Методичні рекомендації. Масова житлова забудова 60-70 рр

Масова житлова забудова 60-70 рр. Розробка типових проектів. Будівництво Палацу культури „Україна" - архітектор Є.Маринченко, Будинок інституту технічної інформації - архітектори Л.Новиков, Ю.Броєв. Творчі здобутки В.Чеканюка, В.Пузиркова, М.Рябініна та ін. Розвиток декоративно-ужиткового мистецтва.

Найбільше розвинений жанр скульптури у С. УССР повоєнної доби і досі – портрет. Масово продукувалися портрети «вождів» і «героїв», у яких «документально вірно» передавалися риси портретованих.

Більше індивідуальні портрети (гол. діячів науки, культури, мистецтва) дали І.Шаповал (акад. М.Стражеска, 1949), О.Ковальов (акад. В.Філатова, 1952 іБ.Хмельницького, 1954), Е.Фрідман (акад. Л.Булаховського, 1962), Галина Кальченко (1958–1975 створила цілу ґалерію портретів письм., музик і мистців; цікавіші Ванди Василевської, 1963, І.Кавалерідзе, 1967, Г.Косинки, 1969), М.Рябінін (Фіделя Кастро, 1967), І.Гончар (О.Гончара, 1949, М.Кривоноса, 1952),М. Лисенка (І.Мар'яненка, 1963), Я.Чайка (І.Айвазовського, 1954, А.Монастирського, 1959–1960), Галина Петрашевич (Н.Ужвій, 1947, О.Корнійчука, 1949,1951), В.Власов (С.Крушельницької, 1960). Ювілейні портрети створили І.Севера (І.Франка, 1955), Л. Біганич (Лесі Українки, 1959, М. Заньковецької, 1962), І. Салотос (1969) і Г.Кальченко (1972; два останні – Г.Сковороди), Я.Чайка (В.Стефаника, 1971) та багато ін.

У ділянці монументальної С. створено чимало пам'ятників, насамперед воєнних і партійних діячів. Серед них – М.Щорсові у Києві (1954) роботи М.Лисенка, В.Бородая і М.Суходолова (схожий на відомі кондотьєрські пам'ятники Донателльо і Вероккіо з доби ренесансу). Риси помпезности мають пам'ятники ген. Ватутінові в Києві (1948) Є.Вучетича і низка пам'ятників «двічі героям Сов. Союзу», що їх за окремим указом Верховної Ради будували по містах і селах України. До найкращих з мистецького погляду належать пам'ятники: О.Пушкінові (1962) і М.Лисенкові (1965) у Києві О.Ковальова та модернішийТ.Шевченкові у Москві (1964), створений групою скульпторів (М. Грицюк, А.Фуженко, Ю.Синькевич) та архітектів (А.Сницарєв і Ю.Чеканюк). Варто відзначити пам'ятник І.Франкові перед Львівським Університетом роботи В.Борисенка, Д.Крвавича, Е.Миська, В.Одрехівського і Я.Чайки (1964). Ювілейні пам'ятники поставлено Т.Шевченкові в Канаді в Палермо (1951, М.Вронського) і в Торонто (1961; М.Ковтуна), В.Стефаникові перед бібліотекою у Львові (1971, В.Сколоздри, архітект М.Вендзилович) і Л.Українці у Києві (1973, Г.Кальченко).

Окрему численну групу монументальної С. в УССР творили неперсональні пам'ятники і меморіальні ансамблі, присвячені іст. подіям, жертвам війни, ювілейним датам тощо (1971–1975 – понад 70), виконувані групами скульпторів і архітектів, через що втрачалися індивідуальні прикмети окремих мистців.

