Черешня

З наведених прикладів літературна мова визнає наголос на закінченні у множині жіночого роду слів (2), (3) та очевидно (4). (Очевидно, бо наголос слів (4) належно не опрацьовано: словники множину не наводять, або наводять помилково). Таку непослідовність у канонізації українського наголосу можна пояснити особливостями українського культурного відродження (див. Розділ XX).

Щодо неканонізованого наголосу у словах (5), то він має право на існування, бо відбиває характерну рису живої мови, і реконструктори неспотвореного українського мовлення мають канонізувати цей наголос як варіянт до визнаного сьогодні.

XII. КОНФУЗ ІЗ "ПАНЕЮ"

Дослідження наголосових моделів множини помагає вирішити деякі нерозв'язані питання українського мовознавства. До таких проблем належить питання: чи відмінюване слово пані?

Це питання порушив не мовознавець і не академік, а щирий український патріот Микола Климишин, що оприлюднив у пресі вільного світу статтю на цю тему. Щоб увести в курс діла читача, переказую зміст статті М. Климишина ("Гомін України", Торонто, ч. 24, 10 червня 1981 р.).

М. Климишин слушно поставив питання "Чи слово пані дійсно невідмінюване?". Він наводить такі приклади з літератури:

М. Рильський, Переклад "Пана Тадеуша" А. Міцкевича ("Дніпро", Київ, 1964)

"Пан Тадеуш з панами і панями..." (стор. 128)

"І хоч яз панею хотів би..." (стор. 319)

У. Самчук, "На білому коні". Спомини і враження (Видавництво "Волинь", 1972, Вінніпег, Канада)

"Він мене познайомив з багатьма цікавими людьми, а між ними із панею фон Л..." (стор. 24)

"А деякі з цих пань..." (стор 71)

Галина Журба, "Далекий світ" (Буенос Айрес, 1955)

"Поміж панями сидів Едмунд..." (стор. 139)

З цих прикладів випливає, що слово пані таки відміняється.

Можна не сумніватися, що дослідивши глибше твори клясиків, можна знайти багато більше прикладів, які свідчать, що слово пані — слово відмінюване. Конфуз же, який стався з цим словом, як і з багатьма іншими рисами нашої мови — це наслідок специфічного — під'яремного — розвитку українського мовознавства і українського відродження (Ширше про цей розвиток див. Розділ XX).

Порівнюючи дослідження М. Климишина з дослідженням наголосових моделів множини (Розділ XI), побачимо, що вони одне одного доповнюють:

Однина

Множина

Мама

мам и

Баба

баб и

Хата

хат и

Пісня

пісн і

Шабля

шабл і

Тисяча

тисяч і

отже

Пані

пан і

Слово п а ні у множині, як і інші іменники жіночого роду, міняє свій наголос і дістає звучання пан і. Саме так воно і звучить у стандартизованому звертанні: "Пан і й пан о ве!", поширеному серед українців вільного світу. Саме такий наголос є органічний український наголос.

Додати треба, що й словник Грінченка, хоч і каже, що слово пані невідмінюване, зате саме слово подає з двома наголосами: п а н і. Важко собі уявити, щоб українці вживали варіянт пан і у звертанні до одної особи. Очевидно, що у записах, які обробляв Грінченко, записувачі фіксували наголос пан і саме у випадках, коли йшлося про кількох осіб, тобто про множину.

На підставі цих спостережень, я гадаю, що слово пані треба вважати за відмінюване слово.

XIII. ЩЕ ОДНЕ "МАЙЖЕ ПРАВИЛО"

Зміна наголосу у процесі творення морфологічних форм властива й іншим граматичним категоріям української мови. Так, утворюючи форму прислівника від три-і-більше-складових прикметників найдавнішого походження, українці жіночий та чоловічий наголос прикметника здебільшого обертають на дактилічний у прислівнику:

Прикметник

Прислівник