Історія утворення та розвитку цивільного захисту

З давніх часів основними небезпеками, що становили загрозу людству, були природні стихійні лиха і війни. Але коли була примітивна діяльність людини, то і стихійні лиха мали незначні, а війни мали місцевий характер і тривали незначний термін часу, що не завдавало значної шкоди населенню і довкіллю.

Але на початку ХХ століття людство створило більш могутню зброю, а деякі країни об’єдналися у воєнно-політичні блоки. Від цього війни стали більш тривалими, жорстокими і виснажливими. А воюючим сторонам став потрібний міцний та організований тил, який був би спроможній постійно забезпечуючи їх армії усім необхідним для успішного ведення війни.

В таких умовах тил воюючих держав став оплотом їх обороноздатності Тому у світовому воєнному мистецтві з’явилася тактика дезорганізації тилу противника.

Вперше можливість такої дезорганізації з’явилася в роки першої світової війни (1914-1918 рр.), коли в бойових діях стала застосовуватися авіація, здатна наносити удари по містах в тилу противника. Такі дії авіації утворювали значну небезпеку цивільному населенню та стратегічним об’єктам країни.

Тому, для захисту міст і важливих об’єктів від удару з повітря одночасно з активними діями військ протиповітряної оборони, стало активно притягуватися і цивільне населення. На основі цього в нашій країні в 1932 р. постановою Совнаркому була створена система місцевої протиповітряної оборони (МППО), яка опиралася головним чином на оборонні дії цивільного населення.

Основним завданням МППО було:

· Оповіщення населення щодо нападу з повітря;

· Маскування населених пунктів і об’єктів народного господарства;

· Ліквідація наслідків нападу з повітря;

· Утримання в постійній готовності бомбосховищ;

· Надання медичної допомоги потерпілим від нападу з повітря;

· Надання ветеринарної допомоги потерпілим тваринам;

· Підтримка громадського порядку в загрозливих районах.

Для виконання цих завдань були сформовані і відповідні сили МППО:

v Військові частини МППО, що підпорядковувалися командуванню воєнних округів;

v Добровільні формування МППО, а саме:

- у містах і районах – дільничні команди;

- на підприємствах – об’єктові команди;

- при домоуправліннях – групи самозахисту.

Під час другої світової війни (1941 – 1945 р.р.) бійці МППО врятували життя тисячам людей, знешкодили сотні тисяч боєприпасів та авіаційних бомб, гасили чисельні пожежі, надавали допомогу потерпілим, відбивали атаки танків, та боролися з десантом противника.

У післявоєнний період особовий склад МППО брав активну участь у відновленні народного господарства та знешкодженні вибухонебезпечних предметів, а також у реформуванні та переоснащенні сил і засобів МППО відповідно до нових умов мирного життя.

Поява ядерної зброї та швидке її нарощування примусило в 1956 р. знову переглянути організацію МППО, і визначити її загальнодержавною системою захисту населення від сучасних засобів ураження. На МППО покладалася відповідальність за організація захисту всього населення країни від повітряного, атомного, хімічного та бактеріологічного нападу вірогідного противника. Тому в 1961 р., в період «Карибської кризи», МППО було перейменовано у «Цивільну оборону».

З розпадом СРСР та світової системи соціалізму військове протистояння між блоком НАТО і «Варшавським договором» зникло, і завдання щодо захисту населення від зброї масового ураження втратило свою актуальність.

Але в нинішніх умовах людство побудувало велику кількість радіаційних, хімічних, та інших небезпечних об’єктів, а також створило нові засоби ведення війни, які стали більш потужними та руйнівними. А в таких умовах безпечне ведення бойових дій може привести до виникнення загальної екологічної кризи.