Основні ринки облігацій

Міжнародний ринок облігацій являє собою сукупність національних ринків облігацій та ринку єврооблігацій. Існує також ринок глобальних облігацій.

На національних ринках обертаються:

1) внутрішні (національні) облігації (domestic bonds), що випускаються національними позичальниками та номіновані зазвичай у національній валюті;

2) іноземні облігації (foreign bonds), що випускаються іноземними позичальниками, але номіновані зазвичай у національній валюті.

До найбільших ринків іноземних облігацій відносять:

– ринок Швейцарії (Цюріх), що з’явився у 1960-ті роки і на сьогодні є найбільшим за емісіями ринком іноземних облігацій. Швейцарський ринок приваблює іноземних позичальників стійкістю національної валюти та розвиненістю банківської інфраструктури. «Шоколадні» облігації (Chocolate Bonds) випускаються на пред’явника з мінімальним номіналом у 5 тис. швейцарських франків та з річним купоном;

– ринок Японії (Токіо), що інтенсивно почав розвиватись лише з другої половини 1980-х років. На ринок іноземних облігацій Японії допускаються емітенти з нижчими, ніж на інших ринках, рейтингами кредитоспроможності (тут доступ мають позичальники із країн з перехідною економікою). Облігації «Самурай» (Samourai Bonds) випускаються в єнах на термін від 3 до 20 років з піврічними купонами. Обсяг емісії становить від 10 до 100 млрд єн. Основні емітенти — національні уряди та банки;

ринок США (Нью-Йорк), що у 1990-ті роки зарекомендував себе як найліквідніший серед індивідуальних ринків. Американський ринок приваблює іноземних позичальників значними розмірами капіталів інституційних інвесторів США та різноманітністю фінансових інструментів. Обсяг емісії максимально становить 500-700 млн. дол. США для одного траншу. Емітентами облігацій «Янкі» (Yankee Bonds) зазвичай виступають міжнаціональні інститути, іноземні уряди чи їх агентства, приватні корпорації, банки тощо

Єврооблігація — облігація, розміщена за межами як країни позичальника, так і країни, у валюті якої вказано номінал єврооблігації; єврооблігації розміщені одночасно на ринках кількох країн через міжнародні синдикати їхніх фінансових інститутів.

Ринок єврооблігацій не має конкретного географічного місцезнаходження, хоча нові випуски зазвичай відбуваються в Лондоні, Люксембурзі. Ринок єврооблігацій є багатовалютним і великою мірою анонімним, оскільки єврооблігації випускаються «на пред'явника», що влаштовує багатьох інвесторів (забезпечують анонімність). Строки погашення єврооблігацій коротші (5, 10, 15 років), ніж іноземних облігацій. Ставки відсотка з єврооблігацій мають тенденцію визначатися ставками за тією самою валютою на внутрішньому ринку капіталу, але часто бувають нижчими через вищу ефективність ринку єврооблігацій. Єврооблігації емітуються з фіксованою та плаваючою відсотковою ставкою. Загальна сума позики становить 50-10 тис. дол. США. Котирування здійснюється в світових фінансових центрах.

6. Фондова біржа, форми її організації та системи встановлення рівня цін.

Фондова біржа — це організований ринок цінних паперів, на якому власники фондових цінностей здійснюють угоди купівлі-продажу через членів біржі, що виступають як посередники.

За принципом організації (ролі держави у створенні бірж) виділяють три типи бірж:

- публічно-правові (державні біржі);

- приватно-правові (приватні біржі);

- змішані біржі.

Фондові біржі, що належать до публічно-правових, контролюються державою та створюються на основі Закону про біржі. Членом публічно-правової біржі може стати будь-який підприємець даного району, що занесений у торговельний реєстр та має оборот певного розміру. Особи, що не є членами біржі, за разовими квитками можуть також бути допущені до здійснення угод

Фондові біржі були самостійними установами, якщо функціонували у формі корпорацій або приватних установ. Держава не втручалась у діяльність бірж, які мали приватноправовий характер Біржі такого типу, як правило, є пайовими товариствами, а число їх членів обмежено. Уставний фонд бірж ділиться на певну кількість паїв (сертифікатів), і кожний член біржі має бути власником принаймні одного паю (сертифікату). Це дає йому право укладати угоди в приміщенні біржі.

Для фондових бірж змішаного типу характерним є те, що держава володіє частиною акцій біржі (якщо вона є акціонерним товариством). Це дає їй право контролювати діяльність біржі шляхом направлення в органи її управління представників виконавчої влади. Біржі змішаного типу були поширені у континентальній Європі (Віденська фондова біржа).

Ціни у процесі біржової торгівлі формуються кількома способами (залежно від практики, що використовується різними біржами). Загалом можна виділити три основні системи встановлення рівня цін на фондових біржах:

- «залповий» аукціон (онкольний ринок);

- безперервна торгівля (аукціон);

- безперервно-дилерська торгівля.

Залповий спосіб установлення цін на біржі означає, що заявки клієнтів на купівлю та продаж накопичуються, а потім один або кілька разів (на ліквідних ринках) на день вони викидаються («вистрілюються залпом») у торговельний зал для одночасного виконання під контролем брокерів або співробітників біржі.

Безперервна торгівля (аукціон) передбачає здійснення угод у будь-який час протягом торговельної сесії біржі. Тут агентами клієнтів виступають брокери. Цей спосіб установлення цін має три різновиди: книга замовлень, табло та натовп.

Безперервну торгівлю (аукціон) організовано за допомогою книги замовлень, зокрема, на Токійській фондовій біржі. Брокери усно передають заявки клерку (уповноваженому біржі), який заносить їх у книгу та виконує, порівнюючи ціни та обсяги у міру їх надходження. Таким чином здійснюється підбір замовлень, завдяки якому конкретні покупці торгують із певними продавцями, причому в угоді можуть брати участь кілька замовлень. Так, велике замовлення на купівлю може виконуватися кількома замовленнями на продаж, і навпаки.

Другий вид безперервної торгівлі (аукціону) — табло, на якому вказується найкраща пара цін на кожний випуск (найвища — при купівлі, найменша — при продажу). Маклер групує заявки, що надійшли, та визначає за кожним видом цінних паперів курсові побажання (найвища ціна — при купівлі, найменша ціна — при продажу). Ці ціни виводяться на табло або екран робочого місця брокера та служать основою для коригування власних заявок і побудови стратегії гри в процесі біржового торгу. Проаналізувавши ситуацію, брокери самі вводять на табло ціни, котрі може побачити будь-який трейдер у торговельному залі. Замовлення розміщуються на табло у хронологічній послідовності, тому пріоритет часу грає тут визначальну роль. Табло застосовується, зокрема, на біржах Гонконгу та Токіо.

На біржах, де застосовується спосіб «натовпу» (Цюріх), трейдери збираються навколо клерка, який оголошує лише той випуск, що надходить у торгівлю, а потім самі ведуть торгівлю (вигукують котирування, шукаючи контрагента). Угоди в «натовпі» укладаються за різними цінами, причому один покупець може укласти угоду з різними продавцями, не намагаючись визначити якусь загальну ціну.

Третій спосіб формування цін — це безперервно-дилерська торгівля. На Лондонській фондовій біржі цей спосіб називають системою єдиноначальності. Від безперервної торгівлі цей спосіб відрізняється тим, що між брокерами та клієнтами існує посередник — джобер[1].