Організація та функціонування підприємств з іноземним капіталом в Україні

9.1 Сутність функціонування підприємств з іноземними ін­вестиціями.

9.2. Порядок створення спільних підприємств.

9.3. Ефективність функціонування підприємства з інозем­
ним капіталом.

Ключові слова та поняття: іноземні інвестори, іноземні інвестиції, підприємства з іноземними інйестиціями, види іно­земних інвестицій, форми іноземних інвестицій, інвестицій­ний клімат, інвестиційний ризик, оцінки ефективності спіль­них підприємств, національний режим інвестиційної діяль­ності, порядок створення спільних підприємств, спільне під­приємництво.

9.1. Сутність функціонування підприємств з іноземними інвестиціями

Формування ринкової економіки в Україні потребує докорінної перебудови зовнішньоекономічних зв'язків, що зна­ходить свій вираз у створенні і функціонуванні підприємств з іноземним капіталом і закріпленні цього процесу у відповідному законодавстві.

Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяль­ність», серед видів зовнішньоекономічної діяльності виділяється спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоеко­номічної діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних шсаюдагзських операцій та спільне володіння майном як на територііУкраїни, так і за її межами. Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійсню­ють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Суб'єктами господарювання в режимі іноземного інвестування є:

• юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншо-^г°_! ніж законодавство України;

• фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на
території України;

• іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові органі­
зації;

• інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визна­
чаються такими чинним законодавством України.

Узаконеними формами іноземних інвестицій в Україні є:

1) часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з
українськими юридичними і фізичними особами, або придбання
частки у діючих підприємствах;

2) створення підприємств, що повністю належать іноземним

інвесторам;

3) придбання прямо не забороненого законами України неру­
хомого чи рухомого майна;

4) придбання самостійно або за участю українських юридич­
них чи фізичних осіб прав користуватися землею та концесій на
використання природних ресурсів на території України;

5) придбання інших майнових прав;

6) інші форми здійснення інвестицій, зокрема, на підставі угод
із суб'єктами господарської діяльності України, які прямо та ви­
ключно не заборонені законами України.

На території України щодо іноземних інвестицій та форми їх здійснення встановлюється національний режим інвестиційної діяльності, що означає ті самі права і обов'язки для підприємств з іноземними інвестиціями, які діють для національних суб'єктів господарської діяльності.

Найбільш поширеною формою функціонування іноземного капіталу на території України як одна із форм господарювання за нових умов, що дає змогу залучити іноземний капітал в економі­ку, є спільні підприємства.

Спільне підприємство — організаційно-правова форма створення фірми в країні-одержувачеві капіталу. Даний вид підприємств створюється і управляється спільно іноземними і місцевими інвесторами, як правило, приватними фірмами, але іноді державними підприємствами чи навіть урядовими орга-нами. Спільні підприємства можуть утворюватись у третій країні декількома іноземними компаніями. Метою цієї страте­гії є проникнення компаній на нові ринки з меншими витрата­ми і ризиком, ніж у разі застосування інших інвестиційних ме­тодів.

Головними мотивами використання спільних підприємств як стратегії входження до світового ринку є зниження капітальних

_{аТ т}а зниження ризику при створенні нових потужностей; ^в _йд5ання джерел сировини або нової виробничої бази; розши-ення діючих виробничих потужностей; реалізація переваг ниж­чої вартості чинників виробництва; можливість уникнення циклі­чності або сезонності при нестабільності виробництва; пристосу­вання до процесу скорочення життєвого циклу продукції; підви­щення ефективності існуючого маркетингу; придбання нових ка­налів торгівлі; можливість проникнення на конкретний географі­чний ринок; вивчення потреб; набуття управлінського досвіду на нових ринках; пристосування до країни, що приймає.

У міжнародній економічній теорії спільні підприємства виді­ляють як один із найбільш розвинутих видів спільної підприєм­ницької діяльності, характерними особливостями якого є: наяв­ність згоди про довготермінові цілі співробітництва; об'єднання сторонами активів; оцінка об'єднаних активів як капіталовкла­день обох сторін; реалізація погоджених завдань через самостійні органи управління, незалежні від органів управління сторін; участь обох сторін у прибутках та збитках, відповідно до вкладе­ного капіталу.

Спільні підприємства мають переваги порівняно з іншими ви­дами спільного підприємництва, оскільки забезпечується довго-тривалість угод, комплексність співробітництва, спільна відпові­дальність партнерів за ефективність діяльності підприємства, зменшується ризик, особливо політичний.

За чинним українським законодавством поняття «спільне під­приємство» та «підприємство з іноземними інвестиціями» в ці­лому еквівалентні. Останній термін має ширше тлумачення, оскі­льки стосується й підприємств зі 100-відсотковим іноземним капіталом.

Як правило, для спільних підприємств, які створюються та діють на території України, характерна різноманітність видів і сфер діяльності. При цьому новостворювані спільні підприємства мають додержуватися таких орієнтирів: виробляти товари, по­слуги, потреба в яких задоволена поки що не повністю; операти­вно впроваджувати наукові відкриття цЦфіах&щі для випуску конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках продукції; забезпечувати зниження витрат у розрахунку на оди­ницю продукції в галузях-споживачах продукції спільного під­приємства; випускати високоякісні споживчі товари та послуги Для населення; створювати нові робочі місця.

Процес створення спільних підприємств на території України Досить динамічний. Перші спільні підприємства з'явились у 1987

р. У другій половині 90-х років їх кількість уже становить близь ко 3000. Значно зросли не тільки масштаби діяльності спільних підприємств, а й спостерігалась їх диверсифікація. Основні галузі народного господарства, де діють дані підприємства, — це торгі­вля, сільське господарство, будівельна індустрія, транспорт і зв'язок, наука та освіта, харчова промисловість. Найбільшу акти­вність у створенні спільних підприємств виявили підприємці з Польщі, Росії, США, Угорщини, Чехії та Словакії. До процесу створення спільних підприємств практично включено всі регіони України. Проте територіальна концентрація їх нерівномірна. Від­носно розвинута інфраструктура, науково-технічний та кадровий потенціал, загальні соціально-економічні та ряд інших чинників сприяли утворенню спільних підприємств переважно у великих промислових регіонах: Київ, Одеська, Дніпропетровська, Доне­цька та Закарпатська області.

9.2. Порядок створення спільних підприємств

Відповідно до чинного законодавства України спільне підприємство може бути створене:

• шляхом його заснування;

• у результаті придбання іноземним інвестором частки участі
(паю акцій) у діючому підприємстві без іноземної інвестиції;

• у результаті придбання юридичною чи фізичною особою
України частки участі у підприємстві із 100-відсотковою інозем­
ною інвестицією.

Процес створення СП на території України включає ряд по­слідовних етапів:

1. Розробка позицій українського партнера з питань створення СП.

2. Пошук і вибір іноземного партнера.

3. Підготовка і підписання партнерами протоколу про наміри.

4. Розробка техніко-економічного обґрунтування і його узго­
дження партнерами.

5. Підготовка установчих документів на базі техніко-економіч­
ного обгрунтування.

6. Реєстрація СП.

Пропозиція про створення СП на території України розробля­ється потенціальним засновником. Враховуючи багатоплановість і складність питань, які необхідно вивчити при підготовці ТЕО, ініціатори створення СП можуть звертатися за консультаціями як у державні органи, так і в спеціалізовані госпрозрахункові фірми.

результатом цієї роботи є пакет документів, підготовлений парт­нерами, який включає:

«установчий договір про створення СП;

«Статут спільного підприємства;

«техніко-економічне обґрунтування СП.

Досвід розробки пропозицій про створення СП засвідчує, що ця робота характеризується великим обсягом, необхідністю ана­лізу правових, економічних та інших питань з урахуванням конк­ретних умов. До підготовки пакета документів про створення СП необхідно залучити групу спеціалістів, яка має бути організована на базі українського партнера і складатися з кваліфікованих екс­пертів і обов'язково одного з майбутніх керівників СП. Після розробки основних вимог українська сторона приступає до по­шуку партнера.

