Схарактеризуйте процеси розвитку сучасної освіти в інноваційних вимірах

Механізми інноваційного розвитку сучасної вищої освіти ґрунтуються на таких концептуальних положеннях як: культивування інтересу до нововведень; створення творчої атмосфери, соціокультурних та економічних умов для сприйняття і дієвості нововведень у ВНЗ; накопичення інноваційних ідей у постійно діючих пошукових та експериментальних освітніх середовищах; інтеграція найбільш перспективних інноваційних проектів у реально діючі педагогічні системи.

Систематично здійснюється перехід освіти до якісно нового стану, оскільки інновації в освіті вважаються процесом творення, запровадження та поширення в освітній практиці нових ідей, засобів, педагогічних та управлінських технологій, у результаті яких підвищуються показники (рівні) досягнень структурних компонентів процесу технологізації навчання.

Технологія навчання - це системний метод створення, застосування і визначення усього процесу навчання й засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти []. Технологію навчання також часто трактують як галузь застосування системи наукових принципів до програмування процесу навчання та використання їх у навчальній практиці з орієнтацією на детальні цілі навчання, які допускають їх оцінювання. Це галузь, орієнтована більшою мірою на студента, а не на предмет вивчення, на перевірку методів і техніки навчання у ході емпіричного аналізу та широкого використання аудіовізуальних засобів у навчанні, визначає практику в тісному зв'язку з теорією навчання.

Сьогодні існує велика кількість технологій навчання. Однак процес використання традиційних і впровадження інноваційних технологій навчання протікає стихійно. У процедурі їхнього відбору і реалізації у навчальному процесі існують суперечності між новими цілями освіти і старими способами представлення і засвоєння знань; зростаючими об'ємами інформації, яку необхідно передати студентам та обмеженою кількістю навчального часу; гострою необхідністю педагогічних інновацій в навчальному процесі і недостатньою розробленістю методології використання нових педагогічних технологій в освіті.

Педагогічна технологія - це сукупність засобів і методів відтворення теоретично обґрунтованих процесів навчання і виховання, що дозволяють успішно реалізовувати поставлені освітні цілі. Проектування педагогічних технологій - це дослідницька діяльність з питань розробки оптимальних дидактичних умов, що забезпечують максимальну реалізацію творчого потенціалу студентів і продуктивність навчання на основі співставлення традиційних та інноваційних підходів і пошуків їх поєднання.

Серед технологій, що активно застосовуються в педагогічній практиці, можна виділити традиційні та інноваційні. Їх порівняльний аналіз дозволяє виділяти як позитивні, так і негативні сторони. Так, до переваг традиційних технологій можна віднести: науковість (помилкових знань бути не може, можуть бути тільки неповні); організаційна чіткість педагогічного процесу, постійний ідейно-емоційний вплив особистості викладача; оптимальні витрати ресурсів при масовому навчанні; впорядкована, логічно структурована подача навчального матеріалу, орієнтація на розвиток пам'яті (запам'ятовування і відтворення); доступність; врахування вікових та індивідуальних особливостей студентів; усвідомлення завдань і активність.

Проте традиційним технологіям властиві і недоліки: характер відносин між викладачами та студентами типу "суб'єкт-об'єкт", орієнтація на формування шаблонного мислення; відсутність орієнтації на розвиток творчого потенціалу, пригнічення ініціативи, однаковий підхід до всіх студентів.

Під інноваційними процесами в освіті розуміють процеси виникнення, розвитку і проникнення в широку практику педагогічних нововведень, оскільки інновація - це не лише створення і впровадження нововведень, а й такі зміни, які мають визначальний характер, супроводжуються змінами в різновидах діяльності, стилі мислення. Впровадження інновацій у педагогічний процес навчального закладу покликане забезпечити підвищення якості навчання студентів або знизити витрати на досягнення звичних результатів освіти.

