Складання кошторисів непрямих витрат

1. Витрати на утримання і експлуатацію обладнання.

До витрат на утримання та експлуатацію обладнання входять:

- витрати на електроенергію, пальне, мастильні матеріали для машин і устаткування;

- витрати для придбання технологічного інструменту, запасних частин для устаткування;

- витрати на ремонт та технологічне обслуговування;

- амортизаційні відрахування вартості машини і устаткування;

- витрати на заробітну плату обслуговуючого персоналу.

Процент витрат на утримання та експлуатацію обладнання (% ВУЕО) визначається за формулою:

де S ВУЕО - загальна сума витрат на утримання та експлуатацію обладнання, грн.;

Ф_З/П - фонд основної заробітної плати робітників, грн.

2. Цехові витрати.

До цехових витрат включають:

- витрати на утримання та ремонт споруд цехів;

- амортизація споруд, цехів;

- заробітна плата інженерно-технічного персоналу;

- заробітна плата обслуговуючого персоналу, службовців;

- витрати на охорону праці, дослідні роботи, раціоналізаторські пропозиції.

Процент цехових витрат (%ЦВ) визначають за формулою:

де S ЦВ - загальна сума цехових витрат, грн.

3.Загальногосподарські витрати.

До загальногосподарських витрат включають:

- витрати на утримання і поточний ремонт будівель заводоуправління;

- утримання апарату заводоуправління;

- витрати на відрядження, телефонні розмови, канцелярські потреби;

- амортизація споруд.

Процент загальногосподарських витрат (%ЗГ) визначається за формулою:

де S ЗГ - сума загальногосподарськтих витрат, грн.

4. Позавиробничі витрати.

До позавиробничих витрат включають витрати на:

- маркетингові дослідження;

- рекламу продукції;

- заходи щодо стимулювання збуту.

С/в_вир - виробнича собівартість виробу, грн.

Розрахунок зниження собівартості продукції виконують в такій послідовності:

1. Визначають затрати на 1-ну грн ТП в базовому році:

де В1_ТПб – витрати на 1 грн. товарної продукції у базовому періоді, грн./1 грн.

С/в_ТПб – собівартість всього обсягу товарної продукції в базовому періоді, грн.;

Q_ТПб – обсяг товарної продукції підприємства, грн.

2. Виначають вихідну собівартість товарної продукції в планованому році:

де Q_{ТП пл} – плановий обсяг товарної продукції підприємства, грн.

Зниження собівартості продукції відбувається під впливом факторів, які можуть бути об'єднані у зазначенні нижче групи:

1) Зниження собівартості продукції за рахунок зміни обсягу виробництва і постійних витрат:

де С/в_ОВ – зниження собівартості за рахунок збільшення обсягу виробництва при незмінних постійних витратах, %;

І_ПВ – індекс постійних витрат;

І_ОВ – індекс збільшення обсягу виробництва;

Ч_ПВ – частка постійних витрат в структурі собівартості.

2) Зміна собівартості продукції за рахунок економії матеріалів і зниження цін на них визначається за формулою:

С_ЕЦ = (1 – І_Н × І_Ц) × Ч_М ,

де С_ЕЦ – зміна собівартості за рахунок економії матеріалів і зниження цін на них, %;

І_Н – індекс норм розходу матеріалів;

І_Ц – індекс цін;

Ч_М –частка матеріальних витрат в структурі собівартості продукції, %.

3) Зниження собівартості продукції за рахунок росту продуктивності праці, що перевищує ріст заробітної плати:

,

де С/в_ПП – зниження с/в за рахунок росту продуктивності праці, що перевищує ріст заробітної плати, %;

І_З/П – індекс зміни заробітної плати;

І_ПП – індекс зміни продуктивності праці;

Ч_З/П – частка заробітної плати в структурі собівартості продукції, %.

з Теми 10 «ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ» та Теми 11 «ПОДАТКОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ»

Прибуток, що отримує підприємство від усіх видів діяльності, називається балансовим прибутком:

Преал – прибуток від реалізації продукції, грн.;

Пінш – прибуток від ін. Реалізації,грн.;

Ппозареал – позареалізаційний прибуток, грн..

Розрізняють:

1) рентабельність окремих видів продукції (Рі):

де Ці, Сі – відповідно ціна і повна собівартість і-го виробу, грн.

