Про заходи боротьби та профілактики респіраторного мікоплазмозу птиці

Ця Інструкція установлює ветеринарно-санітарні вимоги у випадках спалаху захворювання птиці респіраторним мікоплазмозом у господарствах, порядок проведення профілактичних заходів для недопущення захворювання птиці, порядок внутрішньогосподарського використання або подальшої реалізації одержаних м'ясопродуктів від забою птиці при респіраторному мікоплазмозі та є обов'язковою для виконання птахопідприємствами усіх форм власності і відомчої підпорядкованості, громадянами (у тому числі індивідуальними підприємцями без утворення юридичної особи), діяльність яких здійснюється у сфері птахівництва.

1. Загальні положення. 1.1. Респіраторний мікоплазмоз птиці (далі - РМП) - інфекційна хвороба, що спричиняється мікроорганізмом з групи плевропневмонієподібних - Mycoplasma gallisepticum (МГ), класу Mollicutes, порядку Mycoplasmatales, родини Mycoplasmataceae. Це невеликі за розміром (200-800 нм) мікроорганізми, що фільтруються крізь бактеріальні фільтри. Клітинна стінка в них відсутня, мікробна клітина обмежена тришаровою цитоплазматичною мембраною. 1.2. До мікоплазмозу сприйнятливі кури, індики. Менш чутливі фазани, цесарки, пави, голуби. Захворювання характеризується хронічним перебігом та повільним розповсюдженням у стаді. Хворіють усі вікові групи птиці, але частіше молодняк 2-4-місячного віку, індики та кури - на початку несучості. Смертність ембріонів може досягати 5-10%, зниження виведення молодняку - до 20%. Загибель молодняку коливається в межах 5-10%, при асоціації з вірусними хворобами - 40-60 %. Несучість знижується на 5-20%. 1.3. Джерелом інфекції є хвора птиця та птиця-мікоплазмоносій. Збудник частіше передається аерогенним та трансоваріальним шляхом. Ступінь інфікування яєць залежить від кількості хворих несучок. Зараження птиці відбувається аерогенно при сумісному утриманні здорової та хворої птиці. 1.4. Збудник мікоплазмозу здатний довгий час перебувати в організмі птиці, не викликаючи захворювання. Прояву клінічних симптомів сприяють: ослаблення організму птиці внаслідок порушення умов мікроклімату, перевищення норм щільності посадки птиці, неповноцінна годівля, наявність інфекційних та інвазійних хвороб у господарстві, післявакцинальні реакції на щеплення птиці живими вакцинами (проти хвороби Ньюкасла, ларинготрахеїту, пастерельозу) та інші несприятливі фактори. 1.5. У замороженому патологічному матеріалі при температурі мінус 25^оC збудник зберігається від 1 до 3 років, при температурі плюс 5^оC гине через 20 діб, при плюс 45^оC - протягом 1 години. Збудник стійкий до сульфаніламідних препаратів та широкого спектра антибіотиків.

2. Діагностика респіраторного мікоплазмозу. 2.1. Діагноз на мікоплазмоз установлюють на підставі епізоотичних даних, клінічних ознак, патолого-анатомічних змін, результатів серологічних та бактеріологічних досліджень та позитивної біопроби на курячих ембріонах, заражених виділеною культурою мікоплазми. У сумнівних випадках проводять гістологічні дослідження. Для встановлення діагнозу одночасно проводять дослідження на збудники, з якими мікоплазмоз може співіснувати (кишкову та гемофільну палички, пастерелу, вірус ІЛТ, реовірус, віспу, інфекційний бронхіт). 2.2. При підозрі захворювання птиці респіраторним мікоплазмозом лікар ветеринарної медицини вживає заходів для швидкого уточнення діагнозу, для чого направляє на дослідження у державну лабораторію ветеринарної медицини свіжі трупи та клінічно хвору птицю (4-5 голів), а також 25 проб сироваток крові від птиці з кожного приміщення, де є прояви захворювання. Для виявлення латентної форми мікоплазмозу, крім серологічних досліджень, необхідно досліджувати ембріони, які загинули в останні дні інкубації, а також задохликів.