У ділянці композиційної С. слід відзначити «Бокораша» В.Зноби (1957), «Олексу Довбуша» М.Рябініна і В.Сколоздри (1951), групову С. «Перед боєм» зБ.Хмельницьким, М.Кривоносом й І.Богуном (О.Супрун і А.Білостоцького, 1954) та ін. Серед молодшої генерації укр. мистців помітне було намагання модернізувати С., наприклад, праці Т.Бриж (серія до старослов. мітології: «Бог війни», «Бог землі, води», «Бог вогню», 1968–1970), Віри Шатух («Пам'ять»,1969), І.Чумака («Слово о полку Ігореві», 1966) та ін. на сучасні теми.

Чимало скульпторів працювали в пластиці малих форм, зокрема в майоліці і теракоті: Б.Довгань («Волошки», 1960), В.Клоков («Біля струмка», 1962), О.Рапай-Маркіш («Чорт на козі», 1965, «Весілля», 1968), Я.Ражба («Мавка», 1960, «Теофан Грек», 1970, «Дон Кіхот і Санчо», 1971), В.Трегубова («Одарка», «Карась», 1970), В.Шатух («Приятелі», 1957) та ін.

У 1970-х pp. помітне відродження медальерства в УССР (перша виставка медалей 1975 у Києві); серед ін. працювали у цій ділянці Г.Кальченко (медалі С.Гулака-Артемовського, Г.Сковороди, 1972; Л.Українки, 1974), Е.Мисько (І.Труша, 1969, О.Новаківського, В.Стефаника, 1972), О.Скобликов (М.Черемшини,1974), І.Хотінок («До 700-річчя Данте Аліґ'єрі», 1965; «До 200-річчя від дня народження І.Котляревського», 1969), та ін.

С. укр. еміграції у перші pp. по війні через постійні переселенчі проблеми не мала тривалої бази для нормального розвитку; проте скульптори активно виявили себе за т. зв. «таборової доби», особливо на виставках у Мюнхені (1947) і Реґенсбурзі (1948): Г.Крук, С.Литвиненко, Б.Мухин, А.Павлось, М.Черешньовський, М.Дзиндра. Г.Крук залишився в Мюнхені і своїми Фігурними і портретними працями здобув визнання у нім. мист. колах. У Берліні працював В. Масютин, один з найяскравіших представників нац. мистецтва (залишив серію медалей-рельєфів укр. іст. постатей, бюсти гетьманів та сучасників). Усі ін., названі вище, у 1948–1950 виїхали до США.

У США, у Нью-Йорку, жив О.Архипенко (1923–1964), засновник модерної світової С. Він шукав «праформи» у творах, доведених до максимальної простоти, до гри площ і ліній, опуклостей і вглиблень, як і кольорів, які він використовував у С., що межувала з абстракцією. Він творив і реальний портрет (портрети-пам'ятники Т.Шевченкові й І.Франкові в Парку народів у Клівленді, портрети укр. діячів). На поч. 1950-х pp. Архипенко виставляв у Німеччині, Італії, Швейцарії; 1969 музей Родена в Парижі влаштував ретроспективну посмертну виставку його творів, яку згодом перебрав Смітсонський музей у Вашингтоні.

З 1948–1950 у Нью-Йорку працювали: С.Литвиненко, що дав цілу ґалерію скульптурних портретів сучасників, низку фігурних композицій і пам'ятників; М.Черешньовський, що до С. прийшов від дерев'яної різьби, досконалість якої характеристична для його творів (портрети, композиції, пам'ятники Л. Українки у Клівленді і Торонто).

У Філадельфії працював О.Капшученко, автор невеликих груп реалістичних фігур, здебільша типів сучасного міста, часто з соц. забарвленням і гумористичним теплим ставленням до людини.

Модерного вислову надавали своїй скульптурі, ґрунтуючися на фолкльорі і мітології, керамістка С.Ґеруляк у Нью-Йорку і Г.Пецух у Польщі.

У ділянці скульптурного портрета працювали О.Лятуринська, Ф.Ємець (Каракас, Венесуела), В.Сім'янців (США), К.Бульдин (Буенос-Айрес).

На відомого скульптора Канади вибився Л.Молодожанин (Лео Мол) (між його творами – портрети церк. і держ. діячів Європи, Канади і США, пам'ятники Шевченкові у Вашингтоні і Буенос-Айресі).

У ділянці абстрактної С. у США і Канаді працювали К.Мілонадіс (кінетична С.), М.Урбан, М.Дзиндра, М.Гуненко, М.Голодик Микола Голодик – Головатий, В.Палійчук, В.Баляс, І.Букоємська, Р.Коваль, М.Бентов, І.Осадца, А.Перейма, Р.Костинюк, Е.Зеленак, П.Колісник та ін. молодші. У їх творчості відчутні різні сучасні стилі, від конструктивістичного до експресіоністичного. Деякі з названих мистців викладали в амер. високих мистецьких школах

Український живопис 60–80 років 20 століття, характеризувався негативними тенденціями партійного диктатусоціалістичного реалізму, що насаджував народницький академічний стиль 19 століття, пропагандизм і догматичність. Крім того, згідно з гаслом про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим «широким масам», на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. Водночас і далі творили такі видатні художники як Олексій Шовкуненко, Тетяна Яблонська, Садовського Віталія, Михайло Дерегус, Василь Касіян.

Сьогодні твори Тетяни Яблонської, Івана Марчука, Феодосія Гуменюка, Садовського Віталія, Андрія Чебикіна,Олександра Бородая та інших відомі далеко за межами України.

Поряд із канонічним та академічним малярством ще з княжих часів в Україні розвивається унікальний жанр «народної картини». Образи «Козака Мамая» та «Козака з бандурою» стали знаковими для українського мистецтва. Як елемент народного побуту, ці картини стали відображенням характеру та світогляду простого українського народу.

20 століття подарувало ціле гроно талановитих майстрів народного живопису, які у своїй творчості розвивають барвисті й фантастичні образи, породжені уявою та реалізовані за законами стилістики народного малярства 18–19 століть і українського декоративного розпису. Це Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Наталя Вовк, Параска Хома, Марія Приймаченко, Никифор Дровняк, Катерина Білокур, Іван Сколоздря та ін.

Після Другої світової війни національно-самобутні ретроспекції відбилися в архітектурній діяльності періоду післявоєнної відбудови міст і сіл України. Особливо це мало значний вплив на грандіозну відбудову Хрещатика (архітектори: О. Власов, А. Добровольський та ін.). Багаті традиції українського бароко, які використали автори в забудові столичної вулиці, гармонійно поєднані з міським рельєфом. В архітектурі будинків була активно застосована українська орнаментальна пластика та колорит.

Форми і методи відбудови українських міст зруйнованих під час Другої світової війни визначалися двома головними чинниками: масштабами руйнувань та реальними можливостями радянської системи управління. Період 1946–1949 рр. характеризувався хаотичною відбудовою житла методами «народної будови» і тільки у 1949–1953 рр. можна казати про активну забудову центральних магістралей міст і в той же час наростання кризових явищ, дисонансом у діях великої кількості відомчих забудовників. У процесі відбудови центральних районів міст відбувалася зміна їх екстер'єру, втрата самобутнього, історичного вигляду. У центрах міст панував «сталінський ампір» чи «сталінське бароко». Масштаби робіт, централізація й уніфікація проектного забезпечення диктували вироблення спрощених, ти-пових проектів, полегшення прийому об'єктів державними комісіями, шаблонних комплектуючих для будинків, які будувалися поточно-швидкісними методами призвели до відсутності національних елементів у архітектурі.

В 1960–70-ті роки з'являються перші прояви нової образності архітектури, використання сучасних індустріальних конструкцій та прогресивних будівельних матеріалів – Палац спорту в Києві (архітектори: Михайло Гречина, О. Заваров); наземні станції Київського метрополітену «Хрещатик» (архітектори: А. Добровольський, В. Єлізаров та ін.); «Університет» (архітектори: Г. Головко, М. Сиркін та ін.); готель «Тарасова гора» в м. Каневі (архітектори: Н. Чмутіна, Е. Гусєва, В. Штолько та ін.); Палац дітей та юнацтва у Києві (архітектори: Авраам Мілецький, Едуард Більський); кіноконцертний палац «Україна» (архітектори: Є. Маринченко та ін.). Оригінальністю та новизною форм позначена архітектура комплексу Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка (архітектори В. Ладний, А. Буділовський, Л. Коломієць та ін.).

