Окремі зауваження спеціально-юридичного характеру

1.Ч.1 ст.53 КК і в чинній, і в пропонованій законопроектом №9221 редакції визначає штраф, «як грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу…». Це визначення є вочевидь некоректним, оскільки Загальною частиною КК передбачено принаймні два випадки, коли суд накладає штраф незалежно від того, передбачений він в Особливій частині КК чи ні (ч.3 ст.57, ч.1 ст.69 КК). Крім того ч.2 ст.99 КК встановлений максимальний розмір штрафу, що може бути призначений неповнолітньому (п’ятсот нмдг), і цей розмір в багатьох випадках є меншим від тих, що передбачені в Особливій частині КК.

В цьому плані застереження, яким пропонується доповнити ч.1 ст.53 КК, – «з урахуванням положень частини другої цієї статті», посилює некоректність ч.1 ст.53 КК, оскільки створює враження єдиноговинятку, на який не поширюється загальне визначення штрафу, в той час, коли таких винятків декілька.

2. Цілий ряд питань викликає ч.5 ст.53 КК у пропонованій законопроектом №9221 редакції. Їх зумовлюють формулювання, які не мають чіткого і однозначного кримінально-правового змісту, зокрема, такі:

1) при визначенні правил заміни штрафу іншими видами покарань не вказано, чи поширюються ці правила на штраф, призначений лише як основне покарання, чи вони можуть бути застосовані і тоді, коли він призначений як додаткове покарання?

2) при заміні штрафу виправними роботами встановлюється їх максимальна межа, а при його заміні громадськими роботами – ні; чи означає це, що в останньому випадку суд може вийти за максимальну межу громадських робіт, передбачену ч.2 ст.56 КК?

3) при заміні штрафу позбавленням волі на певний строк необхідно розрізняти розмір штрафу, визначений судом при його призначенні, і розмір штрафу, який особа не сплатила (зі змісту ч.5 ст.53 КК у пропонованій редакції зрозуміти, про який розмір в ній йдеться, досить важко); у будь-якому разі очевидно, що особа може сплатити частину штрафу, призначеного судом, а несплачена сума штрафу буде такою, що обчислений відповідно до запропонованих ч.5 ст.53 КК розрахунків строк позбавлення волі буде меншим тих мінімальних меж, які визначені у відповідних пунктах ч.5 ст.53 КК; чи повинен в такому разі суд призначати позбавлення волі на строк, менший від цих мінімальних меж, чи він взагалі не повинен здійснювати заміну штрафу позбавленням волі на певний строк?

3. В санкції ч.2 ст.201 КК законопроектом №9221 пропонується залишити конфіскацію майна як обов’язкове додаткове покарання. Між тим контрабанда предметів, вказаних в ч.1 ст.201 КК, може бути вчинена як з корисливих, так і з інших мотивів. В такому разі ч.2 ст.59 КК обмежує законодавця у праві встановлювати конфіскацію майна – принаймні як обов’язкове додаткове покарання. Тому якщо залишати її в санкції ч.2 ст.201 КК взагалі, то лише як факультативне додаткове покарання.

4. Негативно впливає на системність КК пропоноване законопроектом №9221 доповнення п.1 ч.1 ст.65 КК формулюванням «за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу». Як і у випадку з ч.1 ст.53 КК, таке формулювання створює враження, що передбачений ч.2 ст.53 КК випадок є єдиним винятком із загального правила – призначення покарання в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК. Насправді ж таких винятків більше десяти, тому більш обґрунтованим було б формулювання «за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу».

5. Досить сумнівними видаються зміни і доповнення, які законопроектом №9221 пропонується внести до ст.69 КК. Їх прийняття призведе, зокрема до того, що:

а) за більш тяжкий злочин штраф як основне покарання може бути призначений в порядку ч.1 ст.69 КК у меншому розмірі, ніж за менш тяжкий; наприклад, за крадіжку, поєднану з проникненням у житло (тяжкий злочин), мінімальний розмір штрафу, що може бути призначений в порядку ч.1 ст.69 КК, – 30 нмдг, а за фіктивне підприємництво, вчинене повторно (злочин середньої тяжкості), – 2250 нмдг;

б) якщо за злочин передбачено покарання лише у виді позбавлення волі на певний строк, обов’язкове додаткове покарання може в порядку ч.2 ст.69 КК не призначатися; якщо ж за злочин передбачене основне покарання лише у виді штрафу в розмірі понад три тисячі нмдг або і у виді штрафу в такому розмірі, і у виді позбавлення волі на певний строк, суд зобов’язаний призначити обов’язкове додаткове покарання завжди.

6. В санкції ч.4 ст.232¹ КК законопроектом №9221 пропонується залишити конфіскацію майна як факультативне додаткове покарання. Оскільки злочин, передбачений ч.4 ст.232¹ КК, є злочином середньої тяжкості, за нього – відповідно до ч.2 ст.59 КК – конфіскація майна взагалі не може бути встановлена. Тому це додаткове покарання з санкції ч.4 ст.232¹ КК має бути виключене.