Ххш. Псевдоваріянти

Тисячолітня практика мовного спілкування людства виробила чимало способів розрізнення словесних форм. Іноді досить одного звуку, щоб змінити значення слова:

Ця властивість мови створює широкі можливості для словотвору.

Зупинімось на так званих "псевдоваріянтах" — словах близьких за звучанням, але різних за значенням. Практика українського мовлення знає такі пари відієслівних іменників-псевдоваріянтів:

Слова у стовпчику А різняться від слів у стовпчику Б двома рисами: наголосом і другим від кінця голосним звуком (звук А/Я у стовпчику А, звук Е у стовпчику Б). Це, сказати б, зовнішня різниця. Позатим, ці слова різняться і своїм значенням: стовпчик А містить слова, що відтворюють лише дію, а стовпчик Б — слова, що відтворюють наслідок дії, хоч можуть відтворювати і дію. Наведений взірець творення іменників від дієслів дуже продуктивний і раціонально виправданий: важко добачити якусь штучність в утворених цим способом формах.

Нашій мові постійно треба творити іменники наслідку дії, бо людство прогресує, і всяка дія неодмінно творила, творить і буде творити певний наслідок. Отже, потреба в іменниках наслідку дії ніколи не вичерпається. Тож і існування в мові відповідних моделів творення таких іменників дуже потрібне.

Українська мова широко використовувала і використовує модель творення "псевдоваріянтів". У мові існують цілі "сім'ї" псевдоваріянтів.

Наведу одну таку "сім'ю".

Там, де у словах стовпчика А звук У, у словах стовпчика Б звук О. Крім того, ці слова відрізняються і наголосом: стовпчик А має жіночий наголос, а стовпчик Б — дактилічний. За значенням слова у стовпчиках різняться так: слова стовпчика А відтворюють дію відповідних дієслів, а слова стовпчика Б — наслідок дії.

Такий модель словотвору дуже помічний для розрізнення у мовній практиці понять дії та наслідку дії. Українська мова застосовувала таке розрізнення дуже широко:

Псевдоваріянти (1) і (2) з дактилічним наголосом на О правопис Кагановича-Постишева вилучив з ужитку і тим позбавив українську мову її продуктивного словотвору. А це значило припинення природного розвитку мови. Замість псевдоваріянтів, що передавали наслідок дії, в УССР культивовано російські форми:

В інших випадках для передачі поняття наслідку дії в УССР запроваджено те саме слово, що й для поняття дії:

Скасування словотвору "псевдоваріянтів" поставило нашу термінологію в залежність від "розвиненої та досконалої мови, поширеної від Калінінграду до Владивостоку". І там, де українці могли обходитися без запозичень і калькувань, їм доводилося позичати і калькувати. Таким чином штучно створювано термінологічний дефіцит української мови.