Окремі зауваження концептуального характеру

1. Законопроектом №9221 пропонується нова редакція ст.12 КК. Суть пропонованих змін в узагальненому вигляді – на визначення ступеня тяжкості злочинів може впливати розмір штрафу як основного покарання, який передбачений відповідними положеннями КК. Якщо застосувати традиційний підхід до тлумачення пропонованої редакції ст.12 КК і «прив’язати» вказані в ній розміри штрафу до санкцій статей Особливої частини КК, то можна вивести такі орієнтири:

1) передбачений в санкції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК штраф у розмірі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (нмдг) може бути показником злочину невеликої тяжкості;

2) передбачений в санкції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК штраф у розмірі до десяти тисяч нмдг може бути показником злочину середньої тяжкості;

3) передбачений в санкції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК штраф у розмірі до двадцяти п’яти тисяч нмдг може бути показником тяжкого злочину;

4) передбачений в санкції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК штраф у розмірі понад двадцять п’ять тисяч нмдг може бути показником особливо тяжкого злочину.

Беззаперечним – по суті, аксіоматичним – є положення, що випливає з контексту ст.12 КК: за злочин більшого ступеню тяжкості – порівняно зі злочином меншого ступеню тяжкості – має бути передбачена більш сувора відповідальність. Тому наведені орієнтири однозначно свідчать: за логікою розробників законопроекту №9221 саме розмірштрафу як основного покарання стає показником його суворості по відношенню до інших видів покарань. Зокрема, штраф, передбачений в санкції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК у розмірі понад три тисячі нмдг, стає більш суворим покаранням, ніж громадські роботи, виправні роботи, арешт і обмеження волі, а штраф у розмірі понад двадцять п’ять тисяч нмдг – більш суворим покаранням, ніж позбавлення волі на строк до десяти років включно. Про це свідчать також положення ч.5 ст.53 КК у пропонованій законопроектом №9221редакції: негативними наслідками несплати штрафу, призначеного у розмірі не більше трьох тисяч нгмдг, є його заміна на громадські роботи та виправні роботи, несплата ж штрафу, призначеного у розмірі понад три тисячі нмдг, тягне його заміну на певні строки позбавлення волі.

Таким чином, пропонована законопроектом №9221 редакція ст.12 КК започатковує «воістину революційні» зміни, які явно виходять за межі, зазначені в його назві, і які фактично перекреслюють сталі підходи щодо розуміння і застосування багатьох інших положень Загальної частини КК, а інколи і прямо суперечать їх нормативному змісту. Крім того в результаті цих змін виникнуть непоодинокі нормативні ситуації, які вочевидь не відповідатимуть принципу справедливості в кримінальному праві і просто здоровому глузду. Наведемо приклад: умисне тяжке тілесне ушкодження, в тому числі і той його різновид, що спричинює смерть потерпілого (ст.121 КК), відповідно до ч.4 ст.12 КК (і в чинній, і в пропонованій редакції) є і буде залишатися тяжким злочином; зайняття гральним бізнесом (ст.203² КК) відповідно до чинної редакції ст.12 КК є злочином невеликої тяжкості, відповідно ж до пропонованої редакції цієї статті стане особливо тяжким злочином. Питання до розробників законопроекту №9221: наскільки така ситуація відповідає частині першій статті 3 Конституції України щодо визнання життя і здоров’я людини найвищою соціальною цінністю і в чому тут проявляється гуманізація відповідальності за правопорушення в сфері господарської діяльності?

2. Одним з основних напрямів гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності, реалізованим в законопроекті №9221 достатньо повно, є так звана декриміналізація – скасування злочинності цілого ряду діянь, передбачених розділом VІІ Особливої частини КК. При цьому практично всі вони «переводяться в розряд» адміністративних правопорушень.

За вчинення адміністративних правопорушень передбачається адміністративна відповідальність, яка за визначенням повинна бути м’якшою, ніж відповідальність кримінальна. Такий підхід – принаймні частково – знайшов відображення в чинному адміністративному та кримінальному законодавстві України. Він, зокрема, проявляється в тому, що однойменні види адміністративних стягнень і види покарань відрізняються своїми кількісними показниками – строками чи розмірами. Так, максимальний строк громадських робіт як виду адміністративного стягнення – 60 годин, водночас ті ж 60 годин передбачені ч.2 ст.56 КК як мінімальний строк однойменного виду покарання; максимальний строк виправних робіт як виду адміністративного стягнення – 2 місяці, а мінімальний їх строк як виду покарання – 6 місяців; максимальний строк адміністративного арешту – 15 діб, а мінімальний строк арешту як виду покарання відповідно до ч.1 ст.60 КК – 1 місяць. В принципі подібний підхід мав би бути поширеним і на штраф, однак цього принципу – стосовно співвідношення штрафу як виду адміністративного стягнення і як виду покарання – український законодавець ніколи не дотримувався. Тому в багатьох випадках штраф, передбачений статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КАП) як вид адміністративного стягнення, є значно більшим за розміром, ніж штраф, що передбачається як вид покарання статтями Особливої частини КК. Законопроект №9221 зберігає цю тенденцію і навіть «творчо» її розвиває. В результаті його прийняття у внесеній до Верховної Ради України редакції матиме місце така, наприклад, ситуація: штраф, передбачений ч.3 ст.162¹ КАП як адміністративне стягнення (від трьох тисяч до п’яти тисяч нмдг), буде у сто разів більшим, ніж штраф, передбачений ч.1 ст.191 КК як вид кримінального покарання (до п’ятидесяти нмдг).

3. Ще один досить сумнівний підхід в реалізованій законопроектом № 9221 «моделі» декриміналізації пов’язаний з тим, що окремі склади адміністративних правопорушень в пропонованій ним редакції включають діяння, які передбачені КК як окремі різновиди злочинів (наприклад, ст.155², ст.166¹⁶ КАП). Показовим в цьому плані є ситуація з обманом покупця чи замовника. Такий обман традиційно розглядається як особливий різновид шахрайства, адміністративна і кримінальна відповідальність за який передбачена спеціальними нормами – відповідно ст. 155² КАП і ст.225 КК. Слід зазначити, що з 2009 року – після набрання чинності новою редакцією ст.51 КАП – ці норми утворили приховану колізію з загальними нормами, що передбачали відповідальність за шахрайство, – ст.51 КАП і ст.190 КК. У разі ж здійснення декриміналізації дій, передбачених ст.225 КК, у спосіб, який пропонується законопроектом №9221, ця колізія набуде очевидного характеру. Вона проявиться, зокрема у тому, що за шахрайство, яке вчинене «загальним суб’єктом» і предметом якого є майно вартістю понад 0,2 нмдг, ст.190 КК передбачена кримінальнавідповідальність, а за його особливий і вочевидь більш небезпечний різновид – обман покупця чи замовника спеціальним суб’єктом, що спричинив громадянинові матеріальну шкоду у сумі, яка перевищує 3 нмдг, – ч.2 ст.155² КАП буде передбачена лише адміністративнавідповідальність. Навряд чи така «гуманізація відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» може вважатися соціально обґрунтованою і справедливою.

4. Законопроектом №9221 започатковується ще одна «революційна зміна» концептуального характеру. Відповідно до ч.2 ст.53 КК в пропонованій ним редакції розмір штрафу, що призначається за вчинення злочину середньої тяжкості, тяжкого та особливо тяжкого злочину, може виходити за максимальну межу, передбачену санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК. При цьому максимальний розмір такого штрафу взагалі не встановлюється. Такі «новели», на наш погляд: а) не узгоджуються з метою (цілями) покарання, передбаченими ч.2 ст.50 КК; б) суперечать загальним засадам призначення покарання, передбаченим ч.ч.1, 2 ст.65 КК; в) не враховують різну правову природу відшкодування шкоди, завданої злочином, та так званої спеціальної конфіскації отриманого внаслідок злочину доходу з одного боку і покарання майнового характеру – з іншого. Крім того пропонована законопроектом №9221 редакція ч.2 ст.53 КК викликає запитання, яке вже стає риторичним: якщо розмір штрафу можна збільшувати, не зважаючи на максимальну межу, передбачену санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, і максимальний розмір такого штрафу взагалі нічим не обмежується, про яку гуманізацію відповідальності можна говорити?