Щодо заходів з профілактики та боротьби з хламідіозом сільськогосподарських тварин

1. Загальні положення. Хламідіоз – небезпечна контагіозна інфекційна хвороба сільськогосподарських, домашніх та диких тварин. Захворювання розповсюджується в багатьох країнах світу, а також в Україні. Збудник хвороби – облігатний внутрішньоклітинний мікроорганізм, який відносять до дрібних бактерій родини Chlamydiaceae, яка поділяється на два роди: Chlamydia та Chlamydophila. До роду Chlamydia належать такі види: Chl. trachomatis, Chl. suis, Chl. muridarum. Рід Chlamydophila об'єднує шість видів: Chl. psittaci, Chl. pneumoniae, Chl. pecorum, Chl. caviae, Chl. felis, Chl. abortus. На хламідіоз хворіють усі сільськогосподарські тварини, а також собаки, коти, хутрові звірі, лабораторні тварини (кролі, морські свинки, білі миші, щури) і дикі тварини. Сприйнятливою до збудника хламідіозу тварин, особливо до Chl. psittaci, є людина. Окрім того, у людей реєструють свої специфічні захворювання: трахома, венерична лімфогранульома, хламідійна пневмонія, урогенітальний хламідіоз. Особливо небезпечний хламідіоз для вагітних жінок. Хламідії чутливі до дії ультрафіолетових променів та нагрівання. При температурі 60^оС вони гинуть упродовж 30 хвилин, при кип'ятінні – протягом 5 хвилин. 70-градусний етиловий спирт інактивує хламідії протягом 2–10 хвилин. Із дезінфекційних засобів ефективними є 4%-ний розчин їдкого натру, 2%-ний розчин ксилонафту, нафталізолу, парасоду, лізолу, хлорного вапна і 5%-ний розчин креоліну при двогодинній експозиції і нормі витрат 1 л на 1 м² площі. З нових засобів найбільшу антихламідійну активність проявляє метафор (0,5%), естостерил (0,1%), мастистерил (0,1%), ніртан, мийні дезінфекційні засоби – ДЕМП, 2%-на кальцинована сода, 2%-ний хлорамін. Хламідії чутливі до антибіотиків з групи тетрациклінів, макролідів, тілану, препаратів хінолонового і фторхінолонового рядів. Джерелом збудника хламідіозу є хворі тварини та хламідієносії. Збудник хвороби у великій кількості виділяється в зовнішнє середовище при абортах, ендометритах, ентеритах, а також з молоком, спермою, сечею та екскрементами. У глибоко замороженій спермі (– 196^оС) хламідії не гинуть упродовж багатьох років, у висохлій підстилці чи гної тваринницьких приміщень вони зберігають патогенність декілька місяців. Племінні тварини (хламідієносії) та контамінована збудником сперма самців-плідників є основним джерелом заносу збудника хламідіозу в благополучні стада та причиною повторних спалахів хвороби в оздоровлених господарствах. Розповсюдженню захворювання та рецидивам спалахів у стаціонарно неблагополучних господарствах сприяє сумісне утримання різних статево-вікових груп, здорових і хворих тварин, постійне поповнення окремих груп худоби або отар овець ремонтним молодняком, недотримання вимог щодо загальних ветеринарно-санітарних правил до проведення дезінфекції. Інкубаційний період триває від 5–7 днів до 2–3 місяців, в окремих тварин до року. Перебіг хвороби у тварин може бути гострий, хронічний або латентний, що залежить від багатьох факторів, насамперед від вірулентності та токсикогенності епізоотичних штамів хламідій, статево-вікової чутливості та фізіологічного стану тварин, зниження індивідуальної чи групової резистентності під впливом порушення зоогігієнічних вимог утримання та годівлі тварин або стресових ситуацій (переохолодження, перегрівання, збільшення концентрації аміаку або вологості в повітрі приміщень тощо). Клінічно захворювання у тварин проявляється: – у вагітних самиць – плацентитом, абортом, затриманням посліду, народженням мертвого або нежиттєздатного приплоду, який гине або відстає у розвитку. Окрім того, реєструють ендометрити, цервіцити, вагініти, продовження строку сервіс-періоду, безпліддя; – у самців-плідників – переважно безсимптомно або клінічно – орхітом, уретритом, баланопоститом, простатитом, передміхурковим везикулітом, зниженням якості сперми, безпліддям; – у молодняка (різного віку) – кон'юнктивітом, кератокон'юнктивітом, бронхопневмонією, гастроентеритом, поліартритом, менінгоенцефалітом та загибеллю тварин. Хламідіоз (орнітоз) у різних видів птиці (качки, кури, голуби, папуги, канарки і інші) проявляється в септичній, легеневій та кишковій формах, а також безсимптомним носійством і виділенням збудника в зовнішнє середовище. Синатропна птиця (голуби, граки і інші) може бути резервуаром збудника хламідіозу, небезпечним для сільськогосподарських тварин і людей. У разі первинного спалаху хвороби інфекційний і епізоотичний процеси перебігають гостро (масові пневмонії, аборти, мертвонародження у 10–40%, затримання посліду у 20–50% тварин). Надалі хвороба набуває хронічного та латентного перебігу з періодами загострення та затухання епізоотичного процесу та клінічного прояву. У неблагополучних господарствах латентну форму хламідіозу виявляють у 10–60% тварин різних статево-вікових груп при серологічних дослідженнях, зокрема в реакції зв'язування комплементу. Особливу епізоотичну небезпеку в розповсюдженні хламідіозу набуває серопозитивний племмолодняк, бугаї-плідники при комплектуванні станцій (центрів) штучного осіменіння. Велика рогата худоба може заражатися від хворих на хламідіоз овець, свиней, коней, собак, птиці, а також бути джерелом збудника інфекції для них, тобто існує міжвидова передача збудника. Хламідійні інфекції тварин нерідко протікають у змішаній формі у вигляді пневмоентеритів, в етіології яких, окрім хламідій, можуть брати участь збудники ПГ-3, ІРТ, АВ, ВД, РС, пастерели, Е. coli, стрепто-, стафіло- і пневмококи, клебсієли, протей, патогенні гриби, а також інші мікроорганізми.

