Інформація у правовідносинах. жуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством

жуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством.

Зазначимо, що Закон України «Про науково-технічну інформацію» також визначає, що такий вид інформації як науково-технічна інформація є об'єктом права власності.

Окремі науковці однак наголошують, що доктрина права власності не може бути застосована до такого об'єкта цивільного права, як інформація. Це передусім зумовлюється властивостями інформації:

а) нематеріальність інформації;

б) інформація може бути скопійована та відтворена необмежену
кількість разів;

в) одна і та сама інформація як об'єкт права може одночасно
перебувати у необмеженого кола суб'єктів права;

г) неможливість застосування відносно інформації як об'єкта
права інститутів віндикації та застави власності; інформація
вимірюється не тільки кількісно, також береться до уваги цінність
об'єкта, яку визначає змістовна сутність інформації;

д) багатоваріантність форм подання інформації.

Підтвердженням протилежної точки зору є не лише здатність інформації до матеріалізації (може бути використаною, стати товаром та послугою на ринку), а й факти операцій з інформацією у реальних правовідносинах (продаж компакт-дисків, газет, журналів тощо). Тому вважаємо, що інформація може бути об'єктом права власності.

Особа може відмовитися від свого майнового права. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Основними формами відчуження інформації є:

— договори про купівлю-продаж інформаційної продукції, —договори на передачу інформації,

— договори на надання інформаційних послуг,

— договори про створення інформаційної продукції тощо. Цивільний кодекс України відносить право на інформацію до

особистих немайнових прав юридичної особи, а також до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

У якості висновку зазначимо, що не можуть (або не завжди можуть) бути об'єктами цивільних прав такі види інформації:

— інформація, обмежена в обороті (наприклад, оперативно-роз-шукова інформація);

— загальнодоступна інформація;

— інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування;

— правова інформація.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про інформацію» інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. На сьогодні термін «інформація з обмеженим доступом» законодавчо не визначений. Лише, наприклад, у міжнародній Угоді між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Білорусь про співробітництво в галузі технічного захисту інформації закріплено подібне визначення «Інформація обмеженого доступу — інформація, право доступу до якої обмежено відповідно до національних законодавств держав Сторін».

Питання належного правового регулювання обігу інформації з обмеженим доступом цікавить і науковців. Т.А.Костецька зазначає, що «потреба забезпечення об'єктивної рівноваги між вільним доступом до інформації всім, хто того потребує, і захистом інтересів особи, держави, суспільства спричинила законодавче визначення інформації з обмеженим доступом на таємну і конфіденціальну (конфіденційну)».

Визначаючи зміст поняття «інформація з обмеженим доступом» необхідно врахувати положення чинного законодавства України, які закріплюють правові підстави та процедури обмеження доступу до інформації певних категорій. Адже всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. При цьому, кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України. Гарантіями ж охорони права на інформацію є норми, закріплені у статті 47 Закону України «Про інформацію», згідно з якими відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у необґрунтованому віднесенні окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом.