Водночас характерною рисою антиурядового терору була його показовість, наочність, особлива жорстокість, що повинно було справити деморалізуючий вплив на противника

Так, у грудні 1949 р. у селі Рожнов Кутського району на Станіславщині бойовики ОУН вбили майора МДБ УРСР І.С. та сержанта І.Б. Трупи вбитих були викопані, тіло офіцера четвертовано, а голова виставлена на кілку при дорозі. З села незабаром виселили 24 родини [33].

Закономірною, з огляду на аналоги повстанських рухів в інших регіонах світу, стало силове забезпечення життєдіяльності підпілля, відповідальність за яке покладається на СБ. В його ході також спостерігалися численні порушення норм МГП стосовно поводження із некомбатантами, що штовхало підпілля на кримінальні манівці.

Документи радянської сторони констатували, що приблизно на межі 1949/1950 рр. спостерігається перелом у ставленні населення до підпілля [34]. Крім втоми від багатолітнього кровопролиття, давали взнаки репресивні заходи влади, зміцнення її позицій в регіоні у сукупності з проведенням суцільної колективізації.

З іншого боку, зростало незадоволення терором підпілля, який ініціював додаткові карально-репресивні акції влади. Наведемо з цього приводу кілька характерних і відвертих висловлювань ватажків підпілля.

Як писав організаційний референт Буковинського окружного проводу керівнику крайового проводу „Захід-Карпати” „Єфрему”, підпільники ліквідують голів колгоспів, дільничних міліціонерів, оперуповноважених райвідділів МДБ, палять колгоспні будівлі. Влада відповідає арештами і виселеннями.

"При цьому більшовики говорили, що всі ці дії виключно через нас, дійшло до того, що населення просить нас нічого не робити, адже воно буде потерпати ще більше. Слід визнати, що більшість населення вбачає причину свого нещастя тільки у нас...

Більшовики будуть тверді у своїх намірах і зроблять нам у горах друге "Закерзоння" (імовірно, малася на увазі акція „Вісла” – Авт.) ...За ліквідацію вчителя-активіста більшовики упродовж двох днів повиселяли всіх з гір у село Белоберезка Кутського району” [35].

Зміна ставлення населення, яке опинилося між жорнами протистояння, відбивалася на матеріальному постачанні нелегалів ОУН - тим більше, якщо врахувати високій ступінь експлуатації державою колгоспного селянства проблемного з агротехнічного погляду регіону.

За словами члена Яворівського надрайонного проводу „Уляни” (28 квітня 1951 р.), "населення по суті перестало підтримувати нас. У селах неможливо залишатися, оскільки населення доносить про нас до органів МДБ... Колгоспники не надають ніякої матеріальної допомоги й погрожують видачею... Більшість часу доводиться сидіти у бункерах, а продукти харчування діставати у нічний час і у більшості випадків під силою зброї” [36].

Грошовий фонд ОУН, крім членських внесків, добровільної допомоги та певних сум, що доставлялися емісарами закордонних центрів та іноземних розвідок, поповнювався за рахунок податку в 1% на прибутки торговців, дрібних підприємців, інтелігенції з приватною практикою. Чотири рази на рік поширювалися „бофони” (від слів „На бойовий фонд”), своєрідні облігацій позики у населення.

Бофони поширювалися спочатку виключно серед членів організації, а з 1943 р. – серед цивільного населення Волині і Полісся уповноваженими господарської „сітки” ОУН. При цьому нерідко грошові документи поширювалися за списком і під примусом. У 1944 –1946 рр. було випущено до 20 серій бофонів по 4–8 номінацій у кожній. Позика проіснувала принаймні до 1952 р. [37].

Кожний територіальний провід міг залишити собі до 25% зібраних коштів, вищі провідники розпоряджалися ними безконтрольно. Відомо, наприклад, що Рогатинський окружний провід збирав щорічно до 200 тис. крб., Стрийський районний у 1946 р. зібрав 800 тис.

Створювався і золотий запас [38]. Практикувалася „рознарядка”, за якою певний провід повинен був зібрати встановлену кількість грошей та матеріальних засобів [39].