2. Діагностика хламідіозу. 2.1. Лабораторну діагностику хламідіозу у тварин проводять у відповідності до Настанови з лабораторної діагностики хламідіозів сільськогосподарських тварин, затвердженої Головним управлінням ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією Міністерства сільського господарства і продовольства України від 29.03.95. 2.2. Діагноз на хламідіоз установлюється комплексно з урахуванням епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патолого-анатомічних змін і результатів лабораторних досліджень. 2.3. Для дослідження в лабораторію надсилають: а) стерильно відібраний патологічний матеріал: від тварин, що загинули або вимушено забиті, – шматочки легенів, печінки, селезінки, лімфатичні вузли, сім'яники, передміхурові залози; від тварин, що абортували, – шматочки плаценти, сичуг і паренхіматозні органи абортплоду або цілий абортплід, вагінально-маточний секрет, ексудат з грудної або черевної порожнини плоду; б) проби еякуляту (не менше 1 мл) або замороженої сперми (не менше 4 гранул); в) зіскоби з кон'юнктиви, слизової оболонки генітальних органів; г) сироватку крові (у кількості 2–3 мл). Патологічний матеріал відбирають не пізніше ніж через 2 години після загибелі, забою або аборту в стерильні флакони, які герметично закривають. Флакони з патматеріалом транспортують у термосі з льодом, заморожену сперму в контейнері з рідким азотом у день відбору матеріалу, але не пізніше ніж через 24 години після відбору. Матеріал доставляють у лабораторію з дотриманням заходів, які попереджають поширення збудника інфекції. Кров від підозрілих у захворюванні тварин беруть двічі з інтервалом 2–4 тижні. 2.4. У лабораторіях ветеринарної медицини діагноз установлюють із застосуванням таких методів: – ізоляція хламідій на курячих ембріонах, лабораторних тваринах, культурах клітин з наступною ідентифікацією в реакції імунофлюоресценції (РІФ), імуноферментним методом (ІФА), полімеразно-ланцюговою реакцією (ПЛР); – виявлення антигену хламідій в патологічному матеріалі та в спермі за допомогою РІФ, ІФА, ПЛР; – виявлення хламідій методами світлової мікроскопії з подальшою ідентифікацією в РІФ; – виявлення ДНК хламідій в патматеріалі, спермі, зіскобах з кон'юнктиви та слизових оболонок генітальних органів за допомогою ПЛР; – виявлення зростання титрів антитіл до хламідій у сироватках крові методами РЗК, РНГА, ІФА при дослідженні парних сироваток крові з інтервалом 2–4 тижні. 2.5. Діагноз на хламідіоз уважають установленим при одержанні позитивних результатів в одному з нижченаведених випадків: – хламідії виділені з патматеріалу або сперми на курячих ембріонах, лабораторних тваринах, у культурах клітин і ідентифіковані в РІФ, ІФА, ПЛР; – виявлений антиген хламідій методами ІФА, РІФ; – хламідії виявлені за допомогою ПЛР. 2.6. Виявлення антитіл у сироватках крові в титрах 1:5, 1:10 і вище є підставою для підозри на хламідійну інфекцію. Для остаточного діагнозу необхідно проводити дослідження згідно з пунктом 2.4.

3. Заходи щодо попередження хвороби. 3.1. Заходи попередження хламідіозу проводять згідно з щорічно розробленими протиепізоотичними планами на рівні районів, областей, країни. 3.2. У планах протиепізоотичних заходів передбачають обсяги лабораторних досліджень, визначають ступінь ураженості хламідіозом різних видів тварин, особливо в племінних господарствах та племоб'єднаннях. 3.3. Тварини, що завезені в господарства, держпідприємства, на станції штучного осіменіння, у період перебування на карантині підлягають серологічному дослідженню на хламідіоз. 3.4. Плідників племінних підприємств та господарств усіх форм власності досліджують на хламідіоз серологічно двічі на рік. 3.5. Забороняється комплектування таких господарств бугаями-плідниками, які вакциновані проти хламідіозу. 3.6. Щеплених протихламідійними вакцинами тварин серологічно не досліджують. 3.7. Не допускають сумісного утримання тварин різних видів, обмежують контакт з домашніми та синантропними птахами. 3.8. У господарстві постійно організовують заходи щодо знищення гризунів та ектопаразитів. 3.9. Працівники тваринницьких та забійних підприємств повинні суворо дотримуватися санітарного режиму на підприємстві та правил особистої гігієни. 3.10. У разі виникнення підозри на хламідіоз (аборти, мертвонародження, орхіти, зниження якості сперми у плідників, безпліддя та інше) оперативно проводять уточнення діагнозу з використанням епізоотологічного та лабораторних методів досліджень.

4. Заходи щодо ліквідації захворювання. 4.1. При встановленні діагнозу хламідіозу Головний державний інспектор ветмедицини району проводить епізоотологічне розслідування спалаху захворювання і разом з керівництвом та спеціалістами ветмедицини господарства (власником худоби) визначає об'єкт (господарство, ферму, фермерське чи селянське подвір'я) та межу неблагополуччя, розробляє комплексний план заходів щодо ліквідації захворювання і подає його районній (міській) держадміністрації для затвердження і прийняття рішення щодо введення карантинних обмежень. За умов обмежень забороняються: – увезення та вивезення тварин, за винятком відправки поголів'я на санітарну бойню для забою; – перегрупування тварин без дозволу лікаря ветеринарної медицини; – забій тварин у господарстві на тваринницьких фермах; – вільне парування тварин, отримання сперми від хворих плідників; – реалізація сперми, яка була отримана від плідників до захворювання без дослідження на контамінацію хламідіями. 4.2. У неблагополучному господарстві проводять клінічний огляд тварин. Хворих тварин ізолюють та піддають лікуванню і після видужання вакцинують. Клінічно здорових тварин вакцинують згідно з Настановою із застосування вакцини. 4.3. Лікування хворих тварин проводять антибіотиками тетрациклінового ряду при умові підтримання терапевтичної концентрації тетрацикліну в організмі протягом 21 доби. Можливе застосування інших препаратів, до яких чутливі хламідії, згідно з Настанов з їх застосування. 4.4. Вакцинації піддають усіх клінічно здорових телят, корів, нетелей, бугаїв-плідників, які перебувають на території, не благополучній щодо хламідіозу. 4.5. Реалізацію племінного молодняка з оздоровленого господарства здійснюють з дозволу Головного державного інспектора ветеринарної медицини району через 4 місяці після останньої вакцинації. 4.6. Бугаїв-плідників, хворих на хламідіоз, здають на забій, а одержану від них сперму додатково досліджують на наявність хламідій ретроспективно з інтервалом три місяці до одержання негативного результату. Сперму, контаміновану хламідіями, знищують. 4.7. Молоко від корів неблагополучного щодо хламідіозу господарства пастеризують при 70^оС протягом 30 хв. Молоко від клінічно хворих корів кип'ятять протягом 5 хвилин і використовують для годівлі тварин. 4.8. У період неблагополуччя проводять планову дезінфекцію приміщень, а також після кожного аборту або передчасних пологів місця, де виник аборт. Абортовані плоди, плодові оболонки, трупи своєчасно збирають у вологонепроникну тару і знезаражують. Гній, підстилку складають у бурти і знезаражують біотермічним методом. 4.9. Для дезінфекції приміщень і предметів догляду за тваринами застосовують: гарячий (80^оС) 3%-ний або холодний (20^оС) 4%-ний розчин їдкого натру, 4%-ний розчин формаліну, 3%-ний розчин феносмоліну, розчин хлорного вапна з умістом 3%-ного активного хлору. Посудину Дюара для збереження сперми чистять і дезінфікують 0,4–0,5%-ним розчином естостерилу впродовж 40 хвилин. Для дезінфекції рук обслуговуючого персоналу використовують 0,5%-ний розчин хлораміну, 2%-ний розчин двовуглекислої соди. Спецодяг і взуття знезаражують у параформаліновій камері. 4.10. Забій хворих тварин проводять на санбойні. 4.11. Оцінку м'яса, субпродуктів, знезараження шкір, одержаних від тварин, хворих хламідіозом, проводять згідно з Правилами передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясних продуктів, затвердженими наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 07.06.2002 N 28 (z0524-02) та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 21.06.2002 року N 524/6812. 4.12. Обслуговуючий персонал забезпечують спецодягом, мийними та дезінфекційними засобами, з ним проводять роз'яснювальну роботу щодо додержання правил особистої гігієни. 4.13. Обмеження з неблагополучного пункту знімають через 30 діб після виведення або видужання хворих тварин і проведення завершальних ветеринарно-санітарних заходів.

Date: 2015-09-22; view: 424; Нарушение авторских прав