Інфляція. Інфляційний та дефляційний розрив

Коливання рівноважного рівня випуску навколо потенційного призводять до виникнення так званих рецесійних та інфляційних розривів.

Інфляційний розрив – величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб зменшити рівноважний рівень ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості. Подолання його можливе за рахунок стримування сукупного попиту. При цьому скорочення рівноважного сукупного доходу дорівнює:

Y = – інфляційний розрив  мультиплікатор автономних витрат.

Рисунок 3.5 – Інфляційний розрив, Y – фактичний рівноважний рівень виробництва, Y* – потенційний рівень виробництва.

Інфляційний податок – вимушена плата всіх економічних агентів в результаті зростання середнього рівня цін, яка перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави:

ІТ =  (М/Р),

де ІТ – інфляційний податок;  – темп приросту інфляції за рік (%), М/Р – рівень запасів грошових коштів економічних агентів у реальному вираженні.

Дефляційний (рецесійний, регресивний) розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб підвищити рівноважний рівень ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості. Подолання рецесійного розриву забезпечується стимулюванням сукупного попиту. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу  Y дорівнює:

Y =дефляційний розрив  мультиплікатор автономних витрат.

Рисунок 3.6 – Рецесійний розрив

Сеньйораж – доход держави, який вона отримує в процесі монетизації дефіциту бюджету. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін.

Ефект Танзі-Олівера – свідома затримка платниками податків термінів внесення податкових платежів в державний бюджет в умовах підвищеного рівня інфляції. Такий ефект спостерігається в процесі накопичення інфляційного тиску в економіці, коли створюються економічні стимули для перенесення термінів сплати податків, у звязку з тим, що за час затримки виникає знецінення грошей, в результаті якого виграє платник податків. В цьому випадку дефіцит держбюджету і загальна нестабільність фінансової системи можуть зрости.

Метою антиінфляційної політики є помірність рівня і керованість інфляції. Придушення інфляції необхідно при загрозі гіперінфляції. У зв'язку з тим, що головна причина інфляції криється в збільшенні грошової маси, то боротьба з нею передбачає скорочення темпу росту грошової маси, що викликає скорочення обсягу виробництва і падіння зайнятості. Уряд відшуковує шляхи скорочення темпів інфляції з найменшими витратами.

Шокова терапія – різке скорочення темпу росту грошової маси. При проведенні політики шокової терапії інфляційні чекання знижуються, тобто довіра до сильного і цілеспрямованого уряду зростає. Зниження інфляційних чекань понижує темпи інфляції. Шокова терапія сильно впливає на зайнятість і обсяг виробництва. При проведенні політики шокової терапії для стабілізації й упорядкування грошового обігу проводять грошові реформи (деномінацію, нуліфікацію, ревалоризацію і т.д.).

Градуювання – поступове скорочення темпу росту грошової маси. Інфляційні чекання при градуюванні не знижуються через непевність уряду в проведеній політиці. З'являється інфляційна інерція, чому сприяє індексація доходів.

Існує також політика цін та прибутків (контроль над заробітною платою і цінами). Уряд скорочує ріст заробітної плати і цін шляхом заморожування або обмеження росту заробітної плати і цін. Проведення чистої політики цін і прибутків може привести до збільшення інфляції після скасування контролю. Застосування даної політики повинно супроводжуватися комплексом інших заходів економічної політики.

Основні цілі уряду по запобіганню інфляції:

 стабілізація державних витрат і податкової системи;

 рівність темпу росту грошової маси і темпу росту національного доходу;

 виключення імпортованої інфляції.

В умовах наближення до економічного потенціалу виникає відома альтернатива між ростом зайнятості – з одного боку, і ростом рівня інфляції – з іншого. Збільшення зайнятості і зниження безробіття супроводжується ростом інфляції попиту, тому що в економіці постійно зменшується обсяг невикористаних ресурсів і розширювати виробництво припадає за рахунок “переманювання” ресурсів від однієї фірми до іншої, з однієї галузі в іншу, шляхом підвищення ставок заробітної плати і цін на інвестиційні товари. Зниження рівня інфляції попиту може бути досягнуто тільки шляхом обмеження зайнятості і збільшення безробіття. Це означає, що в короткостроковому періоді між рівнями інфляції і безробіття існує обернена залежність, яка відома як крива Філліпса.

Крива Філліпса – графічна модель, що показує обернену залежність в короткостроковому періоді між рівнем інфляції та рівнем безробіття (рис.3.7). Крива Філліпса стверджує, що рівень інфляції залежить від трьох факторів: очікуваної інфляції; циклічного безробіття; шокових змін пропозиції.

У будь-який момент часу уряд, що управляє сукупними витратами, може вибрати на кривій Філліпса певну комбінацію рівнів інфляції і безробіття для короткострокового тимчасового інтервалу. Цей вибір залежить від очікуваного темпу інфляції: чим вище очікувана інфляція, тим вище розташовується крива Філліпса. Вибір економічної політики в цьому випадку утруднюється, тому що фактичний рівень інфляції буде вище для будь-якого рівня безробіття.

Рисунок 3.7 – Крива Філліпса

Таким чином, у короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на швидке зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції. Вибір можна здійснювати між:

 політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знищить безробіття, і

 політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.

Цей вибір залежатиме від очікуваного рівня інфляції: чим більший буде цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філліпса. А це значить, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.

Date: 2015-09-05; view: 505; Нарушение авторских прав