Гарантії діяльності Уповноваженого з прав людини

Для реалізації своїх завдань і функцій Уповноважений Верховної Ради України з прав людини має відповідні гаран­тії, які можна розподілити на загальні, матеріально-фінансо­ві і особисті. Уповноважений — відповідальна державна поса­дова особа і тому, безумовно, повинна мати необхідні гарантії реалізації своїх функцій.

Важливими гарантіями діяльності Уповноваженого є те, що він користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень і не може бути без згоди парламенту України притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в су­довому порядку, затриманий, заарештований, підданий об­шуку, а також особистому огляду. Кримінальна справа проти Уповноваженого може бути порушена тільки Генеральним прокурором України. За порушення законодавства щодо га­рантій діяльності Уповноваженого, його представників та працівників Секретаріату Уповноваженого винні особи при­тягуються до відповідальності згідно з чинним законодавст­вом. Уповноважений не зобов'язаний давати пояснення по су­ті справ, які закінчені або знаходяться у його провадженні.

Законодавством гарантуються трудові права Уповнова­женого. Так, після закінчення терміну повноважень, на який особу було обрано на посаду Уповноваженого, їй надається ро­бота (посада), на якій вона працювала до призначення і яка зберігається за нею на час виконання нею обов'язків Уповно­важеного, а у разі неможливості надання цієї роботи (посади) -інша рівноцінна робота (посада) на тому ж або, за її згодою, іншому підприємстві, в установі, організації. Суттєвою гаран­тією є і те, що життя та здоров'я Уповноваженого і його пред­ставників, які працюють на постійній основі, підлягають обо­в'язковому державному страхуванню на випадок смерті, травми, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання ни­ми службових обов'язків. Порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Ефективне функціонування інституту Уповноваженого зу­мовлюється необхідністю належного фінансового його забез­печення. Виходячи з цього закон встановлює, що фінансуван­ня діяльності Уповноваженого здійснюється за рахунок Дер­жавного бюджету України. Уповноважений розробляє і подає на затвердження парламенту України та виконує кошторис своїх витрат. Верховна Рада і відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування створюють необхідні умови для діяльності Уповноваженого, його Секретаріату та його представників.

Закон забороняє втручання органів державної влади, орга­нів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підпри­ємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб у діяльність Уповноваженого.

У діяльності Уповноваженого виникає чимало непростих питань, вирішення яких можливе з допомогою більш чіткого регулювання інституту Уповноваженого. Так, Уповноваже­ний має право призначити своїх представників у межах ви­ділених коштів, затверджених парламентом України. Але за­коном не визначено, чи це будуть представники Уповноваже­ного на місцях чи представники Уповноваженого з певних питань. Ця невизначеність дає підстави вважати, що в майбут­ньому можуть бути застосовані обидва підходи. На нашу дум­ку, пріоритетним має бути принцип представництва на міс­цях, оскільки конкретні конституційні права громадян пору­шуються саме на місцях, у тому числі органами місцевого самоврядування, місцевими державними адміністраціями, посадовими особами підприємств, організацій і установ.

Але не виключається й те, що можуть бути створені пред­ставники Уповноваженого і з конкретних питань, напрямів його правозахисної діяльності. Так, у ФРН, у Данії функціо­нує омбудсмен з питань оборони, у Фінляндії — омбудсмен з питань рівності прав чоловіків і жінок, омбудсмен із захисту прав споживачів та контролю за конкуренцією, в Угорщині — Уповноважений з прав національних та етнічних меншин, в Канаді — омбудсмен з національних мов.

За яким принципом будувати структуру інституту омбудс-мена в Україні ще не визначено. Але цілком можливе поєд­нання обох принципів. Це було б найбільш ґрунтовно в сучас­них умовах розвитку політико-правового процесу і стану із забезпеченням прав людини і громадянина в Україні.

Інститут Уповноваженого з прав людини в Україні - - на стадії свого становлення. Не завжди цей інститут сприймаєть­ся належним чином як державними інституціями, так і струк­турами громадянського суспільства. Але йому належить май­бутнє в підвищенні ролі у забезпеченні прав людини і грома­дянина. І це має усвідомлюватися всіма суб'єктами права, виходячи з положення, що права людини в Україні визнають­ся найвищою соціальною цінністю, як це зазначено в ст. З Конституції. Держава символізує публічний простір, а гро­мадянське суспільство - - деполітизований простір свободи, основу якого складають ринкова економіка і права людини. Уповноваженому з прав людини належить суттєва роль у забезпеченні взаємодії Української держави і громадянського суспільства в аспекті захисту прав особи. Конституційно-пра­вовий інститут Уповноваженого, створений в Україні, може сприяти розв'язанню проблеми бюрократизації виконавчого апарату, анонімності й безвідповідальності державної влади. При цьому слід брати до уваги, що посилення інституту на­родного правозахисника (омбудсмена) в багатьох європейсь­ких країнах, в США, було відповіддю громадянського сус­пільства на посилення виконавчої влади, порушення чинов­никами норм управлінської моралі.

Інститут Уповноваженого дає можливість подолати суттєві суперечності між державою і громадянським суспільством, легітимувати владу, гарантувати право громадян бути поін­формованими про помилки і зловживання службовців держав­ного апарату. Омбудсмен є захисником громадянських прав. Він охороняє як публічні, так і особисті інтереси, приватну сферу життя, допомагає вирішенню проблем захисту прав особи. Значним є поновлюючий і політичний ефект діяльності Уповноваженого. Це пов'язано насамперед з тим, що омбудс-мен виражає точку зору громадянського суспільства і дово­дить її до відома законодавчої і виконавчої гілок державної влади. Інститут Уповноваженого в Україні органічно впису­ється в діючу систему захисту прав громадян і не перешко­джає використанню інших каналів поновлення справедливос­ті. Є всі підстави вважати, що народний правозахисник стане звичним і необхідним інструментом захисту в Україні прав людини, яким він є в багатьох країнах з усталеними демокра­тичними традиціями і широкою політико-правовою практи­кою захисту прав особи. Правозахисний потенціал Уповнова­женого буде зростати в міру становлення в Україні правової державності і формування дієздатного громадянського сус­пільства.

Контрольні запитання

Яка роль Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в
конституційно-правовому механізмі забезпечення прав особи?

Які права і обов'язки має Уповноважений з прав людини?

Які гарантії діяльності Уповноваженого з прав людини?