ПОЛОЖЕННЯ про фельдшерсько-акушерський пункт

1. Фельдшерсько-акушерський пункт є амбулаторно-поліклінічним за­кладом в сільському населеному пункті, який організовується і за­кри­ва­ється органом охорони здоров’я у встановленому порядку.

2. Фельдшерсько-акушерський пункт підпорядкований сільській, се­лищ­ній раді. Керівництво діяльністю фельдшерсько-акушерським пунк­том здійснює головний лікар центральної районної лікарні, а також районної лікарні (амбулаторії), котрій він безпосередньо підпорядкований.

3. Персонал фельдшерсько-акушерського пункту в своїй діяльності ке­рується діючим законодавством України, наказами, інструкціями і ме­то­дичними вказівками МОЗ України, вказівками та розпорядженнями го­ловного лікаря центральної районної лікарні, районної лікарні (амбу­ла­торії) та цим Положенням.

4. На фельдшерсько-акушерський пункт покладено:

· надання населенню сільської місцевості долікарської медичної до­помоги;

· своєчасне і в повному обсязі виконання лікарських призначень;

· організація патронажу дітей і вагітних;

· систематичне спостереження за інвалідами війни, праці та ди­тинст­ва, репресованими, одинокими громадянами;

· проведення під керівництвом лікаря профілактичних, проти­епі­де­мічних та санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на зниження захворюваності, в першу чергу інфекційної та паразитарної, сіль­ськогосподарського та побутового травматизму, онкологічних за­хворювань, соціальних хвороб;

· проведення заходів із зниження дитячої та материнської смертності відповідно до вказівок і рекомендацій головних спеціалістів вищих лі­ку­вальних установ.

5. Участь в поточному санітарному нагляді за закладами для дітей і підлітків, комунальними, харчовими та іншими об’єктами, водопостачан­ням і очищенням населених пунктів.

6. Проведення подвірних обходів із епідпоказів з метою виявлення ін­фекційних хворих, осіб, що з ними контактують, та підозрілих на інфекційні захворювання.

7. Повідомлення у встановленому порядку установ санепідемслужби та головного лікаря району про інфекційне, паразитарне і професійне за­хво­рювання, отруєння населення та виявлення порушення санітарно-гі­гіє­ніч­них вимог.

8. Фельдшерсько-акушерський пункт повинен мати набір приміщень, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам і завданням роботи, а та­кож оснащення у відповідності з табелем обладнання та засобами зв’язку. Забезпечення працівників фельдшерсько-акушерських пунктів транспортом для виконання поставлених завдань проводиться безоплатно в порядку, встановленому виконкомом сільських, селищних рад.

9. На фельдшерсько-акушерський пункт можуть бути покладені функ­ції аптечного пункту з продажу населенню готових лікарських форм та інших аптечних товарів.

10. Штати фельдшерсько-акушерського пункту встановлюються від­повідно до діючих штатних нормативів. Роботу фельдшерсько-акушер­сь­кого пункту очолює завідувач.

11. Фельдшерсько-акушерський пункт має кошторис, круглу печатку та штамп із вказівкою свого найменування.

12. Фельдшерсько-акушерський пункт у встановленому порядку скла­дає і подає плани та звіти про свою діяльність, веде обліково-звітну ме­дичну документацію.

(Форма В.1)

Інформація про вихідні, святкові та неробочі дні

Для згуртування територіальної громади і створення позитивного імі­джу місцевих органів влади будь-якого населеного пункту велике зна­чення має їх ставлення до організації і проведення вихідних, святкових та неробо­чих днів, а також повага до задоволення релігійних потреб ві­рую­чих гро­мадян різних конфесій, які мешкають на території відповідної сіль­ської, селищної ради.

У зв’язку з цим керівники ради та їх виконавчих органів мають ке­руватися чинним законодавством про вихідні, святкові і неробочі дні, а також про надання можливості відпочинку релігійним громадам не пра­вославних та греко-католицьких церков в інші дні.