3. Заходи з профілактики респіраторного мікоплазмозу птиці. 3.1. Для запобігання захворюванню птиці респіраторним мікоплазмозом керівники та спеціалісти ветеринарної медицини господарств, інших підприємств і організацій, які мають птицю, зобов'язані суворо виконувати вимоги, що передбачені Законом України "Про ветеринарну медицину", Ветеринарно-санітарними правилами для птахівницьких господарств і вимогами до їх проектування, затвердженими наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 03.07.2001 N 53 та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 05.07.2001 за N 565/5756, іншими нормативно-правовими актами з питань ветеринарної медицини. 3.2. При цьому необхідно забезпечити оптимальні зоогігієнічні умови утримання птиці, повноцінну годівлю за раціонами, збалансованими за білком, вітамінами, мінеральними речовинами та мікроелементами. Необхідно дотримуватися технології комплектування птицею господарства та строків міжциклових перерв, ретельного виконання механічної очистки та дезінфекції приміщень перед розміщенням кожної наступної партії птиці у відповідності до діючої інструкцією з ветеринарної дезінфекції, дезінвазії, дезінсекції та дератизації. 3.3. У племінних господарствах (племзаводи, племрепродуктори I і II порядку) ремонтний молодняк птиці досліджують на респіраторний мікоплазмоз у СКРА, РЗГА або ІФА в 50-60-, 100-120-, 160-180-денному віці, а надалі - один раз у квартал, направляючи для дослідження не менше 20-30 проб сиворотки крові з кожного приміщення. 3.4. Для інкубації використовують яйця від птиці, вільної від МГ- інфекції. Критерієм цього вважають негативні результати в СКРА або ІФА, одержані при дослідженні сироваток крові не пізніше ніж за місяць до збору яєць на інкубацію. За масою, вмістом вітамінів та каротиноїдів яйця повинні відповідати діючому ДСТУ. 3.5. Дезінфекцію інкубаційних яєць проводять парами формальдегіду не пізніше 1,5 години після знесення і вдруге - перед закладенням їх в інкубатори. При цьому на 1 м. куб. приміщення камер використовують 30 см. куб. формаліну (40%), 15 см. куб води і 20 г марганцевокислого калію. Експозиція - 20 хвилин при температурі повітря 30-37 град. C і відносній його вологості 73-80%. Дезінфекцію інкубаційних яєць дозволяється проводити іншими деззасобами, зареєстрованими на території України, згідно з настановами щодо їх застосування.

4. Заходи боротьби з респіраторним мікоплазмозом птиці. 4.1. При підтвердженні діагнозу на респіраторний мікоплазмоз господарство (відділення, ферму, пташник) оголошують в установленому порядку неблагополучним і вводять карантинні обмеження. При цьому виконують такі заходи: у господарстві беруть на облік приміщення та тару, де спостерігалось захворювання; забороняють переміщення транспорту, спецодягу за межі відповідних приміщень або комплексів; визначають дороги транспортування кормів, продукції, трупів та вибракуваної птиці; протягом усього періоду неблагополуччя бракують клінічно хвору та слабку птицю; у племінних господарствах, при виявленні клінічно хворої птиці та птиці, яка позитивно реагує на мікоплазмоз у СКРА чи ІФА, і підтвердженні діагнозу бактеріологічно та в біопробі, усю птицю неблагополучного пташника м'ясних порід забивають на м'ясо у забійному цеху господарства чи вивозять на м'ясопереробні підприємства, а яйценосних - переводять у промислове стадо для одержання товарних яєць або здають на забій. Забій птиці проводять з дотриманням відповідних правил і санітарно-ветеринарних вимог, що виключають поширення інфекції; ветеринарно-санітарну оцінку м'яса, після забою птиці, проводять згідно з Правилами передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясних продуктів, затвердженими наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 7 червня 2002 року N 28 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 21 червня 2002 року за N 524/6812. Пух та пір'я пакують у подвійну тару з надписом "Підлягає дезінфекції" і вивозять на переробні підприємства або, враховуючи економічну доцільність, піддають утилізації. Послід і підстилковий матеріал із неблагополучних пташників підлягають біотермічному знезараженню; у неблагополучних товарних господарствах проводять лікувально-профілактичну обробку птиці протимікоплазменними препаратами або вакцинацію. При цьому суворо дотримуються діючих законодавчих документів, які регламентують застосування протимікробних засобів у період щеплень та отримання продукції птахівництва; у період між обробками протимікоплазменними препаратами проводять дезінфекцію повітря в приміщеннях у присутності птиці згідно з діючими нормативними документів. 4.2. За умовами обмежень забороняється: переміщення птиці із неблагополучних пташників; вивіз інкубаційних яєць та птиці в благополучні щодо респіраторного мікоплазмозу господарства і на підприємства біологічної промисловості; продаж інкубаційних яєць і птиці населенню; інкубація яєць із неблагополучних пташників. 4.3. У неблагополучному господарстві дозволяється: забій клінічно хворої птиці та використання тушок, відповідно до правил ветеринарно - санітарної експертизи; вивіз інкубаційних яєць або добового молодняку в аналогічні господарства в межах району (області); інкубацію яєць із благополучних пташників і вирощування молодняку для даного господарства; увіз у господарство інкубаційних яєць і молодняку птиці добового віку з благополучних щодо інфекційних хвороб птиці господарств за умови інкубації яєць в окремому інкубаторі (окремо від яєць даного господарства) та ізольованого вирощування отриманого молодняку. 4.4. Карантинні обмеження знімають з племінного господарства (відділення, ферми), якщо при загальному серологічному дослідженні ремонтного молодняку і перевірці всієї дорослої птиці батьківського стада не було виявлено у птиці, яка позитивно реагує у СКРА, а також протягом останніх 3 місяців не було відмічено клінічних та патолого-анатомічних ознак захворювання. 4.5. Карантинні обмеження також можуть бути зняті після одночасного забою всього поголів'я птиці у неблагополучному відділенні (фермі, приміщенні) і проведення механічної очистки та остаточної дезінфекції з наступною перевіркою на якість її проведення в державних лабораторіях ветмедицини. 4.6. Благополучним вважають господарство, у якому птиця, а також її нащадки мають негативні результати при серологічному дослідженні на респіраторний мікоплазмоз.