Нейтралізація ризиків

Реагування на можливі негативні наслідки ринкової діяльності передбачає розробку організаційних та операційних процедур запобіжного характеру. Ці процедури включають рекомендації у разі виникнення несприятливих наслідків.

Зрозуміло, що треба не тільки уникати невиправданого ризику, а й ніколи не ризикувати понад власну ліквідність, якомога точніше визначати наслідки ризикової діяльності.

З метою своєчасного реагування на негативні наслідки ризикової ситуації розробляються так звані альтернативні плани. Процедура їх розробки включає такі етапи [12]:

1) виявлення основних факторів внутрішнього та зовнішнього середовища бізнесу, які спричиняють ризик-ситуацію;

2) визначення масштабів їх впливу на бізнес;

3) визначення ймовірності такого впливу;

4) складання альтернативного плану дій для запобігання або мінімізації цього впливу.

Також визначаються критичні точки, досягнення яких свідчить про несприятливий розвиток подій і необхідність застосування альтернативних планів.

Альтернативні плани визначають, що саме слід робити у несприятливій ситуації і яких наслідків можна очікувати. Перевага альтернативних планів - можливість швидко діяти за несприятливих умов. Наявність альтернативних планів свідчить про те, що підприємець знає про можливі ризики й готується до них заздалегідь.

Слід розрізняти зовнішні та внутрішні способи зниження ризику. До зовнішніх способів зниження ризику належать [16]:

по-перше, передавання (делегування) частини ризиків бізнес-партнерам, які матимуть змогу контролювати ризик, а також хеджування;

по-друге, зовнішнє страхування ризику, тобто передача певних ризиків страховій компанії.

Хеджування (від англ. hedge - “ захист від втрат”) - це спосіб зменшення ризику господарської діяльності укладенням довгострокової угоди на поставку продукції. Наприклад, контракти на поставку зерна під урожай наступного року. За контрактом споживач набуває право на фіксований обсяг зерна в наступному році за обговореною ціною і тим самим захищає себе від втрат неврожаю. У свою чергу, постачальник гарантує ціну на зерно, навіть коли вона наступного року з будь-яких причин знизиться.

Страхування передбачає, що страхувач за відповідні кошти (страховий внесок або страхову премію) зобов’язується сплатити іншій стороні (страхувальнику) грошову суму за страховим контрактом, якщо страхувальник зазнає збитків (втрат).

Послуги страхових компаній можуть бути стандартизованими та договірними. Стандартизовані - полягають у продажу типових полісів з окремими страховими послугами, а договірні - визначають усі можливі види ризиків та порядок компенсації збитків.

Внутрішні способи зниження ризику досить різноманітні. Найбільш популярними є: підвищення якості та ефективності управління фірмою; диверсифікація (розподіл інвестицій між різними об’єктами, видами діяльності, послугами тощо); лімітування (встановлення верхньої межі інвестицій у проект); створення запасів (резервів) для покриття непередбачених витрат; підвищення повноти та ґрунтовності управлінської інформації.

Фірма може скоротити втрати, використовуючи метод самострахування. Цей метод пов’язаний зі створенням спеціального резервного фонду і покриттям збитків за рахунок власних обігових коштів.

Самострахування застосовується за умов, коли:

1) вартість майна, що страхується, є невеликою порівняно з фінансовими параметрами бізнесу;

2) імовірність збитків є незначною;

3) фірма має велику кількість однотипного обладнання.

У бізнес-плані необхідно:

ü виокремити найімовірніші для даного бізнесу типи ризиків та оцінити їх вплив;

ü вказати засоби, що будуть використовуватись як реакція бізнесу на появу симптомів ризику;

ü зазначити типи страхових полісів та їх вартість.

До методів мінімізації ризиків можна віднести такі:

─ купівля генерального страхового полісу на суму ймовірних втрат від усіх ризиків;

─ придбання спеціалізованих страхових угод на окремі (типові) види ризику;

─ оформлення страхових угод на індивідуальні (нетипові) ризики;

─ створення резервного фонду для страхування, мінімізації та покриття збитків від ризиків і непередбачених витрат;

─ укладання довгострокових угод на поставки сировини, матеріалів та інші види послуг;

─ підготовка альтернативних інвестиційних, науково-технічних і виробничих заходів; розробка сітьових графіків проекту з урахуванням резервів часу на операції, пов’язані з порівняно високим імовірним рівнем ризиків;

─ здійснення біржових операцій, які страхують збут (придбання опціонів, ф’ючерсних, форвардних контрактів);

─ участь у капіталі фірм, які є джерелами ризику для даного проекту;

─ синхронізація періодів порівняно високих ризиків одного проекту з періодами надійних доходів за паралельними проектами.

Таким чином, важливо заздалегідь виробити стратегію поведінки та запропонувати способи виходу із можливих ризикових ситуацій. Наявність альтернативних програм і стратегій для потенційного інвестора буде свідченням того, що підприємець знає про труднощі та належно до них підготувався.

Перелік контрольних запитань до розділу “Оцінка ризиків” наведено у табл. 7.2.

Таблиця 7.2. Контрольні запитання до розділу “Оцінка ризиків”