Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






ЧАСТИНА ТРЕТЯ 12 page





- І навіть не вчений осел! - докинув майор, немов щоб і собі його розрадити.

По обіді Гаррі Грант зробив повний лад у своїй господі. Він нічого не взяв із собою, бажаючи, щоб злочинець успадкував майно чесної людини.

Усі повернулися на яхту. Гленарван хотів вирушати цього самого дня й звелів відвезти боцмана на острів. Айртона привели на ют, і він опинився перед Гаррі Грантом.

- Це я, Айртоне, - мовив він.

- Ви, капітане, - відповів Айртон, анітрохи не здивувавшись. - Ну що ж, я радий бачити вас у доброму здоров’ї.

- Либонь, Айртоне, я зробив помилку, зсадивши вас на заселену землю.

- Либонь, капітане.

- Ви залишитесь замість мене на цьому пустельному рстрові. Сподіваюсь, що на самоті ви відчуєте каяття.

- Все може бути, - спокійно відповів Айртон.

Гленарван звернувся до боцмана:

- Отже, ви стоїте на тому, Айртоне, щоб вас покинули на відлюдді?

- Так, сер.

- Острів Табор вам підходить?

- Цілком.

- Послухайте ж тепер, Айртоне, моїх останніх слів. Тут ви будете далеко від усякої землі, позбавлені жодної змоги спілкуватися з іншими людьми. Чудеса трапляються зрідка - навряд чи вам пощастить утекти з цього острова. Ви житимете тут самотньо, але вас не покинуть і не забудуть, як то трапилось каштанові Гранту. Хоч ви й не заслуговуєте на те, щоб люди пам’ятали про вас, але вони все ж таки вас пам’ятатимуть. Я знаю, де вас знайти, Айртоне, і ніколи цього не забуду.

- Дуже вдячний вам, сер, - просто відповів Айртон.

Такі були останні слова, що ними обмінялися Ґленарван і боцман.

Човен уже стояв напоготові. Айртон зійшов у нього.

Джон Манглс заздалегідь звелів одвезти на острів кілька ящиків з консервами, різний інструмент, зброю, запас пороху й куль. Тож боцман дістав можливість почати трудове життя й переродитися через працю. Йому нічого не бракувало, навіть книжок.

Настав час розставання. Команда й пасажири скупчились на палубі. У багатьох стиснулося серце. Мері Грант і леді Гелена не могли приховати хвилювання.

- Невже це конче потрібно? - звернулась Гелена до свого чоловіка. - Невже неодмінно треба покинути тут цього нещасного?



- Так, Гелено, потрібно, - відповів Гленарван. - Це спокута!

В цю хвилину човен, за командою Джона Манглса, відчалив. Айртон, стоячи в човні, як завжди незворушний, скинув шапку й повагом уклонився.

Гленарван, а за ним й уся команда поздіймали шапки, немов перед людиною, що йде на смерть, і човен відплив йри глибокім мовчанні.

Айртон, прибувши до берега, вистрибнув на пісок, і човен повернувся до яхти. Була четверта година дня, і з юта пасажири могли бачити боцмана, що стояв на скелі, схрестивши на грудях руки, схожий на статую, і дивився йа яхту.

- Відпливаємо, сер? - спитав Джон Манглс.

- Відпливаємо, Джоне! - відповів Гленарван, більш схвильований, ніж він хотів би це показати.

- Вперед! - крикнув Джон до механіка.

Пара засвистіла в трубах, гвинт сколотив воду, і о восьмій годині скелі острова Табор зникли в нічному присмерку.

 

 

Розділ ХХІІ

ОСТАННЯ НЕУВАЖНІСТЬ ЖАКА ПАГАНЕЛЯ

 

По одинадцятьох днях після відплиття з острова Табор, 18 березня, вдалині забовваніло американське узбережжя, а ще через день яхта кинула якір у бухті Талькауано.

“Дункан” знову прибув сюди після п’ятимісячної подорожі, під час якої неухильно додержуючись тридцять сьомої паралелі, він обійшов півсвіту. Учасники цієї пам’ятної експедиції, приклад якої навряд чи знайшовся б в історії мореплавства, щойно перетнули Чілі, нампу, Аргентину, Австралію, Атлантичний, Індійський та Тихий океани, відвідали острови Трістан-да-Кунья, Амстердамський архіпелаг, Нову Зеландію та острів Табор. Зусилля не були марні - вони повертались на батьківщину, маючи на борту моряків із затонулої “Британії”.

Ніхто поміж тих хоробрих шотландців, які відгукнулися на Гленарванів поклик, не зрадив узятого на себе зобов’язання, всі вони поверталися живі до своєї старої Шотландії. Ця експедиція нагадувала битву, яку в стародавній історії називали “битва без сліз”.

“Дункан”, зробивши потрібні запаси, поплив уздовж берегів Патагонії, обігнув мис Горн і попрямував просторами Атлантичного океану.

Жодна подорож у світі не минала безтурботніше, ніж ця. Яхта, здавалось, везла замість вантажу саме щастя. На борту не було вже ніяких таємниць, навіть щодо почуттів Джона Манглса й Мері Грант.