У разі коли пропозиція про створення СП виходить від інозе­много партнера з викладкою основних контурів майбутнього підприємства, група спеціалістів зазначеного профілю аналізує дану пропозицію з подальшим уточненням позиції з іноземним партнером. Але в будь-якому разі важливим моментом процесу створення СП є пошук і вибір партнера.

Українське підприємство, що бажає створити СП, має надати інформацію іноземним партнерам про:

• рівень якості продукції, що випускається, його порівняння зі
світовими аналогами;

• технічні характеристики обладнання;

• наявність окремих споруд, а також наявність вільних площ
для внеску до статутного фонду;

• професійну підготовку і кваліфікацію кадрів;

• забезпеченість території майбутнього СП транспортними
комунікаціями;:

• місцезнаходження підприємства стосовно постачальника
сировини, напівфабрикатів.

Позиція українського партнера включає в обов'язковому по­рядку вирішення питання валютного самозабезпечення СП. За законодавством потреби у валюті СП мають покривати за раху­нок своїх валютних ресурсів. Потреби 1*шйкоДження в іноземній валюті мають бути збалансовані, тобто рівні, що і буде означати на практиці реалізацію принципу валютного самозабезпечення. Конкретні деталі постачання і реалізації в іноземній валюті бу-Дуть розроблені партнерами в процесі переговорів і підготовки ТЕО, проте на перших етапах створення СП український партнер мусить мати загальну схему валютного самозабезпечення.

Пошук іноземного партнера спирається на загальновизнану світовій практиці систему. Передусім необхідно накреслити коло фірм-продуцентів, які відомі на світовому ринку, що і робить український учасник за допомогою спеціалізованої служби Торго­во-промислової палати України або через консультаційно-по­середницькі фірми, або через зовнішньоторговельні об'єднання.

Як і будь-яка фірма у світі, потенційний український учасник СП мусить мати у своєму розпорядженні систему критеріїв, за допомогою яких він відбере певну кількість фірм (8—10) для по­дальшого детального вивчення. До таких показників належать:

♦ розміри активів і їх динаміка в останні два-три роки;

♦ співвідношення між власними і запозиченими капіталами;

♦ співвідношення між основним і оборотним капіталом;

♦ кількість зайнятих на підприємстві;

♦ динаміка отриманого прибутку в останні два-три роки.

Ці абсолютні показники мають бути доповнені рядом віднос­них показників, які в цілому характеризують різні аспекти вкла­дення капіталу.

Після того як будуть відібрані три-чотири найбільш відповідні фірми, українське підприємство направляє їм офіційні запити. У запитах викладаються загальні вимоги до створюваного СП, вка­зуються технічні характеристики продукції, яка пропонується до випуску. Відомості, викладені в запиті, дають можливість інозе­мному партнеру уявити масштаби запланованого СП, загальні підходи до рівня конкурентоспроможності, можливий попит на продукцію на внутрішньому ринку, наявність споруд чи необхід­ність нових побудов для СП.

При виборі партнера використовується також практика прове­дення міжнародних тендерів (торгів). Тендери можуть бути про­ведені як відкриті, так і закриті. У разі проведення відкритих те­ндерів українські учасники зацікавлені в найбільш представниць­кій участі іноземних фірм, щоб забезпечити собі вибір торгів, у них можуть взяти участь лише деякі іноземні фірми. Це можливо за наявності особливого інтересу партнера базової країни, а та­кож при бажанні залучити до тендерів лише певне коло фірм, до­бре відомих у тій чи іншій галузі.

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється місь­кими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабіне­том Міністрів України. Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених чин­ним законодавством України.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у Р^азі порушення встановленого порядку реєстрації, а з мо­тивів її недоцільності не допускається. Відмова в державній ре­єстрації іноземних інвестицій має бути оформлена письмово із зазначенням мотивів відмови і може бути оскаржена у судовому

порядку.

Статутний фонд спільного підприємства — це сукупність вне­сків засновників, які надаються в повне господарське відання (володіння, користування, розпорядження) підприємству, яке во­ни створюють.

Обов'язковість створення статутного фонду спільного підпри­
ємства передбачена законодавством України. При цьому частка
іноземного інвестора у статутному фонді має становити не менше
10 відсотків. Підприємство набирає статусу підприємства з іно­
земними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на
його баланс.»