Інноваційна педагогічна діяльність полягає у розробці, поширенні чи застосуванні освітніх інновацій. Метою будь-якого нововведення є підвищення ефективності педагогічного процесу. Ступінь ефективності нововведення залежить від того, яких витрат потребує конкретне нововведення і як довго воно даватиме корисний ефект. Якщо через незначний час після впровадження нововведення актуальною буде проблема щодо освоєння нового, яке нейтралізує дію попереднього, то корисний ефект такого нововведення не може бути значним, а значить витрати на його впровадження виявляться невиправданими. Отже, ефективність нововведення залежить від досягнутого завдяки йому корисного ефекту, тривалості використання інноваційної технології, витрат на її впровадження [4, с. 60-65].

Все це дозволяє нам розглядати інноваційну педагогічну діяльність як складне утворення, сукупність різних за цілями та характером видів робіт, що відповідають основним етапам розвитку інноваційних процесів і спрямовані на створення і внесення педагогом змін до власної системи роботи. Вона має комплексний, багатоплановий характер, втілює в собі єдність наукових, технологічних, організаційних заходів. Інноваційна діяльність є системним видом діяльності, спрямованим на реалізацію нововведень на основі використання і впровадження нових наукових знань, ідей та підходів.

Специфічними особливостями інноваційного навчання є його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в постійно оновлюваних ситуаціях, основою яких є інноваційні педагогічні технології.

Професіоналізація викладача і входження його в інноваційний режим роботи неможливі без творчого самовизначення, в якому провідну роль відіграють інноваційні педагогічні технології. Інноваційні педагогічні технології розглядають не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування і застосування нового, а насамперед як відкритість. Інноваційні педагогічні технології як принцип педагогіки забезпечують умови розвитку особистості, здійснення її права на індивідуальний творчий внесок, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку [4].

Деякі дослідники тлумачать їх як комплексний, інтегрований процес, що охоплює суб'єктів, ідеї, способи організації інноваційної діяльності і забезпечує результативність нововведення. До інновацій зараховують не лише створення нових засобів, а й сутнісні зміни, які проявляються у новому способі діяльності, стилі мислення. У цьому контексті вважають інноваційними підходи, що перетворюють характер навчання стосовно його цільової орієнтації, взаємодії викладача і студентів, їх позиції в навчальному процесі.

Інноваційні педагогічні технології мають гуманістичну спрямованість у системі освіти, зумовлену співіснуванням і складними взаєминами в науковій педагогіці й педагогічній практиці традиційної наукової педагогіки. Інноваційні педагогічні технології належать до системи загального наукового і педагогічного знання. Вони виникли і розвиваються на межі загальної інноватики, методології, теорії та історії педагогіки, психології, соціології і теорії управління, економіки освіти. Інноваційні педагогічні технології є однією з домінуючих тенденцій розвитку людства [4].

Таким чином, інноваційні педагогічні технології - це системні процеси цілеспрямованої дії на "студента", що направлені на задоволення всієї сукупності його потреб; це новостворені або вдосконалені педагогічні системи, що забезпечують високий рівень навчально-виховного процесу.

Сучасні інноваційні педагогічні технології характеризуються тим, що:

- збагачують навчальний процес за рахунок впровадження активних, аналітичних і комунікативних способів навчання та представлення викладачів і студентів про освітню діяльність;

- забезпечують високий рівень навчально-виховного процесу;

- формують компетентність майбутніх фахівців;

- забезпечують становлення аналітичних, організаційних, проектних, комунікативних навичок;

- розвивають здібності до прийняття вірних рішень у нестандартних ситуаціях;

- формують вміння будувати власні освітні програми;

- є ресурсом для зміни змісту освіти і структури начального процесу відповідно до міжнародних вимог;

- підвищують показники досягнень структурних компонентів процесу технологізації навчання;

- орієнтовані на стимулювання творчого потенціалу.

14. Визначте особливості організації діяльності за кейс-технологією у процесі викладання спецдисциплін

Організація діяльності за кейс технологією на усіх фазах роботи

Таким чином, діяльність викладача при використанні кейс-технології включає 2 фази. Перша фаза – є складною творчою роботою із створення кейса і питань для його аналізу. Вона здійснюється за межами аудиторії і включає науково-дослідну, методичну і конструюючу діяльність. Друга фаза включає діяльність викладача в аудиторії, де він виступає зі вступним і завершальним словом, організовує малі групи і дискусію, підтримує діловий настрій в аудиторії, оцінює внесок тих, хто навчається, в аналіз ситуації.

Перша фаза характеризується технологією розробки кейсу, яка передбачає:

1. Визначення проблеми, яку слід всебічно вивчити, проаналізувати і запропонувати певне рішення.

2. Збір інформації з проблеми (література, Інтернет, фахівці).

3. Визначення змісту кейса (одне або декілька питань).

4. Аналіз інформації з проблеми. При цьому треба надати відповідь на питання: «Яка кількість інформації необхідна для обговорення кейсу?». Недостатність інформації є таким же недоліком як її надлишок.

5. Написання кейсу. Складання кейсу починається з постановки проблеми. Далі необхідно визначити додаткову інформацію, яка знадобиться для вирішення проблеми, знайти її, відповідно оформити і вкласти у кейс. У текст кейсу треба включити вступ у суть проблеми, інформацію про об’єкт, що описується (розташування, історія його розвитку, найпривабливіші риси тощо). Інформація у кейсі повинна бути організована так, щоб вона відносилась до певного питання і була зрозумілою.Кейс повинен мати заключення, у його якості може бути питання: «А яка Ваша точка зору?».

Друга фаза включає технологію організації рейсових занять, яка передбачає:

1. Знайомство з кейсом.2. Формування малих груп (команд) по 3 – 5 учнів у кожній та розташування їх у аудиторії таким чином, щоб вони не заважали одна одній.3. Оголошення часу на вирішення кейсу та форми подання результатів.4. Аналіз кейсу кожною із малих груп (протягом 10 – 15 хвилин).5. Обговорення кейса. 6. Оцінка викладачем ступеня вирішення проблеми кейсу.7. Підведення підсумків обговорення.

15. Визначте особливості розвитку глобальної освіти у сучасних умовах

Згідно сучасних підходів – глобалізація характеризує ситуації змін всіх сторін життя суспільства під впливом загальносвітової тенденції до взаємозалежності та відкритості.

Вважається, що вона виникла у результаті таких тенденцій суспільного розвитку як:

- інтенсифікація інтернаціональних фінансових потоків;

- формування транснаціональних економіки та політики,

- усвідомлення всеосяжних проблем сучасності.

В умовах глобалізації значних змін зазнають підходи щодо розуміння особистості, яка тепер розглядається як людина Світу через:

1) формування планетарного, глобального мислення, цілісного сприйняття навколишнього світу, відчуття особистої відповідальності за вирішення глобальних питань, що стосуються кожного;

2) формуванняекологічної поведінки, що забезпечує збереження Землі і людини у їх взаємодії;

3) вихованняу дусі ненасильства, спрямоване на встановлення гуманістичного типу відносин між людьми.

Теорії глобалізації соціального розвитку спричинили прояву глобальної освіти. Одним з її проявів стало запровадження кредитно модульної системи, а самеБолонський процес, який мав наступні етапи:

1. І етап: започаткування Болонського процесу на рівні держав через підписання 29 міністрами освіти різних країн «Болонської декларації»(19 червня 1999 року в Болонья, Італія) – узгодження спільних стандартів національних систем вищої освіти, створення єдиного європейського освітнього та наукового простору, прийняття загальної системи порівняльних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

2. ІІ етап: підписання Празького комюніке представниками 33 країн Європи (Прага, 19 травня 2001 р.) – постійне навчання протягом усього життя, мотивоване залучення студентів до навчання, сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу;

3. ІІІ етап: підписання Берлінського комюніке (Берлін, 18-19 вересня 2003 р.) – поширення загальноєвропейських вимог і стандартів на докторські ступені;

4. ІVетап: Саміт Болонського процесу (Берген, Норвегія 19-20 травня 2005 р.) – входження України до Болонського процесу, запровадження кредитно-модульної системи.

Таким чином, основною метою цього процесу виступає забезпечення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти.