Розвиток механізмів психіки

Матеріальним субстратом психіки є. нервова система та її перифе­рійні органи - рецептори. Ці механізми психіки є результатом трива­лого процесу взаємодії живих організмів з їх середовищем.

Поведінка - це своєрідна активність, прояв життєдіяльності живих істот, спосіб, в який вони пристосовуються до свого оточення й задо­вольняють свої біологічні потреби. Поведінку тварин вивчають фізіо­логія і психологія. Фізіологія розкриває її фізіологічні та біохімічні, а психологія - психологічні механізми та закономірності.

Психічні реакції пов'язані з появою в живих організмів чутливості, тобто реакції на нейтральні, індиферентні для організму подразнен­ня. Такі реакції спостерігаються ще в деяких видів найпростіших в умовах експерименту.

Експерименти показують, що в інфузорій (парамецій) можна ви­кликати реакцію на індиферентні подразники (світло), поєднуючи їх з важливими для життя подразниками - температурою.

Отже, вже у найпростіших є своєрідні механізми пристосування до середовища існування як засіб забезпечення життя. Ці механізми в процесі еволюції І поступово під впливом утруднених умов життя перетворилися у багатоклітинних організмів на нервову систему та ре­цептори.

Морфологічні та фізіологічні явища, форма та функція в цьому пе­ретворенні перебувають в єдності, зумовлюючи одні одних.

Механізми регуляції поведінки живих істот і, функції, обсяг яких усталився під час діяльності, успадковуються наступними покоління­ми, гарантуючи їм пристосування до умов існування.

Розрізняють такі головні форми розвитку нервової системи як меха­нізму поведінки та психічної діяльності:

1) дифузна нервова система;

2) ганглієва (вузлова і ланцюгова) нервова система;

3) трубчаста нервова система.

Дифузна, або сіткоподібна, нервова система - це елементарна фор­ма нервової системи, властива таким багатоклітинним живим істотам, як медуза, актинія, морська зірка. Провідність збудження в дифузній нервовій системі значно прискорюється, сягаючи 0, 5 метра за секунду, натомість швидкість провідності збудження в протоплазмі, властива для найпростіших, які не мають нервової системи, дорівнює лише 1-2 мікрони за секунду.

Прискорення провідності імпульсів у дифузній нервовій системі дає живим істотам з нервовою системою такої будови можливість набагато швидше виробляти пристосувальні реакції. Однак можливості дифуз­ної нервової системи вкрай обмежені через відсутність нервового цен­тру, який би зосереджував інформацію, що надходить із зовнішнього світу, і опрацьовував її, створив програму диференційованої поведін­ки, що властива організмам, які перебувають на вищому еволюційному шаблі розвитку і мають ганглієву нервову систему.

Ганглієва нервова система виникла внаслідок значного утруднення умов життя, її розвиток був зумовлений потрібністю появи централі­зованих апаратів для переробки інформації та рсіуляції рухів. Таким апаратом стали нервові вузли, ганглії, які почали зосереджувати в собі збудження, що виникали в поєднаних нервовим вузлом нервових во­локнах, і спрямовувати рухи -реакціїна ці збудження.

Нервова система вузлової будови - перший етап централізації нер­вових процесів, її можна спостерігати у нижчих видів хробаків.

Виший етап розвитку вузлової нервової системи - ланцюгова сис­тема, коли в тілі істоти у відповідь на подразнення виникає вже низка об'єднаних у ланцюг вузлів, або гангліїв, серед яких головний ганглій зосереджує в собі збудження, обробляє їх і здійснює регуляцію рухів окремих частин тіла організму. Уже на прикладі кільчастих хробаків можна простежити механізм роботи ганглієвої нервової системи. А найвищий щабель розвитку ланцюгової нервової системи ілюструє бу­дова ракоподібних, павуків, комах.

Так, у кільчастого хробака на передньому кінці, де розташована го­лова, зосереджуються нервові волокна, які завершуються рецепторами й сприймають хімічні, термічні, світлові зміни та вологість оточуючого середовища. Сигнали про ці зміни досягають головного ганглія, опра­цьовуються там, і виникає "програма" поведінки, що позначається на рухах окремих сегментів тіла хробака.

