Закон про кримінальну відповідальність

Законодавство (закон) України про кримінальну відповідаль­ність становить Кримінальний кодекс України.

Основні ознаки законодавства України про кримінальну від­повідальність:

1) єдиним джерелом кримінального права є Кримінальний ко­
декс України, який відповідає Конституції і загальновизна­
ним нормам та принципам міжнародного права;

2) Кримінальний кодекс приймається вищим законодавчим ор­
ганом державної влади — Верховною Радою України, або
всеукраїнським референдумом;

3) злочинність і караність діяння, а також інші кримінально-
правові наслідки визначаються тільки КК України;

4) законодавство про кримінальну відповідальність містить
норми права, які розраховані на невизначені кількість випа­
дків та коло суб'єктів;

5) вид та міра кримінального покарання, встановлені у нормах
законодавства про кримінальну відповідальність признача­
ються виключно судом.

Таким чином законодавство (закон) про кримінальну від­повідальність — це правовий акт, який приймається Верхов­ною радою України або всеукраїнським референдумом, має ви­щу юридичну силу, відповідає Конституції України та загаль­новизнаним нормам і принципам міжнародного права, визна­чає злочинність, караність та інші кримінально-правові нас­лідки діяння, норми якого є обов'язковими правилами поведінки

Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року "У спра­ві за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України Щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції Укра­їни (справа про депутатську недоторканність)" // Офіційний вісник України, 1999 p., № 44. — Ст. 2193.

12 Глава 1.

для осіб та розраховані на невизначену кількість випадків і коло суб'єктів.

Терміни "законодавство про кримінальну відповідальність" і "кримінальне законодавство (кримінальний закон)" використо­вуються більшістю правознавців як синонімічні. Однак, не вдаючись у полеміку стосовно розмежування і надання пере­ваги одному із цих термінів, потрібно зазначити, що ст. З КК вказує нам саме на термін "законодавство України про кримі­нальну відповідальність", а тому при характеристиці даного питання, нами має бути надана перевага саме законодавчо за­кріпленому терміну.

Законодавство про кримінальну відповідальність виконує певні функції:

охоронна — тобто норми КК встановлюють вичерпний перелік злочинних діянь і окреслюють види та міри покарань, що за­стосовуються судом до осіб, які їх вчинили. Таким чином зако­нодавство встановлює кримінально-правову заборону на пору­шення охоронюваних ним суспільних відносин; регулятивна функція полягає у встановленні законодавчих приписів компетентним органам державної влади щодо звіль­нення особи від кримінальної відповідальності чи від покаран­ня при наявності позитивної посткримінальної поведінки осо­би або за наявності інших законних підстав; превентивна функція закріплена у ч. 1 ст. 1 КК, як завдання запобігання злочинам. Тобто сама наявність кримінально-пра­вової заборони вчинення злочинних діянь під загрозою притя­гнення до кримінальної відповідальності створює передумови для попередження вчинення злочинів їх потенційними суб'єк­тами.

Норми Особливої частини КК мають однорідну структуру. Зок­рема, вони складаються із таких елементів як диспозиція і санкція.

Диспозицією є частина крішінально-правової норми яка ви­значає злочинне діяння. Диспозиції поділяються на види: проста (наприклад ч. ] ст. 369 "Давання хабара"), описова (наприклад ч. 1 ст. 201 "Контрабанда"), бланкетна (наприклад ст. 236 "Порушення правил екологічної безпеки"), відсилочна (напри­клад ч. 1 ст. 192 "Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою" відсилає до ст. 190 "Шахрайство", вказуючи, що заподіяння значної майнової шкоди шляхом об­ману або зловживання довірою може мати місце за відсутності

Основні положения кримінального права 13

ознак шахрайства), змішана (наприклад ч. 1 ст. 206 "протидія законній господарській діяльності").

Санкцією є частина норми; яка встановлює вид та міру покарання за вчинений злочин.

Санкції поділяються на відносно визначені та альтернативні.

Відносно визначена санкція має один вид покарання і за­значає його межі. Даний вид санкцій поділяється на санкції з верхньою і нижньою межею (наприклад ч. 1 ст. 115 КК) та са­нкцію з верхньою межею (наприклад ч. 2 ст. 323 КК). Нижня межа відповідного виду покарання в таких санкціях визнача­ється нормами Загальної частини, які визначають той чи ін­ший вид покарання (наприклад відповідно до ч. 2 ст. 63 КК мінімальний термін для такого виду покарання як позбавлення волі на певний строк — 1 рік).

До альтернативних відносяться санкції у яких зазначаєть­ся два або більше види покарань, з яких обирається судом ли­ше один (наприклад ст. 212 КК).

Для з'ясування змісту закону здійснюється його тлумачення. Тлумачення кримінального закону прийнято класифікувати за окремими критеріями:

За суб'єктом:

• офіційне (легальне) — здійснюється органом, уповноваже­
ним на це законом (Конституційний Суд України);

• судове — здійснюється судовими органами;

• доктринальне (наукове) — тлумачення науковими або прак­
тичними працівниками у монографіях, статтях, наукових
коментарях.

За обсягом тлумачення:

• буквальне (тлумачення, яке точно відображає текстуальний
зміст кримінально-правової норми);

• обмежувальне (має місце тоді, коли закону надається більш
вузький зміст, ніж це випливає з його буквального змісту);

• розширювальне (надання закону більш широкого змісту, ніж
це випливає з його змісту).

За прийомами тлумачення:

• філологічне (це тлумачення закону, яке здійснюється шляхом
етимологічного або синтаксичного аналізу його змісту);

• систематичне (полягає у з'ясуванні змісту норми шляхом
співставлення її місця в системі законодавства);

14 Глава 1.

• історичне (з'ясування змісту закону з урахуванням законо­
мірностей формальної та діалектичної логіки).

Застосуванню закону про кримінальну відповідальність пе­редує визначення його чинності у просторі та часі.

До принципів чинності кримінального закону у просторі відносяться:

• територіальний (відповідно до ст. 6 КК особи, які вчинили
злочини на території України, підлягають кримінальній від­
повідальності за цим Кодексом. Злочин вважається вчине­
ним на території України, якщо його було почато, продов­
жено, закінчено або припинено на території України);

• принцип громадянства (відповідно до ч. 1 ст. 7 КК грома­
дяни України, а також особи без громадянства, що постій­
но проживають в Україні, які вчинили злочини за її межа­
ми, підлягають кримінальній відповідальності за цим Коде­
ксом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами
України, згода на обов'язковість яких надана Верховною
Радою України);

• універсальний (зміст і значення цього принципу полягає у
єдності інтересів України та інших держав у боротьбі зі
злочинністю у світі. Зокрема, між державами укладаються
конвенції, які після їх ратифікації втілюються у нормах КК
з метою боротьби із злочинними діяннями на території від­
повідних держав);

• реальніш (відповідно до ст. 8 КК іноземці або особи без
громадянства, що не проживають постійно в Україні, які
вчинили злочини за її межами підлягають в Україні відпо­
відальності за цим Кодексом у випадках, передбачених
міжнародними договорами або якщо вони вчинили перед­
бачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і
свобод громадян України або інтересів держави. Особливо
тяжким злочином, відповідно до ч. 5 ст. 12 КК є злочин, за
який передбачене покарання у виді позбавлення волі на
строк понад десять рокі, в або довічного позбавлення волі).

Чинне законодавство України про кримінальну відповідаль­ність закріпило у ст. 10 поняття екстрадиції, тобто видачу осіб, які вчинили злочин, однією державою (яка запитується) іншій державі (яка запитує) у зв'язку з тим, що такі особи зна­ходяться на території держави яка запитується, але вчинили злочин на території країни яка запитує, або є її громадянами.

Злочин і склад злочину 15

Екстрадиція здійснюється з метою виконання покарання або з метою притягнення до кримінальної відповідальності та від­дання до суду.

Стосовно чинності кримінального закону в часі необхідно відмітити, що відповідно до ч. 2 ст. 4 КК злочинність і кара­ність діяння визначаються законом про кримінальну відповіда­льність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Для того, щоб кримінальний закон міг бути застосований, він повинен набрати чинності. Відповідно до ч. 1 ст. 4 КК Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не перед­бачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Законодавство про кримінальну відповідальність передбачає положення про зворотну дію закону у часі. Закон, який скасо­вує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідаль­ність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули по­карання, але мають судимість. Дане законодавче положення за­кріплене у відповідності із ст. 58 Конституції України, де йдеться про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшу­ють або скасовують відповідальність особи. Відповідно до ч. 2, З ст. 5 КК, закон про кримінальну відповідальність, що встано­влює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідаль­ність, не має зворотної дії в часі. Закон, який частково пом'як­шує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність.

Глава 2. ЗЛОЧИН І СКЛАД ЗЛОЧИНУ

§ 1. Поняття та ознаки злочину

Поняття злочину чітко визначено у Кримінальному кодексі України, ним визнається передбачене цим Кодексом суспіль­но небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Традиційно до ознак злочину прийнято відносити наступні ознаки: суспільна небезпечність, протипра-вність, винність, караність. Проте, на нашу думку, до ознак

Глава 2.

злочину відноситься шість ознак, що і підтверджує чинний Кримінальний кодекс України:

1) суспільна небезпечність;

2) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);

3) наявність суб'єкта злочину;

4) винність;

5) протиправність (тобто дане діяння повинно бути передба­
чене чинним КК України);

6) караність (хоча дана ознака злочину і не згадана у визна­
ченні злочину, але вона випливає із самої його суті понят­
тя, адже вчинення злочину завжди пов'язане з відповідним
покаранням).

Суспільна небезпечність означає, що діяння заподіює або містить у собі реальну загрозу заподіяння шкоди охоронюва-ніш кримінальним законом суспільним відносинам.

Діяння означає, що злочин завжди проявляється у вольовій свідомій поведінці (вчинку) людини, котра спрямована нею на спричинення негативних (суспільно небезпечних) наслідків. Це у свою чергу означає, що думки, почуття, воля, бажання, пе­реконання не визнаються злочином.

Як ми бачимо, у визначенні злочину міститься вказівка на дві форми злочинного діяння: дію та бездіяльність. Злочинна дія — це активна, заборонена законом поведінка (вчинок) осо­би. Злочинна бездіяльність — це пасивна поведінка людини, яка проявляється в утриманні від вчинення дії, котру дана лю­дина могла і зобов'язана була вчинити згідно з законом.

Наявність такої ознаки злочину як суб'єкт означає, що зло­чин може бути вчинено лише фізичною, осудною особою, яка до моменту вчинення злочину досягла віку кримінальної відпо­відальності.

Загальний вік, з якого може наставати кримінальна відпові­дальність — 16 років. За вчинення окремих злочинів, напри­клад, умисне вбивство, зґвалтування, терористичний акт, кра­діжка тощо, особи підлягають кримінальній відповідальності у віці від 14 років.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення діяння, пе­редбаченого КК, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Неосудні особи (психічно хворі) не є суб'єк­тами злочину і не підлягають кримінальній відповідальності за вчинення злочинів. До цих осіб застосовуються примусові за­ходи медичного характеру.

Злочин і склад злочину 17

Суб'єктом злочину може бути лише фізична особа (люди­на), юридичні особи (організації) за заподіяну шкоду криміна­льній відповідальності не підлягають. При вчиненні злочину в процесі діяльності певної юридичної особи до кримінальної відповідальності притягається конкретна фізична особа (осо­би), у діяннях якої міститься склад злочину.

Винність проявляється у відповідному психічному ставлен­ні (свідомості і волі) особи до вчинення дії або бездіяльності. Це ставлення дістає вияв у формі умислу або необережності.

Протиправність злочину — це юридичне вираження суспі­льної небезпечності. її суть полягає у тому, що конкретне сус­пільно небезпечне діяння визнається злочином лише у тому випадку, якщо воно визначено у кримінальному законі. КК України встановлює вичерпний перелік злочинів. Тому вчи­нення особою інших, не передбачених у КК суспільно небез­печних діянь, не визнається злочином.

Караність — це загроза застосування покарання за злочин, що передбачається кримінально-правовими санкціями. Кара­ність за своєю сутністю випливає із суспільної небезпечності й протиправності діяння.

Необхідно зазначити, що караність як обов'язкову ознаку злочину, слід розуміти не як реальне застосування покарання, а саме як загрозу, можливість його застосування у разі вчи­нення злочину, адже особа, яка вчинила злочин, може бути звільнена як від покарання, так і від кримінальної відповідаль­ності взагалі внаслідок позитивної посткримінальної поведін­ки, і це жодним чином не буде суперечити вимозі криміналь­ної караності, оскільки оцінка судом її особистості та вчине­ного нею діяння не заперечує факту злочину. Протилежний підхід до цього питання дозволив би припускати можливу без­карність злочинних діянь, за умови певної посткримінальної поведінки.