Хіба хочеш. Мусиш.

У мові сучасників надто часто вживано слова повинен, повинна, повинні:

Така любов до слова повинен — не випадкова. Це наслідок штучного культивування цього слова і вилучення інших українських форм.

Наша мова має кілька синонімів до слова повинен, що їх широко вживано у некастрованій українській мові:

Вилучення українських форм має бути, мусить бути, маю йти, мушу йти, мав робити, мусіли купити, тощо — це один із засобів кастрації української мови, обернення її на нудний безбарвний суржик. Жива — не президіяльна — українська мова широко послуговується своєю синонімічною палітрою. Саме цю синонімічну палітру використовували у своїх творах і українські клясики.

5. "ГРАЙ ЖЕ, ПЕТРЕ, НА БАНДУРУ"

У розділі XX згадувано, що паралельне співіснування двох мов спричинилося до ерозії української системи узгодження і керування слів. Сьогодні в живому мовленні годі знайти відповідь, як правильно узгоджувати слова. У всіх сумнівних питаннях арбітром може служити народня творчість, яка донесла до нас зразки неспотвореної української мови. Наведена в заголовку цитата з пісні дає нам орієнтир, якого відмінку вимагає від іменника слово грати, вжите з прийменником на. Як бачимо, українці ставили такий іменник у знахідний відмінок:

Тож не треба поправляти тих, хто каже грати на нерви. Саме так має звучати цей вираз по-українському.

Очевидно, що так само керують відмінками і слова цигикати, бренькати тощо. Однак, під впливом двомовности наведене керування відмінками стало зникати, і, почавши від Котляревського, спостерігаємо керування, спільне з російським. Шевченко послідовно дотримується неспотвореного керування. Щождо письменників соціялістичного реалізму, то вони остаточно занехаяли український мовний стандарт в описаному слововжитку. Спотворений слововжиток занесено і до словників.