Підприємство як форма управління

Описані схеми складають основу організаційних структур різних типів, які поділяють за типом депортаменталізаціі. Департаменталізація означає процес організаційного відокремлення виконання різних робіт, тобто процес розподілу організації на окремі блоки (відділи, сектори або відділення), що мають чітко визначені конкретні завдання та обов'язки.

За типом департаменталізації розрізняють два основних способи виділення структур:

1. виділення однорідних підрозділів, що не мають вираженої спеціалізації, і

2. виділення функціонально-спеціалізованих підрозділів.

Зазначені способи дають безліч видів організаційних структур. З усього їхнього різноманіття дуже чітко виділяються дві великі групи. Це - ієрархічні й адаптивні організаційні структури.

Ієрархічні організаційні структури (формальні, механістичні, бюрократичні, класичні, традиційні) характеризуються твердою ієрархією влади в організації, формалізацією використовуваних правил і процедур, централізованим прийняттям рішень, вузько визначеною відповідальністю в діяльності. У практиці зустрічаються різновиди таких структур, що відрізняються більшою і меншою концентрацією влади в управлінській ланці.

Адаптивні організаційні структури (органічні, гнучкі) характеризуються розмитістю ієрархії управління, гнучкістю структури влади, слабким або помірним використанням формальних правил і процедур, децентралізацією прийняття рішень, широко обумовленою відповідальністю в діяльності.

Прообразом сучасних організаційних структур ієрархічного типу є елементарні структури, засновані на ієрархічній схемі організації.

Лінійна структура. Основним принципом лінійної структури організації є вертикальна ієрархія, тобто підпорядкованість ланок управління знизу доверху. Департаменталізація здійснюється формуванням однорідних підрозділів, що не володіють спеціалізацією в тій чи іншій сфері діяльності. Основні системоутворюючі зв'язки - вертикальні, між керівниками і підлеглими. Діяльність підлеглих контролюється тільки з боку лінійного керівництва (рис. 3.13).

Рис 3.13. Лінійна організаційна структура.

Така структура застосовується для великих організацій з явно вираженим поділом праці.

При лінійній структурі організації дуже чітко здійснюється принцип єдиноначальності: на чолі кожного підрозділу знаходиться керівник, наділений всіма повноваженнями, що здійснює одноосібне керівництво всіма підлеглими йому підрозділами. Всі функції управління знаходяться в руках цього керівника.

Переваги лінійної структури:

- єдність розпорядництва, простота і чіткість підпорядкування;

- повна відповідальність керівника за результати діяльності підлеглих йому підрозділів;

- оперативність у прийнятті рішень;

- узгодженість дій виконавців.

Недоліки:

- велике інформаційне перевантаження керівника, величезний потік документів, множинність контактів з підлеглими, вищестоящими і суміжними ланками;

- високі вимоги до керівника;

- структура - негнучка і не дозволяє вирішувати завдання, обумовлені постійно мінливими умовами функціонування.

Лінійна структура організації в чистому вигляді використовується тільки в невеликих організаціях, на кафедрах, у невеликих групах, бригадах і т. п.

Функціональна структура організації. Департаменталізація забезпечується формуванням підрозділів, кожний з яких спеціалізується на окремих напрямках діяльності та виконанні окремих функцій. При такій структурі існує безліч підлеглих у керівників і багато керівників у підлеглих (рис. 3,14).

Рис 3.14. Функціональна структура організації.

Аналогічною може бути структура організації навчального закладу, у якій є керівник організації (ректор, директор), заступники за напрямами діяльності - проректора, підрозділи - факультети і кафедри.

Переваги функціональної структури організації:

- висока компетентність спеціалістів, які відповідають за виконання конкретних функцій;

- ліквідація дублювання у виконанні завдань окремих служб.

Недоліком функціональної структури є певне порушення принципу єдиноначальності і керівництва, розмитість відносин. Заступники керівника можуть самі віддавати розпорядження нижчим ланкам з питань їх функціональної спеціалізації. Функціональна структура організації є найпоширенішою структурою ієрархічного типу і широко використовується у всьому світі. Але їй властивий так званий «ефект пляшкового горла». Суть його в тому, що при розвитку переважно вертикальних функціональних зв'язків рішення проблем різних рівнів піднімається до рівня головного керівника. У результаті, оперативна робота і плинність не дають керівнику сконцентруватися на вирішенні стратегічних завдань організації.

У лінійно-функціональній структурі організації функціонально - спеціалізовані підрозділи втрачають самостійність впливу на нижчі рівні організації. Відбувається чіткий розподіл вертикальних зв'язків на основні - лінійні і доповнюючі - функціональні, які мають не обов'язковий характер. Обов'язкова частина розпоряджень направляється нижчим підрозділам безпосередньо, а додаткова - через лінійного керівника (рис.3.15).

Рис 3.15. Лінійно-функціональна структура організації.

В організації з лінійно - функціональною структурою керівник забезпечує чіткість керівництва, бере на себе всі основні управлінські функції, що призводить до його перевантаження.

Лінійно-функціональні структури управління найбільш ефективні там, де апарат управління виконує рутинні, часто повторювані завдання і функції, що рідко змінюються, тобто - в організаціях, що функціонують в умовах вирішення стандартних управлінських проблем.

Лінійно-штабна структура заснована на штабній схемі організації. Вона характеризується тим, що при лінійних керівниках створюються спеціальні підрозділи (штаби, служби) (рис. 3,16).

