Про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці на віспу

Ця інструкція установлює ветеринарно-санітарні заходи у випадках спалаху захворювання птиці на віспу у господарствах різної форми власності, порядок проведення профілактичних заходів щодо недопущення захворювання птиці на віспу, порядок внутрішньогосподарського використання або подальшої реалізації одержаних м'ясопродуктів від забою птиці при віспі та є обов'язковою для використання птахопідприємствами всіх форм власності і відомчої підпорядкованості, громадянами (у тому числі індивідуальними підприємствами без утворення юридичної особи), діяльність яких здійснюється у сфері птахівництва.

1. Загальні положення. 1.1. Віспа птиці (контагіозна епітеліома, дифтерія птиці) - це інфекційне захворювання птиці, яке характеризується віспяною екзантемою, дифтерійними ураженнями слизових оболонок ротової порожнини, верхніх дихальних шляхів та кон'юнктивітом. 1.2. Віспою хворіють кури, голуби, канарки, шпаки, фазани, індики, гуси, качки, цесарки, павичі, перепілки, горлиці, папуги, зяблики, горобці, чайки. 1.3. Збудником захворювання є ДНК-вмісний вірус. Розрізняють 4 різновиди вірусу: курей, індиків, голубів та канарок. Вірус належить до роду Avipoxvirus підсімейства Chordopoxvirinae сімейства Poxviridae. Розмір його - 330 х 240 нм (нанометрів). 1.4. У віріоні віспи курей та голубів мають місце комплементзв'язувальні антигени, гемаглютинини та преципітини. Антигени вірусів віспи птиці ідентичні антигенам вірусів віспи корів, міксоматозу кролів. 1.5. Штами вірусу віспи птиць суттєво відрізняються між собою за спектром патогенності та ступінню вірулентності. 1.6. Віруси віспи птиці мають ряд подібних біологічних властивостей. Вони чутливі до високої температури, етилового спирту. Вірус гине при 50 град. С протягом 30 хвилин, при 60 град. С - за 8 хвилин, при 100 град. С - миттєво, у 2%-му розчині їдкого натрію, 3%-му крезолі, 2 %-му хлорному вапні - протягом 2-3 хвилин. Чутливий до хлороформу, інактивується 1%-им розчином їдкого калію. Зберігає свою активність протягом 9 діб у 1%-му фенолі та формаліні у розведенні 1:1000. У злущених клітинах епітелію (віспинках) вірус зберігає життєздатність при температурі мінус 15 град. С протягом двох і більше років, при 0 град. С - до 1,5 року, при температурі плюс 22 град. С - понад місяць. У замороженому м'ясі виживає до 2 років. Ліофілізований вірус зберігається понад 10 років. 1.7. Основним джерелом інфекції є хвора птиця. Зараження відбувається при контакті з хворими, через забруднені вірусом корми, воду, підстилку, годівниці, інвентар, одяг обслуговувального персоналу тощо. Вірус потрапляє у зовнішнє середовище із злущеним епітелієм, слизовими виділеннями із ротової та носової порожнин, очей, з послідом. 1.8. Переносником вірусу може бути синантропна птиця, гризуни та комахи-гематофаги. В організмі комарів вірус не розмножується, але може зберігатися понад 200 днів, в організмі кліщів (орнітодорусів) - 97 днів, у персидських кліщів - 30 днів, у клопів та мух-жигалок - 20 днів. 1.9. У організм птиці збудник потрапляє через пошкоджену шкіру та слизові оболонки. Спалахи віспи птиці проявляються у вигляді ензоотії, яка інколи набуває характеру епізоотій. Захворювання виникає незалежно від пори року, частіше спостерігається восени, взимку та ранньою весною. 1.10. Інкубаційний період триває 4-10 днів, рідше - до 20 днів. Установлено 4 форми прояву віспи птиць: віспяна (шкірна), дифтерійна, змішана та дуже рідко - атипова або прихована з ураженням внутрішніх органів. Захворювання протікає в основному підгостро, інколи - хронічно, рідко - гостро. При віспяній формі на шкірі гребінця, сережок та інших оголених частинах ніг та тіла птиці, навколо клоаки, дзьоба та носових отворів з'являються круглі, на початку блідо-жовті, а потім червоні плями, які поступово перетворюються у бородавчаті утворення (струпи, нарости), вкриті кров'янистим струпом. Хвора птиця в'яла, пригнічена, втрачає апетит, пір'я скуйовджене. Тривалість хвороби - близько 6 тижнів. Летальність дорослих курей може становити 10-20%, а молодняку досягає до 50-70%. При дифтерійній формі хвороби уражаються слизові оболонки ротової та носової порожнин, підочні ямки. Дифтерійні плівки утворюються під язиком чи по його краях, на щоках, кутах ротової порожнини, уздовж піднебінної щілини, гортані та трахеї. Летальність - до 50-70%. При змішаній формі віспи птиць відмічають ознаки і шкіряної, і дифтерійної форм. При атиповій (прихованій) формі зміни на шкірі не виражені, у той самий час у внутрішніх органах вони значні. У печінці виявляють дрібні жовтуваті вузлики, легені набряклі, на епікарді та серозних оболонках видно крапчасті крововиливи, слизова оболонка кишечнику рихла, плямиста з крововиливами. При хронічній формі перебігу віспи птиці спостерігають переродження печінки, нирок, серця, селезінка бубнявіє і набуває коричнево-сірого кольору. Трупи загиблої птиці виснажені, що також характерно для прихованої форми хвороби.

2. Діагностика віспи птиці. 2.1. Діагноз встановлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних спостережень, патолого-морфологічних, гістологічних, серологічних, вірусологічних досліджень та постановки біопроби. 2.2. Наявність типових віспяних уражень шкіри спрощує постановку діагнозу. Значно складніше ставити діагноз при локалізації уражень у ротовій та носовій порожнинах, інфраорбітальному синусі, у внутрішніх органах (шлунку, кишечнику, печінці, нирках). У такому разі відбирають патологічний матеріал для постановки біопроби та виготовлення мазків для виявлення віспяних віріонів та проведення ряду інших лабораторних досліджень. 2.3. Вірусологічними дослідженнями на курячих ембріонах виділяють вірус. 2.4. Гістологічними дослідженнями виявляють присутність тілець Борреля та Боллінгера, які є специфічними при наявності вірусу віспи. 2.5. Серологічну ідентифікацію проводять у реакції дифузної преципітації (РДП), зустрічного імунного електрофорезу (ЗІЕФ) та імунофлуоресценції (ІФ). 2.6. Серологічну діагностику проводять за допомогою реакції непрямої гемаглютинації (РНГА), РДП та імуноферментного аналізу (ІФА). 2.7. Для встановлення остаточного діагнозу ставлять біопробу на 3-4-місячних курчатах, які раніше не хворіли віспою та не щеплювались проти віспи. При позитивному результаті на 5-6 день після зараження на гребінці проявляються характерні віспинки, а на гомілці - характерний для віспи фолікуліт. 2.8. У лабораторію для дослідження направляють патологічний матеріал, трупи загиблої чи тушки вимушено забитої птиці. Патологічний матеріал беруть тільки одноразовими або стерильними інструментами в одноразові пластикові пробірки з кришками або стерильні пробірки (флакони) з гумовими корками, пакують в окремі пакети з номерами або написами і доставляють у лабораторію у ємності з льодом протягом 24-х годин. Зберігати матеріал можна не більше 7 днів при температурі 4 град. С та 10-12 місяців при температурі мінус 18-20 град. С. Трупи птиці завертають у декілька шарів марлі чи тканини, що змочена 5%-им розчином хлораміну, і поміщають у тару, опечатують і в той самий день (не пізніше 24 годин після взяття) доставляють у лабораторію в спеціальному продезінфікованому та опломбованому контейнері з дотриманням заходів, що роблять неможливим розповсюдження збудника.