А втім, одна таки була. Нез’ясована загадка бентежила Мак-Наббса: чому Паганель повсякчас щільно застібався на всі ґудзики й обмотував шию кашне аж по самісінькі вуха? Майорові дуже кортіло дізнатися про причини такого дивацтва. Та слід сказати, що попри всі натяки й запитання, всі намагання Мак-Наббса, географ не розстебнув жодного ґудзика. Навіть тоді, коли “Дункан” перетинав екватор і смола, якою зашпакльовано палубу, топилась під п’ятдеся-тиградусною спекою.

- Він такий неуважний, що гадає, мабуть, ніби ми в Петербурзі, - сказав майор, позираючи на географа, загорнутого в широченний плащ, наче стояла така холоднеча, коли ртуть замерзає в термометрі.

Нарешті, 9 травня, через п’ятдесят три дні по тому, як вони покинули Талькауано, Джон Манглс побачив вогні маяка на мисі Клір. Яхта увійшла в канал Святого Джордджа, перетнула Ірландське море й 10 травня вже пливла Клайдською затокою. Близько одинадцятої години кинули якір у Думбартоні, а вже о другій годині ночі пасажири “Дункана” увіходили до Малькольм-Касла, і гучне “слава” верховинців вітало їхнє повернення.



Мабуть, так уже судилося, що каштан Грант та двоє його товаришів урятуються, що Джон Манглс одружиться з Мері Грант, а Роберт стане моряком, як Гаррі Грант та Джон Манглс, і разом з ними, за підтримкою Гленарвана, здійснюватиме великі задуми свого батька. Та чи ж назнаменовано Паганелеві померти нежонатим? Видимо, ні.

Учений-географ після своїх героїчних подвигів набув славнозвісності. Його неуважність викликала захват у світських колах Шотландії. Паганеля навперебивки запрошували, і він навіть не встигав відповідати на всі ці люб’язні зазовини.

Саме тоді одна мила тридцятирічна дівчина, ніхто інша як кузинка майора Мак-Наббса, особа дещо неврівноважена, але добра й досі ще вродлива, закохалася в дивака-географа й запропонувала йому свою руку. В руці місс Арабелли був мільйон, але розмов про це уникали.

Паганель не був байдужий до ніжних почуттів міс Арабелли, однак він не наважувався їй освідчитися.

За посередника між цими двома серцями, створеними одне для одного, став майор. Він якось сказав ученому: одруження - то остання неуважність, що її він може собі дозволити.

Паганель страшенно бентежився і - дивна річ! - чомусь ніяк не міг спромогтися на останнє рішуче слово.

- Невже міс Арабелла вам не подобається? - спитав його Мак-Наббс.

- О, майоре, вона чарівна! - вигукнув Паганель. - Навіть надто чарівна! Правду кажучи, вона подобалась би мені ще більше, якби цих чар міс Арабелла мала менше. Я волів би бачити в ній хоч єдину ваду.

- Не турбуйтесь, - мовив майор. - Є в неї вади, і не одна. Навіть найдосконаліша жінка їх має. Ну що ж, Паганелю, надумалися?

- Я не смію, - відповів Паганель.

- Але скажіть, мій вчений друже, чому ви вагаєтесь?

- Я не гідний міс Арабелли, - щоразу відповідав географ.

На тому він і стояв.

Та одного разу непогамовний майор загнав його в тісний кут, і географ нарешті звірив йому свою таємницю, що дуже придалась би поліції, якби їй знадобились будь-коли особисті прикмети вченого.

- Он воно що! - вигукнув майор.

- Це справді так, на жаль, - ствердив Паганель.

- Але це анічогісінько не важить, мій шановний друже.

- Ви так гадаєте?

- Я певен цього. Навпаки, так ви ще оригінальніший. Це додаток до ваших особистих заслуг. Ви саме та, ні до кого в світі не подібна людина, про яку завжди мріяла міс Арабелла!

І майор, зберігаючи незворушну серйозність, пішов, залишивши Паганеля в невимовній тривозі.

Між майором і міс Арабеллою відбулася коротка розмова.

За два тижні по тому в Малькольм-Каслі відсвяткували пишне бучне весілля.

Паганель був чудовий, хоч і застебнутий на всі ґудзики, міс Арабелла - невимовно гарна.

Таємниця вченого була б назавжди похована в безоднях забуття, якби майор не розповів її Гленарванові, а той не приховав від своєї дружини, котра докинула й собі слівце місіс Манглс. Одним словом, таємниця досягла вух місіс Олбінет і набула широкого розголосу.

Під час триденного полону в маорійців Жака Паганеля татуювали, і татуювали з голови до ніг; на грудях він носив зображення геральдичного ківі з розпростертими крилами, який дзьобав йому серце.

Це була єдина пригода, що сталася з Паганелем за всю довгу подорож. Вона назавжди його засмутила, й він ніколи не міг пробачити її Новій Зеландії. Саме тому, попри безліч запрошень і власне палке бажання, він не повернувся до Франції. Вчений боявся, щоб Географічне товариство в особі свого татуйованого секретаря не зазнало кпин та глузування з боку карикатуристів та газетних дотепників.

Повернення Гаррі Гранта до Шотландії було урочисто відзначено, як подію національної ваги, і капітан зажив слави найпопулярнішої людини в Старій Каледонії. Його син Роберт став моряком, як він сам, як капітан Джон, і, за допомогою Гленарвана, сподівається здійснити батькову мрію: заснувати шотландську колонію на островах Тихого океану.

 

 






Date: 2015-09-25; view: 109; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию