Методичні вказівки до виконання завдань

Методичні рекомендації до вирішення задачі 1.

В процесі управління витратами на якість, слід орієнтуватися на аналіз складу та структури витрат, докладаючи зусиль до зменшення тих груп витрат, які за принципом Парето можуть дати значну економію на сумарних витратах.

Величину сумарних втрат та недоотриманого прибутку необхідно визначати в залежності від наслідків дефектів за наступними формулами:

1) сумарні втрати від невиправного (остаточного) браку (Вн):

Вн = Сбр × Кзв × Ка × (1 + Рп) × Nсб – Дб, (1.1)

де Сбр – собівартість одиниці дефектної продукції, що не підлягає виправленню, відповідно до діючої системи обліку, грн;

Кзв, Ка – коефіцієнти, що відображають, відповідно, частину неврахованих у собівартості дефектної продукції за діючою системою обліку загальновиробничих, адміністративних витрат;

Рп – коефіцієнт рентабельності придатної продукції даного виду;

Nсб – кількість дефектної продукції, що не підлягає виправленню, шт.;

Дб – доход від утилізації браку, вартість утримання з робітників та постачальників матеріалів і напівфабрикатів, грн.

Коефіцієнти Кзв та Ка визначаються виходячи з коефіцієнту розподілу загальної суми непрямих витрат між видами продукції, що виробляється, а також неврахованої суми цих витрат у собівартості дефектної продукції. При цьому враховується частка непрямих витрат у собівартості продукції. Мета використання коефіцієнтів Кзв та Ка полягає у тому, щоб врахувати в собівартості остаточного браку всю суму непрямих витрат.

2) втрата прибутку від виправного браку (Вп):

Вп = (Ц – Цси) × Nв + Сиб – Дб, (1.2)

де Ц – ціна реалізації одиниці даної продукції, що не має дефектів, грн;

Цси – знижена ціна реалізації виправленої продукції, грн;

Nв – кількість виправленої продукції, що реалізується за зниженими цінами, шт.;

Сиб – сумарні витрати на виправлення дефектної продукції, грн.

3) сумарні втрати від зовнішнього невиправного браку (Зн):

Зн = (Цз + Зпн + Зз) × Nз, (1.3)

де Цз – ціна забракованої споживачами продукції, що потребує заміни грн.;

Зпн – сума відшкодування споживачам витрат, що понесені у зв’язку з придбанням ними кінцево забракованої продукції, грн;

Зз – витрати, що пов’язані з заміною забракованої продукції у споживача (витрати на демонтаж, транспортні витрати), грн;

Nз – кількість забракованої споживачами продукції, що потребує заміни, шт.

4) сумарні втрати від зовнішнього браку, що потребує виправлення (Зп):

Зп = (Зм + Ззп + Зпп + Зт) × Nв, (1.4)

де Зм – вартість матеріалів, комплектуючих виробів, що витрачаються на виправлення браку у споживача, грн;

Ззп – величина заробітної плати робітникам підприємства, яка витрачена у зв’язку з виправленням браку, грн;

Зпп – величина відшкодування споживачам витрат, що пов’язані з придбанням виправленої бракованої продукції, грн;

Зт – транспортні витрати, що пов’язані з виправленням браку у споживача, грн;

Nв – обсяг браку, що підлягає виправленню у споживача, шт.

Сумарні втрати підприємства від браку розраховуються як сума втрат за чотирма групами (Вс):

Вс = Вн + Вп + Зн + Зп, (1.5)

Методичні рекомендації до вирішення задачі 2.

Діаграма Парето – інструмент, який дозволяє наглядно уявити величину втрат в залежності від різних дефектів, зосереджуючи увагу на ліквідації тих дефектів, які призводять до найбільших втрат. Основою для побудови діаграми є контрольні листки або інші форми збору даних.

Розрізняють два види діаграм Парето: за результатами діяльності (призначені для виявлення головної проблеми та відображають небажані результати діяльності); за причинами (факторами) (відображають причини проблем, які виникають в ході виробництва).

Послідовність побудови діаграми Парето:

1) розрахунок втрат від браку на одиницю бракованої деталі;

2) розрахунок частки втрат від браку за кожною технологічною операцією;

3) побудова гістограми, де на осі абсцис розташовують технологічні операції у послідовності їх виконання, а на осі ординат – частку втрат від браку;

4) ранжування технологічних операцій у порядку зменшення частки втрат від браку;

5) побудова гістограми, де на осі абсцис розташовують технологічні операції у порядку зменшення частки втрат від браку, а на осі ординат – частку втрат від браку;

6) побудова кумулятивної кривої;

7) аналіз діаграми та розробка заходів зі зниження втрат від браку.

Рис. Діаграма Парето

Методичні рекомендації до вирішення задачі 3.

Чисельні оцінки якості та окремих властивостей об'єктів використовуються при обґрунтуванні й прийнятті управлінських рішень для наступного забезпечення й поліпшення сутності предметів або явищ, а також для управління видами діяльності, що пов'язані з менеджментом якості.

Висока якість продукції й послуг – це найвагоміша складова, яка визначає їх конкурентоспроможність.

Оцінка якості технічної продукції здійснюється за двома показниками:

1) за найважливішим показником:

, (3.1)

де – рівень якості,

– оціночне значення показника,

– базове значення показника;

2) за узагальненим показником (кілька показників властивостей мають функціональну залежність):

, (3.2)

де – якість,

– узагальнений показник.

. (3.3)

Рівень якості автобуса має вигляд:

, (3.4)

де – оціночні та базові значення річної продуктивності автобуса, які визначаються в такий спосіб:

[чол. км]. (3.5)

Методичні рекомендації до вирішення задачі 4.

Диференціальний метод оцінки якості продукції здійснюється шляхом порівняння показників окремих властивостей оцінюваного зразка з відповідними показниками базового. При цьому визначають, на скільки відповідає якість оцінюваного виробу якості базового зразка в цілому і які показники властивостей оцінюваного виробу перевищують або не відповідають показникам базового зразка. Диференціальний метод дозволяє оцінювати технічні вироби за такими категоріями якості як: перевищує, відповідає, не відповідає певному рівню якості аналогічних виробів.

Рівень якості технічного виробу за диференціальним методом визначається в такий спосіб:

1) якщо збільшення показників характеризує поліпшення якості продукції, то:

(для одиничного показника); (4.1)

(для узагальненого показника). (4.2)

2) якщо збільшення показників характеризує погіршення якості продукції, то:

(для одиничного показника); (4.3)

(для узагальненого показника). (4.4)

Для більш точної та більш інформаційної оцінки технічного рівня, характеристик якості виробу будують діаграму порівняння показників якості (циклограму, «павутину якості») (рис. 4.1).

Рис. 4.1 – «Павутина якості»

Циклограма показує, за яким показником варто приймати управлінські та технічні рішення. Осі 1, 2, 3, 4 називаються кваліметричними шкалами. На рис. 4.1 введено позначення точок: А – показник аналога, В – показник оцінюваного виробу.

Методичні рекомендації до вирішення задачі 5.

Інтегральний показник рівня якості оцінюваного виробу знаходять як частку від поділу значення інтегрального показника властивостей оцінюваного виробу на відповідне базове значення:

, (5.1)

де – інтегральний показник, що характеризує у найбільш загальній формі ефективність роботи виробу.

Інтегральний показник рівня якості приймають для розрахунку тоді, коли відомі сумарний корисний ефект від експлуатації й сумарні витрати на створення й експлуатацію виробу. Це комплексний показник у вигляді відношення сумарного корисного ефекту від експлуатації до сумарних витрат на його створення, придбання, монтаж у споживача, налагодження, і т.п.

Інтегральний показник P_ІН визначається в такий спосіб:

1. Якщо термін служби виробу становить менше одного року t < 1, то:

, , (5.2)

де W – корисний ефект, кількість одиниць продукції або роботи, що виконується виробом за весь термін служби експлуатації виробу;

К_С – сумарні капіталовкладення, що включають оптову ціну виробу, витрати на транспортування, монтаж і налагодження (ТМН) та ін.;

З_Е – експлуатаційні витрати за весь термін служби виробу.

2. Якщо термін служби виробу становить більше одного року t > 1, то:

, (5.3)

де – поправочний коефіцієнт, що дорівнює:

, (5.4)

де Е_Н – нормативний коефіцієнт окупності капіталовкладень, що звичайно приймається рівним 0,15.

Річний корисний ефект від експлуатації з урахуванням простоїв для оцінюваного й базового верстатів визначається як:

W=П_РІЧ×(1 – t_прост), (шт. деталей). (5.5)

Методичні рекомендації до вирішення задачі 6.

Конкурентоспроможність продукції визначається комплексом споживчих (якісних і кількісних) характеристик, що дозволяють задовольняти особливі умови ринку.

Інтегральний показник конкурентоспроможності має вигляд:

, (6.1)

де – інтегральний показник технічного рівня виробу,

– інтегральний показник за економічними параметрами, які визначаються співвідношеннями:

; (6.2)

. (6.3)

5. Інтегральний показник конкурентоспроможності визначається за формулою (6.1). Чим більше інтегральний показник конкурентоспроможності, тим краще конкурентоспроможність електричних машин.

Сертифікація – це дія, що встановлює відповідність продукції, послуги або процесу стандарту або технічному регламенту шляхом видачі ліцензії (дозволу) на проставляння знаку сертифіката (сертифікаційного знака) або сертифіката відповідності.

Атестація виробництва – це офіційне підтвердження органом по сертифікації або іншим спеціально вповноваженим органом присутності необхідних і достатніх умов виробництва певної продукції (надання послуг), що забезпечують стабільне виконання вимог до неї, установлених нормативними документами.

Витрати на сертифікацію визначаються в такий спосіб:

, (7.1)

де t_e – трудомісткість робіт (чол×днів),

З_д – середньоденна зарплата співробітника центра зі сертифікації з урахуванням премій, З_д = 18 грн/день,

К_Н – відсоток нарахувань на зарплату, К_Н = 36,5 % від зарплати,

К_НВ – відсоток накладних витрат, К_НВ = 90% від зарплати,

Р – рентабельність, Р = 25% від зарплати,

ПДВ – податок на додану вартість, ПДВ = 20% від зарплати.

Розрахунок вартості роботи із сертифікації продукції проводиться за двома моделями сертифікації:

1. Атестація виробництва

; (7.2)

2. Сертифікація системи якості

, (7.3)

де З_{1 ЕТАП} – витрати на заявку, відбір зразків і т.д.,

З_{2 ЕТАП} – витрати на атестацію виробництва,

З_{3 ЕТАП} – витрати на сертифікацію системи якості.

З_{1 ЕТАП}, З_{2 ЕТАП}, З_{1 ЕТАП} визначаються за формулою (7.1).

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА