Тема2 . Соціальні служби підтримки сім’ї

Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (далі - центр) є спеціальним закладом, що забезпечує організацію та проведення у відповідній територіальній громаді соціальної роботи із соціально незахищеними категоріями сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.{ Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1189 (1189-2009-п) від 11.11.2009 }

2. Мережа центрів складається з республіканського (Автономної Республіки Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міських, районних у містах, селищних та сільських центрів.

3. Центр у своїй діяльності керується Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінсім'ямолодьспорту, Держсоцслужби, рішеннями відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також положенням про центр.

4. Основною метою діяльності центру є сприяння у задоволенні соціальних потреб сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.{ Пункт 4 в редакції Постанови КМ N 1189 (1189-2009-п) від

11.11.2009 }

5. Основними принципами діяльності центру є законність, дотримання і захист прав людини, системність, доступність, конфіденційність, відповідальність за дотримання етичних та правових норм під час надання допомоги, недопущення негуманних і дискримінаційних дій щодо соціально незахищених категорій сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.{ Пункт 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1189 (1189-2009-п) від 11.11.2009 }

Соціальна політика відносно сім’ї та дітей проявилася у виплаті допомог на дитину, створенні закладів соціального обслуговування, які були орієнтовані на сім’ю та дітей. У цих закладах надається допомога сім’ї, важким підліткам, організується сімейних відпочинок. Ці служби пок-ликані забезпечити дитячу безпеку, нормальні умови для дитини у сім’ї.

У практиці соціальної допомоги сім’ї створюються різні центри: дозвілля, патронату сімейного типу, допомоги сім’ї під час кризи.

Найбільш розповсюдженою формою соціальної допомоги сім’ї є центри змішаного типу, де поєднується робота різних служб. Так, одною з них є служба соціальної реабілітації, що працює з людьми, що потрапили у важку життєву ситуацію. Тут надають матеріальну підтримку, допома-гають знайти роботу, займаються проблемами усиновлення, опіки та піклування

Соціальна служба молоді допомагає молодим людям у працевлаштуванні. Її контингент – молода сім’ї, неповнолітні злочинці, що повернулися після засудження, алкоголіки та наркомани.

У центрах реабілітації дітей-інвалідів надається психологічна, педагогічна та медична до-помога.

Організацією дозвілля сімей, культурно-масових заходів займаються центри дозвілля. У них до виховання дітей залучаються батьки, надається можливість батькам на кілька годин зали-шати у центрі малюків; тут збираються і підлітки

У медико-соціальному центрі надається допомога не тільки дітям, але і членам сім’ї, всім прошаркам населення. Тут здійснюється патронаж сімей з малолітніми дітьми, проводиться про-паганда здорового образу життя, медична профілактика. Особлива увага приділяється сім’ям, де є діти-інваліди та хворі діти. Після виявлення нужденних сімей соціально-побутові слуби надають їм різну допомогу: сім’ї прикріпляються до магазинів, майстерень.

Для надання тимчасової допомоги сім’ї, що потрапила у біду, створюються тимчасові при-тулки. Більш розповсюджені притулки для дітей. Для дорослих створюються соціальні готелі, для підлітків та молоді – будинки по інтернатному принципу, де вони живуть до 18 років, відвідуючи школу; після закінчення школи, якщо знайшли роботи, можуть піти з інтернату.

У центрі психолого-педагогічної допомоги сім’ї та дітям допомагають встановити в сім’ї нормальну психологічну обстановку, здійснюють психологічну та педагогічну просвіту всіх її членів.

Розповсюдженою формою роботи з важкими дітьми та підлітками є центри соціальної реа-білітації дітей та підлітків. В них займаються профілактикою анти суспільної поведінки дітей та підлітків, організовуючи їх працю та навчання, допомагаючи вийти з кризового стану.

Центри соціального захисту здійснюють правову та юридичну допомогу неповнолітнім та їх сім’ям. Контролюють кримінальні сім’ї та осіб, які залучають дітей та підлітків у злочини. До-помагають тим, хто вийшов з місць позбавлення волі.

У дошкільних центрах соціально-педагогічної підтримки займаються навчанням та вихо-ванням дітей за програмою дитячих садків. Здійснюють психологічну та педагогічну реабілітацію дітей з відхиленнями у розумовому та фізичному розвитку. У центрах розробляються індивідуаль-ні реабілітаційні програми для кожної дитини. Ведеться психологічний та педагогічний контроль за процесом реабілітації.

Частіше яким-небудь з центрів охоплені сім’ї «Групи ризику, що опинилися у тяжкому ма-теріальному становищі, де батьки учаться, працюють на шкідливому виробництві, багатодітні сім’ї, непрацездатні, що мають дітей-інвалідів.

Одною з форм допомоги сім’ї є організація центрів сімейного дозвілля. У центрах сімейно-го дозвілля працюють ігрові тренажерні майданчики, проводяться педагогічні та психологічну консультації.

При багатьох центрах створені служби «Телефон довіри», різні сімейні клуби. Цінність останніх полягає у тому, що в них діти і дорослі проводять свій вільних час разом, тут поєднують-ся їх інтереси, наприклад, раннє загартовування дітей, навчання плаванню грудних дітей, сумісна творчість дорослих і дітей: мистецтво, спорт, винахідництво. Батьки краще узнають своїх дітей, діти учаться спілкуванню Для неповної сім’ї компенсується недостаток чоловічого або жіночого виховання. У таких клубах сім’я отримує підтримку у кризових ситуаціях.

Розповсюджена форма роботи з батьками у центрах сімейного дозвілля – сімейні лекторії, де батьки поповнюють свої знання про виховання дітей. Групи для занять можуть бути постійні або разові, в залежності від тематики, яка залежить від контингенту слухачів. Наприклад, у групі, де вдови, розлучені або безробітні, потрібна тільки емоційна підтримка. У другій – батьки активно цікавляться педагогікою та психологією. Для кожної групи складається окрема програма. Соціальні працівники центру залучають сім’ї до такого виді відпочинку як туризм. Це прогулянки, ту-ристичні поход, екскурсії, подорожі сім’ї або кількох сімей.

Доступною для всіх віків є сімейна прогулянка. Діти запрошують своїх однолітків. Часто у поході об’єднуються 2-3 сім’. Група не повинна перевищувати 20 чоловік. Сімейні походи бува-ють піші, лижні, автомобільні, велосипедні – від кількагодинних до багатоденних. Важливим є пі-дготовки до походу, розробка маршрутів походу, збір знарядження та матеріалу, планування ре-жиму праці та відпочинку.

Тема 3. Спеціалізовані служби для сім'ї, дітей та молоді

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПРИНЦИПИ РОБОТИ ТА ФУНКЦІЇ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ СЛУЖБИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ СІМЕЙ.