Вихідні дні на території України визначені ст.ст. 67-71 Кодексу Законів про працю України. Зокрема ст. 67 цього Кодексу втановлено, що за п’яти­денного робочого тижня працівникам надають два вихідні дні на тиждень, а за шестиденного робочого тижня – один вихідний день. Загальним ви­хідним днем є неділя.

На підприємствах, в установах й організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю об­слу­го­вувати населення (крамниці, підприємства служби побуту, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюють місцеві ради (ст. 68 Кодексу Законів про працю України). Аналогічні компетенції щодо встановлення відповідних режимів роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та гро­мадського харчування, побутового обслуговування населення надано сіль­ським, селищним та міським радам ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Як встановлено ст. 69 Кодексу Законів про працю України, на підприємствах,що діють безперервно, в установах й ор­ганізаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою транс­пор­ту, вихідні дні надаються в інші дні тижня почергово кожній групі пра­цівників згідно з графіком змінності, який затверджує керівництво за по­годженням з профспілковим комітетом підприємства, установи чи ор­га­нізації.

Робота у вихідні дні відповідно до ст. 71 Кодексу Законів про працю України заборонена. Залучення окремихпрацівників до трудового процесу в ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету під­приємст­ва, установи, організації лише в таких випадках:

· для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої ава­рії і негайного усунення їх наслідків;

· для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування дер­жав­ного чи громадського майна;

· для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить нормальна робота під­приємст­ва, установи, організації загалом або їх окремих під­роз­ділів;

· для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простоювання рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні здійснюють за пись­мовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним ор­гану підприємства, установи, організації. Робота у вихідний день (у неділю та інший вихідний день за п’ятиденного робочого тижня) може ком­пен­су­ватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у гро­шовій формі в подвійному розмірі (ст. 72 Кодексу Законів про працю Ук­раїни).

Святкові і неробочі дні встановлено ст. 73 Кодексу Законів про працю України. Зокрема, святкові дні:

· 1 січня – Новий рік;

· 7 січня – Різдво Христове;

· 8 березня – Міжнародний жіночий день;

· 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;

· 9 травня – День Перемоги;

· 28 червня – День Конституції України;

· 24 серпня – День Незалежності України;

Згідно з цією статтею роботу також не здійснюють у дні релігійних свят:

· 7 січня – Різдво Христове;

· один день (неділя) – Пасха (Великдень);

· один день (неділя) – Трійця.

З метою створення сприятливих умов для святкування і недопущення святкування на місцях праці Верховна Рада України 8 квітня 1999 року Законом України «Про внесення зміни до ст. 67 Кодексу Законів про працю України» встановила, що «У випадку, коли святковий або не­робо­чий день (ст. 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на на­ступ­ний після святкового або неробочого».

Керівникам місцевих рад, апаратові виконавчих комітетів необхідно стежити за публікаціями в газеті «Урядовий кур’єр», у якій друкують по­ста­нови або розпорядження уряду про перенесення передсвяткових та не­робо­чих днів.

Оплату праці у святкові і неробочі дні проводять за правилами ст. 107 Кодексу Законів про працю України в подвійному розмірі, а саме:

Ä відрядникам – за подвійними розрядними розцінками;

Ä працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, – у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

Ä працівникам, які одержують місячний оклад, – у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день здійснювалася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота здійснювалася понад місячну норму. Оплату в за­зна­ченому розмірі проводять за години, фактично відпрацьовані у свят­­ковий і неробочий день.

За бажанням працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Для задоволення релігійних потреб громадян чинним законодавством ч. ІІ ст. 73 Кодексу Законів про працю України передбачено, що за по­данням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, за­реєст­ро­ва­них у встановленому порядку в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують інші релігії, до трьох днів від­починку протягом року для святкування їхніх великих свят з від­пра­цю­ванням за ці дні.

Керівники рад і їх виконавчих органів, забезпечуючи реалізацію ін­тересів населення, повинні також сприяти задоволенню релігійних потреб релігійних громад. Через це вони мають знати дні їх великих свят, перелік яких подано на табл. В.1 Додатку. Необхідно намагатися максимально вра­ховувати дні великих свят світових та національних релігій під час пла­нування всіх заходів виконавчих комітетів.