Іноземний інвестор може здійснювати свій внесок до статут­ного фонду спільного підприємства у вигляді:

• іноземної валюти, що визнається конвертованою Національ­
ним банком України;

• валюти України при реінвестиціях в об'єкт первинного інве­
стування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до
законодавства України за умови сплати податку на прибуток (до­
ходи);

• будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з
ним майнових прав;

• акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоратив­
них прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді
юридичної особи, створеної відповідно до законодавства інших
країн), виражених у конвертованій валюті;

• грошових вимог та права на вимоги виконання договірних
зобов'язань, які гарантовані першокласними ранками і мають ва­
ртість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами
(процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельни­
ми звичаями; "..

• будь-яких прав інтелектуальної Власності, вартість яких у
конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процеду­
рами) країни інвестора або міжнародними торговельними звича­
ями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалі­
зовані на території України авторські права, права на винаходи,
корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг,
ноу-хау тощо;

20*

І

• прав на здійснення господарської діяльності, включаючи
права на користування надрами та використання природних ре­
сурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вар­
тість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з закона­
ми (процедурами) країни—інвестора або міжнародними торго­
вельними звичаями;

• інших цінностей відповідно до чинного законодавства України.
Внески іноземного інвестора та його українського партнера до

статутного фонду підприємства оцінюються в іноземній конвер­тованій валюті України за домовленістю сторін на підставі цін міжнародних ринків або ринку України.

Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валю­ту України здійснюється за офіційним курсом національної ва­люти України, визначеним Національним банком України.

При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержа­них у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум проводиться за офіційним кур­сом національної валюти України, визначеним Національним ба­нком України на дату фактичного здійснення реінвестицій.

Питання про формування статутного фонду, який є основою для майбутньої діяльності спільного підприємства, вирішується партнерами. Виходячи з уяви про масштаби діяльності спільного підприємства, оцінюється його загальна вартість на момент ви­ходу на проектну потужність з метою встановлення оптимально­го розміру капіталу, який необхідний для забезпечення першого етапу спільного підприємства. У подальшому статутний фонд спільного підприємства може поповнюватися за рахунок прибут­ків від господарської діяльності, а за необхідності також за раху­нок додаткових внесків його учасників.

Вартість споруд, будинків, інженерних комунікацій, об'єктів виробничої і соціальної інфраструктури, які входять до складу внеску українського учасника, визначається виходячи з вартості нових будинків, комунікацій, споруд, побудованих в Україні за договорами з іноземними будівельниками, будівельно-монтаж­ними фірмами і організаціями. При цьому вартість діючих буди­нків, споруд має бути зменшена на відсоток їх зносу за діючими в Україні нормами амортизації.

Оцінка вартості ліцензій та ноу-хау також необхідна, якщо вони подаються партнерами до статутного фонду як внесок. Вар­тість оцінюється, виходячи з:

• виду об'єкта, що передається за ліцензією, або її правової
охорони;

«ціни одиниці продукції, що виробляється на базі ліцензії;

«обсягу продукції, що виробляється протягом дії ліцензії (від 5-й до Ю-^и років). У цьому випадку розмір плати визначається від 2 до 7 % вартості продукції, що випускається. Окрім вищеви-кладених загальних підходів, на практиці в Україні використо­вують і інші критерії. До них слід віднести:

1) унікальні ліцензії;

2) рівень освоєння і використання фірмою-ліцензіатом техно­
логії, що продається, з урахуванням одержаного комерційного
ефекту;

3) термін освоєння ліцензії;

4) перспективи виходу ліцензіата на нові ринки збуту продукції.
Проводячи аудит статутного фонду, аналізують:

• відповідність розмірів оголошеного статутного фонду;

• первинні документи про внески засновників та правильність
їх оформлення;

• правильність іноземних інвестицій;

• відповідність іноземної інвестиції до кваліфікаційних ознак
залежно від періоду її внесення;

• дані про інвентаризацію майнових внесків;

• дані про реєстрацію (перереєстрацію) іноземних інвестицій;

• своєчасність внесення внесків та відображення їх у бухгал­
терському обліку;

• факти збільшення (зменшення) розміру фонду та дані про їх
реєстрацію;

• структуру фонду (частки);

• документи про відчуження іноземних інвестицій.

9.3. Ефективність функціонування підприємства з іноземним капіталом

у¹

Розміри статутного фонду відображають у цілому роз­міри підприємства, хоча і дуже умовно, йЙЩцькй його повна вар­тість при виході на проектну потужність, розміри основних засо­бів, обсяг випуску продукції, кількість зайнятих у цілому дадуть уяву про підприємство.

Таким чином, формування статутного фонду" викликає необ-Дність опрацювання різних аспектів господарської діяльності їДприємства. Ця робота потребує участі всіх партнерів їхнього ^взаєморозуміння.

Для оцінки економічної доцільності інвестиційного проекту в цілому необхідно розрахувати ряд показників, серед яких:

♦ прибуток від реалізації продукції;

♦ балансовий прибуток;

♦ чистий прибуток;

♦ річна і середньорічна рентабельність капітальних вкла­
день;

♦ внутрішня норма рентабельності;

♦ термін окупності проекту;

♦ валютна самоокупність.

Критерієм ефективності інвестиційного проекту є досягнення максимального інтегрального ефекту за період, що аналізується. Зазначені показники доцільно розраховувати за роками (дискрет­но) накопиченими значеннями (інтегрально).

Економічний ефект, що полягає в отриманні максимального прибутку, визначається як різниця між призведеною до початко­вого стану здійснення проекту виручкою від реалізації продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках та витратами, які вклю­чають власні капіталовкладення, витрати, пов'язані з погашенням кредиту, поточні витрати виробництва і транспортування проду­кції.

У цілому розрахунок основних показників можна звести до такої схеми. Спочатку визначається прибуток від реалізації про­дукції в і-щ році:

де Рі — прибуток від реалізації продукції;

Р5і — валютна виручка від реалізації продукції в /-му році (якщо ці витрати не внесені до собівартості продукції);

к — курс Національного банку для перерахунку відповідної іноземної валюти в національну (на момент проведення розраху­нків);

Реї — виручка від реалізації продукції на внутрішньому ринку

у 1-му році;

Сі — повна собівартість реалізованої продукції у 1-му році.

Далі система відрахувань будується відповідно до діючого національного законодавства. Визначається балансовий прибу­ток (Р5і) як сума прибутку від реалізації продукції, що надійшла в даному році, відсотків за зберігання коштів у банках, інших виробничих і невиробничих надходжень, з відрахуванням пода­тку, виплат по кредиту, включаючи відсотки та інші платежі. Чистий прибуток (Рпі) визначається як різниця між балансовим

пибутком і сумою податків, що сплачується до Державного бюджету:

Рпі = РЬі - Ті,

_де ту — розмір податків.

При розрахунку інтегрального ефекту від реалізації інвести­ційного проекту доцільно використовувати показник чистого прибутку:

МРУ = £ [Рт + Аі- Кі}- аі-Ьі- аі і=і

Рпр = Рпі ■ У,

де У —частка чистого прибутку, що отримує іноземний інвестор. Основні поняття і терміни: іноземні інвестори, іноземні ін­вестиції, підприємства з іноземними інвестиціями, види іно­земних інвестицій, форми іноземних інвестицій, інвестицій­ний клімат, інвестиційний ризик, оцінки ефективності спільних підприємств, національний режим інвестиційної ді­яльності, порядок створення спільних підприємств, спільне підприємництво.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Чому найбільш поширеною формою функціонування іно­
земного капіталу в Україні є спільні підприємства?

2. Назвіть основні етапи створення спільних підприємств.

3. Які основні показники характеризують ефективність
функціонування спільних підприємств?

4. Які фактори впливають на вибір фірмою стратегії вихо­
ду на зовнішній ринок?

5. Охарактеризуйте основні види іноземних інвестицій.

6. Визначте поняття іноземні інвестиції.

7. Назвіть основні форми здійснення іноземних інвестицій.

8. Яка різниця між прямими і портфельними інвестиціями?

9. Дайте характеристику основних форм спільного підпри­
ємництва.