Шлаконагромаджувач

Чи це живі слова? Чи хтось колись вживав їх, вживає, чи буде вживати? Це треба було б спитати у тих, хто засмітив такими "перлами" словники, підручники, наукову й технічну літературу.

Простежмо, як постало слово шаблековтач.

Немає жодного сумніву — це копія російського слова шпагоглотатель. Для росіянина слово шпагоглотатель звучить нормально з багатьох причин. Воно відповідає російським словотворчим моделям, де віддієслівна частина глотатель на другому місці, — це раз, воно має легку для вимови звукову структуру А-О-О-А-Е з жіночим наголосом — це два. Додам, що слово глотатель само по собі існує в російській мові, і отже, вся сполука цілком зрозуміла для вуха росіянина.

Щодо українського слова шаблековтач, то воно не відповідає українським словотворчим моделям, а слово ковтач само по собі в нашій мові не існує.

У творених українцями складних словах віддієслівна частина стоїть на першому місці.

варивода (2)

Вернигора

Вертихвіст

Загнибіда

Закрутиголова

Котигорошок

Паливода

Пройдисвіт

Перекотиполе

Скализуб

Хапокниш

Головна перевага форм (2) у тім, що вони мають один або й два додаткових півнаголоси /кот и гор о шок, приш и й-коб и лі-хв і ст/, що сприяє і вимові і засвоєнню слова.

Маючи модель (2) за зразок, поміркуймо, як належить по-українському назвати особу, що ковтає шаблі або шпаги /шпади/. Тут можливі кілька варіянтів.

Ковтайшабля

Лигайшабля

Ковтаншпага

Лигайшпага

Ковтайшпада

Лигайшпада

Кожен з цих варіянтів, як на мене, краще звучить від незграбного шаблековтача. Щоб надати українського забарвлення усій формі, варто у другій частині складного слова замість шаблі вжити шворінь:

Ковтайшворінь