Українські політичні партії

Політичний рух у Наддніпрянщині також формувався за декількома напрямками: соціал-демократичному, національно та ліберально демократичному. Першою українською загальнонаціональною партією стала Революційна Українська партія (РУП), започаткована в 1900 р. групою студентської молоді. Серед її засновників були Д. Антонович, М. Русов, М. Міхновський та ін. Незабаром, можливо, М. Міхновський написав програму партії – „Самостійна Україна”. Програма передбачала самостійність України. Однак РУП була більше схожа на рух, а не на партію, і включала в себе людей різних політичних, національних, соціальних спрямувань. Тому основні ідеї програми сприйняли не всі, згодом партія від неї відмовилася, а М. Міхновський став засновником Української народної партії (УНП, 1902 р.).

Українська народна партія була єдиною до 1917 р. партією, що стояла на засадах державної самостійності України. Вона визнавала соціалістичний ідеал, де фабрики і заводи будуть належати українцям-робітникам, а земля – українцям-хліборобам. Згідно з програмою, УНП є партією українського міського і сільського пролетаріату.

За формою правління Україна (Всеукраїнська спілка) повинна стати республікою з парламентом і президентом.

У земельному питанні партія вимагала наділити землею селян, створення земельного фонду за рахунок казенних, удільних, монастирських, поміщицьких земель, які мають бути конфісковані. Кінцева мета – націоналізація землі, що значить, „зробити її національною власністю українського народу, кожний член української нації, що жиє на землі, бере землю до уживання, скілько може обробити її власноручно без наймита” (подано мовою оригіналу – В.Б.).

Наприкінці 1904р. з РУП вийшла частина членів, створивши Український соціал-демократичний союз „Спілка”. „Спілка” не мала власної програми і входила на автономних засадах до РСДРП (меншовиків). Друга частина РУП зберігала назву до грудня 1905 р., коли на ІІ з’їзді її було перейменовано в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Лідери партії: Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Микола Порш та ін. Кількість – 6 тис. осіб.

УСДРП виступала за соціалістичний лад, де всі засоби виробництва та земля громадською власністю. В аграрному питанні програма передбачала передачу всіх земель краєвим „самопорядкуванням” (подано мовою оригіналу – В.Б.), поділу громадської землі, права виділу, примусового державного перемежування земель коштом великих землевласників.

Партія працювала в середовищі українських робітників.

У 1904–1905 рр. завершилося формування національних ліберальних партій – Української демократичної та Української радикальної партій. Ці партії були ідейно близькі. Тому наприкінці 1905 р. вони об’єдналися і утворили Українську демократично-радикальну партію (УДРП). Лідери партії: С. Єфремов, Б. Грінченко, О. Шульгін, М. Левицький та ін.

Після поразки революції 1905–1907 рр. в роки реакції партія припинила свою діяльність. Більшість її членів увійшли до нової політичної організації – Товариства українських поступовців (ТУП, 1908 р.).

Хоча партія була ліберальною, але вона не відмовлялася від соціалістичного ладу, де земля, фабрики і заводи з часом стануть спільною народною власністю.

Російську державу партія бачила парламентською республікою, де Україна матиме свою конституцію і Українську Виборну Народну Раду (Сейм). Промисловість повинна бути викуплена у власність краю, округу чи громади, це, насамперед, залізниці, пароплави, копальні, торгівля речами першої потреби тощо.

Партія виступала за те, щоб усі державні, удільні, монастирські і церковні землі стали краєвим фондом, який використовуватиметься для потреб хліборобів. Для цього фонд повинен викупити землі приватних власників і,насамперед, ті, що не обробляються власною працею. У першу чергу земля надаватиметься в оренду безземельним і малоземельним селянам.

Українська селянська партія (УселП) виникла в роки першої російської революції..

Згідно з програмою партії Україні буде надано автономію з Українською Радою – Сеймом.

Земельна реформа має бути проведена таким чином, щоб царські, удільні, монастирські, казенні землі перейшли у власність українського народу; землі великих приватних власників, за винятком норми однієї земельної ділянки, призначеної для дрібних власників, стали національною власністю українського народу.

