Українська словесно-музична творчість

Українська словесно-музична

Творчість

УКРАЇНСЬКА СЛОВЕСНО-МУЗИЧНА ТВОРЧІСТЬ

Фольклор — це найбільше духовне багатство народу, справжній його скарб. Він є вираженням душі народу, його баченням довколишнього світу, відображенням подій, що відбувалися протягом віків. У піснях — цьому музично-поетичному літопису — народ оспівав свою історію. В них вона зберігалася для наступних поколінь.

У народній творчості відбилися суспільно-важливі події, повсякденне життя трударів, їхні звичаї, а також багатий внутрішній світ людини. Народ створював свої пісні впродовж століть. Найдавніші з них пов'язані з землеробським календарем, обрядами і зародилися ще в дохристиянські часи. Ті, що дійшли до наших днів, постійно розвивалися й оновлювалися.

У XV—XVI століттях формуються нові фольклорні жанри 1 — думи та історичні пісні. Вони виникли під впливом боротьби українського народу з татарами, турками, польською шляхтою. Помітне місце в, них зайняла тема соціальної несправедливості. Думи та історичні пісні міцно увійшли в повсякденне життя людей минулих віків, часто виконувались кобзарями й бандуристами, міцно утримуючись у їхньому репертуарі.

Ліричні, жартівливі й танцювальні пісні зародились у XVI столітті. Вони втілюють почуття людини — кохання, розпач, радість, смуток, оспівують красу людської душі, відтворюють здоровий гумор, гострий жарт, веселий настрій.

У XVII столітті з'являється пісня-романс, в якій поєднуються професіональне і народне начала. Тут особливо помітний вплив фахової творчості на народну.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції життя і побут людей змінилися. Змінився і зміст народнопісенної творчості. Пісні радянського часу частково увібрали в себе музичні особливості дожовтневих, а частково виробили нові засоби. Поряд з традиційними жанрами впроваджуються нові, наприклад, частівка, дума-пісня.

Народна творчість з часів.Київської Русі розвивалася паралельно з художньою літературою та музикою. Дослідники фольклору неодноразово вказували на зв'язки народного мистецтва з професіональним. У літературній пам'ятці XII віку — «Слові о полку Ігоревім» — помітні впливи народних колядок. Ліричні, жартівливі й танцювальні пісні неодноразово надихали українських поетів і музикантів XVII—XIX століть на написання творів. Видатні літературні діячі — Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко, а також композитори Микола Дилецький, Максим І Березовський, Артем Ведель, Дмитро Бортнянський, Микола Лисенко виховувались на фольклорі, любили й цінували його, використовуючи у своїй творчості.

Науковий запис музичного фольклору починається з XIX століття. Це — збірники М. Максимовича й О. Аляб'єва (1834 p.), «216 українських народних пісень» О. Рубця (1872 p.), понад 600 народних пісень записаних М. Лисенком (1868—1912 pp.), багатоголосні пісні в запису Є. Ліньової, «Галицько-руські народні мелодії» Й. Роздольського і С. Людкевича (1906—1908 pp.), збірники І.Колесси (1902 р.) та К. Квітки (1918—1922 pp.). Велику кількість фольклорних видань опубліковано за радянського часу.

Серйозне вивчення народнопісенної творчості розпочалося здругої половини XIX століття. Першу працю про мелодії українських народних пісень і принципи їх опрацювання — «Музика южнорусских песен» (1861 p.) —написав російський композитор і вчений О. Серов. Згодом з'являються наукові праці М. Лисенка, П. Сокальського і вже у XX столітті — Ф. Колесси і К.Квітки. Ще в 20-ті роки при Академії наук нашої республіки було організовано Музично-етнографічний кабінет, а в 40-і роки відкрито Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії, який розгорнув велику роботу по збиранню й публікації народної творчості.

В останні роки опубліковано урядову постанову про охорону пам'яток культури, в тому числі народнопісенної. Народні пісні і танці звучать по радіо, телебаченню, на фольклорних фестивалях тощо. Отже, духовна культура народу продовжує розвиватися.

Date: 2015-10-21; view: 307; Нарушение авторских прав