Розлади інтелекту

Слабоумство – стійке зниження рівня інтелекту. Розрізняють два види слабоумства – уроджене (олігофренія) та набуте (деменція).

До набутого слабоумства призводять епілепсія, органічні захворювання, при яких мають місце атрофічні процеси в речовині головного мозку (сифілітичний і старечий психози, судинні чи запальні захворювання головного мозку, важкі черепно-мозкові травми), шизофренія.

При шизофренічному слабоумстві ніколи не спостерігається грубих розладів пам'яті, дефект при шизофренії стосується емоційного життя і мислення у вигляді наростаючої апатії і розщеплення, розпаду єдності і цілісності психічних процесів.

При епілепсії в картині слабоумства на перший план виступають зміни мислення – надмірна докладність, в'язкість, тугорухомість, превалювання елементу конкретно-описового над узагальнюючим.

Розрізняють лакунарне і тотальне слабоумство. При лакунарному слабоумстві знижується працездатність, прогресує втрата знань, навичок, нерівномірне ослаблення пам'яті, слабість суджень, афективна нестійкість, утрата гнучкості психічних процесів, погіршення пристосовності, зниження самоконтролю. Хворі, як правило, критично оцінюють свій інтелектуальний дефект. При цьому відношення хворого до навколишнього і близьких йому людей залишається сталим, мало змінюється коло інтересів, зберігаються сформовані раніше переконання. Особистість убожіє, але зберігає властиву їй систему відносин, основні морально-етичні властивості. У таких випадках говорять про органічне зниження рівня особистості, утворенні «залишкової особистості».

При тотальному слабоумстві відбувається повний розпад особистості. Спостерігається різко виражене звуження кола інтересів, що зводяться до задоволення елементарних біологічних потреб. При цьому в першу чергу страждають найбільш високі рівні особистості, вищі емоційні прояви. Хворі грубо некритичні до інтелектуального зниження. Лакунарне і тотальне слабоумство у ряді випадків є стадіями розвитку патологічного процесу. У клініці церебрального атеросклерозу, сифілісу мозку можна спостерігати переростання слабоумства з лакунарного у тотальне.

Олігофренію (уроджене слабоумство) у залежності від ступеня виразності прийнято поділяти на ідіотію, імбецильність і дебільність. Причини олігофренії різні: спадкоємні фактори (50% усіх випадків олігофренії); хвороби матері під час вагітності (інтоксикація, інфекція); фізична травма плоду; важкі пологи, що обумовили крововилив у мозок чи травми черепа в народженого дитини, тощо. При олігофренії, на відміну від деменції, немає прогредієнтності, тобто подальшого руйнування нервової системи. При олігофренії найчастіше відзначається рівномірна недостатність усіх сторін інтелекту, у той час, як для деменції характерна невідповідність між уривчастими залишками знань, що свідчать про багатство досвіду, що колись був, і загальним зниженням розважливості, критики. Крім того, при олігофренії має місце недорозвинення не тільки психіки, але і всього організму.

У хворих із глибоким ступенем ідіотії відсутня мова, вони не розуміють, що їх оточує, вираз обличчя в них безглуздий, увага майже нічим не залучається; їжу ковтають, не прожовуючи. Відзначається різке зниження усіх видів чутливості. Ходити хворі починають пізно. Рухи погано координовані. На чужу міміку і жестикуляцію вони не реагують, неохайні в природних відправленнях і нездатні до самообслуговування. Іноді спостерігаються стереотипні рухи, наприклад маятникоподібні розгойдування головою чи тулубом зі сторони убік.

При ідіотії середнього і легкого ступеня відзначається уміння сміятися і плакати, деяке розуміння чужої мови, міміки і жестикуляції. Такі хворі здатні фіксувати погляд на предметах. У них трохи розвинений орієнтований рефлекс. Вони можуть самостійно приймати їжу, але їдять неохайно, можуть осмислити найпростішу ситуацію і хоча орієнтуються в звичному місці, зовсім не орієнтуються в часі. Їхній лексикон обмежений декількома десятками слів. Вони пізнають близьких їм осіб і можуть виявляти елементарну прихильність.

При імбецильності у хворих більш-менш розвинута мова. Однак її розвиток відбувається із затримкою, хворі починають говорити на 3-5-му році життя. Словниковий запас украй бідний. Хворі розуміють чужу мову, міміку і жестикуляцію в межах їхнього постійного побуту. Нову ситуацію цілком не осмислюють і потребують допомоги, вказівок і керівництва. Найпростіші навички вони засвоюють, але виконують їх недбало. З труднощами рахують в межах двадцяти, можуть завчити букви алфавіту, але не в змозі опанувати читанням і письмом.

Дебільність – легкий ступінь олігофренії. Хворі мають значно більший, ніж при імбецильності, запас слів, але їм не вистачає гнучкості мови і вони здебільшого використовують стереотипні вирази, трафаретні фрази, заучені словесні обороти. Нерідко відзначаються дефекти мови у вигляді шепелявості, аграматизмів. Диференційовані рухи розвинуті недостатньо, але нескладні форми трудової діяльності вони можуть засвоювати. Можливе навчання в умовах допоміжної школи.