Швидкість надходження збудження в ланцюговій нервовій системі значно перевищує провідність нервових сигналів у дифузній.

Отже, головний ганглій здійснює функцію регулювання життєді­яльності хробака. У ланцюговій системі виникає новий механізм функ­ціонування нервової системи - інтеграція нервових імпульсів і центра­лізоване керування життєдіяльністю організму.

На цьому етапі розвитку нервової системи з'являються рецептори -приймачі інформації. Дані порівняльної анатомії та фізіології свідчать, що спершу розвинулися органи контактування, а згодом - дистантні, або телерецептори (зір, слух, нюх).

Орган зору виник за певних умов як наслідок чутливості істоти до світлових (електромагнітних) подразнень. Спочатку чутливими були різні зони тіла організму, але згодом, на пізніших етапах еволюції, по­ступово чутливість зосереджувалася спереду, на голові.

Орган слуху розвинувся з чутливості до вібрацій. Він виникає най­пізніше, тому в більшості безхребетних його немає. Нюхова чутливість виокремилася з недиференцінованої хімічної чутливості: це поєднання нюху і смаку.

У багатьох безхребетних смакова та нюхова чутливість недиферен-ційовані. Рецептори та їх диференціація розвинулися в процесі жит­тєдіяльності, в рухах. Живі істоти, які мають диференційовані рецеп­тори, набагато краще орієнтуються в середовищі, задовольняючи свої потреби в їжі, розмноженні, уникненні небезпеки.

Для комах характерною є наявність не лише органів руху або ре­цепторів, а й залоз внутрішньої секреції - для вироблення павутиння у павуків, переробки нектару у бджіл, зведення будівель з трубочок у хробаків тощо.

Живі істоти з ганглієвою нервовою системою здатні до "навчання" та "переучування", вироблення після безлічі спроб навичок рухатися в заданому напрямку, щоб уникнути больового подразнення.

Хробакові потрібно зробити понад 150 спроб, щоб він з меншою кількістю помилок почав рухатися в лабіринті праворуч, аби уникнути електричного подразнення, яке діяло на нього під час руху ліворуч. А щоб перевчитися, тобто змінити цей "завчений" шлях руху, знадобило­ся понад 225 спроб.

Отже, ганглієва нервова система хробака дає йому можливість не лише виробляти нові форми поведінки, а й зберігати вже вироблені навички, що свідчить про наявність у дощового хробака примітивної форми пам'яті.

У хребетних тварин внаслідок утруднення умов життя нервова сис­тема значно ускладнилася. Процес інтеграції та централізації роботи нервової системи завершився утворенням цереброспінальної нервової системи; спинного та головного мозку, що розміщені в хребті та черепі.

Головний мозок утворився з мозкової трубки, тому нервову систему хребетних тварин називають трубчастою. У процесі розвитку хребет­них тварин під впливом умов існування утворилися довгастий мозок і мозочок, середній і проміжний мозок і великі півкулі головного мозку, всередині яких розвинулася найскладніша за своєю будовою та функ­ціями кора великих півкуль головного мозку.

Кора великих півкуль об'єднує, інтегрує в собі й регулює всю діяль­ність організму. Вищі відділи головного мозку утворювалися поступо­во, і їх структура та функції у різних хребетних, за різних природних умов неоднакові.

Тварини, які перебувають на вищому щаблі свого розвитку, мають більш розвинений головний мозок. Щодо цього показовими є такі дані про співвідношення розвитку головного та спинного мозку в різних тварин і людини: якщо розвиток спинного мозку взяти за і, то питома вага головного мозку відносно спинного буде така: у черепахи - 1, у півня - 1, 5, у коня - 2, 5, у кішки - 3, у собаки - 5, у шимпанзе - 15, у людини - 49. З еволюцією тваринного світу питома вага кори головно­го мозку зростає, виконуючи провідну функцію.

Дослідження доводять, що екстирпація (знищення) кори по-різно­му позначається на зоровій та руховій функціях тварин, що перебува­ють на різних щаблях біологічної еволюції. Так, що стосується зорової функції, то птахи після знищення кори великих півкуль продовжують бачити, сідають на намічену місцевість, щури - не розрізняють форм предметів, реагують лише на світло, мавпа - сліпне.

