Політв'язень

Вертаючись із заслання на рідну землю, Колишній політв'язень бачив море. Багряне море сліз упилось сіллю І Вотчина його - суцільне горе.

Куди поділась та земля безцінна,

В ім'я якої все життя розтратив? Сплюндрована, закута Україна, Роздрібнена у пил підступним катом.

Вертаючись із заслання на Батьківщину, Колишній політв'язень ледь не плаче. Неначе щось важке лягло на спину І серце розкололося гаряче.

О ні, не може бути, щоб руїна, Розчавлена й утоплена в багно,

То матір його, вільна Україна,

Яку залишив він не так давно.

Вертаючися із заслання в Україну, Колишній політв'язень не здається,

Бо ця земля йому, як матір сину. Боротиметься, поки серце б'ється.

З чола утерти піт, а з губ криваву піну. Колишній політв'язень озирнеться. Побачить вільну й чисту Україну.

Та їй, вклонившись низько, усміхнеться.

Ґрати, залізні ґрати, іржаві сторожі в пітьмі.

Неба частиною стати вам вдалось у мені.

Ґрати. Залізні ґрати.

Стіни, бетонні стіни, ви мені рідними стали. Котре літо і котру зиму. Ви мене стійко тримали. Стіни. Бетонні стіни.

Дроти. Колючі дроти.

Мури. Бетонні мури.

Дроти, колючі дроти, темні коралі тюрми.

В серце поранене вп'ялись ви колючками мені. Мури, високі мури, друзі мої мовчазні.

Від недалекої волі відгороджуєте ви.

Ґрати. Залізні ґрати.

Стіни. Бетонні стіни.

Дроти. Колючі дроти.

Мури. Бетонні мури.

Перетинаючи кордони таємничі, Переступаючи крізь браму небуття, Богам арійським зазирнувши в вічі Та пращурам, що зникли в забуття.