Формування граматично правильної вимови. v Вживає багато полегшених слів (бі-бі, ту-ту)

v Вживає багато полегшених слів (бі-бі, ту-ту). Звертаєть­ся із запитанням «Що це?». У словнику переважають імен­ники і дієслова.

v Вживає слова-речення. Наприкінці періоду з'являються двохслівні речення.

v Продовжує багато белькотати, емоційно спілкується з дорослим під час своєї діяльності. Словами користується здебільшого у спілкуванні з близькими людьми в момент особливої зацікавленості, подиву, радості. Окремі слова і речення доповнюються емоційними жестами, мімікою, інтонацією.

Розвиток мовлення у цей пе­ріод відбувається нерівномір­но. До 1 року 6 місяців кількість слів, які вимовляє дитина, збільшується досить повільно. У середньому в цьому віці ди­тина говорить до 40 слів. За своїм складом це переважно іменники, що позначають чле­нів сім'ї, знайомі предмети по­буту, іграшки, частини обличчя (очі, носик, вушка) та тіла (руки, ноги, голова), деяких домаш­ніх тварин, продукти харчуван­ня, прості дії. У звуковому від­ношенні ці слова далеко не завжди відповідають мовним нормам. Як правило, діти спро­щують звукову структуру сло­ва, замінюють назву предмета на звуконаслідування: «му» — корова, «ава» — собака, «6у» — впав, «бібі» ~ машина, їхати, «ляля» — іграшка, лялька, дити­на тощо. Це цілком закономір­не явище, адже вимовні мож­ливості дитини у цей період залишаються обмеженими. Проте вони постійно збільшу­ються. Важливий чинник їхньо­го удосконалення — потреба дитини у спілкуванні. Лише у процесі власного мовлення відбувається формування у дитини необхідних рухових і слухових навичок. Тому слід якомога частіше спілкуватися з малюком, спонукати його до називання предметів і дій, озвучування власних дій з іграшками чи предметами, ви­конувати дії, запропоновані дорослим («дай мені ляльку; покажи зайчика; а де у зайчика вушка?» тощо).

Значення слів у дітей в цей період нечіткі. Одне й те саме слово може позначати і дію, і предмет, пов'язаний з цією дією, і навіть різні предмети, наприклад «а-а-а» може озна­чати ліжко і спати, «бу» — впав, підніми, подушка тощо. Іноді одне слово може вира­жати ціле речення «6і-6і» — тато поїхав на машині. 3 іншого боку, ці слова до­сить тісно пов'язані з конкрет­ними предметами та явищами. Наприклад, дитина показує но­сик у себе, але не показує його ні у мами, ні в іграшки. Дитина ще не усвідомлює, що одне й те саме слово може позначати всі однорідні предмети довкілля. Досить часто батьки вважа­ють, що не слід вживати у спілкуванні з дитиною спроще­них, так званих дитячих слів: «цяця» — іграшка, «вава» — бо­ляче тощо. Однак, враховуючи потребу дитини у спілкуванні та власному мовленні, з одно­го боку, й обмежені артикуля­ційні можливості, з іншого, вживання таких слів є цілком виправданим. Значно шкід­ливішим є спотворення до­рослими звуковимови слів: «цясєцька» замість чашечка, «люценьки» замість рученьки.

Діти дуже схильні до наслідування, тому, розмовляючи з ними важливо, щоб дорослі не спотворювали вимову звуків — так зване сюсюкання, оскільки це провокує неправильне формування уявлень дитини про звуки рідної мови.