Птахи після знищення кори великих півкуль не втрачають здатності літати, їх рухи не спотворюються, у кішки рухи поновлюються за кіль­ка годин, собака за 24 години може стояти, але самостійні рухи розлад­нані, мавпа може стояти лише за сторонньою допомогою.

Екстирпація півкуль головного мозку в риб не позначається на їх життєдіяльності, у жаб - майже не позначається, у птахів - позначаєть­ся: одужавши, птах починає літати, але втрачає орієнтацію в просторі; кішка не нападає на мишу, навіть зголоднівши; собака стає інвалідом -не може відшукати їжу, не впізнає господаря, втрачає можливість на­бувати досвід.

Розвиток психіки у філогенезі

Характерна ознака психічної реакції- чутливість організму до ін­диферентних подразників, які за певних умов (коли вони збігаються з біологічно важливими подразниками) сигналізують про можливість або потрІбнїсть задовольнити біологічні потреби організму.

Чутливість виникає на основі подразливості. Чутливість, вважає О. М. Леонтьєв, - цс реакція на впливи, які орієнтують організм у се­редовищі, здійснюючи сигнальну функцію.

Подразливість - властивість усієї органічної природи. Завдяки їй у рослинному світі відбуваються вроджені реакції -тропізми.

Тропізм - це автоматичні рухи в певному напрямку рослин і най­простіших організмів, зумовлені відмінностями перебігу фізико-хі-мічних процесів у симетричних частинах організму, що є реакцією на однобічні впливи подразників на організм. Теорію тропізмів у тварин розробив Ж, Леб. Недоліком його теорії було твердження про те, що ці реакції тварин механічні, але під впливом досвіду вони набувають пластичності та мінливості.

Розрізняють фототропізми, хемотропІзми, геліотропізми, гальвано-тропізми та ін., відповідно до різновидів енергії, що діють на організми у звичних умовах їх існування. Рух соняшника, наприклад, відбуваєть­ся під впливом фото- і термотропізмів; у напрямку проростання корін­ня та стебла, в поведінці хробаків і деяких комах, які закопуються в землю або повзуть до верхівок рослин, виявляється дія геотропізмів, фототропізмів або термотропізмів.

Під впливом умов існування виникла нервова система, основною властивістю якої є чутливість до впливів навколишнього середови­ща. Водночас виник механізм стихійного відображення, який усклад­нювався у зв'язку з утрудненням умов існування, що й спричинило еволюційні зміни будови організму.

Розрізняють такі головні стадії розвитку психіки тварин:

а) стадія елементарної сенсорної психіки;

б) стадія перцептивної психіки;

в) стадія інтелекту.

Стадія елементарної сенсорної психіки. Характерна особливість цієї стадії розвитку психіки полягає в тому, що поведінка тварин зу­мовлюється впливом на організм окремих властивостей предметів, які повсякденно супроводжують життя тварин, - хімічних, світлових, тем­пературних тощо.

Це стадія розвитку переважно безхребетних і тих хребетних меш­канців води, земноводних і плазунів, у яких предметне сприймання від­сутнє. На цій стадії відбувається диференціація чутливості до світла, дотику, запахів, рухова чутливість, внаслідок чого виникають і розви­ваються аналізатори - дотиковий, зоровий, нюховий і слуховий.

Ступінь розвитку аналізаторів і їх рецепторів залежить від особли­востей умов життя живих істот. Так, у павуків, комах добре розвинена дотикова чутливість (на щупальцях, на лапках, на крильцях). Чутли­вість до хімічних подразників розвинена вже в павуків та інших без­хребетних. Ці комахи мають нюх та розрізняють подразники на смак. У хруща, наприклад, налічують близько 50 000 органів нюху, а в трутня -понад 30 000. Комахи відчувають дуже слабкі запахи. Бджола вирізняє запах помаранчевої шкірки з-поміж 43 ефірних запахів. Бджоли реагу­ють на запах і не приймають "чужої"' бджоли до вулика. Комахи - то-похімічні істоти, тобто такі, в яких різні зони чутливі до різноманітних хімічних подразників.

