Пісні літературного походження

Таку назву дано пісням, що написані конкретними авторами — поетами й композиторами — і широко виконуються поряд з народними. Отже, до фольклору вони увійшли завдяки популярності й усному поширенню серед людей.

Якщо побутування і виконання цих пісень засвідчують їх близькість до народної творчості, то деякі інші риси дозволяють виділити їх в окрему групу пісень літературного походження. Це більш індивідуалізована мелодія, переважно лірична, і наявність інструментального супроводу, хоч у народі вони співаються і без акомпанементу. Авторами пісень були відомі поети, композитори і взагалі освічені й інтелігентні люди. Серед них — Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Кирило Стеценко та інші.

Перші зразки пісень літературного походження з'явилися ще наприкінці XVI ст. В наступні століття їх ставало все більше і більше. У XVIII та XIX ст. їх вплив на фольклор став особливо великим.

Може виникнути запитання: що потрібно для того, щоб авторська пісня стала народною? Мабуть, авторська пісня мусить бути професійною, яскраво образною, красивою і глибокою за змістом і, звичайно, близькою до фольклору. Візьмімо для прикладу уривки з поеми Т. Шевченка «Причинна» — «Реве та стогне Дніпр широкий» і «Така її доля» (40).

Якщо першій пісні властива широта розспіву, епічність музично-поетичного образу, то для другої характерний м'який ліризм. Музику пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» написав Дмитро Крижановський, а «Така її доля» — Владислав Заремба. Обидві пісні з'явились у другій половині минулого століття.

На вірші Т. Шевченка написано багато музичних творів, в тому числі й пісень. До названих додамо «Думи мої, думи», «Плавай, плавай, лебедонько», «Літа орел, літа сизий», «Летить галка через балку», «Садок вишневий коло хати» і багато інших. І ці, і багато інших музичних творів на Шевченкові слова стали народними. Повернімося до перших етапів розвитку цього жанру.

З XVII ст. назвемо кілька пісень, що міцно увійшли в народний побут. Це «Чайка», авторство якої приписується Богдану Хмельницькому (до речі, він часто співав її в супроводі бандури), «Ой під вишнею» і «Ой не стій під вікном», що виникли в студентському середовищі Київської академії (41).

З XVIII ст. дуже популярними є пісні Семена Климовського і Григорія Сковороди. Пісню «їхав козак за Дунай» було написано у 30-ті роки; її популярність перейшла навіть кордони нашої країни. Широко співались пісні Сковороди — «Ой ти, пташко жовтобока», «Стоїть явір над горою», «Всякому городу нрав і права» (42).

У цій пісні відчутна опора на тоніко-домінантові гармонії, є перехід у паралельну тональність — все це риси вже пізнішої доби, що співзвучна європейській музиці гомофонно-гармонічного складу.

XIX століття дуже багате на пісенну творчість, що стала народною. Вона пов'язана з іменами Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Віктора Забіли, Миколи Петренка, Марка Кропивницького, Михайла Глинки, Івана Франка, Володимира Александрова та ін. Це, наприклад, пісні «Віють вітри», «Сонце низенько» тощо з народної опери «Наталка Полтавка» Івана Котляревського; «Де ти бродиш, моя доле?», «За Неман іду» Степана Писаревського, «Гуде вітер вельми в полі» Віктора Забіли і Михайла Глинки, «Дивлюсь я на небо» Миколи Петренка, «Там, де Ятрань круто в'ється» Антона Шашкевича і ще дуже багато творів (43,44).

Ці прекрасні мелодії приваблюють своїм ніжним ліризмом, оповитим серпанком смутку, широкою співучістю.

Нерідко запитують, чи відбувається і в нашому столітті збагачення народнопісенної скарбниці авторськими піснями. Відповімо: так, ця традиція продовжується й нині. Досить згадати пісні й романси «Вечірня пісня» В. Самійленка з музикою К. Стеценка, «Тихо над річкою» С. Черкасенка з музикою П. Батюка, «Чуєш, брате мій?» Б. Лепкого з музикою М. Гайворонського, «Рідна мати моя» А. Малишка з музикою П. Майбороди (45).