Поняття, ознаки і види речового права

У речовому праві право на річ здійснюється власником чи законним володільцем самостійно без посередництва іншої осо­би, тоді як у зобов´язальному праві для задоволення власником своїх потреб недостатньо лише його волі, потрібна також воля іншої особи (покупця, наймача та ін.). Але таке твердження занадто схематичне і може бути використане переважно для теоретичного обґрунтування тих чи інших цивільно-правових питань. Насправді в розвинутому суспільстві таких «чистих» відносин дуже мало. У будь-яких життєвих ситуаціях носій тих чи інших суб´єктивних цивільних прав змушений звертатися за допомогою до інших осіб. Так, наприклад, при будівництві бу­динку прохати дозволу в сусідів прокласти через їх територію те­лефонний кабель або користуватись криницею, що знаходиться на їх території. Власник корови повинен вирішувати питання, пов´язані з її випасом, заготівлею кормів на зиму тощо.

Ці питання можна вирішувати по-різному. Можна кожний раз звертатися за дозволом до тих чи інших осіб на проведення певних дій, але це викликає безліч незручностей. Можуть змі­нюватись сусіди, погіршуватись відносини з ними чи з іншими особами, від яких, в тій чи іншій мірі, залежить носій певного суб´єктивного права.

Для зменшення такої залежності законодавець змушений ство­рювати певні юридичні засоби, за допомогою яких громадяни та юридичні особи могли б здійснювати деякі належні їм суб´єктивні права, не погоджуючи щоразово своєї поведінки з волею інших осіб. Саме такі правові засоби і складають систему речового пра­ва. Так, згідно з ч. З ст. 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об´єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Тобто, щоб користуватися об´єктами права державної або комунальної власності громадянинові не потрібно кожний раз звертатись за дозволом до посадових осіб компетентних державних чи кому­нальних органів. Йому, як правило, достатньо, наприклад при в´їзді в ліс чи в інші угіддя, дотримуватися встановлених законо­давством правил поведінки в зазначених місцях.

Отже, речове право - це сукупність правових інститутів, нор­ми яких забезпечують особі можливість здійснювати належні їй суб´єктивні цивільні права щодо впливу на річ, яка знаходиться в її господарюванні, за своєю волею або без щоразового погод­ження своєї волі з волею інших, причетних до цієї речі, осіб.

ЦК УРСР 1963 р. не передбачав такого інституту як речове право. Хоча в дореволюційній Росії речовому праву відводилось значне місце. Крім того, у ЦК УРСР 1963 р. значне місце відво­дилось регулюванню відносин власності як одного з видів речо­вого права.

Відродження речового права в законодавстві України почало­ся з розробки та прийняття ЦК України, книга третя якого має назву «Право власності та інші речові права», згідно з якою ре­чове право поділяється на два інститути:

- повне речове право (право власності, ст. 316-394);

- обмежене речове право (право на чужі речі, ст. 395-417). Але саме в такому поділі приховується протиріччя, якого

дуже важко позбутися. Зазначивши в законі, що власник має повне речове право, законодавець тим самим начебто забезпе­чив йому можливість здійснювати свої правомочності щодо цієї власності без погодження з будь-ким. Водночас законодавець визначив підстави і коло осіб, які можуть мати право на чужі речі. Таким чином, речове право має за мету не тільки забезпе­чувати недоторканість прав власника, а й обмежувати їх. Через це обмежене речове право є нічим іншим як засобом обмежен­ня права власності. Саме ця властивість речового права може негативно вплинути на власність як суспільне і правове явище, принизити моральне значення власності, що є рушійною силою розвитку енергій власника, стати гальмом господарського про­цесу. «Істинною ціною, якою купується кожне подібне обмежене право на чужу річ, є урізане, морально і економічно підірване право власності»´.

Для того, щоб звести до мінімуму негативні наслідки обмеже­ного речового права для власника й необхідне його чітке правове регулювання. ЦК України передбачає, що підставами його ви­никнення можуть бути закон, договір, заповіт, рішення суду.

Носій речового права, залежно від того, яке речове право він набув, відокремлюється від інших осіб. Ступінь відокремленості визначається законом, договором чи іншими правовими актами. У разі привласнення майна власник втрачає цивільно-правові зв´язки з відчужувачем цього майна. Пасивні обов´язки між ними залишаються. Кожний з них зобов´язаний утримуватись від втручання у справи іншого. У набувача, таким чином, вини­кає повне речове право на придбані речі - абсолютне право.

Якщо особа набула обмежене речове право, то її активні зв´язки з власником не припиняються, але правовими актами встановлюються межі, яких власник не може переступити у відносинах з носієм цього права, що свідчить про відносний ха­рактер права на чужу річ. Залежно від виду обмеженого речо­вого права ці межі можуть розширюватись або звужуватись. А інколи, за певних умов, власник взагалі може втратити право на річ. Таким чином, обмежене речове право поза волею власника може перерости з відносного в абсолютне. Прикладом цього є на-бувальна давність, передбачена ст. 344 ЦК України та ст. 119 ЗК України.

Згідно зі ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже май­но є: право володіння; право обмеженого користування (сер­вітут); право забудови земельної ділянки (суперфіції); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Крім перелічених у названій статті ЦК України, види прав на чуже майно зазначені і в інших чинних законодавчих актах. Наприклад, ст. 39 Закону України «Про власність» передбачає право повного господарського відання, а ст. 39 право оперативного управління. Покладання на спад­коємця обов´язку надання права довічного користування жит­ловим будинком, квартирою або іншим майном (ст. 1238 ЦК України). Можуть бути й інші види речових прав на чуже май­но. Таким чином, виключного поділу речового права на види (крім права власності) не існує. Проблему систематизації обме­жених речових прав можна пояснити тим, що в літературі і в законодавстві відсутні принципи відмежування права на чуже майно від зобов´язально-правових договорів, односторонніх правочинів та ін.

Саме ця невизначеність робить спірним питання необхідності виділення категорії речових прав у системі цивільного права. Можна погодитись з думкою про те, що майбутнє покаже чи при­живеться ця категорія в нашому законодавстві.

ГЛАВА 17. ПРАВО ВЛАСНОСТІ: ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Date: 2015-10-18; view: 417; Нарушение авторских прав