Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Форти і види цивільно-правової відповідальності
Під формою цивільно-правової відповідальності розуміють форму вираження додаткових обтяжень, що покладаються на правопорушника. Відповідальність може настати у таких формах: відшкодування збитків; сплати неустойки; втрати завдатку; конфіскації майна; примусового виконання обов´язку; втрати суб´єктивного цивільного права тощо. Найпоширенішою формою відповідальності є відшкодування збитків. Під збитками розуміються ті негативні наслідки, що настали в майновій сфері потерпілого внаслідок здійснення проти нього цивільного правопорушення. Ці негативні наслідки складаються з двох частин: реальних збитків та упущеної вигоди. Реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв´язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Іншими словами - це сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок неправомірних дій боржника. Упущена вигода - це та сума, на яку не збільшилось майно кредитора через правопорушення. Прикладом може бути випадок, коли наймач пошкодив найнятий автомобіль, внаслідок чого наймодавець не тільки був змушений затратити кошти на ремонт автомобіля, а й не отримав прибутку, який мав би отримати від перевезення пасажирів, якби не було правопорушення. Упущена вигода включає в себе доходи, які потерпілий міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено. При цьому необхідно врахувати правило, за яким той, хто одержав доходи внаслідок правопорушення, повинен відшкодувати упущену вигоду потерпілому в розмірі, не менше за одержані ним доходи. При визначенні розміру упущеної вигоди повинні враховуватись точні дані, що безспірно підтверджують реальну можливість одержання доходів потерпілим за умови не-порушення його права. Цивільне законодавство закріплює принцип повного відшкодування збитків, а це означає, що відшкодуванню підлягають як дійсні збитки, так і упущена вигода. Але в деяких установлених законом випадках допускається відхилення від цього принципу. Так, ст. 616 ЦК України передбачає можливість обмеження розміру відповідальності по зобов´язаннях, а ст. 17 Закону «Про захист прав споживачів» передбачає відшкодування шкоди заподіяної життю, здоров´ю або майну споживача товарами (роботами, послугами), що містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності. У період інфляції має практичне значення визначення суми збитків. За загальними правилами така сума визначається за цінами, що діяли на момент винесення судового рішення про стягнення збитків. Неустойкою вважається передбачена договором, законом або іншими правовими актами грошова чи інша встановлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов´язаний сплатити або передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобов´язання. Термін «неустойка» походить від слова «стояти». Застосування цих термінів у праві пов´язане з виконанням обіцяного. Той хто виконував взятий на себе обов´язок вважався таким, що «устояв», у разі ж невиконання, до нього відносились як до такого, що «не устояв». Як бачимо, слово «неустойка» спочатку означало лише саму несправність боржника у виконанні певної домовленості, а вже потім почало застосовуватися в законодавстві для визначення правових наслідків, що наступали у разі невиконання чи неналежного виконання зобов´язання. Таким чином, поняття «неустойка» означає факт неспроможності боржника і визначає правові наслідки такої неспроможності. За підставами виникнення неустойка поділяється на законну (ту, що встановлюється законодавством) і договірну (набуває юридичної сили тільки на підставі договору, укладеного сторонами). За порядком підрахунку розміру додаткового стягнення неустойка поділяється на штраф і пеню. За співвідношенням неустойки і збитків - залікова, штрафна, альтернативна, виключна. Відповідно до ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов´язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Таким чином, штрафна неустойка набуває загального значення. Усі інші види неустойки у співвідношенні до збитків можуть бути встановлені договором. Завдатком визнається грошова сума або нерухоме майно, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні на підтвердження зобов´язання і забезпечення його виконання. Специфіка завдатку як форми відповідальності полягає в тому, що якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається в іншої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити іншій стороні подвійну суму завдатку. Таким чином можна стверджувати, що завдаток виконує дві функції: забезпечення виконання договору і функцію відповідальності. Під конфіскацією розуміють безоплатне, за рішенням суду, вилучення у правопорушника майна з передачею його у власність держави. Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що найпоширенішою формою відповідальності у цивільному праві є відшкодування збитків. Обов´язок боржника відшкодувати збитки має загальний характер і є чинним в усіх випадках, якщо законом або договором не передбачено іншого. Інші форми цивільно-правової відповідальності застосовуються тільки тоді, коли це передбачено законом або правочином. Форму цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків називають загальною формою цивільно-правової відповідальності, всі інші - спеціальними формами. В основу поділу цивільно-правової відповідальності на види покладені різні критерії. Залежно від підстав виникнення розрізняють договірну та недоговірну відповідальність. Договірна відповідальність виступає у вигляді санкції за порушення договору. Якщо боржник вчасно не передає речі, не виконує роботи або виконує їх неналежним чином, то він повинен відшкодувати кредиторові збитки, заподіяні таким невиконанням, а у випадках, передбачених законом або договором, - сплатити і неустойку. При цьому здебільшого вважається, що попереднє зобов´язання боржника залишилось, і кредитор має право вимагати його виконання. Недоговірна відповідальність настає у разі заподіяння особою шкоди будь-якій іншій особі. Недоговірна відповідальність має місце тоді, коли відповідна санкція застосовується до правопорушника, який не перебуває у договірних відносинах з потерпілим. Юридичне значення розмежування договірної і недоговірної відповідальності полягає в тому, що форми та розмір недоговірної відповідальності встановлюються тільки законом, а форми й розмір договірної відповідальності визначаються як законом, так і договором. При укладенні договору сторони можуть передбачити відповідальність за такі правопорушення, за які чинне законодавство не передбачає будь-якої відповідальності. Сторони можуть також знизити або підвищити розмір відповідальності порівняно із встановленим законом. На практиці може виникнути конкуренція між договірною і недоговірною відповідальністю. Наприклад, який вид відповідальності слід застосувати до наймача, що знищив або пошкодив майно наймодавця, - договірний чи недоговірний? Певно, за наявності передумови для договірного позову відповідальність має бути договірною. Саме таке вирішення цього питання гарантує для кожної зі сторін більш повну охорону її прав і не послаблює встановленої законом відповідальності. Залежно від характеру розподілу відповідальності кількох осіб розрізняють больову, солідарну і субсидіарну відповідальність. Дольова відповідальність має місце тоді, коли кожний із боржників несе відповідальність тільки в тій частині, яка припадає на нього відповідно до законодавства або договору. Дольова відповідальність має значення загального права і застосовується тоді, коли законодавством або договором не встановлено солідарної або субсидіарної відповідальності. Частки, що припадають на кожного з відповідальних осіб, визнаються рівними, якщо законодавством або договором не встановлено інший їх розмір. Солідарна відповідальність характеризується тим, що кредитор може вимагати відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. За чинним цивільним законодавством солідарна відповідальність настає лише у випадках, передбачених законом чи договором. Прикладом солідарної відповідальності, передбаченої законом, є відповідальність кількох осіб за спільне заподіяння шкоди. Субсидіарна відповідальність (додаткова відповідальність) застосовується тоді, коли у зобов´язанні беруть участь два боржники, один з яких є основним, а другий - додатковим. Суть субсидіарної відповідальності полягає в тому, що перед тим, як звернутися з вимогою до додаткового боржника, кредитор повинен притягнути до відповідальності основного боржника. І лише у разі неспроможності останнім відшкодувати збитки або його відмови від задоволення позову кредитор може притягти до відповідальності додаткового боржника. Так, батьки або піклувальники можуть бути субсидіарними відповідачами за шкоду, заподіяну неповнолітнім віком від 14 до 18 років. Загальне правило передбачає, що неповнолітній сам повинен відшкодувати заподіяну шкоду. І лише коли у нього немає майна або заробітку, достатнього для цього, до відповідальності притягуються батьки, усиновителі чи піклувальники, за наявності їх вини. Залежно від розміру відповідальність може бути повною і обмеженою. Загальне правило передбачає настання відповідальності в повному розмірі. Воно поширюється як на договірну, так і на недоговірну відповідальність. Але у випадках, передбачених законом, розмір відповідальності може бути обмеженим. Це правило застосовується не тільки до такої форми відповідальності, як стягнення збитків, а й до інших. Обмеження відповідальності може бути викликане специфікою того чи іншого договору, положеннями міжнародних договорів та під впливом інших обставин (майнового стану суб´єктів відповідальності та ін.). За окремі види правопорушень встановлено особливості відповідальності. Так, деякими