2)
Рентабельність продукції (Рп), характеризує ефективність витрат на виробництво та збут:

де Среа л – повна собівартість реалізованої продукції, грн.

3)
Рентабельність виробництва, яка може бути загальною (Р_{в.загал}) і розрахунковою (Р_{в.розрах})

де Пчист – чистий прибуток підприємства, грн.

Sсер – середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

Sноз – середньорічна вартість нормованих оборотних засобів, грн.

З Теми 12 «ПЛАНУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА» та Теми 13 «ПЛАНУВАННЯ ОНОВЛЕННЯ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

Цикл (тривалість) кожного етапу технічної підготовки виробництва у календарних днях (Т_ц) визначається за формулою:

де β – трудомісткість стадії (етапу), людино-годин;

Ч_і – чисельність працівників, які одночасно виконують дану стадію (етап) робіт, чол.;

Т_зм – тривалість зміни, годин;

К_вн – коефіцієнт виконання норм при відрядних роботах;

k₂ – коефіцієнт, який враховує додатковий час на узгодження, затвердження, внесення змін у технічну документацію та ін., що не передбачено нормативами (1,1 ÷ 1,5);

k₃ – коефіцієнт переведення робочих днів у календарні:

k₃=Д_к/Д_р,

Д_к – число календарних днів у плановому році;

Д_р – число робочих днів у плановому році.

.

Визначення річного економічного ефекту ґрунтується на порівнянні приведених затрат по базовій та новій техніці:

Ер = З1 - З2, грн.

де З₁, З₂ – приведені затрати на одиницю продукції до і після застосування техніки, грн.

З₁ = С₁ + Е_н × К_п1, грн.;

З₂ = С₂ + Е_н × К_п2, грн.

Річний економічний ефект:

Ер=[(С₁ + Е_н × К_п1) – (С₂ + Е_н × К_п2)] × N, грн.,

де С₁, С₂ – собівартість одиниці продукції до і після застосування нової техніки, грн.;

К_п1, К_п2 – питомі капітальні вкладення до і після застосування нової техніки, грн.;

Е_н – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень (0,15).

Коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат розрахунковий Ер:

або

де DП – приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.;

П – загальна сума прибутку для новостворюваних об`єктів, грн.;

К – загальна сума капіталовкладень, грн.

.

Строк окупності капітальних вкладень:

років

років,

де К₁, К₂ – капітальні вкладення річного обсягу продукції до і після впровадження заходу, грн.

При визначенні економічної ефективності, зниження собівартості продукції характеризується умовно-річною економією і економією до кінця року:

Е_ур = (С₁ – С₂)×N_р, грн.,

Е_др = (С₁ – С₂)×N_др, грн.,

де N_др – випуск продукції від моменту впровадження і до кінця року в натуральному виразі;

N_р – річний випуск продукції в натуральному виразі.

Порівняння варіантів при визначенні найкращого здійснюється на основі приведених затрат:

З = С + Е_н × Кп min, грн.

.

Розрахунок річного економічного ефекту від виробництва нової продукції чи продукції підвищеної якості (яка має більш високу ціну) здійснюється за формулою:

Э_я = (П – Е_н × К_п) × N_р,

де П – прибуток від реалізації одиниці нової продукції або приріст прибутку (DП = П₂ - П₁) від реалізації продукції підвищеної якості, грн.;

К_п – питомі капітальні вкладення, пов'язані з підвищенням якості продукції, грн.;

N_р – річний випуск продукції в натуральних одиницях.

У загальному випадку річна її величина визначається за формулою:

С = ЗВ × N + УПВ,

УПВ – умовно-постійні витрати за рік, грн.

Для вибору оптимального варіанту технологічного процесу необхідно обчислити технологічну собівартість кожного варіанту:

С₁ = ЗВ₁ × N + УПВ₁,

С₂ = ЗВ₂ × N + УПВ₂,

ЗВ₁, ЗВ₂ – змінні витрати на виготовлення одиниці продукції, грн./шт.;

N – річний випуск випущеної продукції, шт.;

УПВ₁, УПВ₂ – умовно-постійні витрати, грн. за рік.

При розрахунку не враховуються капітальні витрати, оскільки вони однакові, а порівнюється тільки технологічна собівартість.

Розмір критичної програми при випуску нової продукції визначають за формулою:

або

де ПВ – постійні витрати на виробництво продукції у розрахунковому році, грн.;

Ц – ціна одиниці продукції, грн;