Розлади мовлення

Вираженням мислення є мова усна і письмова, порушення якої зустрічаються при різних захворюваннях.

Виділяють дві основні форми порушень усного мовлення:

а) обумовлені психічними розладами (афектом, маренням, потьмаренням свідомості та ін.);

б) обумовлені органічними ураженнями мозку, при яких страждають у першу чергу сенсорно-моторні "інструменти" мови. Іноді виділяють порушення мовлення, обумовлені невротичними станами.

Розлади мовлення, обумовлені психічними порушеннями, стосуються її темпу (швидкості), дикції, граматичного ладу і змісту.

Прискорене мовлення. Легкий ступінь прискореної мови в одному випадку виявляється просто багатослівністю; в інші вона перемежовується приказками, каламбурами, афоризмами, метафорами і цитатами, запозиченими з літературних творів, що робить мову більш образною і виразною. Послідовність і зміст висловлень при цьому явно не страждають. При вираженому прискоренні мови хворі не встигають закінчити почату думку, фрази обриваються, теми висловлень безперервно змінюються, а сама мова стає уривчастою і нерідко переривається питаннями, на які хворі не чекають відповіді, продовжуючи говорити своє. Мова може перемежовуватися сміхом, вигуками, свистом, співом, тощо. Зміст висловлень та їхня послідовність порушуються при цьому завжди. Подальше прискорення мови приводить до того, що висловлення починають перетворюються в розрізнені за змістом фрази, складатися з окремих слів і, нарешті, можуть з'явитися обривки слів чи нечленороздільні звуки,

При уповільненій мові спонтанні висловлення зменшуються в числі. Зменшується словниковий запас, спрощується граматичний лад фраз. У ряді випадків хворі відповідають односкладово – "так", "ні" і т.п. Спонтанна мова може зникнути зовсім, цей симптом називається мутизмом.

Порушення дикції виявляється посиленням сили звуку до лементу, чи навпроти, його ослабленням до шепотіння. У залежності від афективних та інших розладів, з'являється театральна, пишномовна, патетична мова, чи навпроти, мова протяжна, голосна. Зміни дикції мови залежать від акцентів, що робляться на окремих словах чи фразах, від появи невластивих даній особі інтонацій, наприклад, при пуерильній мові. Особливості дикції виявляються у таких відтінках мови, коли в ній звучать упевненість, безапеляційність, ухильність, недомовки, солодкуватість, розчуленість, приниженість, здивування, тривога, тощо.

Порушення граматичного ладу і змісту висловлень звичайно не являють собою ізольованого розладу. У багатьох випадках вони тісно пов'язані з ритмом мови та дикцією.

Це такі порушення:

Брадифазія – загальна назва для усіх випадків уповільненої мови.

Вербигерація (мова стереотипна) – одноманітне повторення чи вигукування тих самих коротких фраз, слів.

Вербигерація тривожна – одноманітне повторення чи вигукування коротких фраз чи слів, що мають депресивний зміст: "відправте мене в крематорій", "страшно, страшно, страшно, умираю, умираю" та ін.; "ой, ой, ой", тощо.

Глосолалія (криптолалія) – створення власної мови, у якій переважне місце займають неологізми. У кожного хворого словник і синтаксис є постійними, що дозволяє у певній мірі зрозуміти те, що вони говорять.

Логорея (поліфразія, мовне нетримання) – швидка, багатослівна мова, яка може супроводжуватися незв'язністю змісту.

Мимоговоріння (мимомова) – відповіді хворих знаходяться поза зв'язком із питаннями, що задаються їм; іноді не до місця відповіді включають окремі слова питання.

Монолог – безупинна мова, звернена до співрозмовника, але обумовлена насамперед внутрішнім станом хворого, а не потребою в обміні думками. При монолозі хворі можуть зовсім не звертати увагу на питання, що задаються, і продовжують говорити своє. Монолог може складатися з правильно вимовлених слів, поєднаних синтаксично, але може складатися в значній мірі з уламків слів, парафазій (вербальних і літеральних), супроводжуватися логоклонією та порушенням синтаксису (хвороба Альцгеймера). Якщо монолог є постійною формою мови – це достовірна ознака хронічного психічного захворювання.

Мутизм – відсутність словесного спілкування з навколишніми при схоронності мовного апарату.

Мутизм вибірковий – відсутність словесного спілкування при розмові на певні теми, у певних ситуаціях чи у відношенні до окремих осіб.

Мутизм істеричний – відсутність мовного спілкування, що сполучається з виразною чи гіперекспресивною мімікою і рухами.

Мова дзеркальна – проголошення слів (прочитаних, почутих, або таких, що виникли спонтанно) з кінця.

Мова манірна (мова вигадлива) – використання незвичайних, малозрозумілих чи не відповідних за змістом слів.

Мова олігофазична (олігофазія) – повільна, монотонна, граматично спрощена і бідна словами мова.

Мова пуерильна – використання дорослим слів і мовних оборотів, властивих дітям: уживання зменшувальних слів, сюсюкання, гаркавість, спрощений чи перекручений граматичний лад фраз, згадування про себе в третій особі.

Мова слащава – уповільнена мова з уживанням зменшувальних форм слів, шаблонних оборотів, у яких багато визначень, що містять позитивну афективну оцінку: "милий, гарнесенький, дорогенький".

Мова телеграфна складається з коротких чи уривчастих фраз, у яких відсутні сполучники.

Мова ехолалічна (ехолалія) – автоматичне однократне чи багаторазове (ехопалілалія) повторення окремих слів (ехофразія), почутих від навколишніх.

Шизофазія (мова шизофазична) – форма розірваної мови: позбавлений змісту набір слів поєднується в граматично правильно побудовані фрази