Для надійного захисту дитини (запобігання бездоглядності дітей) потрібна структура, в якій окремі особи та служби зможуть, якщо виникає необхідність втручання, ефективно і відповідно до обставин діяти в інтересах дитини. Соціальна служба підтримки сім’ї виходить із припущення, що короткотермінової матеріальної і соціально-психологічної допомоги достатньо, або вивести сім’ю з кризи, запобігти її розпаду та передачі дитини на виховання в інтернатному закладі. Служба керується принципом, що сім’я є найкращим середовищем для формування і розвитку особистості.

Спеціалізовані соціальні служби підтримки сім’ї у Київській області, створені 2002 р. Управлінням у справах сім’ї та молоді Київської облдержадміністрації, Київським обласним ЦССМ та Представництвом європейської дитячої благодійної організації (ЄДБО).

Мета: надання соціальної підтримки сім’ям для запобігання розпаду родин та передання дітей під державну опіку, робота із сім’ями у кризі, сприяння поверненню дітей у родини та їхній соціальній адаптації. Мета: підтримка родинних форм виховання, попередження розпаду сімей і потрапляння дітей до інтернатних закладів шляхом короткочасного втручання, яке передбачає надання родинам соціально-психологічної та матеріальної допомоги.

Завдання: надання ретельно спланованої підтримки сім’ям у кризі з високим ступенем незадоволених потреб дітей, що ставить під загрозу їхнє перебування у власній родині. Для цього фахівці служби:

- здійснюють соціально-правове консультування щодо розв’язання ключових проблем родини, зокрема, допомагаючи реалізувати право на державне соціальне забезпечення (отримати пільги, матеріальну та грошову допомогу, пенсію тощо);

- направляють родини до державних та недержавних організацій для отримання допомоги у розв’язанні їхніх проблем;

- проводять індивідуальне та сімейне психологічне консультування;

- навчають батьків та членів родини основним навичкам догляду за дітьми;

- проводять групову психологічну роботу (в групах взаємо підтримки, у групах особистісного розвитку);

- надають допомогу у навчанні та працевлаштуванні, проводять профорієнтаційну роботу;

- консультують з питань ведення домашнього господарства та сімейного бюджету

- надають у разі необхідності матеріальну допомогу для зменшення кризових явищ у сім’ї, запобігання передачі дитини під державну опіку.

Служба здійснює соціально-правове консультування, представництво інтересів сімей у відповідних державних та недержавних структурах, індивідуальне та сімейне психологічне консультування, групову роботу (групи взаємодопомоги та групи особистого розвитку), тренування навичок догляду за дітьми, ведення сімейного бюджету, допомогу у навчанні та працевлаштуванні, профорієнтовану роботу, надає за потреби матеріальну допомогу

РОБОТА З СІМЯМИ. МЕТОДИ РОБОТИ СЛУЖБ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ СІМЕЙ.

Процес соціальної роботи ССПС із сім’єю відбувається у логічній послідовності дій, які зафік-совані у спеціально розробленій «Особовій справі клієнта». Типова послідовність дій соціального працівника має 7 етапів.

Етап 1. Прийом і вивчення направлення

- вивчення документу (направлення)

- інтерв’ю з клієнтом (якщо він сам відвідав ССПС)

- збір інформації про клієнта від дотичних служб та установ

Направлення давали служби у справах неповнолітніх, опікунські ради, відділи у справах сімї та молоді, сільські ради, школи, поліклініки, органи внутрішніх справ.більш зручним є письмове направлення, тому його бланки повинні бути в різних установах. Іноді клієнти звертаються самі. Часто вони не розуміють мети діяльності служби а керуються споживацькими мотивами. Потрібно мати налагоджені контакти з багатьма організаціями. Може стати у нагоді «карта соціальних мереж» - перелік організацій, які діють на території міста.

Етап 2. Первинне обстеження клієнта

- відвідування помешкання клієнта, огляд умов проживання, бесіда з клієнтом, роз’яснення суті та умов діяльності ССПС;

- командна зустріч з метою прийняття рішення щодо відповідності/невідповідності потенційного клієнта критеріям програми підтримки сімї;

- офіційне повідомлення клієнта про прийняте (позитивне чи негативне) рішення

Етап 3. Комплексне обстеження клієнта

- визначення на командній зустрічі, хто із соціальних працівників працюватиме із цією сімєю

- збір детальної інформації про сім’ю від самих її членів, дотичних установ, заповнення анкети

Спочатку інтервю з потенційним клієнтом у приміщенні ССПС, заповнення анкети або відвідання клієнта вдома (разом з працівниками міліції). Додатково заповнюється «Акт обстеження умов проживання неповнолітніх дітей). Спираючись на дані первинного обстеження робиться висновок про включення сімї до ССПС (десь 45%). Критерієм для включення є наявність ризику розпаду сімї та /або передачі дитини в інтернат ний заклад. На практиці складно визначити цей ризик, тому керуються певними показниками або характеристиками сімей. Важливо не розпорошувати сили професіоналів!

У випадку прийняття позитивного рішення починається комплексне обстеження, результати фіксуються в анкеті: імена дітей, адреса; причина виникнення ризику відправлення дитини до інтернату; інформацію про членів сімї; важливі звязки сімї; дохід сімї; фінансові проблеми; житлові умови; стосунки в сімї; здоровя членів сімї; детальна інформація про дитину: чинники ризику. Від яких вона страждає, інстанції та особи. Які працюють з нею.

У деяких випадках характер сімейної кризи є настільки складним, що зусилля соціальних служб не можуть бути ефективними (алкоголізм, насильство). В інтересах дитини краще вилучити її з сімї і не розпорошувати зусилля спеціалістів.-За той час, поки соціальні працівники безуспішно намагатимуться розв’язати проблеми безвідповідальних. Пасивних батьків в одній сімї. вони могли б вивести з кризи 2-3 сімї, члени яких готові самі докласти до цього зусиль.

Етап 4. Планування догляду, укладення угоди:

- планування догляду (спільно з клієнтом);

- затвердження угоди на командній зустрічі

- періодичний перегляд угоди (спільно з клієнтом)

Професійна соціальна робота передбачає узгодження з клієнтом мети, завдань та плану заходів із соціальної підтримки таке узгодження набуває форми письмового контракту, який включає: мета співпраці; опис ситуації та потреб сімї; що слід зробити для задоволення потреб сімї; обовязки, що покладаються на різних осіб з метою подолання кризи та терміни виконання; дата укладання угоди; дата наступного перегляду угоди; умови розірванні угоди; додаткові умови.

Процедурою укладання і подальшого перегляду угоди передбачено: моніторинг ефективності підтримки; дисциплінування клієнта; наснаження (імпауермент) клієнта оскільки в даній процедурі він є субєктом, який у процесі переговорів має приймати самостійне рішення, а не обєктом впливу. Угоду переглядають щомісяця.

Чітких термінів роботи з сімєю не встановлено. Робота може вестися від кількох тинів до кількох місяців. У середньому 8-10 місяців.

Етап 5. Надання допомоги клієнту:

А) соціальна робота:

- застосування різноманітних видів діяльності і видів послуг

- ведення щоденника і періодичне обговорення процесу на командних зустрічах

Б) надання матеріальної або фінансової допомоги клієнту:

- визначення матеріальних фінансових потреб

- написання заявку (кошторису) на отримання матеріальної фінансової допомоги

- контроль за застосуванням наданої матеріальної допомоги

Налагодити звязки між сімєю та іншими місцевими службами й установами, кі можуть і повинні надалі надавати постійну допомогу сімї. соціальний працівник залучає дітей і батьків до соціального життя в місцевій громаді (клуби батьків, групи взаємо підтримки, підліткові гуртки, волонтерські загони). Все це є постійно діючим ресурсом для подальшої підтримки сімї.

Робота вимагає, щоб усі контакти із сімями були зафіксовані та включені до особової справи цих сімей. Письмове ведення справ має на меті детальний запис проведеної роботи. Це потрібно для того, щоб за відсутності соціального працівника інший співробітник міг при необхідності отримати інформацію про сімю. Робочий щоденник є важливим внутрішнім документом. Він виконує контрольно-оцінювальну функцію: дає можливість оцінити якість роботи працівника, визначити прогрес, внести корективи, здійснити заміну працівника у випадку необхідності.

Етап 6. Завершення й оцінка проведеної роботи

- заповнення оціночної форми, яка вимагає 2-3 відвідувань сім’ї та дотичних установ

- заповнення оцінювальної анкети клієнтом

- надання клієнту інформації про способи й організації соціальної підтримки, якими сім’я може скористатися в майбутньому

ЦСССДМ інформує всі дотичні служби, насамперед опікунську ради і Службу у справах неповнолітніх про припинення надання сімї підтримки ССПС. Перед припиненням підтримки має розмову з клієнтами і просить їх визначити, чи почувають вони себе впевнено і чи зможуть надалі самі долати труднощі. Команда ССПС зі свого боку також обговорює ситуацію і вирішує готовність сімї до виведення з проекту. Клієнтів інформують про можливість отримання подальших послуг, але тепер не соціальний працівник відвідуватиме їх вдома, а члени сімї самі мають звертатися до установ. Соціальний працівник проводить оцінку проведеної роботи.

Етап 7. Написання звіту й обговорення проведеної роботи

ХАРАКТЕРИСТИКА ГРУП ПОСЛУГ, ЩО НАДАЮТЬ ССПС

Грула послуг Види діяльності

Надання прямої матеріальної допомоги

- надання харчування дітям;

- забезпечення здорових та безпечних умов у помешканні дитини (косметиний ремонт або санобробка приміщення, заміна газової плити або купівля ліжка);

- купівля спеціального обладнання для догляду за дитиною-інвалідом,

- встановлення лічильників (на воду та газ);

- придбання шкільного приладдя;

- часткова оплата або реструктуризація боргу за комунальні послуги;

- придбання одягу або взуття для дитини (для відвідування школи);

- придбання насіння (розсади) для городу.

Психолого -педагогічна робота з родиною

-У - посередництво у конфлікті (всередині сім'ї або з оточенням -родичами, сусідами, ровесниками дитини тощо);

- психологічна підтримка (з метою заспокоїти, вивести з депресії, підняти настрій), психологічне консультування з питань внутрішньосімейних стосунків та потреб дитини;

- навчання батьків навичкам догляду за дитиною;

- залучення батьків до груп взасмопідтримки;

- залучення юних волонтерів до підтримки дитини.

Сприяння

незалежно сті/пол І п шенню матеріального становища родини - сприяння у пошуку житла;

- придбання засобів для заробітку (купівля або оренда швейної машинки, обладнання для теплиці тощо);

- консультування щодо працевлаштування і шляхів заробітку;

- допомога у оформленні відсутніх документів;

- сприяння у працевлаштуванні батьків;

- сприяння у оформленні державних допомог, пенсій, пільг;

- посередництво у наданні гуманітарної допомоги з інших джерел (не від ССПС), залучення релігійних організацій до допомоги сім'ї.

Сприяння навчанню та розвитку дитини - влаштування дитини у дитячий садок;

~ влаштування дитини на професійне навчання;

- запрошення дітей на розважальні заходи;

- влаштування дитини у клуб (гурток, секцію, додаткове навчання).

Сприяння захисту здоров'я та оздоровленню дитини - влаштування дитини на оздоровлення;

- організація медичного обстеження або догляду (лікарського або сестринського);

- придбання ліків для дитини;

- надання вітамінів дітям;

Представництво інтересів та захист прав дитини - представлення інтересів дитини перед адміністрацією школи, контроль за відвідуванням занять дитиною;

- представлення інтересів дитини перед органами державної та місцевої влади;

- залучення дільничного Інспектора з метою припинення насильства або пияцтва в сімї;

- представлення інтересів дитини перед органами опіки і піклування (листування з ними, повідомлення про стан дитини, участь у нарадах);

- організація юридичних консультацій щодо захисту майнових прав дитини.

Сприяння відновленню контактів між батьками І дітьми, що перебувають в інтернатах - оплата проїзду до дітей;

- придбання для батьків продуктів, які ті можуть відвезти дітям;

- посередництво між батьками та адміністрацією інтернату, якщо між ними були непорозуміння.

Розширення мережі піклуваль-ників про дитину - допомога у оформленні опіки родичу дитини;

- залучення інших родичів до піклування про дитину;

- сприяння влаштуванню на виховання в прийомну сім'ю.

У середньому одна сім'я користувалася шістьма різними видами діяльності/послуг. Найчастіше застосовувався такий вид діяльності, як "психологічна підтримка з метою заспокоїти, вивести з депресії, підняти настрій". Загалом, найбільше надавалося послуг, що належать до груп "надання прямої матеріальної допомоги" і "психолого-педагогічна робота з родиною".

ОРГАНІЗАЦІЙНІ МЕТОДИ РОБОТИ

До організаційних методів роботи ССПС належать такі:

♦ сприяння працевлаштуванню;

♦ представлення інтересів клієнта на міжвідомчому рівні;

♦ контроль та інспектування.

Працівник може через директора ЦССМ ініціювати міжвідомчу зустріч щодо захисту інтересів дитини; він може бути присутнім на міжвідомчій зустрічі і там представляти інтереси клієнтів.

Упродовж року діяльності експериментальним ССПС вдалося впровадити практику, згідно якої на зустрічах Опікунської ради, де вирішується подальша доля сім'ї або дитини, яку підтримує ССПС, має бути присутнім соціальний працівник, що працює із сім'єю. В одному з трьох регіонів до складу Опікунської ради ввели директора ЦССМ, що є досить важливим, оскільки наближує діяльність Опікунської ради до практики і дозволяє ефективніше захищати інтереси дитини.

Хоча соціальний працівник і не має повноважень перевіряти якість виконання батьками їхніх обов'язків, однак часто він є єдиним із професіоналів, хто знає стан справ у сім'ї; він може неформально попередити батьків про можливий дисциплінарний і адміністративний вплив на них у разі нехтування інтересами дитини, може звернутися до міліції або Служби у справах неповнолітніх.