Реформування суспільства після XX з'їзду КПРС. Утворення восьмирічних (обов'язкових) та одинадцятирічних шкіл. Впровадження з 1966 р. загальнообов'язкової середньої освіти. Політизація навчально-виховного процесу. Створення системи закладів професійно-технічного навчання. Удосконалення системи вищої та середньої спеціальної школи.

Реформування у 60-80-ті роки української науки. Базовий центр наукових досліджень Українська Академія наук. Вихід у цей період наукових досліджень М.Брайчевського „Коли і як виник Київ", „Походження Русі". Праці Ю.Бадзьо, О.Апановича І.Бойка, І.Дзюби та ін. Вихід багатотомних праць „Історія Української РСР", „Історія міст і сіл Української РСР", „Історія українського мистецтва", „Словник українського мистецтва" тощо.

Створення українськими письменниками чимало прозаїчних творів.

Створення у 1963 році Спілки працівників кінематографії України. Творчість С.Параджанова, Ю.Іллєнка, Л.Осика, О.Фіалка, О.Савченка, К.Муратової, Л.Бикова.

Активізація інтересу суспільства до театрального мистецтва. Вистави „Фауст і смерть" О.Левади, „Веселка" М.Зарудного, „Де твоє серце „ О.Коломійця. Посилення контролю за репертуарною політикою. Робота режисерів А.Скибенко, В.Афанасьєва, І.Равицького та ін. Високохудожні образи створювали актори Н.Ужвій, А.Роговцева, Д.Гнатюк, А.Солов"яненко, М.Кондратюк, Є,Мірошниченко.

Авангардна музика композиторів-щістдесятників Л.Грабовського, В.Годзяиького, В.Сильвестрова, В.Загоруєва. Друга симфонія Б.Яровинського. Симфонічні композиції Л.Колодуба, В.Губаренка, Я.Лапинського. Творчість В.Івасюка. Музика 70-80 рр. Л.Дичко, М.Скорика, Є.Станковича.

Творчі здобутки 96 повоєнних театрів України. Фестиваль 1958 р...Перша Українська театральна весна."

Перші післявоєнні фільми "Нескорені" В. Горбатова, В далекому плаванні", „Украдене щастя" тощо. Фільми режисерів О. Алова і В. Наумова „Тривожна молодість", „Весна на Зарічній вулиці" Ф. Миронера та М. Хуцієва. Кращий фільм 1956 року „Тарас Шевченко" І. Савченко. Фільми режисерів В. Івченка „Надзвичайна подія", „Григорій Сковорода" І. Кавалерідзе

Творчість композитора Б. Лятошинського. Друга симфонія і сюїта Г. Майбороди „Король Лір", ораторія „Жовтень" К. Данькевича, „Прикарпатська симфонія" С. Людкевича. Розвиток оперного мистецтва. Опери „Богдан Хмельницький" К. Данькевича, „Милана" Г. Майбороди, „Украдене щастя" Ю. Мейтуса. Балети „Маруся Богуславка" А. Свєчникова, „Ростислава" Г. Жуковського, „Хустка Довбуша" А. Кос-Анатольського. Розвиток пісенного жанру. Створення нових оперет.

Зміни в архітектурному мистецтві. Нові погляди на забудову міст. Будівництво (1951-1954 рр.) міста Нової Каховки.

Творчість художників-фронтовиків. Історична тематика в роботах В. Задорожного, 1. Гончара, А. Білостоцького. Портретні роботи О. Шовкуненка. Українська театральна сценографія. Книжкова графіка В. Касіяна.

Date: 2015-10-19; view: 386; Нарушение авторских прав