Рис. 3.16. Лінійно-штабна структура організації.

Штаби спеціалізуються на виконанні певних управлінських функцій і не мають права прийняття рішень. Такі штаби забезпечують більш кваліфіковане виконання лінійним керівником його обов'язків. Остаточне прийняття рішення і передача його підлеглим для виконання здійснюється лінійним керівником. Важливим завданням керівників стає координація дій функціональних служб (штабів) та спрямування їх діяльності на досягнення загальних інтересів організації.

Структура відрізняється великим значенням лінійного керівництва і слабкістю функціонального управління.

Дивізіональні структури є найбільш сучасним різновидом організаційних структур ієрархічного типу. Їх створення було пов'язано зі збільшенням розмірів організацій, ускладненням і розширенням сфери їх діяльності і швидкою зміною зовнішнього середовища.

У таких структурах керівник (президент) очолює і координує роботу штабу, до складу якого входять керівники великих підрозділів (дивізіонів), що мають всі необхідні служби і здійснюють керівництво ними (рис. 3,17).

Рис. 3.17. Дивізіональна (ієрархічна) структура організації.

Таким чином, дивізіон - це великий структурний підрозділ організації, що має дуже значну самостійність. Прикладом може служити структура управління вузом, який має філії та факультети в інших містах. Для таких організацій характерні висока ступінь самостійності філій, що забезпечує розвантаження стратегічного керівника

До мінусів таких структур відносять появу дублюючих функцій у дивізіонів, ослаблення зв'язків між працівниками різних дивізіонів і часткову втрату контролю над діяльністю дивізіонів.

Для адаптивних (гнучких, органічних) структур управління характерна відсутність бюрократичної регламентації діяльності органів управління, відсутність детального поділу праці за видами робіт, розмитість рівнів управління і невелика їх кількість, гнучкість структури управління, децентралізація прийняття рішень, індивідуальна відповідальність кожного працівника за загальні результати діяльності.

Для них характерні такі ознаки:

- здатність порівняно легко міняти свою форму, пристосовуватися до умов, що змінюються;

- орієнтація на прискорену реалізацію складних проектів, комплексних програм, вирішення складних проблем;

- обмеженість дії в часі, тобто формування на період вирішення проблеми, виконання проекту, програми;

- створення тимчасових органів управління.

До структур адаптивного типу відносяться проектні, матричні, програмно-цільові, проблемно-цільові, командні, проблемно-групові, бригадні і мережеві структури.

Проектні структури - це структури, що використовуються при управлінні комплексними видами діяльності. Вони застосовуються тоді, коли виникає необхідність розробити і здійснити організаційні проекти з виконання спеціалізованих виробничих, економічних, соціальних проектів, які потребують участі різних функціональних і лінійних підрозділів.

Проектна структура - це тимчасова структура управління, що створюється для вирішення конкретної комплексної задачі із залученням до однієї команди кваліфікованих співробітників різних професій, із забезпеченням централізованого управління всім ходом робіт. Після завершення робіт за проектом структура розпадається, а персонал переходить в нову проектну структуру або повертається на свою постійну посаду. Однією з різновидів проектної структури є матрична структура. що відноситься до поліадміністратівних структур організації.

Матрична структура заснована на сполученні схем «лінія» і «кільце» з використанням лінійних і функціональних зв'язків (рис. 3.18).

Рис 3.18. Матрична організаційна структура.

Матрична структура - це гратчаста організація, побудована на принципі подвійного підпорядкування виконавців: з одного боку - безпосередньому керівнику функціональної служби, що надає персонал керівникові проекту, з іншого - керівнику проекту (цільової програми), який наділений необхідними повноваженнями для здійснення процесу управління відповідно до запланованого терміну, ресурсів і якості. При такій організації керівник проекту взаємодіє з двома групами підлеглих: з постійними членами проектної групи і з іншими працівниками функціональних відділів, що підкоряються йому тимчасово і по обмеженому колу питань. При цьому зберігається їх підпорядкування безпосереднім керівникам підрозділів, відділів, служб.

Таким чином, матрична структура передбачає створення двох гілок зв'язків підпорядкування: адміністративну (від безпосереднього керівника) і функціональну (від фахівців, які можуть і не перебувати в підпорядкуванні того ж керівника). Наприклад, це можуть бути фахівці консультаційної фірми або іншої організації. Матрична структура застосовується при складному, наукоємкому виробництві товарів, інформації, послуг і знань.

У вузі, така організація також може бути використана для виконання проектів, наприклад, - для вирішення завдання комп'ютеризації навчального процесу. Розробляється проектне завдання, для його здійснення призначається керівник і виділяються співробітники і викладачі. На час виконання завдання основним їхнім керівником є керівник проекту. Після завершення роботи над проектом всі співробітники повертаються в підпорядкування своїх безпосередніх начальників.

Використання матричних структур доцільно в наступних випадках:

- проект, що розробляється повинен бути унікальним, робота над ним не повинна носити рутинний характер,

- робота над проектом повинна вестися обмежений час,

- проблема може бути вирішена лише спільними зусиллями членів групи.

Таким чином, ієрархічні організаційні структури характеризуються жорсткою ієрархією влади, формалізацією використовуваних правил і процедур, централізованим прийняттям рішень, вузько визначеною відповідальністю в діяльності.

Адаптивні організаційні структури характеризуються вдалою пристосованістю до зовнішніх і внутрішніх умов роботи, гнучкістю структури, помірним використанням формальних правил, відповідальністю співробітників.