Витоки Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) сягають перших років ХХ ст., однак офіційно вона заявила про себе у 1917 р. У період першої російської революції на значній території України діяли організації українських есерів, створені на основі місцевих організацій загальноросійської партії соціалістів-революціонерів, надзвичайно популярної серед селян.

У роки першої світової війни з’явився проект програми УПСР, який підготувала Київська група.

В остаточному підсумку партія виступає за соціалізм, за соціалізацію знарядь виробництва і знищення всякої приватної власності, перебудову суспільного життя на основі примусового відчуження знарядь виробництва, передачу їх децентралізованим національним трудовим органам.

Найближчим завданням партії повинні були стати вибори загальноросійського парламенту.

6 Україна в роки Першої світової війни (1914–1918 рр.)

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у світі сформувалися два потужних військово-політичних блоки, що мали на меті розподіл сфер впливу та захоплення нових територій. З одного боку це були країни Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина та Болгарія), з іншого – Антанти (Англія, Франція, Росія та їх союзники). Унаслідок свого геополітичного положення українські землі опинилися в зоні військового протистояння ворожих коаліцій. Причому інтереси самих українців залишалися на другому плані. „…На шахівниці політики Європи українці не є навіть нікчемною пішечкою”. Цей вислів Івана Франка напередодні війни, не втратив, на жаль, своєї актуальності і нині.

Під час війни українці опинилися у складі ворогуючих армій. Так, до російської армії було мобілізовано майже 3,5 млн українців, до австро-угорської – 250 тис. На підтримку Австрії у Львові 4 серпня 1914 р. було створено Союз визволення України (СВУ), до якого ввійшли Д. Донцов[7], В. Дорошенко, М. Залізняк, А. Жук (всього близько 60 співробітників).

Програмною метою СВУ була самостійність України під протекторатом Австрії. За ініціативою Головної Української Ради, яку очолив К. Левицький, було створено військову організацію – легіон Українських січових стрільців (УСС). Однак, австрійський уряд не мав довіри до українського національного руху, тому до легіону з 28 тис. охочих було зараховано лише 2,2 тис. осіб. Не підтримав діяльність СВУ та УСС і відомий український політик, історик Михайло Грушевський. А один із лідерів УСДРП Симон Петлюра навіть назвав членів СВУ „безвідповідальними зрадниками”.

Більшість українських діячів Наддніпрянської України зайняли проросійську, оборонницьку позицію. Так, редакційний орган Товариства українських поступовців (ТУП) газета „Рада” закликала українців стати на захист Російської держави. З таких позицій виступив і Симон Петлюра, що закликав українців виконати „свій обов’язок громадян Росії”. Представники українського руху А. В’язлов, А. Ніковський, Д. Дорошенко брали участь у роботі Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу земств і міст, що діяв з метою посилення оборонного потенціалу Російської імперії. Водночас частина українських соціал-демократів за участю В. Винниченка зайняла антивоєнні позиції.

У серпні – вересні 1914 р. після військових дій у Галичині та Північній Буковині російські війська захопили Львів, Тернопіль та більшість західноукраїнських територій.

В 1915–1916 рр. відбувся успішний контрнаступ Австрії та повернення собі захоплених Росією земель. Все це супроводжувалося репресіями проти українців з боку ворогуючих сторін, руйнацією промисловості, занепадом сільського господарства. Перша світова війна перетворила Україну на арену бойових дій та об’єкт експансії з боку країн Антанти та Четверного союзу.

Війна суттєво підірвала продуктивні сили: протягом 1914–1916 рр. в Україні закрилися більше 1400 підприємств, порівняно з 1913 р. посівні площі зменшилися на 1,9 млн десятин, урожайність упала на 200 млн пудів.

Унаслідок революційних подій лютого – жовтня 1917 р. російська армія втратила свою боєздатність. У лютому 1918 р. Українська Центральна Рада, а в березні – Російський Раднарком були змушені підписати з країнами Четверного союзу сепаратну мирну угоду, за якою територія України була окупована німецько-австрійським військом.