Відома чутливість комах до змін температури, чутливість зо­ру. Бджоли розрізняють кольори та форми квітів, але не геометричні фігури. Більшість комах глухі. Лише такі з них мають слух, які коли­вальними рухами своїх крилець викликають досить інтенсивне коли­вання повітря, що спричинює звукові хвилі.

Стадія перцептивної психіки. Сенсорна стадія психіки передує пер-цептивній стадії нервової діяльності у тварин, що виникає на її основі.

Для цієї стадії характерне відображення предметів як цілого, а не окремих їх властивостей, як це відбувається на етапі сенсорного роз­витку психіки.

Наприклад, якщо ссавця відгородити від їжі, то він реагуватиме не тільки на предмет, на який спрямована його діяльність (на їжу), а й на умови, за яких ця діяльність відбувається, - тварина реагуватиме на огорожу і шукатиме спосіб її обійти.

Рівень сенсорної нервової діяльності такої реакції на умови, за яких відбувається життєдіяльність тварин, не передбачає.

Стадія перцептивної психіки властива ссавцям. Поява її зумовлена низкою істотних анатомо-фізіологічних змін в організмі: розвитком ве­ликих півкуль головного мозку І особливо їх кори та дистантних аналіза­торів (зорового, слухового), зростанням інтеграційної діяльності кори.

Умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль на рівні пер­цептивної психіки є підґрунтям для зародження уявлень.

Тривалість відтворення образів у пам'яті зростає протягом усього еволюційного розвитку хребетних тварин. Так, при одноразовому збу­дженні образна пам'ять працює: у щура - по 10-20 секунд, у собаки -близько 10 хвилин, у мавпи - 16-48 годин.

Тривалість збереження образів у пам'яті - важлива особливість пер-цептивного рівня розвитку психіки. Ця особливість є важливою пере­думовою для виникнення інтелектуальної поведінки тварин.

На стадії перцептивної психіки відбуваються складні зміни в про­цесах розрізнення та узагальнення уявлень. Виникають диференціація та узагальнення образів предметів. Ці узагальнення являють собою не суму окремих відчуттів, що виникли внаслідок одночасного впливу різ­них подразників, а їх комплекс, своєрідну інтеграцію, яка є підґрунтям для перенесення операції з однієї конкретної ситуації в іншу, подібну до неї, що робить поведінку тварин на цьому етапі психічного розвитку досить складною.

Успіх диференціації та узагальнення залежить не стільки від міри схожості впливів, шо справляють враження на тварину, скільки від "її біологічної ролі.

Розвиток узагальнення на стадії перцептивної психіки відбувається у зв'язку з розвитком інтегративних зон кори великих півкуль головно­го мозку, які об'єднують рухи в одну цілісну операцію (рухові поля), відчуття - у цілісний образ (сенсорні поля).

Стадія інтелекту. Психіка більшості ссавців залишається на стадії перцептивної психіки. Але в антропоїдів - людиноподібних мавп - ві-дображальна діяльність піднімається ще на один щабель розвитку пси­хіки порівняно з перцептивною.

Цей вищий щабель називають стадією інтелекту, або "ручного мис­лення" (О. М. Леонтьєв). Як показали дослідження Ксслера, Ладигіної-Коте, Войтоніса, Вацуро, Рейнського та інших, мавпам, особливо шим­панзе, властива елементарна розумова діяльність, елементи наочно-дійового мислення. Мавпи швидше, ніж інші тварини, навчаються та переучуються, виявляють більшу активність процесів збудження та гальмування.

І. П. Павлов зазначав, шо аналітико-синтстична діяльність кори го­ловного мозку собаки - це конкретне, елементарне мислення.

Але розумова діяльність, інтелект тварин - це зовсім не те, що ро­зум людини. Між ними існують надзвичайно великі відмінності.

Для стадії інтелекту характерним є розв'язування завдань. Мавпа (шимпанзе) в експериментальних умовах не могла безпосередньо діс­тати їжу (банан, помаранчу тощо).

У клітці, де вона перебувала, лежала палиця, за допомогою якої можна було дістати їжу. Ставилося запитання: чи "здогадається" мавпа використати цю палицю, щоб дістати їжу. Спочатку шимпанзе робить спроби дістати їжу своєю рукою, але зазнає невдачі. Невдача на деякий час відволікає мавпу від поживи. Помітивши палицю, вона маніпулює нею. Якщо тварина одночасно помітить палицю та їжу, то здобуває їжу, підсунувши її до себе палицею.

Такі дослідження проводилися в різноманітних варіаціях. Мавпа успішно розв'язувала завдання під час експерименту. Найскладнішим з них було двофазове завдання, яке полягало в тому, що їжу можна було дістати довгою палицею, але спочатку цю довгу палицю потрібно було дістати короткою, яка лежала в межах безпосереднього досягання. Це завдання мавпа також розв'язувала.

Мавпи здатні поєднувати в один акт дві дії послідовної операції, з яких перша є підготовчою для здійснення другої, вирішальної операції (двофазові завдання).

У життєдіяльності тварин легко виявити наявність різноманітних взаємостосунків, їх виявом можуть бути своєрідні рухи, пози, акус­тичні сигнали. На різних щаблях розвитку живих істот ці стосунки і взаємовпливи набувають різної складності. З їх допомогою тварини повідомляють одна одній про небезпеку, поживу, гнів, страх, у різний спосіб передають ту чи іншу, інформацію.

Але ці різновиди стосунків ("мова" тварин) мають інстинктивний характер, є виявом емоцій.

На відміну від людської мови, "мова" тварин не є засобом трансля­ції індивідуального досвіду іншим тваринам.

Елементи інтелектуальної поведінки антропоїдів зумовлені розвит­ком кори великих півкуль, особливо лобових долей та при фронтальних їх зон. Якщо в мавп знищити частину цих зон, то вони втратять змогу розв'язувати двофазові завдання.

Стадія інтелекту, що властива вищим ссавцям і досягла найвищого рівня розвитку в людиноподібних мавп, є передісторією виникнення та розвитку людської свідомості.

Для всіх щаблів психічного розвитку тварин характерні фіксованість та індивідуальна мінливість поведінки. Фіксовані форми поведінки є спадковими, інстинктивними формами поведінки.

Інстинкти - це акти взаємодії організму із середовищем, механізмом яких є комплекс безумовних рефлексів. Інстинктивна діяльність часто включає і механізми тропізмів. Наукове пояснення походженню інстинк­тів дав Ч. Дарвін, довівши, що поведінка тварин являє собою органічну єдність і стає результатом природного добору, тих змін у фізичній органі­зації та поведінці, які були спричинені зовнішніми умовами і закріпилися в організмі тварини через доцільність для її життєдіяльності.

Розрізняють інстинкти живлення, розмноження, самозбереження та інші форми родового або видового пристосування до навколишнього середовища.

Інстинктивні форми поведінки- це великої сили потяги організ­му, а саме слово "інстинкт" (лат.) означає "потяг".

Залежно від умов життя і стану організму інстинкти виникають, чергуються нові акти поведінки, розмноження, захисту, акти, пов'язані з живленням, тощо. У процесі індивідуального пристосування тварин до умов існування інстинктивні дії видаються осмисленими вчинка­ми, але коли якась ланка інстинктивного акту порушується, тварини продовжують здійснювати наступні операції в ланцюжку інстинктив­ної дії, хоча успіху така дія не має.

Так, квочка продовжує сидіти на гнізді, якщо забрати з-під неї яйця, а бджола, почавши заліплювати наповнені медом щільники, продовжує це робити й тоді, коли викачати із щільників мед.

Отже, інстинктивні дії - це неусвїдомлювані, механічні дії,

У кожної тварини протягом життя інстинкти можуть змінюватися (можна домогтися ''мирного" співіснування лисиці та курки, кішки та миші тощо). Але така індивідуальна зміна інстинкту - не спадкова властивість.

Зміна звичних форм поведінки виявляється в набуванні нових нави­чок і способів поведінки, що виникають у результаті багаторазового при­родного доцільного вживання рухів і дій або в процесі дресирування.

Виникнення і розвиток людської свідомості Передумови виникнення свідомості

З розвитком науки, особливо історії та біології, поступово формува­лися погляди про походження людини та її свідомості.