3. Заходи при виявлені захворювання птиці віспою. 3.1. Пташник, відділення, ферму, господарство, у яких установлено захворювання віспою, оголошують в установленому порядку неблагополучним і на них накладають карантин за умов якого забороняється: переміщення птиці з неблагополучних пташників усередині господарства (відділення, ферми); вивіз інкубаційних яєць і птахів в інші господарства для комплектації стад; вивіз яєць від хворої птиці в торговельну мережу; інкубація яєць із неблагополучних пташників. 3.2. У неблагополучному господарстві дозволяється ввезення у господарство інкубаційних яєць і птиці одноденного віку з господарств, благополучних щодо інфекційних хвороб птиці, за умови інкубації яєць в окремому інкубаторії, після його санації та ізольованого вирощування отриманого молодняку. Яйця, отримані від хворої та підозрілої у захворюванні птиці, дезінфікують (парами формальдегіду або іншими дозволеними в Україні деззасобами згідно з настановами щодо їх застосування) у встановленому порядку і направляють у мережу громадського харчування. 3.3. У неблагополучному господарстві роблять перерву в інкубації та проводять санацію інкубаторію. 3.4. Проводять щоденну вибраковку хворої птиці та її забій. 3.5. Питання щодо використання птиці неблагополучних пташників вирішується комісійно державною службою ветеринарної медицини у присутності керівника (власника) господарства. 3.6. Молодняк птиці неблагополучного пташника вирощують до відповідних кондицій та забивають на м'ясо у забійному цеху господарства або вивозять на м'ясопереробні підприємства. Забій птиці проводять із дотриманням правил, ветеринарно-санітарних вимог, що виключають поширення інфекції. 3.7. З метою скорішої ліквідації віспи розпорядженням головного державного інспектора ветеринарної медицини у районі при згоді керівника (власника) господарства допускається забій усієї птиці неблагополучного пташника, відділення, ферми, господарства, не чекаючи закінчення строку експлуатації. 3.8. Ветеринарно-санітарну оцінку м'яса після забою проводять згідно з Правилами передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясних продуктів, затвердженими наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 7 червня 2002 року N 28 і зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 21 червня 2002 року за N 524/6812. 3.9. Пух і перо дезінфікують і направляють у тарі з подвійною упаковкою на переробні підприємства з указівкою у ветеринарному свідоцтві (довідці) про неблагополуччя господарства. 3.10. Працівники птахогосподарств та забійних підприємств повинні дотримуватися Ветеринарно-санітарних правил для птахівницьких господарств і вимог до їх проектування (далі - Ветеринарно-санітарні правила), затверджених наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 3 липня 2001 року N 53 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 5 липня 2001 року за N 565/5756, та Ветеринарно-санітарних правил для суб'єктів господарювання (підприємств, цехів) з переробки птиці та виробництва яйцепродуктів, затверджених наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України 7 вересня 2001 року N 70 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 27 вересня 2001 року за N 849/6040. Після закінчення переробки птиці, що неблагополучна на віспу, проводять вологе прибирання всього приміщення, миття підлоги та обладнання 5%-им розчином хлораміну або 2 %-им гарячим розчином лугу з одночасним провітрюванням або іншими дозволеними деззасобами, зареєстрованими на території України, згідно з настановами щодо їх застосування. 3.11. Після забою птиці проводять механічну очистку та ретельне миття пташників, обладнання, виробничих територій, транспорту та інших об'єктів. Дезінфікують їх розчином освітленого хлорного вапна з 5 %-им вмістом активного хлору, 3 %-им розчином лугу, аерозольно 3 %-им розчином формаліну або іншими дезінфекційними засобами, дозволеними в Україні згідно з настановами щодо їх застосування, у відповідності з Інструкцією з проведення дезінфекції, дезінвазії, дезінсекції та дератизації. Проводять ультрафіолетове опромінення пташників. Послід знезаражують біотермічним методом. 3.12. Карантин з господарства, відділення, ферми, пташника знімають в установленому порядку через два місяці після ліквідації хвороби (останнього випадку прояву клінічних ознак віспи у птиці) та проведення необхідних ветеринарно-санітарних заходів. 3.13. Після ліквідації інфекції у господарстві проводять поголовне щеплення птиці проти віспи протягом трьох років.

4. Профілактика віспи птиці. 4.1. Для профілактики захворювання птиці на віспу керівники та спеціалісти птахогосподарств незалежно від форми власності зобов'язані суворо виконувати заходи, передбачені Ветеринарно-санітарними правилами. При цьому необхідно організувати захист господарства від занесення інфекції та її розповсюдження в господарстві. 4.2. У птиці, що перехворіла віспою, залишається імунітет протягом 3 років. У відповідності з епізоотичною ситуацією місцевості проводять специфічну профілактику птиці вірус-вакцинами. Щеплення роблять курчатам з 45-денного віку або старшого. Імунітет у птиці розвивається на третій тиждень і триває 2-3 місяці. При вакцинації птиці 90-110-денного віку імунітет триває шість і більше місяців. 4.3. Контроль поствакцинального імунітету проводять за допомогою РНГА. 4.4. У господарстві необхідно організовувати постійні заходи щодо знищення гризунів, ектопаразитів і недопущення контакту птиці з дикими птахами. Особливо важливо не допускати наявності голубів, горобців та інших диких птахів на території птахогосподарства. 4.5. На ізольованих майданчиках проводять складування посліду з наступним його знезаражуванням біотермічним методом. 4.6. Тару та транспорт, які використовували для перевезення курчат, відходів інкубації, дезінфікують після кожного використання деззасобами, зареєстрованими на території України, згідно з інструкціями щодо їх застосування. 4.7. Працівники птахівничих підприємств повинні суворо дотримуватися санітарного режиму на підприємстві та правил особистої гігієни.