Хоч які великі жертви – боротьба конечна

Тематику деяких статтей Ст. Бандери деколи зумовлювали по­бажання редакцій часописів Визвольного Фронту на чужині, які про­сили написати з нагоди великих релігійних чи національних свят. До таких статтей належить і стаття «Хоч які великі жертви – бо­ротьба конечна», надрукована в «Шляху Перемоги», Мюнхен рік III, ч. 2-3 /98-99, Різдво 7-го січня 1956 р. У ній автор обговорює доціль­ність протибольшевицької боротьби, не зважаючи на великі жертви, що їх вона спричинює.

*

Під час Різдвяних Свят відриваємо свої думки від буденних зайнять і турбот, немов підносимося духом на верхів'я, щоб роз­глянутись доокола, кинути зір у час і простір. Тоді наші думки шукають у темряві невідомого насамперед найдорожчих нам осіб – рідних і найближчих друзів, невідома доля яких тривожить наші серця. Наші думки в розшуках за ними блукають від рідних осель до страшних большевицьких тюрем, концтаборів та всіх не­зліченних місць нелюдської каторги і заслань, по неозорих про­сторах підмосковського царства страждань, неволі і жаху. Са.та-нинська система большевицької катівні затирає навіть межу між світами живих і померлих, так що не тільки нам на чужині, але й нашим рідним в Україні невідомо про багатьох найближчих осіб, що попались большевикам до рук, хто з них ще живий, а кого доконала неволя й каторга.

Коли так застановляємось над незліченними втратами най­кращих синів і дочок українського народу, яких день-у-день, рік-у-рік знищує большевицька Москва, тоді все наново насувається питання про доцільність веденої протибольшевицької боротьби. Це питання завжди виринає у зв'язку з проблемою жертв большевицького режиму. Сама ж революційно-визвольна боротьба ко­штує чимало жертв, до того ж найкращих українських патріотів. Але крім того з цією боротьбою та з широким спротивом большевизмові, підсичуваним тією боротьбою, ворог пов'язує свої не­людські методи тотального терору та масового знищування людей. Перевіряючи все наново своє становище в цьому питанні – чи, з уваги на величезні жертви, доцільно українському народові продовжувати свій спротив і визвольну боротьбу проти большевицької Москви, завжди приходимо до однієї, потверджуючої від­повіді. Не зваждючи на всі найболючіші і дуже важкі жертви, які впали і далі падають, не зважаючи на найжахливіші методи большевицького гніту і терору, ціла доцьогочасна і теперішня революційно-визвольна боротьба та на ввесь протибольшевицький спротив українського народу, самочинний чи організований – доцільні, бо необхідні для- втримання підстав самобутнього існу­вання й розвитку української нації.

Розглядаючи ці питання, мусимо передусім мати на увазі боль-шевицькі наміри стосовно України. Вони не обмежуються на дер­жавно-політичному й економічному опануванні України, на все­бічному використанні всіх сил і дібр українського народу й укра­їнської землі. Большевицька Москва хоче пожерти Україну і пе­ретворити її повністю. Вона зміряє до систематичного сточення української національної субстанції, до виполокання з душі й жит­тя українського народу всього національного змісту так, щоб за­тративши свою національну самобутність, українська людина, ці­лий український народ прийняли московсько-комуністичний зміст і форми буття та назавжди стали частиною совєтської Росії, сов-єтсько-російського народу. До такої максимальної цілі Москва пря­мує послідовно і безоглядно. Розуміючи добре, що такого перетрав­лення цілих загарбаних народів не можна завершити одним потяг-ненням, большевики розпляновують його на довший поступовий процес, на цілий ряд перехідних етапів.

Основною засадою большевицького поступовання на всіх ета­пах є всебічний терор і безоглядне знищування всіх і всього, що стоїть на перешкоді намічених на даний відтинок большевицьких плянів, що не піддається совєтизації і не хоче, чи не може, служити московському загарбницькому походові.

