час вимови ховати язика за зуби. «С» вимовляється при не зціплених зубах; язик лежить внизу, ледве торкаючись нижніх зубів. На першій стадії роботи можна запропонувати: зціпити зуби, напівоголити їх, відкривати губи (догори й донизу) і водночас, розтягнувши їх у на півусмішку, язиком торкнутися нижніх зубів. Видихаючи повітря, знайти язиком таку позицію, яка дала б правильний звук, а потім на тому ж видихові утворити ледь помітну (на один міліметр) щілину між зубами і прикрити їх губами…

Найбільше зусиль потребує боротьба з гаркавістю (на [р] та [л]). Тому гаркавість, можливо - найпоширеніша хиба вимови. Різкі форми гаркавості на [р] мають одну спільну причину – повну або часткову відсутність вібрації кінчика язика. Існують різні способи «вирвати» [р] з небуття»….

Гугнявість. Якщо гугнявість не органічного походження (тобто не пов’язана з аномаліями в організмі), від неї неважко звільнитися. Затисніть легенько великим і вказівним пальцями ніздрі і прочитайте фразу «Приємно тремтячи освіженим тілом, просуваючи руки в рукава, він почувався демократом, другом народу, якому не має чого боятися» (М. Коцюбинський).

Хто не гугнявить, той, читаючи вголос цю фразу, відчуватиме вібрацію під пальцями лише в випадку вимови складів із сонорними [м] і [н]. А в гугнявих викликатиме вібрацію вимова всіх складів без винятку… (Буяльський Б.А. Поезія усного слова. – К.: Рад. шк., 1969, - с. 26-27, 33-36).

Завдання.

1. Прочитайте запропонований матеріал та охарактеризуйте основні дефекти вимови.

2. Запропонуйте перелік вправ, які доцільно використовувати для вдосконалення власної дикції.

Кейс 75

… Худий, у розстебнутому сюртуці, завжди неголений, з великим кадиком, із примруженими очима, які нічого не бачать, Клячин говорив хрипло, різко, уривками фраз.

Він кидав слова, як грудки глини. Він ліпив ними живі статуї Дантона, Бабефа, Марата, Бонапарта, Луї-Філіпа, Гамбетта.

Обурення клекотало в нього в горлі, коли він говорив про дев’яте термідора чи про зрадництво П’єра…

Клячин був знавцем Французької революції. Існування цього вчителя в тодішній гімназії залишалося для нас загадкою. Іноді його мова підносилася до такого пафосу, начебто він говорив не в класі, а з трибуни Конвенту.

Він виглядав живим анахронізмом і разом з тим найпередовішою людиною з наших учителів.

Зрідка Клячин утомлювався. Тоді він розповідав про Париж часів революції – про його вулиці й будинки, про те, які горіли тоді на площах ліхтарі, як одягалися жінки, які пісні співав народ, який вигляд мали газети.

Багатьом з нас після уроків Клячина хотілося перенестися на сторіччя назад, щоб бути свідками великих подій, про які він розповідав. (Паустовский К. Собр. соч.: В 6 т.–М.: Гослитиздат, 1958. – т.3. – с. 250-251).

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал та охарактеризуйте мовлення вчителя.

2. Вирізніть ті засоби мовлення вчителя, які сприяли його впливові на учнів.

Кейс 76

… Я розповім вам про свою роботу над звуком і над дикцією, яку виконав протягом свого артистичного життя…

Моїм шуканням сприяла та обставина, що останніми роками мені довелося багато працювати в опері. Зустрічаючись там зі співаками, я розмовляв з ними про вокальне мистецтво, слухав звуки добре поставлених голосів, знайомився з їхніми найрізноманітнішими тембрами, навчився розрізняти горлові, носові, головні, грудні, потиличні, гортанні та інші відтінки звука. Все це відбивалося в моїй слуховій пам’яті. Головне те, що я зрозумів перевагу голосів, поставлених у маску, тобто в передню частину обличчя, де розміщені тверде піднебіння, носові порожнини, гайморова порожнина та інші резонатори.