Наприклад, батько, залежний від алкоголю, хоча і був розлученим і мешкав окремо, часто приходив до колишньої дружини і бив її та дитину. Після кількох безуспішних бесід з ним соціальна працівниця звернулася до дільничного міліціонера і, незважаючи на його пасивність, примусила того поговорити з батьком-насильником та обговорити можливі наслідки його поведінки, зокрема позбавлення волі. Насильство відразу припинилося.

В іншому випадку до ССПС надійшла інформація про багатодітну сім'ю, якій потрібна допомога. Соціальні працівники відвідали сім'ю, і дійшли висновку, що діти перебувають у небезпеці через антисанітарні умови й асоціальний спосіб життя батьків, а батьки не бажають змінювати стан справ. Тому соціальні працівники повідомили Опікунську раду і Службу у справах неповнолітніх, які розпочали процес позбавлення батьків батьківських прав.

Соціальні працівники залучають інші організації до надання допомоги. Наприклад, інформують церковну громаду про сім'ю, яка потребує допомоги, і знайомлять представників громади із сім'єю. Церковна громада може залучити членів сім'ї до церковних груп, надати їм гуманітарну допомогу речами або продуктами, інколи - відвідати сім'ї вдома й надати психологічну підтримку. Наприклад, церковна громада доручила клієнтці ССПС пекти пиріжки й продавати їх під час зібрань членів церкви. Варто зауважити, що практично завжди цю допомогу надають, якщо клієнт поділяє релігійні погляди громади і стає членом церкви.

Працівники ССПС також відповідальні за правове консультування сімей. Вони надають клієнтам консультації щодо умов і процедур встановлення державних пільг, грошової допомоги, субсидій, у разі потреби відвідують державні установи разом з клієнтами і допомагають заповнювати заяви і бланки. Час від часу вони нагадують клієнтам про наступний крок процедури і наполягають на його виконанні. Як правило, такі дії узгоджуються в угоді (наприклад, працівник зобов'язується надати матеріальну допомогу, а клієнт - оформити собі допомогу по малозабезпеченості; якщо він цього не робить, працівник не надасть йому допомогу від ССПС).

Соціальному працівникові служб підтримки сім'ї непросто надавати батькам консультації стосовно їхнього права на соціальне забезпечення, а також обов'язків щодо виховання дітей, особливо з огляду на постійні зміни в українському законодавстві та існування значної кількості так званих підзаконних, нормативних актів та відомчих інструкцій (розпоряджень Кабінету Міністрів України, рішень міністерств і відомств, документів місцевих органів влади).

Оскільки з досвіду роботи експериментальних служб підтримки сім'ї відомо, що більшість таких родин має скрутне матеріальне становище, соціальні працівники мають допомагати своїм клієнтам отримати належну їм за законом грошову допомогу від органів соціального захисту населення. Для того, щоб це зробити, співробітники ССПС мають самі знати, на що мають право їхні клієнти (у додатку 3 вміщено інформацію стосовно порядку отримання різного роду грошової допомоги в органах соціального захисту населення, а також правових гарантій захисту дітей). Зрозуміло, що соціальні працівники ССПС мають постійно знайомитися з новими нормативно-правовими документами.

Такі організаційні методи роботи й правове консультування посідають важливе місце у діяльності ССПС, дозволяючи використовувати для підтримки сім'ї наявні державні ресурси.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА ІЗ СІМ'ЄЮ

Ще одна група методів, які використовують працівники ССПС, - це психолого-педагогічні методи.

Підтримка та моральне заохочення полягають у тому, що від початку та до кінця роботи із клієнтом працівник намагається вселити в нього віру у себе, в здатність подолати кризу. Працівники свідомо уникають оцінювальних фраз та дисциплінарних вимог, їхнє завдання - не моралізаторство і формування в клієнта почуття провини, а наснаження і підтримка його. Працівник помічає і схвалює кожен успіх клієнта, заохочує його до подальших зусиль.

Наприклад, у селі, де діє ССПС, працівники організували для клієнтів родинне свято. На нього вони запросили директора місцевої школи, котрий знає клієнтів ССПС з дитинства. На святі вона згадала кращі риси кожного з присутніх, якими він чи вона відрізнялися в дитинстві. Для людей, котрі багато років через свою кризу страждали від низької самооцінки, ця промова виявилася важливою для відновлення віри в свої сили.

Або інший випадок. Клієнтка - молода жінка, яку вважали "неблагонадійною", - завагітніла й мала народити дитину. Персонал пологового будинку чинив на неї сильний тиск: "Ти погана мати, ти повинна відмовитися від дитини, щоб ЇЇ усиновили". Соціальні працівники втрутилися в ситуацію, підтримали жінку, вселили в неї віру в себе, вплинули на персонал, організували соціальну допомогу. Як наслідок -мати не відмовилася від дитини та успішно її виховує.

Рекомендації та навчання стосуються переважно догляду за немовлям, методів виховання дитини, а також ведення домашнього господарства, розподілу сімейного бюджету, обробітку городу. Особливо це актуально для молодих батьків, які виховувалися в інтернатах і не мають господарського досвіду.

Консультування з питань налагодження стосунків. Інколи соціальні працівники надають консультації - як сімейні, так й індивідуальні - щодо психологічних проблем, які хвилюють клієнтів у сімейних стосунках. У двох ССПС працюють психологи; тому, якщо можливо, працівники намагаються переадресувати такі запити до психолога. Однак і самі соціальні працівники, надають досить ефективні консультації, про що свідчать відгуки клієнтів.

Наприклад, мати не могла знайти спільної мови з 12-річним сином; тривали напружені, конфліктні стосунки, хлопчик не ночував вдома, пропускав заняття у школі. Соціальна працівниця провела з ним кілька бесід, в ході яких з'ясувала, що хлопчик заборгував старшим хлопцям три гривні, вони погрожували йому, і він боявся ходити до школи. Працівниця дала йому гроші на виплату "боргу", відвідала школу та попросила педагогів підтримати хлопчика. Стосунки в сім'ї відразу покращилися.

Узагальнюючи, варто відзначити, що соціальні працівники застосовують широкий спектр видів діяльності/послуг, спрямованих на задоволення індивідуальних потреб клієнта/сім'ї.

Слід зазначити, що на сьогодні ще не розроблено формалізований механізм узагальнення оцінки якості індивідуальної роботи з клієнтами. Оцінювання переважно відбувається шляхом спілкування соціальних працівників і менеджерів, під час якого обговорюють спостереження та відгуки клієнтів.

Важливою умовою якісної та безпечної роботи ССПС є постійний процес супервізії (професійної підтримки та наставництва) соціального працівника з боку його керівника. Супервізія також є ключовим елементом у персональному професійному розвитку соціального працівника.

Обговорення, які відбуваються між соціальним працівником і менеджером (керівником) під час супервізії, є конфіденційними. Супервізія повинна проходити в окремій кімнаті і бути, наскільки це можливо, захищеною від втручання сторонніх осіб. її слід проводити принаймні раз на місяць, залежно від досвіду соціального працівника. Крім персонального наставництва соціального працівника менеджером прийнято також регулярно проводити командні супервізії.

Завдання супервізії.

♦ обговорення кожної особової справи соціальним працівником спільно з менеджером;

♦ обговорення певних питань, що постають у процесі роботи;

♦ узгодження робочого плану з менеджером;

♦ прикріплення цих планів до особових справ сімей та затвердження їх підписом менеджера;

♦ керівництво та підтримка соціального працівника з боку менеджера;

♦ обговорення сам на сам з менеджером особистих проблем соціального працівника, які можуть впливати на ефективність спільної роботи;

♦ надання можливості соціальному працівнику виконувати власну роботу, консультуючись з менеджером;

♦ оцінка ефективності виконання роботи соціальним працівником та його компетентності.

Тема 4. Гендерна політика: підтримка жінок

Тема 3. Ґендерна проблематика в сімейній політиці України.

Останнім часом з упровадженням ґендерної політики, принципів партнерства та ґендерної рівності в усі сфери українського суспільства пов’язують послаблення інституту сім’ї, занепад сімейних цінностей. Викривлення терміна «ґендер», який деякі науковці, політичні діячі, а також представники церкви, перекладаючи як соціальна стать, пов’язують із секс-меншинами, виникненням феномена неосексуальності, а також дозвіл в 11 країнах одностатевих шлюбів потребують нагального з’ясування сутності та місця ґендерної проблематики в сімейній політиці України.

Ґендерний вимір шлюбно-сімейних відносин і суспільних проблем став предметом досліджень зарубіжних вчених починаючи з 1970-х рр. Їхні роботи, присвячені дискримінації жінок у суспільстві, зокрема насильству в сім’ї (щодо жінок) (Т. де Лауретіс, Г. Рубін), проблемам материнства та батьківства (Н. Чодороу, Р. Печеські), ґендерній культурі та модернізації сімейної політики (Б. Пфау-Еффінгер), стали методологією для українських науковців.

Останні в 1990-х рр. почали аналізувати ґендерну теорію (Н. Грицяк, О. Кісь, Н. Сабат, Н. Цимбалюк), ґендерні стереотипи (Т. Виноградова, Л. Гонюкова, С. Жеребкін, І. Костікова, М. Пірен, В. Суковата), ґендерний розподіл ролей у сім’ях (Н. Лавриненко, С. Оксамитна), дискурс сім’ї в ґендерній політиці (О. Кулачек, О. Плахотнік), ґендерну специфіку міжнаціональних шлюбів (Ю. Галустян, І. Соломаха), ґендерні трансформації нуклеарної моделі сім’ї (О. Балакірєва, О. Безпалько, К. Борщ, І. Ключковська, Я. Раєвська, Т. Марценюк). Разом із тим, ґендерна проблематика в сімейній політиці України ще не стала предметом ґрунтовного наукового дослідження.

Ґендерна політика спрямована на забезпечення рівних прав і можливостей для реалізації інтересів жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя, у т.ч. й сімейних стосунках. Демократизація суспільства впливає на інститут сім’ї, потребує формування нових сімейних цінностей в Україні, в основі яких лежать принципи партнерства та ґендерної рівності. Впровадження останніх необхідне, в першу чергу, в сімейних стосунках, бо саме звідти йде формування ґендерної ідентичності, культури, соціальних ролей, моделей поведінки молоді у створених нею сім’ях. Сімейна політика Європейського Союзу містить три орієнтири, з яких два безпосередньо пов’язані із забезпеченням рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у сфері сімейних відносин: 1) благополуччя дітей, 2) ґендерна рівність, 3) поєднання зайнятості та сімейного життя. Більше того, рівні можливості жінок і чоловіків, партнерські відносини в сім’ї, створюючи умови для поєднання батьками сімейного життя з зайнятістю, позитивно впливають на добробут дітей. Отже, ґендерна проблематика є суттєвою складовою сімейної політики в Європі.

В Україні питання ґендерної рівності увійшли до сфери сімейної політики лише в 1995 р. До того часу сімейна політика розглядалася як соціальний захист жінок і дітей (охорона материнства та дитинства), а ґендерна політика взагалі не проводилася (не враховуючи приєднання до міжнародних декларацій, конвенцій, які, в першу чергу, були спрямовані на боротьбу з дискримінацією прав жінок). Після ухвалення Генеральною асамблеєю ООН Декларації про викорінення насильства щодо жінок (1993 р.), де визнавався факт збільшення насильства щодо жінок у сім’ї та суспільстві, а також визначалися види насильства, ставлення до гендерної політики в Україні почало змінюватися.

Так, у травні 1995 р., крім традиційного кола питань про поліпшення становища жінок, до повноважень щойно створеного (квітень 1995 р.) консультативно-дорадчого органу при Президентові України – Комітету у справах жінок, материнства і дитинства – було внесено пункт про «забезпечення жінкам рівних прав і можливостей» [8]. Оскільки зазначений Комітет фактично став першою державною структурою у сфері сімейної політики в Україні, то наявність такого пункту ознаменувало відправну віху включення ґендерної проблематики до сфери сімейної політики України.

Уже в липні 1995 р. були проведені парламентські слухання, в Рекомендаціях яких зазначалося, що Верховна Рада України має внести до проекту нової редакції Конституції України положення про рівні права та свободи жінок і чоловіків та рівні можливості для їх реалізації відповідно до міжнародних стандартів прав людини. А також Державному комітету по телебаченню і радіомовленню України, Міністерству у справах преси та інформації пропонувалося ознайомити широку громадськість країни «з сучасною світовою концепцією рівноправ’я жінок і чоловіків, формувати громадську свідомість щодо ролі та місця жінки в суспільстві» [15]. Необхідність підтвердження виконання міжнародних правових документів, зокрема резолюції IV Всесвітньої конференції із становища жінок «Дії в інтересах рівності, розвитку та миру» (Пекін, 1995 р.), а також реалізації Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» (ратифіковану ще у 1980 р.) прискорили законодавче закріплення гендерної рівності у сфері сімейних відносин. Так, у Конституції України було зазначено, що жінки й чоловіки мають рівні права та обов’язки у шлюбі та сім’ї [5, ст. 51].

Неусталеність тенденції включення ґендерної проблематики в сферу сімейної політики далася взнаки при утворенні Міністерства України у справах сім’ї та молоді (липень 1996 р.). Повноваження першого центрального виконавчого органу в сфері сімейної політики лежали осторонь ґендерних проблем. У його компетенції були питання забезпечення прав та інтересів і підтримки, зокрема, сім’ї, жінок. Рішення про вилучення питань ґендерної рівності було помилковим. Представляється, що введення до сфери сімейної політики молодіжної проблематики полегшувало формування сімейних цінностей у молодіжному середовищі на принципах паритетності та рівності. А вилучення ґендерної проблематики, без передачі даного пункту до повноважень будь-якого іншого органу влади, звужувало сферу сімейної політики традиційними питаннями соціального захисту жінок, дітей, а тепер вже й молоді.

