Буду революційно-пильним воїном. Якою була присяга в УПА?

Можливості СБ, по-перше, безпосередньо використовувалися для зриву різнопланових заходів влади. По-друге, на нього покладалися винятково важливі за тих умов протистояння функції розвідувального забезпечення та контррозвідувального захисту підпілля.

Як вже йшлося, міжнародне право залишає за народами право на самозахист у разі брутального порушення його прав. Не випадково, відповідно до Загальної Декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, народи мають право вдаватися “до повстання проти тиранії і гноблення як до останнього засобу”.

Важливим для дотримання норм МГП є принцип співмірності у застосуванні сили. Доцільно з‘ясувати, як він дотримувався у збройному конфлікті на Західній Україні?

Співвідношення втрат постійно збільшувалося на користь радянської сторони. Якщо у червні 1946 р. воно приблизно дорівнювало 1:2,5, то у 1950 р. у ході операцій було знищено 1582 підпільники, а Внутрішні війська втратили вбитими 86 осіб (159 поранено). Отже, співвідношення безповоротних втрат становило 1:18,3 [27].

Для ілюстрації наведемо статистику жертв терактів підпілля на території Станіславської області у 1945-1946 рр.: проведено 252 теракти та 66 диверсій, загинуло 132 радянських і партійних працівника, 122 бійця винищувальних батальйонів, 819 місцевих мешканця і 230 військовослужбовців, тобто цивільних загинуло майже у п‘ять разів більше. У той же час в області, за радянськими даними, було знищено 20177 учасників руху опору [28].

До порушення принципу сорозмірності призводив і низький рівень оперативно-бойової підготовки особового складу спецвійськ.

Ефективність бойового застосування ВВ НКВС-МДБ через конспіративність підпілля та специфічні умови регіону залишалася низькою. Щодобово вони могли виставити 1000 нарядів, охопивши 2 тис. сіл при їх загальній чисельності 7 тис. (без хуторів).

У серпні 1948 р. МДБ СРСР навіть наказало згорнути планове навчання через надмірне бойове навантаження - солдат не навчали методам силового захоплення противника живцем, і вони поспішали застосувати зброю на ураження. Як наслідок, у 1949 р. мали успіх тільки 2,5% нарядів, результативними визнано 4038 операцій із 50528.

В цілому, за даними КДБ УРСР, у 1944-1953 рр. безповоротні втрати радянських силових структур у протиборстві з ОУН та УПА становили: співробітників НКДБ-МДБ – 687 осіб; органів внутрішніх справ – 1864; військовослужбовців армії, ВВ та ПВ – 3199; бійців формувань самооборони – 2590 [29]. Тепер співставимо цю статистику із радянськими даними про втрати ОУН та УПА...