Пізнання остаточних цілей тотального большевицького насту­пу і безоглядности в його переведенні приводить нас до зрозумін­ня, що перед цілим українським народом стоїть невідхильне або-або. Або піднімати боротьбу за існування і самостійність україн­ської нації і провадити її незламно за всяких умов, або піддатися, примирившись із загибеллю української нації і української куль­тури, рятуючи тільки фізичне існування людей української кро-ви, які разом з добрами української землі мали б побільшити силу большевицької Московії. Таке або-або стосується до цілого народу, до всіх його частин. При послідовному здійснюванні большевиць­ких плянів на кожного українця мала б прийти черга індивіду­ально чи збірно вибирати: або піддатися докорінній совєтизації, що рівняється відреченню від українського єства, або бути зни­щеним.

На кожному етапі своєї політики большевики ставлять якусь частину українського народу перед смертельну альтернативу – фізичного знищення в большевицькій катівні або національного самознищення через прийняття московсько-комуністичного єства. На кожному етапі ворог знищує якусь вітку українського націо­нального життя, української духовости і культури. Якщо б укра­їнський народ, чи якась його частина хотіли уникнути остаточної альтернативи, не ставлячи опору й улягаючи большевицькому на­порові такою мірою, щоб рятуватися від знищення і одночасно зберегти, що вдасться з національного добра і змісту, – то при большевицькій системі така тактика на довшу мету була б без­успішною, її можна б застосовувати до якогось часу, доки большевикам було б вигідно її використовувати на свій спосіб, щоб без труднощів провести частину своїх плянів, закріпитися на вихід­них позиціях. Але в дальшому розвитку большевизм таки при­крутив би шруби своєї системи здавлювання до такої міри, щоб вимусити цілковиту совєтизацію і денаціоналізацію до самих ос­нов. І таким чином народ не уникнув би остаточного або-або, а від­сунення скінчилося б тим, що той критичний момент постиг би народ у цілком безвиглядному стані і в безвихідній ситуації. Мос­ковська політика супроти багатьох народів дає в цьому відношен­ня чимало промовистих прикладів.

Жертвами большевицької знищувальної системи падають не тільки ті, що їй протиставляться й активно її поборюють, але так само всі ті, що з будь-яких причин не відповідають усім большевицьким вимогам і плянам, коли попадуть в поле зосередження уваги й натиску режиму. Большевики знищують кожного, на кого впаде підозріння, що він може стати для них небезпечним чи не­вигідним. Здійснювання большевиками їхніх плянів національ­ної, економічної, антирелігійної, культурної, виховної політики на різних етапах і відтинках, у відношенні до різних народів – вка­зує, що такі методи безоглядного, масового знищування людей випливають з самої природи московського большевизму, а не є відірваними, часовими чи льокальними проявами.

Якщо клясифікувати жертви большевицької терористичної системи серед усіх народів поневолених Москвою, то вже з пер­шого погляду видно, що найбільше є пасивних жертв, людей, які були знищені тільки тому, що з своєї природи, своєю якістю в чо­мусь заважали або не подобались большевикам, без наміреного, активного спротиву. Для нації болюча кожна втрата людей, що гинуть з ворожої руки, в яких би це не було обставинах. Але коли йде про долю нації, про її оборону і про її дальше існування й роз­виток, то вплив і значення втрат в активній боротьбі і спротиві ворогові цілком інші, ніж пасивних жертв, знищуваних ворогом.

Кожний активний спротив ворожому наступові, кожне сабо­тування й активне поборювання ворожих, спрямованих на шкоду нації, плянів, на будь-якому відтинку і в будь-яких формах, – має корисне значення для оборони нації теж тоді, як не вдається знівечити ворожої дії на даному відтинку. Вже саме утруднення, загальмування ворожої акції корисно впливає на оборону націо­нальних інтересів і цінностей на інших відтинках, дає їм відтя-ження. Збільшення труднощів і опору ворогові вимагає зосере­дження його енергії, засобів і уваги на тому відтинку коштом ін­ших і мішає, ускладнює цілість ворожих плянів. Большевицька тоталітарна система особливо вразлива на всякі забурення у вико­нуванні плянів через ланцюгове пов'язання всіх функцій в один складний механізм. Навіть коли большевикам остаточно вдається проламувати спротив і знищувати опірні сили на поодиноких від­тинках, то це і їм приходиться дуже дорого. Через це большевики ніколи не можуть вибратися з циклічних проривів і невдач своєї плянувальної системи. А кожна невдача ворога, зокрема ж у пля-нах, спрямованих на зміцнення сили режиму й затиснення клі­щів на гортанці поневолених націй, – продовжує й улегшує існу­вання цих націй.

Наслідки національно-визвольної, революційної боротьби і протибольшевицького спротиву не вичерпуються у такому відборонному, стримуючому й відтяжуючому діланні. Ще важливішим є наступальне значення цієї боротьби і спротиву, що примушує ворога зміняти свої пляни і йти на уступки. Хоч терор і нищення є головним засобом большєвиків у ламанні всякого опору, одначе він не може бути єдиним способом здійснювання цілей больше-вицького імперіялізму. У своєму імперіялістичному поході Мо­сква потребує не тільки самої землі підбитих народів і їх дібр, але не меншою мірою і людей, їй треба заволодіти душами, голова­ми і руками загарбаних народів і впрягати їх до своїх цілей. Тому большевики, знищуючи одних людей, з такою ж наполегливістю стараються з'єднати собі, виховати, переробити на свій лад інших.

Тій цілі служить у большевицькій системі пропаганда, розви­нена до небувалих форм і розмірів, маючи на послугах усі можливі засоби. Пропаґанда – це, побіч терору, друга головна форма ді­яння большевизму на поневолені народи. Але й большевицька пропаганда не може в безконечність годувати людей самою брех­нею і обіцянками, а мусить мати якісь наглядні факти, на які могла б покликатися. Тому й большевики мусять бодай мінімальною мі­рою задовольняти життєві потреби й прагнення народів. Це сто­сується не тільки до елементарних матеріяльних, побутових і культурних потреб людської одиниці, але так само до незнищенних прагнень народів, яких не можна відразу позбавити всякого національного життя. Так звана совєтизація, тобто денаціоналіза­ція й обмосковлення народів мусить і за большевицьким пляном проходити ступнево, бо інакше не можна. На той час московсь­кий імперіялістичний характер большевизму мусить бути при­ховуваний, конечно допускаючи бодай дещо з національних форм і змісту. Большевики хотіли б реґулювати норми того, що їм за­лишають, в такий спосіб, щоб ступнево щораз більше розводнювати національний зміст їх життя, уморювати власний національ­ний характер народів і перетворювати людей на відданих слуг большевицької Москви.

Але національно-визвольна боротьба і всі прояви національ­ного спротиву перебивають систематичне здійснювання такого пляну. Посилення терору, збільшення нищівних дій викриває все­редині і назовні справжню природу і цілі московського больше­визму, насторожує несвідомих і ускладнює його підступне діян­ня. Ще більше розкриває справжній стан революційна боротьба і підпільна пропаґандивна акція. Це приневолює большєвиків на інших відтинках іти на такі поступки національним прагненням українського народу, які ніяк не згідні з бажаннями Москви. Зро­зуміло, що большевики стараються повернути на свою користь усі свої поступки, до яких вони були змушені, або трактувати їх як тимчасові потягнення. Певно так і було б, якщо б неперервне продовжування національного спротиву й активної революційної боротьби не втримувало постійного напруження, яке не дає змоги большевицькій Москві пляномірно здійснювати її цілі супроти України.

Таким способом протибольшевицький спротив і революційно-визвольна боротьба, не зважаючи на важкі втрати і ворожі пере­моги на полі безпосереднього зудару, успішно обороняє життя на­ції і вможливлює поважні здобутки українства в різних ділянках. Завдяки всім жертвам поляглих борців зберігається національна субстанція і підстави для визволення і вільного розвитку україн­ського народу.