Співаки говорили мені: «звук, що кладеться на зуби або посилається «в кістку», тобто в череп, набуває «металу і сили». А ті звуки, що йдуть у м’які частини піднебіння або в голосову щілину, резонують, як у ваті.

Крім того, з розмови з одним співаком я пізнав іншу важливу таємницю постановки голосу. Видихаючи під час співу, треба відчувати два струмені повітря, що одночасно йдуть з рота і з носа. При цьому здається, що вони, виходячи назовні, з’єднуються в одну спільну звукову хвилю перед самим обличчям співака.

Другий співак сказав мені: «Я ставлю звук під час співу точнісінько так, як це роблять хворі або сонні, коли вони стогнуть із закритим ротом. Спрямувавши в такий спосіб звук у маску та в носові порожнини, я відкриваю рота і продовжую мугикати, як перше. Але цього разу колишній стогін перетворюється на звук, що вільно виходить назовні і резонує в носових порожнинах або в інших верхніх резонаторах маски».

Усі ці способи я перевірив на власному досвіді, шукаючи той характер звука, який мені вчувався…

Під час цих шукань я цілком випадково помітив, що коли хочеш вивести звук у саму маску, то нахиляєш голову і опускаєш підборіддя.

Таке положення допомагає пропускати ноту якомога далі вперед. Чимало співаків визнали цей спосіб і схвалили його…

Під час нової постановки голосу, яку я розробляв у собі, відкриті звуки голосних спрямовувалися щоразу в одне місце у верхньому твердому піднебінні, біля самих коренів зубів, і відбивалися десь у носових порожнинах передньої частини маски.

У подальших спробах з’ясувалося: що вище йде голос, переходячи в штучно закриті ноти, то більше упирання звука переміщується вгору і в передню частину маски, в носові порожнини…

Виявляється, для того, щоб позбутися затискання на високій ноті, треба ставити гортань і зів так само, як це робиться, коли ми позіхаємо. При цьому горло природно розправляється і в такий спосіб ліквідується небажане затискання. Завдяки новому секрету мої верхні ноти розправилися, звільнилися від затискання і набули металевого звучання. Я почувався щасливим (Станіславський К.С. Робота актора над собою. –К.: Мистецтво, 1953. – ч.1-2. –с.479-486).

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал та поясніть як можна позбутися м’язового затискання під час мовлення.

2. Розкрийте значення для мовця уміння послати голос «у маску».

Кейс 77

Невербальне спілкування має такі форми самовираження, які не спираються на слова та інші мовні символи. Словами можна передати тільки фактичні знання, але самих тільки слів буває недостатньо, щоб висловити почуття. Проте почуття, що не підлягають словесному вираженню, передаються мовою невербального спілкування. Знання цієї мови виявляє, наскільки ми вміємо володіти собою.

Невербальне спілкування цінне тим, що воно, як правило, невідоме й мимовільне. Тому люди і зважують свої слова, можливий «витік» прихованих почуттів через міміку, жести, інтонацію і тембр голосу…

Привабливість педагога для учнів (атракція) при першій зустрічі з ним визначилась передусім засобами невербального спілкування. До них належать: міжособистісний простір, візуальний контакт, експресія, здатність партнерів співпереживати. (Юсупов И.М. Психология взаимопонимания. – Казань: Пат. кн.. узд-во, 1991. – с.31-37).

Завдання:

1. Охарактеризуйте засоби невербального спілкування, які впливають на привабливість педагога для учнів під час першої зустрічі.

2. Поясніть, у чому полягає своєрідність невербального спілкування.

Кейс 78

Міжособистісний простір, або дистанція спілкування, - це суб’єктивний просторовий критерій емоційної близькості людей. Чим у ближчих стосунках перебувають люди, тим менша відстань між комуні- кантами…

Зазвичай люди почуваються зручно і справляють приємне враження на співрозмовника, коли сидять або стоять на відстані, яка, за їхніми переконаннями, відповідає дистанції діалогу. Занадто близьке, як і занадто віддалене розташування негативно впливає на ефект спілкування…

Надмірно велика дистанція спілкування інколи ранить самолюбство і гідність людини. Їй може здатися, що вона неприємна партнерові, або ж вона може вважати партнера гордовитим. На відстань між комунікантами може впливати стіл, що виконує роль бар’єра й асоціюється з високим статусом співрозмовника. Тому, коли слухач сідає збоку від столу, розмова набуває більш відвертого характеру. З цієї ж причини педагогові краще відверто розмовляти з вихованцями не за столом, а в менш офіційній обстановці. Задушевній, інтимній відвертості відповідає і сприяє «шепітна» відстань.

Міжособистісний простір впливає на тривалість і частоту візуальних контактів. Що ближче перебувають люди одне до одного, то коротші й рідші їхні взаємні погляди. Навпаки, перебуваючи на віддалі, вони довше дивляться одне на одного і використовують жести для підтримки уваги в розмові (Юсупов И.М. Психология взаимопонимания. – Казань: Пат. кн. узд-во, 1991. – с.31-37).

Завдання.

1. Вкажіть, які з запропонованих порад доцільно використати педагогу з метою організації міжособистісного простору під час спілкування з учнями (учнем).

2. Проаналізуйте ваші можливості в організації міжособистісного простору в процесі педагогічного спілкування.

Кейс 79

…Візуальний контакт є винятково важливою складовою спілкування. Погляд на того, хто говорить, означає не тільки зацікавленість, а й зосередженість на тому, що нам говорять. Під час спілкування співрозмовники то дивляться то відвертаються один від одного, відчуваючи, що постійний погляд заважає партнерові зосередитися. Час від часу погляди співрозмовників зустрічаються, але це триває набагато менше, ніж затриманий погляд співрозмовників один на одному.

Нам значно легше підтримувати візуальний контакт із мовцем, обговорюючи приємну тему, ніж неприємну, або складні питання. В останньому випадку утримування від прямого візуального контакту є ознакою ввічливості і розуміння емоційного стану співрозмовника. Наполегливий або недоречний погляд у таких випадках викликає обурення і сприймається як утручання в особисті переживання. Більше того наполегливий або пильний погляд зазвичай сприймається як ознака ворожості.

Необхідно враховувати, що окремі аспекти стосунків виявляються в тому, як люди дивляться одне на одного. Наприклад, ми схильні довше дивитися на тих, ким захоплюємося або з ким у нас близькі стосунки. Жінки до того ж схильні до тривалішого візуального контакту, ніж чоловіки. Взагалі, люди уникають візуального контакту в ситуації суперництва, щоб погляд не був сприйнятий як вияв ворожості. Звичайно, візуальний контакт допомагає мовцеві відчути, що він спілкується саме з вами, і створити приємне враження. Пильний же або недоречний погляд, як правило, створює неприємне враження.

Візуальний контакт допомагає регулювати розмову. Якщо мовець то дивиться в очі слухача, то відводить очі вбік – це означає, що він ще не закінчив говорити. По завершенні свого повідомлення мовець зазвичай прямо дивиться в очі співрозмовника, мовби повідомляючи: «Я все сказав, тепер ваша черга».

Експресія людини передається через її міміку, пантоміміку, інтонацію голосу. У невербальному спілкуванні експресія настільки інформативна, що можлива передача надто складного повідомлення без застосування слів. Існують навіть спеціальні школи підготовки театральних і циркових мімів.

Художникам і фотографам давно відомо, що обличчя людини асиметричне, в результаті чого ліва і права половини обличчя можуть відображати емоції по-різному. Пояснюється це тим, що різні половини обличчя перебувають під контролем різних півкуль мозку. Ліва півкуля контролює мовлення й інтелектуальну діяльність, права управляє емоціями, уявою і сенсорною діяльністю. Зв’язки управління перехрещуються так, що робота домінуючої лівої півкулі відображається на правій половині обличчя і надає їй виразу, що більше контролюється. Оскільки робота правої півкулі мозку відображається на лівій половині обличчя, то на цій половині важче приховати почуття.

Позитивні емоції відображаються більш-менш рівномірно на обох половинках обличчя, негативні емоції виразніше відображені на лівій половині. Обидві півкулі мозку функціонують спільно, тому відмінності міміки стосуються лише нюансів. Особливо експресивні губи людини…

Обличчя експресивно відображає почуття, тому мовець зазвичай намагається контролювати або маскувати вираз свого обличчя.

У цьому стосунку усмішка може відображати різні мотиви. Слід бути обережним у її тлумаченні. Якщо хтось припустився непередбаченої помилки, він може ніяково усміхатися, мовби вибачаючись за це. Надмірна усмішливість може бути виявом підлещування до співрозмовника або означає потребу у схваленні своїх вчинків і слів. Як правило, усмішка означає приязне ставлення співрозмовника, прагнення увійти в контакт. Водночас вона як елемент міміки залежить від регіональних і культурних відмінностей: представники одних націй схильні посміхатися частіше, ніж представники інших…

У педагогічному спілкуванні усмішка є неодмінним атрибутом діалогу. Чим молодший вік співрозмовника, тим більше він потребує заохочення своїх дій мовчазною усмішкою старших. Не тільки в процесі навчання, а й в умовах неофіційного спілкування потреба дітей молодшого шкільного і підліткового віку в стимулюванні усмішкою велика. Тому скупість педагога на цей мімічний елемент невербального спілкування збільшує й без того велику вікову дистанцію між ними…(Юсупов И.М. Психология взаимопонимания. – Казань: Тат. кн. изд-во, 1991.- с.39).

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал і поясніть за яких умов міміка стає експресивною.

2. Поясніть роль усмішки в педагогічному спілкуванні.

Кейс 80

… Палітра жестів дуже розмаїта, і кожна людина має свої, органічно властиві їй рухи. Отже неможливо дати єдиний для всіх рецепт пантоміми. Кожен мовець повинен звертатися до жесту в міру відчуття внутрішньої потреби в ньому. Помах, що не збігається з ритмом мовлення, може зіпсувати враження та бути хибно сприйнятий слухачем. Не кожна фраза потребує увиразнення жестами. Метушливість і надмірна жестикуляція можуть тільки втомити й викликати роздратування присутніх. Однак, якщо виникла необхідність зробити рух, не варто стримувати в собі цей імпульс. При всьому багатстві рухів можна визначити загальні принципи застосування жестів у спілкуванні.

Подібно до слів – паразитів на зразок «так би мовити», «значить», «ну», тощо існують жести-паразити, які відволікають співрозмовника від сприйняття повідомлення. Не слід безглуздо трясти головою, постійно поправляти волосся, почісувати потилицю, перенісся або інші місця, смикати ґудзика, заламувати й потирати руки тощо. Помітивши у собі ці звички – потрібно намагатися позбутися їх якомога швидше.

Не треба зловживати жестами, слід пам’ятати, що надмірна жестикуляція втрачає свою виразність, якщо часто повторювати її. Не слід захоплюватися «фігурністю» рухів, бо можна створити пародію на великих коміків світу Нормана Віздома, Луї де Фюнеса або Макса Лідера.

Рух руками, як і всім тілом, у спілкуванні мусить бути мотивованим, породжуватися думкою, що висловлюється і почуттями, які передаються. Малюнок пантоміми має відповідати змісту і значенню слів.

Буває вкрай важко розпочати контроль за власними позами й рухами у повсякденній педагогічній практиці. Тому самовиховання культури пантоміми краще починати з аналізу рухів і жестів педагогів майстрів…

1. Комунікативні жести міміка, рух тіла, тобто виражальні рухи, що заміщують у мовленні елементи мови. Це привітання і прощання, жести загрози, привертання уваги, жести, що підкликають, запрошують, забороняють, ображають, дратівливі жести і рухи тіла, що трапляються у спілкуванні дітей; стверджувальні, запитальні, які виражають подяку, примирення, а також жести, котрі трапляються в різних ситуаціях міжособистісного спілкування. Наприклад, жест, що передає бажання відповідати на запитання викладача, або жест невиконаної дії. Жест, що означає кінець роботи, перемогу. Всі перелічені жести зрозумілі без мовного контексту і мають власне значення у спілкуванні.

2. Описово-зображальні, увиразнювальні жести. Вони, як правило, супроводжують мовлення і поза мовним контекстом утрачають сенс.

3. Модальні жести, які цілковито можуть належати до виражальних рухів оскільки вони містять оцінку, ставлення до предметів людей, явищ, навколишнього середовища. До модальних жестів належать жести, що передають невпевненість, незнання, страждання, роздуми, зосередженість, розгубленість, збентеження, пригніченість, розчарування, відразу, радість, захват, подив, невдоволення, іронію, недовіру тощо.

4. До цієї класифікації справедливо додати ще одну групу жестів – це жести – паразити, що не мають жодного смислового навантаження; заламування рук, пальців і кистей, обсмикування одягу, мимовільне похитування, знизування плечима, поступування ногою, тощо.

… Зробіть аналіз власної пантоміми. Оцініть для початку, чи не багато було жестів-паразитів. Спробуйте звільнитися від рухів, що не мають нічого спільного з мовленням. (Юсупов И.М. Психология взаимопонимания. – Казань: Тат. кн. изд-во, 1991. –с.39).

Завдання:

1. Причитайте запропонований матеріал і на його основі сформулюйте відповідні поради необхідні педагогу.

2. Розкажіть, якими жестами володієте ви та розрийте негативну роль жестів – паразитів у організації педагогічного мовлення.

Кейс 81

Сьогодні під час лекції викладач говорив про те, що слухання – один із самих приємних моментів уваги, яку одна людина може проявити у ставленні до іншої. Коли до співрозмовника прислухаються, у нього виникає відчуття, що висказане зрозуміло присутнім. Коли людину слухають зацікавлено, не критично, вона починає відчувати, що достойна уваги й поваги.

Таке слухання, продовжував викладач, позитивно впливає на самооцінку людини і створює необхідне багатьом відчуття значущості. У кожної людини є глибинна потреба бути почутим. Із цього витікає, що вона буде найкращим чином ставитись до уважного слухача, з більшою вірогідністю піде на контакт з тим, хто задовольняє її нагальну потребу бути почутою і зрозумілою.

Уміння слухати – забуте мистецтво. Доцільно звернути увагу на те, як ведуть себе у розмові деякі ваші знайомі. Вони не уміють витримувати паузи, водночас видають усе, що у них на умі, і, як результати не чують один одного, оскільки кожний зайнятий тільки лише репетицією свого подальшого мовлення.

Кожна людина тягнеться до тих, хто здатен її вислухати. Оточуючі виражають свою думку про співрозмовника по тому, як він уміє слухати. І якщо ви намагаєтесь переговорити партнера і справити на нього враження своєю ерудицією, то можете бути упевненні, що ваші слова у кращому випадку залишаться без уваги, а в гіршому – викличуть роздратування.

Завдання:

1. Прочитайте запропонований матеріал і скажіть, що дає студентам уміння викладача їх слухати.

2. Доведіть, що володіння умінням слухати – один із факторів успішного педагогічного спілкування.

Кейс 82

Аутогенне тренування як метод управління своїм станом було запропоноване австрійським психіатром Йоганном Генріхом Шульцем у 1932 році.

Із року в рік аутогенне тренування дедалі поширюється. Але частіше ним переймаються люди, професійна діяльність яких пов’язана з оемоційним напруженням. Тому аутогенне тренування дає змогу людині в максимально короткий час добре відпочити, поліпшити працездатність і продуктивність розумової праці, зосередити увагу на потрібній справі….

Аутогенне тренування складається із спеціальних вправ, спрямованих на формування в людини навичок свідомого впливу на різні функції організму - навичок самонавіювання.

Самонавіювання найбільш ефективне при загальному м’язовому розслабленні. Цей стан називається релаксацією. Латинське слово «релаксаре» означає розпускати, розслабляти. Довільне розслаблення м’язів усього тіла та кінцівок – це і є релаксація.

Вправи аутогенного тренування допомагають людині через самонавіювання легко викликати в собі стан релаксації, який активізує відновлення процесів нервової і м’язової систем. Самонавіювання відпочинку, яке проводиться в стані релаксації, сприяє поліпшенню обміну речовин в організмі, прискорює відновлення його дієздатності. Ось чому аутогенне тренування є хорошим засобом, щоб знімати загальну фізичну та розумову втому, а отже підвищувати активність психічних процесів - уваги, пам’яті, мислення.

У системі аутогенного тренування вирізняють два ступені: нижчий і вищий. Мета нижчого ступеня аутогенного тренування – навчитися викликати повне м’язове розслаблення, регулювати вегетативні процеси (наприклад, частоту і глибину дихання, температуру тіла) і в стані м’язового розслаблення проводити активне самонавіювання. Опанування методів нижчого ступеня аутогенного тренування допомагає людині нормалізувати сон, апетит, досконало володіти собою у складних психологічно напружених ситуаціях, знімати непотрібне в цих ситуаціях хвилювання, легко та швидко зосереджувати увагу на роботі, що виконується. Нижчий ступінь аутогенного тренування складається із шести основних вправ. Засвоєння кожної вправи триває в середньому 2 тижні.

Перша вправа – «важкість». Мета – домогтися максимального розслаблення м’язів, а для цього необхідно навчитися викликати відчуття м’язового навантаження (напруження). Спочатку в правій руці (лівші - у лівій), далі у лівій руці (лівші у правій), потім у всьому тілі. Для досягнення ефекту повного розслаблення визначених м’язів потрібно використати словесні формули, наприклад: «Моя права (ліва) рука (нога) важка». «Обидві руки (ноги) важкі» і т.д.

Словесною формулою називається сукупність уявно вимовлених фраз, що викликають відчуття тих чи інших станів навіяних собі людиною.

Друга вправа – «тепло». Мета – засвоєння навичок керування тонусом кровоносних судин, точніше розширенням і звуженням капілярів шкіри. Під час виконання цієї вправи здаватиметься, що кінцівки теплішають, а після кількох занять термометр справді виявить підвищення температури. Це станеться внаслідок викликаного розслаблення м’язів і цілеспрямованого самонавіювання тепла в кінцівках. Для посилення ефекту цієї вправи використовують словесні формули: «Моя права (ліва) рука (нога) тепла». «Обидві руки (ноги) теплі» тощо. Загалом треба навчитися викликати тепло у всьому тілі.

Перша і друга вправи спрямовані на розвиток людиною здатності домагатися швидкого довільного розслаблення мускулатури тіла, тобто релаксації. Це активізує відновлювальні функції організму, сприяє його інтенсивній праці. Наступні чотири вправи мають ту саму мету, але частіше використовуються як лікувальні….

….Другий – вищий ступінь аутогенного тренування – називається аутогенною медитацією (від лат. meditatio – міркування). Вправи вищого ступеня беруть початок з давньоіндійської системи йоги. Саме в ній найширше використовуються медитаційні вправи.