Головною передумовою виникнення людської свідомості було утруднення умов існування людиноподібних істот - антропоїдів. Під впливом умов життя їх центральна нервова система стала набагато

складнішою за будовою та функціями. У зоні великих півкуль головно­го мозку поступово розвивалися тім'яні, скроневі та особливо лобові долі, які здійснювали вищі пристосувальні функції.

Досить помітно розвинулися вони в людини під впливом праці. Про це свідчить те, що у мавпи лобові долі становлять 0, 4 відсотка об'єму великих півкуль, в орангутанга та шимпанзе - 3, 4 відсотка, а в люди­ни- 10 відсотків.

На біологічному етапі розвитку психіки виникли передумови для появи вищих, суто людських, форм психіки - свідомості. Знання біо­логічного етапу розвитку психіки як передісторії людської свідомості дає можливість науково пояснити її виникнення.

Протягом усього розвитку в різних видах діяльності в людини по­ступово формувалися специфічно людська, свідомо спрямована пізна­вальна діяльність, уява, людські почуття та якості волі, різноманітні психічні властивості, які істотно відрізняються від інстинктивної пси­хічної діяльності тварин.

Праця, суспільний спосіб життя - це головні чинники історично­го розвитку людської свідомості як вищої форми психіки, яка виявляє ставлення людини до свого середовища, здатність змінювати природу, пристосовувати її до своїх потреб.

Ці особливості в психіці тварин відсутні. Вони не виокремлюють себе з навколишнього середовища, пасивно пристосовуються до його змін.

Знання умов виникнення та розвитку свідомості в людини має вели­ке значення для її формування.

Історичний розвиток людської свідомості

Свідомість людини не відразу стала такою, якою вона є тепер, а здо­лала тривалий шлях свого суспільно-історичного розвитку.

Перші люди, що виділилися з тваринного світу, мало ще відрізняли­ся від своїх предків-тварин, їх свідомість була обмеженою. Вона являла собою усвідомлення людиною її найближчого природного середовища і свого обмеженого зв'язку з іншими людьми. Людина почувалася без­порадною перед природою.

Свідомість первісної людини мала ще значною мірою стадний ха­рактер.

Рівень свідомості зумовлював низький рівень розвитку виробничої діяльності людей і їх суспільних відносин. Яким був спосіб життя лю­дини, такою була і її свідомість.

З розвитком способів добування людьми засобів до існування, способів виробництва матеріальних надбань розвивалась і їх свідо­мість. Прагнучи задовольнити свої потреби, що виникали внаслідок змін умов життя, люди винайшли вогонь, поступово перейшли від вжи­вання кам'яних знарядь праці, якими вони користувалися сотні тисяч років, до бронзових і залізних знарядь.

Поруч із мисливством, рибальством, скотарством виникло хлібо­робство, а далі ремісництво; від ремісництва люди перейшли до ма­шинного виробництва і т. д.

А зміна знарядь праці зумовила ускладнення людських взаємин, розвивалися самі люди, їх потреби, життєвий досвід, їх свідомість, здіб­ності та інші психічні властивості. Розвиток психічних властивостей людей являв собою і результат, і потрібну передумову вдосконалення і розвитку їх практичної діяльності.

Історичний розвиток людської свідомості був і є можливим через те, що кожне попереднє покоління не тільки фізично породжує наступне покоління, а й передає йому свої виробничі і культурні надбання.

Кожне нове покоління починає свою життєдіяльність із засвоєння результатів діяльності попередніх поколінь, розвиває її далі і передає свої здобутки нащадкам. Для здійснення зв'язку людських поколінь не­абияке значення має:

а) передавання самих знарядь праці, створеної людьми техніки і
створених за її допомогою матеріальних цінностей;

б) передавання засобами мови людського досвіду (в процесі на­
вчання і виховання), результатів пізнавальної діяльності, досягнень
науки і т. п.

Завдяки цьому стає можливим історичний поступ людства і розвит­ку людської свідомості.

Протягом усієї історії людство своєю працею створювало нові умо­ви свого існування. Водночас люди і самі змінювались. Обставини та­кою ж мірою творили людей, як люди створювали ці обставини. Чим більше люди пізнавали навколишній світ і вдосконалювали знаряддя своєї праці, тим більшу владу здобували над життєвими обставинами.

Історичний розвиток людської свідомості виявився насамперед у збагаченні її змісту, який відображає об'єктивну дійсність, в розширен­ні світогляду людей. Разом із збагаченням змісту свідомості поступово розвинулись і її форми, набувши тієї різноманітності і тих специфічних особливостей, які характерні для сучасних людей.

Упродовж історії розвинулися безпосередні чуттєві форми відобра­ження людиною світу. Стає досконалішим людський зір, особливо його здатність тонко розрізняти просторові властивості об'єктів, схоплюва­ти різноманітні їх ознаки, відзначати красу їх форм і пропорцій, що відрізняє зір людини від зору тварини.

Орел, літаючи над хмарами, бачить свою здобич у траві. Людина не здатна помічати такі віддалені в просторі об'єкти, але вона бачить те, чого не бачить орел, вона удосконалила свій зір через техніку і мис­тецтво. Переваги ЇЇ зору виявляються у вдумливому сприйманні про­порцій предметів, витворів живопису, скульптури і архітектури. Слух людини також набув надзвичайної витонченості, яка є результатом мовного спілкування з іншими людьми, виникнення і розвитку пісен­ної, музичної творчості.

Завдяки праці та іншим видам діяльності людська рука досягла та­кої досконалості, що змогла, ніби чарівною силою, викликати до життя шедеври образотворчого мистецтва.

Якісних змін зазнали й інші форми чуттєвого пізнання світу лю­диною.

Збагачення вмісту психіки людини - це і розвиток нових, суто люд­ських видів і форм пам'яті, які полягають в опосередкованому мовою довільному запам'ятовуванні і відтворенні даних попереднього досві­ду. Необхідність перетворювати дійсність у процесі праці спричинила до розвитку в людини здатностей перетворювати її в образи, уявляти предмети, над втіленням яких вона працює.

Розвинулися форми людського мислення, нерозривно пов'язані з розвитком мови, з ЇЇ багатим словником і розвиненою граматичною будовою. Виникли передумови для розумової діяльності людини, що давали їй змогу застосовувати її результати до практичної діяльності, добирати найдоцільніші способи діяння, планувати дії, передбачати їх не тільки найближчі, а й найдальші результати.

У процесі праці і на її грунті в людини виникала нова мета і мотиви діяльності, формувалися різноманітні виробничі, технічні, пізнавальні, наукові, естетичні та інші потреби й інтереси. Розвинулися нові види діяльності людей, зокрема розумова, мистецька та інша діяльність.

З розвитком життя людей збагатились і їх емоції, почуття.

Сформувалися суто людські почуття, зумовлені різноманітними ви­дами людської діяльності, формою їх суспільних відносин. Виникнен­ня нових видів діяльності людини сприяло розвиткові найрізноманіт-

ніших її здібностей. Під час праці ці здібності не тільки виявлялися, а й формувалися. Відомо, що всі здібності, що відрізняють людину від тварини, розвинулись і продовжують розвиватися в процесі праці.

Підкоряючи природу, людина виробила здатність опановувати себе, усвідомлювати свої обов'язки як члена суспільства і керуватися цим усвідомленням у своїй діяльності. Пізнаючи навколишню природу та інших людей, вона пізнавала себе саму. Історичний розвиток свідомос­ті людини був водночас і розвитком її самосвідомості.

Свідомість людини визначає її суспільне буття.

Тому правильно зрозуміти сутність свідомості можна, тільки врахо­вуючи суспільні умови життя людини.

Свідомість людини має загальні риси, властиві їй на всіх щаблях розвитку. Водночас вона набуває своїх конкретно-історичних особли­востей на кожному його ступені залежно від суспільних умов життя людей, їх виробничих відносин.

Так, одні риси були притаманні людині первіснообщинного типу суспільності, коли людство протистояло природі спільно, коли основні засоби виробництва і його продукти були громадською власністю.

Суперечливі суспільні відносини людей визначають і суперечливий характер розвитку їх свідомості.

Історичний розвиток людської свідомості відбувається послідовно, із зміною людських поколінь. Завдяки цьому стає можливим продо­вження розвитку людського роду, його історії, яка складається з чис­ленних історій розвитку окремих людей кожного нового покоління.