особливостями характеризується цивільно-правова відповідальність за невиконання грошових зобов´язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов´язання, на вимогу кредитора зобов´язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України). Це правило надзвичайно важливе в умовах інфляції, коли користування чужими грішми стає привабливим для недобросовісних учасників цивільного обороту і завдає відчутної шкоди інтересам кредитора. Недобросовісний учасник цивільного обороту, використовуючи чужі гроші, отримує прибуток, а його кредитор зазнає збитків незалежно від того, що через деякий час йому буде повернута первинна грошова сума. Це є однією з причин широкого поширення взаємних неплатежів. Має специфіку відповідальність боржника за прострочення виконання зобов´язання. Вона полягає в тому, що боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за можливу майнову шкоду, що випадково настала після прострочки. Іншими словами, він несе ризик відповідальності за випадкове пошкодження або знищення майна, яким він користувався. Наприклад, якщо наймач невчасно повернув найняте майно і це майно в період прострочки було випадково пошкоджене або знищене, то незалежно від вини боржника він повинен буде відшкодувати збитки кредитору. Має свої особливості також відповідальність за нанесення кривди (відшкодування моральної шкоди). Інститут відшкодування моральної шкоди передбачений ст. 16, 1167, 1168 ЦК України та окремими статтями спеціальних законів («Про міліцію», «Про Службу безпеки», «Про захист прав споживачів» таін.). Відшкодування моральної шкоди зазвичай застосовується до таких протизаконних дій, які не складають порушення майнових прав. Хоча це не означає, що порушення особистого права не може поєднуватися з майновою шкодою. Наприклад, приниження ділової репутації підприємця може потягнути ускладнення зі збутом виробленої ним продукції. Але, як правило, вважається, що особиста кривда не порушує майнових прав особи, а зачіпає лише її особисті права. Саме на цьому базувався законодавець, коли надавав можливість потерпілому самому звертатися до суду з позовом. Ніхто краще за нього не оцінить порушення, не вирішить питання щодо прощення порушника. За порушення особистих прав може настати і кримінальне покарання, але воно має іншу мету - захистити публічні відносини, що склалися в суспільстві, для якого не байдуже ставлення громадян до своєї честі, гідності, репутації; суспільство зацікавлене в тому, щоб громадяни дорожили своїми особистими правами. Проте і в цьому разі перевага в захисті особистих прав надається самій особі, приватні цінності у сфері особистих прав законодавець ставить вище публічних. ЦК України не встановлено мінімального розміру цивільно-правового покарання за особисту кривду. Суду надається право в кожному конкретному випадку самостійно визначати суму стягнення на користь потерпілого. Підсумовуючи сказане, слід зауважити, що цивільно-правова відповідальність має за мету не тільки поновити майновий стан потерпілого, а й покарати правопорушника. Цивільно-правове покарання відрізняється від покарання, що застосовується на підставі норм публічного права. Порівняємо його з кримінальним правом, що є найтиповішим для публічного права: по-перше, майнові стягнення у цивільному праві відбуваються на користь потерпілого, а конфіскація у кримінальному праві провадиться на користь держави; по-друге, цивільно-правова відповідальність може переходити на спадкоємців, тоді як кримінальне покарання має виключно особистий характер; по-третє, порушниками цивільних прав, як і кримінальних, можуть бути декілька осіб, але вони притягуються до цивільно-правової відповідальності як одна особа (солідарна відповідальність); по-четверте, до цивільно-правової відповідальності можуть притягуватись треті особи, які не брали участі у правопорушенні (субсидіарна відповідальність), тоді як у кримінальному праві такого не допускається; по-п´яте, учасники договірних цивільно-правових відносин можуть встановлювати розмір відповідальності на випадок порушення умов договору, тоді як кримінально-правова відповідальність встановлюється законом. Таким чином, сфера застосування цивільно-правової відповідальності набагато ширша, ніж будь-якої іншої юридичної відповідальності, а її форми й види дають можливість потерпілому якнайповніше захистити свої порушені права. Важко погодитися з думкою про те, що у новому КК України доцільно «...визнати обов´язок злочинця відшкодувати потерпілому всі збитки і заподіяну шкоду..». Кримінальний кодекс -не той нормативний акт, в якому про це повинно йтися. Інша справа, що в КК України доцільно було б передбачити відповідальність за навмисне ухилення від відшкодування заподіяної шкоди, подібно до відповідальності за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.
Date: 2015-10-18; view: 445; Нарушение авторских прав |