….Останнім часом розроблено ряд модифікацій нижчого ступеня аутотренінгу, в яких використовуються окремі прийоми вищого ступеня, що базуються на активному самонавіюванні.(Водейко Р.И., Мазо Г.С. Как управлять собой: Психофизиологическая саморегуляция. – Минск: Нар. асвета, 1983. – с.8-11, 13-15).

Завдання.

1. Прочитайте запропонований матеріал і обґрунтуйте доцільність (чи недоцільність) для педагога оволодіти аутогенним тренуванням.

2. Охарактеризуйте Ваші можливості в оволодінні аутогенним тренуванням.

Кейс 83

Хоч якими великими були б ваші неприємності, намагайтеся час від часу позбутися гнітючих думок, відволікатися якимись суттєвими турботами щодо роботи чи дому. Намагайтеся діяти так, щоб у жодному разі не передавати свого настрою людям, котрі поруч з вами. Які б не сталися з вами неприємності – життя триває, і ніхто не має права нав’язувати іншим свої похмурі думки і поганий настрій. Якщо оточення доброзичливе у ставленні до вас, воно знайде можливість виявити своє співчуття й надати допомогу.

Будьте розумні й тактовні. Дуже неприємне враження справляє та людина, яка будь-яку свою (навіть дрібну) неприємність перетворює на світову проблему. (О.О. Дубровський. Все для вчителя: Ін форм.- практ. бюл. – 1997. - №13-14. – с.53).

Завдання.

1. Прочитайте запропоновані поради і поясніть їх значущість для педагога.

2. Використайте вказані поради у своїй практичній діяльності та поясніть, чи допомагають вони особисто вам у запобіганні роздратованості.

Кейс 84

Той хто багато чекає від оточення, постійно відчуває роздратування, що воно переважно не відповідає його надмірним вимогам. Ви робите велику помилку, якщо, постійно критикуючи, намагаєтеся перевиховати дружину, тещу, своїх товаришів. Дорослу людину перевиховати дуже важко, а ви, навіть не усвідомлюючи цього, намагаєтеся зробити тих, хто вас оточує, зручними для вас. Перспективи успіху тут мінімальні, та ще й такий стиль поведінки викликає в оточення негативне ставлення. Сприймайте людей такими, якими вони є (кожний з нас має право на індивідуальність), або взагалі не майте з ними справи. Прагніть бачити в тих, хто вас оточує, кращі риси і в спілкуванні спирайтеся саме на них.

Таким чином, ви, навіть не ставлячи собі цього за мету, одного чудового дня зробите відкриття, що оточення «перевиховалося», воно цілком задовольняє вас.

(О.О. Дубровський. Все для вчителя: Ін форм. – практ. бюл. – 1997. №13-14 – с.53).

Завдання.

1. Проаналізуйте запропоновані поради. Обґрунтуйте доцільність (чи недоцільність) використання їх викладачами.

2. З огляду на результати проведеного вами аналізу вказаних порад, охарактеризуйте ваш рівень готовності до використання їх у професійному спілкуванні.

Кейс 85

Розповісти доброзичливій і розсудливій людині про те, що вас турбує, - означає зробити собі величезне полегшення. Поради вашого співрозмовника можуть навіть не мати великого практичного значення, важливе його співчуття, участь, зацікавленість. Такою людиною може стати дружина, мати, незнайома людина, випадковий попутник. У свою чергу будьте готові самі виступити в ролі доброзичливого слухача чужої сповіді (О.О. Дубровський: Ін форм. – практ. бюл. – 1997. -№13-14. с.53)

Завдання:

1. Прочитайте запропоновані поради. Скажіть, чи використовуєте ви їх у своєму житті та в який ситуаціях.

2. Чи звертаються до вас колеги по роботі з проханням вислухати їх.

Кейс 86

Ваш голос важливий так само, як і ваша зовнішність, манери, текст вашого виступу. Це такий інструмент, за допомогою якого ви донесете своє повідомлення до аудиторії. Взаєморозуміння між вами й аудиторією залежить від ваших голосових і мовленнєвих даних. Голос може прихилити слухачів на ваш бік, переконати їх у чомусь, завоювати їх голоси й довіру. Ви можете розворушити людей або приспати їх, зачарувати або відштовхнути. Людський голос – могутній інструмент.

Завжди слід пам’ятати, що ваші слухачі очікують і цілком заслужено почути приємний голос. (Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПБ.: Питер Пресса, 1996. –с. 103).

Завдання.

1. Охарактеризуйте ті якості професійного голосу викладача, які забезпечують описаний у запропонованому матеріалі вплив на слухачів.

2. Проаналізуйте ваші можливості в здійсненні описаного впливу на слухачів.

Кейс 87

У позі, як і у всьому, найголовніше – відсутність позерства й манірності, стриманість, невимушеність, простота. Естетика пози не терпить поганих звичок, як – от: погойдування спереду назад чи з боку на бік, переминання з ноги на ногу або звичка триматися за стінку стільця чи за кафедру, а тим більше спиратися на неї грудьми. Крім того, такі звички часто становлять серйозну, хоча, може й непомітну для виконавця, перешкоду в процесі творення звука. Нормальна поза підтримує в читця почуття впевненості в собі. Ось чому слід серйозно поставитись і до цієї «дрібниці» й прищепити собі описану далі узвичаєну манеру стояти.

Ноги не зведені докупи. Відстань між ступнями: 12-15 см між п’ятами, 15-20 см між носками. Одна нога трохи висунута вперед, Опертя на одну ногу трохи більше, ніж на другу. Коліна пружні й еластичні. У руках і плечах не повинно відчуватися напруження. Руки не притискаються до грудей (крім тих окремих випадків, коли цього вимагає жестикуляція). Груди вільно й не надмірно виставлені вперед. Живіт підтягнутий, але не настільки, щоб сковувати дихання. Така робоча поза читця. Навчіться приймати цю позу.

Поза вчителя від пози читця може відрізнятися тим, що на лівій руці вчителя лежить розкрита книжка, навіть тоді коли вчитель читає напам’ять… Без книжки поза вчителя в процесі читання набуває дещо естрадного вигляду… (Буяльський Б.А. Поезія усного слова. –К.: Вид. шк.., 1969. –с.10)

Завдання.

1. Вирізніть ті недоліки пози учителя та читця, які ускладнюють взаємодію з аудиторією.

2. Розробіть декілька вправ для майбутніх педагогів з метою формування зовнішньої виразності пози у процесі роботи з аудиторією.

Кейс 88

Манери, тобто зовнішні форми поведінки, підпорядковуються головній меті - прияти створенню дружньої атмосфери щирого і ділового контакту з аудиторією.

Декламаторові доводиться невтомно контролювати себе й не допускати метушливості в руках, не приводити в порядок свій туалет під час виступу на очах у слухачів (про це слід потурбуватися завчасно), не потирати рук, не відкашлюватися, тощо.

Треба навчитися цілеспрямовано користуватися поглядом, не ховати очей від слухачів. Щоправда, тут декламатор великою мірою зв’язаний текстом…

На відміну від естрадного читця, у вчителя постійна аудиторія – учні. Тому деякі вчителі звикають до неї настільки, що починають нехтувати цими найелементарнішими вимогами. Поступово вся робота вчителя (зокрема і його декламація) обростає власними недоробками та недоліками. І тоді ефект від його роботи і дієвість естетичного впливу літератури на учнів помітно знижується, або й зовсім зникає… (Буяльський Б.А. Поезія усного слова. –К.: Вид. шк.., 1969. –с.10)

Завдання.

1. Проаналізуйте запропонований матеріал і вирізніть ті особливості зовнішніх форм поведінки, які необхідні педагогу.

2. Охарактеризуйте недоліки, що можуть бути притаманні вказаним формам поведінки