Водночас історичний розвиток людей створює передумови для ін­дивідуального розвитку людської особистості, її свідомості.

Вплив історії людського життя на розвиток людини визначають, по-перше, спадкові передумови, які є початковими для індивідуального розвитку, і, по-друге, зміна тих суспільних умов, в яких відбувається цей розвиток.

Людина народжується із спадковими, вродженими можливостями для свого подальшого розвитку. Ці можливості реалізуються в пев­них суспільних умовах її існування. Вона живе і діє в суспільстві, в ньому дістає певне виховання і освіту. Вступаючи у взаємостосунки з іншими людьми, засвоюючи матеріальні і духовні надбання, створені попередніми поколіннями людей, вона сама формується як свідома особистість.

Будова тіла людини

Будова тіла - перте, з чого слід починати розгляд історії індивіду­ального становлення людської особистості і зумовленого нею ставлен­ня до природи. Будова тіла людини зумовлена спадковістю.

Спадкова природа людини, що являє собою найвищий продукт роз­витку життя на Землі, створює біологічні передумови розвитку людсько­го організму з його психікою, властивими можливостями психічного розвитку. Спадковість розвитку тварин, навіть тих, що за своєю будовою посідають найближче до людини місце, не створює таких передумов.

Тому всі спроби шляхом виховання підняти мавпу (мартишку, шим­панзе) до вищого, ніж той, що вона посідає, рівня психічного розвитку, навчити ЇЇ людської мови успіху не мали. У людській природі генетич­но закладено природні можливості високого психічного розвитку.

Кожен людський індивід, що народжується, дістає в спадок від по­передніх людських поколінь не готові психічні властивості, що сфор­мувались у людини впродовж її історичного розвитку, не готові знання, вміння, навички і звички, а тільки анатомо-фізіологічні передумови для їх виникнення, набування.

Такими передумовами є будова тіла людини, органічні її потреби, будова її мозку та органів.

Це також незвичайна пластичність психіки, здатність виробляти під виливом вимог життя нові способи діяння.

Те, з чим народжується дитина, успадковується ще в утробі мате­рі. Як і всякий продую розвитку, природжене має не лише спадкове по­ходження, а й залежить від тих умов, в яких цей розвиток відбувається.

Не всі природжені якості людини є спадковими. Ряд природжених ознак і властивостей визначають уже умови утробного розвитку.

Це стосується певних індивідуальних особливостей психіки дити­ни, зокрема таких, як деякі аномалії її будови, недорозвинення мозку, дефекти органів чуття та інші, що трапляються в деяких дітей і по­значаються на їх подальшому психічному розвитку. Вони є наслідком несприятливих умов внутрішньоутробного розвитку (захворювань ор­ганізму матері, впливу алкоголю на розвиток плода, інтоксикації та ін­ших шкідливих факторів).

Будова тіла людини, її психіка, спадковість мають певний вплив на формування психічних властивостей. Заперечувати цей вплив - означає відмежовувати розвиток психіки від її матеріального субстрату. Проте спадковість не є єдиним визначальним чинником психічного розвитку особистості.

Іноді психічний розвиток розглядається вченими як процес, обумовле­ний дозріванням організму (К. Бюлер, А. Гезелла й інші). Перебіг і харак­тер психічних процесів та властивостей визначає не будова організму, а предметний світ, який змушує до діяльності і який відображає людина.

Дитина, народжуючись, не має успадкованого "суб'єктивного світо­гляду". Він формується в неї поступово, коли вона вступає в дійові зв'яз­ки із світом речей, з людьми. Зміст, форми і механізми її психіки форму­ються під впливом умов її життя, суспільних чинників і виховання.

Протягом життя формуються також емоційні, вольові, характеро­логічні та інші якості особистості. Від народження не визначено, буде людина, наприклад, сміливою, хороброю, мужньою, наполегливою, до­брою, правдивою чи стане носієм протилежних якостей. Ці якості фор­муються під впливом суспільних умов її існування, що є вирішальним для її становлення.

Формалізована структура змісту теми Зміст теми: еволюція психіки живих істот.

Date: 2015-09-24; view: 1039; Нарушение авторских прав