Ґендерна проблематика відновлювалася як складова сімейної політики в березні 1999 р. Саме тоді була ухвалена «Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок», в якій йшлося про створення правових, суспільно-політичних та соціально-економічних умов для поліпшення становища сім’ї та жінок, підвищення їх ролі в суспільстві, найповнішого розкриття їх інтелектуальних, духовних і творчих можливостей.

Ухвалена в вересні 1999 р. Концепція державної сімейної політики серед основних принципів державної сімейної політики вказувала паритетну рівновагу та партнерство між жінками і чоловіками в усіх сферах життя, а серед основних напрямів – надання жінкам і чоловікам рівних можливостей для повної реалізації у трудовій та суспільній діяльності, зокрема, відповідних умов для жінок і чоловіків із сімейними обов’язками на ринку праці [6, розд. ІІ, ІІІ,п. 1]. Зазначені Декларація та Концепція, по суті, виокремили державну сімейну політику в самостійний напрямок державної соціальної політики. Ґендерна складова сімейної політики містила питання надання жінкам і чоловікам рівних можливостей для повної реалізації у трудовій та суспільній діяльності, зокрема, відповідних умов для жінок і чоловіків із сімейними обов’язками на ринку праці.

Поглиблення ґендерної складової сімейної політики в Україні було обумовлене зовнішнім чинником – ухваленням Всесвітнім саммітом

Тисячоліття (вересень 2000 р.) Декларації Тисячоліття ООН (затвердженої главами 191 держав світу, в тому числі й Україною) і Пакту «Цілі Розвитку Тисячоліття». У Декларації держави зобов’язувалися сприяти рівності чоловіків і жінок та розширенню прав і можливостей жінок як ефективного засобу боротьби зі злиденністю, голодом й хворобами та стимулювання розвитку, що має справді стійкий характер. Серед восьми цілей розвитку тисячоліття, визначених у Пакті, третьою метою встановлено розвивати ґендерну рівність та надавати повноваження жінкам.

Рішення вищезазначених міжнародних документів якісно змінили предметну сферу сімейної політики України, розширивши її ґендерну проблематику. За дорученням Президента України в Указі «Про підвищення соціального статусу жінок в Україні» з квітня 2001 р. уряд мав провести аналіз законів та інших нормативно-правових актів України з питань становища сім’ї і жінок з метою їх вдосконалення та приведення у відповідність з нормами міжнародного права [14]. Законом України «Про попередження насильства в сім’ї» (листопад 2001 р.) були визначені правові та організаційні засади попередження насильства в сім’ї, органи та установи, відповідальні за проведення заходів з попередження сімейного насильства. Проблема попередження сімейного насильства отримала гендерний контекст і перетворилася на складову сімейної політики. Так, до завдань і функцій центрального виконавчого органу влади з формування та реалізації сімейної політики – Державного комітету у справах сім’ї та молоді (утвореного в листопаді 2001 р.) додалося питання запобігання насильству в сім’ї [7, п. 3, 4, 10]. Це розширило ґендерну проблематику в сімейній політиці питанням запобігання насильству в сім’ї. Сімейний кодекс України (січень 2002 р.) став черговою ланкою, що закріпила проблематику ґендерної рівності в сімейних відносинах. Він містив низку статей про рівність прав і обов’язків жінки та чоловіка/дружини й чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї, рівні права на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку; на обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища; вирішення подружжям найважливіших питань життя сім’ї спільно, на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності; у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя [16, ст. 7, п. 6; ст. 51, п. 1; ст. 52, п. 1; ст. 53, п. 1; ст. 54, п. 2; ст. 63, п. 1; ст. 70, п. 1].

З 2001 р. питання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, попередження насильства в сім’ї стали невід’ємною складовою повноважень і завдань центрального органу влади у сфері сімейної політики: Державного комітету у справах сім’ї та молоді (з листопада 2001 р.), Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді (з лютого 2004 р.), Міністерства України у справах молоді та спорту (з лютого 2005 р.), Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту (з серпня 2005 р.). У Положенні про Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту вдруге після 1995 р. разом із усталеною фразою «рівні права та можливості жінок і чоловіків» стало використовуватися словосполучення «ґендерна рівність» [10, п. 1, п. 4, 9–17]. Подальшому поглибленню ґендерної проблематики у сфері сімейної політики сприяв Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Після набуття ним чинності (з січня 2006 р.) ґендерна проблематика перетворювалася на невід’ємну складову сімейної політики. Так, законом зазначалося, що державна ґендерна політика спрямована на забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам, у тому числі, щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків; підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства [11, ст. 3]. На органи виконавчої влади та місцевого самоврядування покладалися функції створювати умови для поєднання жінками і чоловіками професійних і сімейних обов’язків [11, ст. 12]; на роботодавців – забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками [11, ст. 17]; на навчальні заклади – забезпечувати виховання культури ґендерної рівності, рівного розподілу професійних і сімейних обов’язків [11, ст. 21]. Цілком логічним, що фінансове забезпечення ухваленої в грудні 2006 р. Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р. було покладено на Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту [12, п. 2]. Остання серед основних завдань мала й завдання «ліквідації всіх форм дискримінації за ознакою статі, подолання стереотипів щодо ролі жінок і чоловіків у сім’ї…; формування відповідального материнства і батьківства» [1]. У Державній програмі підтримки сім’ї на період до 2010 р., ухваленій у лютому 2007 р., серед щорічних заходів вказувалося на необхідність «здійснювати інформаційно-просвітницькі заходи, спрямовані на подолання ґендерних стереотипів щодо розподілу соціальних ролей у сім’ї» [3,п. 9]. 2007 р. в Україні був проголошений Роком ґендерної рівності. Головою утвореного Організаційного комітету з підготовки та проведення Року ґендерної рівності було призначено Міністра у справах сім’ї, молоді та спорту – керівника головного виконавчого органу у сфері сімейної політики. Тож зазначена ґендерна проблематика стала невід’ємною складовою сімейної політики.

У 2011 – 2013 рр. можна відзначити перерву в державній ґендерній політиці: у цей час вона не планувалася й не фінансувалася. Водночас ґендерна проблематика не зникала зі сфери сімейної політики. У 2010 р., після реорганізації Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, питання, що стосувалися ґендерної і сімейної політики, були вилучені з його компетенції та передані до повноважень Міністерства соціальної політики України (Мінсоцполітики) [9, п. 1, 3, 10-12, 4, 5)]. Разом із тим дещо змінилася термінологія: в завданнях і повноваженнях останнього постійно використовувалася фраза «забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», проте жодного разу – словосполучення «ґендерна рівність».

З травня 2013 р. простежуються нові акценти в ґендерній проблематиці у сфері сімейної політики. В Державній цільовій соціальній програмі підтримки сім’ї до 2016 р., яка ухвалювалася з метою підвищення в суспільстві престижу сім’ї, утвердження пріоритетності сімейних цінностей, робився наголос на підвищенні ролі батька у вихованні дитини. У зв’язку з цим Мінсоцполітики має відповідати за розміщення зовнішньої реклами (плакати, буклети, сіті-лайти, бігборди), спрямованої, зокрема, на популяризацію моделі «доброго батька» та запобігання насильству в сім’ї [4, п. 2, 3].

З вересня 2013 р. Мінсоцполітики стало також відповідальним за виконання й фінансування Державної програми досягнення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 р. [13, п. 2]. Як вказано в останній, оптимальним варіантом розв’язання проблеми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків вважається такий, що передбачає проведення інформаційних кампаній з метою висвітлення питань необхідності рівного розподілу сімейних обов’язків та відповідальності між жінками і чоловіками щодо виховання дитини [2]. На особливу увагу заслуговують завдання та заходи Державної програми, які безпосередньо пов’язані з ґендерними питаннями у сфері сімейної політики. Наприклад, розділ, присвячений проведенню серед роботодавців інформаційно-роз’яснювальної роботи із запровадження європейських стандартів рівності співробітників. Так, задля розширення можливостей жінок і чоловіків на ринку праці на Мінсоцполітики покладається завдання підготовки для роботодавців і профспілок рекомендацій щодо запобігання дискримінації у сфері праці та забезпечення гнучких умов праці для працівників із сімейними обов’язками, забезпечення рівного ставлення і рівних можливостей для трудящих чоловіків і жінок із сімейними обов’язками. А також забезпечення гнучких умов праці для жінок і чоловіків, що мають дітей віком до трьох років, та сприяння реалізації чоловіками права на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та реалізації жінками можливостей кар’єрного зростання; розроблення моделі реінтеграції матерів і батьків до професійного життя після повернення з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і проведення апробації такої моделі на пілотних підприємствах [2,розд. ІІІ]. За даним документом на Мінсоцполітики покладається проведення інформаційних кампаній, а також семінарів для батьків (чоловіків) з метою висвітлення питань рівного розподілу сімейних обов’язків та відповідальності між жінками і чоловіками щодо виховання дитини [2, розд. V]. Отже, ґендерна проблематика стала невід’ємною складовою сімейної політики. У результаті зміни державних структур, відповідальних за формування та реалізацію сімейної політики, не було порушено курсу на створення нових сімейних цінностей в Україні, в основі яких лежать принципи партнерства та гендерної рівності.

Таким, чином, ґендерна проблематика є суттєвою складовою сімейної політики України. З 1999 р. вона стала невід’ємною складовою правового забезпечення сімейної політики, а з 2001 р. – завдань, функцій і повноважень центрального органу влади у сфері сімейної політики. Навіть, коли ґендерна політика не планувалася й не фінансувалася (2011 – 2013 рр.), ґендерна проблематика не зникала зі сфери сімейної політики. На сучасному етапі вона представлена широким спектром питань: подолання стереотипів щодо розподілу соціальних ролей жінок і чоловіків у сім’ї; ліквідація всіх форм дискримінації за ознакою статі, рівний розподіл сімейних обов’язків та відповідальності між жінками і чоловіками щодо виховання дитини, акцент на підвищенні ролі батька у вихованні дитини з метою подолання існуючих ґендерних стереотипів; попередження сімейного насильства; надання жінкам і чоловікам рівних можливостей щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків, для повної реалізації у трудовій та суспільній діяльності, зокрема, відповідних умов для жінок і чоловіків із сімейними обов’язками на ринку праці, особливо забезпечення гнучких умов праці для жінок і чоловіків, що мають дітей віком до трьох років, та сприяння реалізації чоловіками права на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та реалізації жінками можливостей кар’єрного зростання; реінтеграція матерів і батьків до професійного життя після повернення з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Ґендерна проблематика не пов’язана з феноменом неосексуальності, не підриває сімейні устої. Навпаки, включення гендерної проблематики до сфери сімейної політики в Україні та поступове розширення спектру її питань сприятиме зміцненню сім’ї та підвищенню її добробуту в умовах ринкової економіки.

Тема 5. Заклади соціального спрямування з підтримки дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах

Причина бездоглядності дітей здебільшого полягає не у фізичній втраті батьків, а у втраті батьками здатності повноцінно виконувати функцію піклування про дітей (переважно зловживання алкоголем та наркотичними речовинами, увязнення, позашлюбне народження дитини, погані матеріальні та житлові умови, негативний морально-психологічний клімат). Результат – позбавлення батьківських прав.

Раніше в Україні поняття «соціальна робота зводили до «соціального захисту», тобто надання матеріальної підтримки й певних пільг, отже не існувало поняття «соціальна підтримка», була відсутня система соціальних служб, які б підтримували родину, що опинилася в кризі. Якщо сімя не виконувала функцій до неї застосовували повчальні бесіди, погрози та позбавлення батьківських прав через суд. Потрапляння дитини в інтернатні заклади та перебування там призводять до появи деривації та «госпіталізму (психологічна залежність від інституційної опіки, страх перед самостійним життям)

Сучасною є тенденція розвитку сімейних форм догляду за дітьми як складової процесу деінституціалізації, який ґрунтується на розумінні того, що клієнти соціальної роботи не залежать від постійного догляду в стаціонарних закладах, а можуть отримати його у соціальних службах у громаді, за місцем проживання, у сім'ї.

Моделі деінституцалізації

Моделі Зміст роботи

Планування родини Статеве виховання, роз'яснювальна та просвітницька робота серед молоді щодо запобігання небажаної вагітності, планування сім'ї

Запобігання відмові та розміщенню дітей у державних закладах Підготовка молодих батьків, соціальна підтримка вразливих сімей

Індивідуальний супровід сімей з дітьми, розвиток і надання соціальних послуг сім'ям, які мають дітей з особливими потребами

Реінтеграція кровної/біологічної родини Надання послуг щодо возз'єднання та реабілітації сім'ї

Усиновлення Пошук сімей. Які беруть на виховання неповнолітню дитину на правах сина чи доньки й оформлюють це спеціальним юридичним актом (рішенням суду)

Прийомні родини Пошук, підготовка та підтримка сімей, які добровільно взяли із державних закладів від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання

Дитячі будинки сімейного типу Пошук та підтримка сімей, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

Напрямки соціально-педагогічної роботи з сімєю як засобу запобігання появі бездоглядних дітей або їхньої деінстиуціалізації (світова практика):

 розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сімях

 нормалізація (такий стиль життя, що включає нормальний розпорядок дня, відповідну конфіденційність, залучення до соціальних. Емоційних стосунків з іншими, можливість особистого зростання, отримання оплачуваної роботи, вибір і участь у прийнятті рішень, що стосуються власного життя) дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сімях

 громадська підтримка сімей

 усвідомлене батьківство

 укріплення сімей, що переживають кризу

 організація груп само- та взаємо підтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти

 формування тендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сімї та суспільстві

 запобігання і боротьба з насильством у родині

 запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині

 навчання членів сімї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сімї під слідством та у вязниці тощо);

 підтримка сімї в кризових ситуаціях (смерть члена сімї. вихід дитини з сімї, випадки насильства в сімї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сімї, народження дитини з особливими потребами);

 адаптація сімей у новому середовищі

 забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обовязками і з життєвими інтересами людини

 планування сімї

 профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання

 обєднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб)

Не всі ці напрямки реалізуються в Україні повною мірою.

У 2000 році Державним центром соціальних служб для молоді узагальнено роботу центрів ССМ з різними категоріями сімей та розроблено комплексну програму «Соціальна підтримка сімї». Пріоритетами діяльності центрів ССМ у реалізації цієї програми визначено здійснення соціального супроводу неблагополучних та прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, допомога у подоланні життєвих труднощів, збереженні та підвищенні соціального статусу сімї. Для реалізації комплексної програми центрами соціальних служб для молоді створені спеціалізовані служби соціальної підтримки сімей «Родинний дім», служби психологічної допомоги «Телефон Довіри», кризові центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями.

У лютому 2002 року Державний комітет України у справах сімї та молоді затвердив програму «Соціальний супровід неблагополучних сімей!, яка реалізується Державним центром соціальних служб для молоді. Саме спеціалізована служба соціальної підтримки сімей «Родинний дім» поєднала у собі соціальну роботу з різними категоріями сімей та різноманітні форми й методи роботи.

Кризи в родині створюють ризик для дитини залишитися поза сімейною турботою. Криза - це ситуація, подія, коли людина стикається з перешкодою на шляху здійснення важливих життєвих цілей, і цю перешкоду не можна подолати деякий час за допомогою узвичаєних методів розвязання проблем, Далі наступає період дезорганізації і вибуху, впродовж якого людина намагається розвязати проблему. Криза може стати постійною, коли події, що викликають кризовий стан, повторюються постійно і сімя вичерпує внутрішні ресурси опору. Тоді вона входить у стан адаптації до кризи: стан, коли важливі потреби не задовольняються стає для людини нормальним.

Сімя в кризовій ситуації – це категорія сімї, в якій під впливом внутрішніх або зовнішніх факторів склалися несприятливі економічні, соціальні, психологічні обставини, або існує соціальна ізоляція, що тимчасово заважають виконувати батьківські обовязки з виховання своїх дітей або належним чином турбуватися про них.

Кризи переживає кожна людина, кожна родина. Проте не всі можуть подолати її власними зусиллями. Можливість протистояти стресовим ситуаціям може бути зменшена через такі чинники: проблеми є надзвичайно значущими. Чисельними, незвичними; форми поведінки членів родини є неприйнятними або деезадаптивними; хтось із членів родини має соматичні або психічні захворювання; підтримка з боку родичів, друзів у випадку критичної ситуації є недостатньою; слабке здоровя, виснаження через інші причини; деструктивні пізнавальні схеми, наявність так званих життєвих сценаріїв на це я не здатний», «це мені не під силу», страх ризику змін, прихована суїцидальна настанова; відчуття самотності; втрата домінуючої ідеї, мети, віри. Сімя, яка переживає кризу й не може з нею впоратися, перестає виконувати властиві для неї функції, зокрема функцію соціалізації дітей, матеріальної та морально-психологічної взаємодопомоги.

Втручання в кризову ситуацію в сімї може орієнтуватися на використання теорії кризового втручання. Кризове втручання – комплекс методів соціальної роботи для підтримки клієнта, який перебуває у кризовій ситуації; оперативна допомога клієнту в подоланні певної проблеми. Кризове втручання має на меті сприяння позитивному розвитку клієнта через усвідомлення ним проблеми та її наслідків. Кризове втручання орієнтоване на активізацію особистісних ресурсів клієнтів. Види кризового втручання: інформаційна, консультативна, психологічна допомога, оформлення документів. Розроблено 2 підходи до втручання у кризу: перший – кризове консультування, другий – інтенсивний догляд. Кризове консультування полягає у:

- полегшенні вираження афекту, тобто сильної негативної емоції;

- налагодженні спілкування;

- досягненні розуміння клієнтом його проблем і відчуттів

- демонстрації турботи та емпатії, підтримці самооцінки

- підтримці поведінки, спрямованої на подолання проблем

Інтенсивний догляд (опіка) передбачає:

- перенесення відповідальності на професіоналів, котрі здійснюють догляд

- організацію вирішення невідкладних завдань

- вилучення клієнта із стресогенного оточення

- зниження рівня збудження і стресу

- встановлення відносин

- вираження турботи, теплого ставлення, пожвавлення надії

До початку кризового втручання соціальнай працівник аналізує: наскільки клієнт потерпає від несприятливих умов; якими є воля і бажання клієнта, чого б він хотів якби не боявся висловити свою думку; наскільки реальною є небезпека; що може трапитися, якщо не здійснити втручання; чи є у клієнта можливості самодопомоги; якими будуть наслідки втручання; якими є шанси розвязання проблеми на перспективу; як оцінює стан справ найближче оточення.

Види роботи з сімєю:

- екстрені, спрямовані на виживання родини (термінова соціальна допомога, надання притулку, негайне видалення з родини дітей, що зазнають жорстокого ставлення)

- діяльність, спрямована на підтримку стабільності родини

- заходи, спрямовані на соціальний розвиток родини та її членів

Служби соціальні спеціалізовані – заклади соціальної спрямованості, які існують самостійно і мають права юридичної особи або в системі соціальних служб для молоді. Типи ссс: Телефон довіри, притулок для неповнолітніх, кризовий стаціонар, реабілітаційний центр. Основними функціями ссс є: надання кваліфікованої екстреної, анонімної, безкоштовної допомоги людям, які опинились у складних умовах життєдіяльності; їх соціальна адаптація і ре соціалізація, допомога у самовизначенні. У розвинутих країнах, зокрема у Великобританії, існує близько 730 вузьких спеціалізацій у соціальній роботі і відповідна кількість спеціалізованих центрів, які їх об’єднують за основними напрямами соціальної роботи з різними категоріями клієнтів. При ЦСССДМ діють служби соціальної підтримки сімей «Родинний дім», служби психологічної допомоги «Телефон довіри», кризові центри соціально-психологічної допомоги, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, мобільні консультативні пункти соціальної роботи у сільській та гірській місцевості, консультативні пункти для ін’єкційних споживачів наркотиків «Довіра», служби соціального супроводу неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі та повернулися з них, служби вторинної зайнятості молоді тощо.

Соціальна підтримка – система заходів, спрямованих на надання допомоги окремим категоріям громадян, які тимчасово опинились у важкому економічному становищі (безробітні, молодь, що навчається) через забезпечення їх необхідною інформацією, фінансовими засобами, кредитами, навчання, право захист і певні пільги