Засоби навчання дітей українського мовлення

У методиці під засобами навчання розуміють різноманітні предмети, зорові зображення, технічні пристрої та прилади, об'єкти слухових сприймань, які використовуються педагогом з навчальною метою.

Засоби навчання за органами сприймання поділяються на зорові, слухові та зорово-слухові, або комбіновані. Останнім часом окремо виділяють технічні засоби навчання.

За метою використання на занятті засоби навчання поділяють на демонстраційні та роздавальні. Демонстраційні засоби вихователь використовує для показу всім дітям. Це настінні картини, діафільми, іграшки, предмети тощо. Роздавальний матеріал дається дітям для індивідуального користування (предмети і картинки, дрібні іграшки тощо).

У деяких посібниках зустрічається й такий розподіл засобів навчання як наочно-ілюстративний та дидактичний матеріал і технічні засоби навчання.

Розглянемо класифікацію засобів навчання за органами сприймання.

Зорові засоби навчання охоплюють іграшки, предмети, речі, картини, картинки, альбоми, листівки, ілюстрації, фотографії, настільно-друко'вані дидактичні ігри, муляжі, чучела. 'У практиці роботи дошкільних закладів все це називають наочним матеріалом. Важко переоцінити роль наочності в навчанні дітей української мови. К. Д. Ушин-ський писав, що дитина мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі і примусити її мислити інакше неможливо.

На заняттях з української мови використовують українські народні іграшки, предмети українського побуту, посуд (миска, полумисок, куманець, глечик, макітра), національний одяг та взуття, народні вироби (кераміка, вишиванки, вироби з лози) залежно від теми та виду заняття. Наприклад, на занятті за темою «Іграшки» використовують звичайні знайомі дітям іграшки (м'яч, лялька, машина, заєць, ведмідь, човник тощо). А, наприклад, під час заняття з розділу «Дитина і навколишній світ> на тему «Розглядання українських народних іграшок та бесіда про них» вихователь показує дітям коників, півників, птахів, свищики, ляльки тощо.

Предмети, речі та іграшки використовують на заняттях з розвитку українського мовлення під час введення нової лексики (чи її закріплення), на заняттях з ознайомлення дітей з навколишнім (українським національним побутом, посудом, одягом тощо), з образотворчого мистецтва (вишиванки, скульптура, кераміка, дерев'яні вироби тощо).

Широко використовують для розвитку українського мовлення дітей некорінної національності картини й предметні картинки. Картинка стимулює до розмови навіть наймовчазніших і соромливих дітей.

Предметні картинки використовують на кожному занятті з розвитку українського мовлення з метою введення нової та закріплення набутої лексики відповідно до теми заняття, а також в дидактичних іграх та вправах з картинками. Наприклад, до теми «Іграшки» добирають такі предметні картинки: лялька (в різному одязі, з різного матеріалу), м'яч, машина, човник, заєць, ведмідь, лисиця, прапорці, поїзд, слон, кубики тощо. До теми «Одяг»: плаття, спідниця, костюм, пальто, панчохи, шкарпетки, капелюшок, пасок, хустка, шапка, шуба, плащ, рукавиці, шарф, сорочка, штани, колготи, рейтузи, кофта, светр.

Серед настінних картин слід використовувати добре знайомі картини, які діти розглядали раніше на заняттях з розвитку рідної мови, з природи і т. ін. Це картини для дітей раннього віку: В. А. Єзикєєва, Є. І. Радіна «Картини по развитию речи детей второго й третьєго годов жизни» (М., 1983); Н. І. Зеленко «Картини з розвитку дітей дошкільного віку» (К., 1976); В. Д. Бойко, Г. Г. Головань, Л. В. Остапович «Картини з навколишнього життя» (К-, 1971); 3. П. Плохій «Свійські тварини» (К., 1982). Альбоми: Г. Ф. Лоза «Альбом з розвитку мови дітей раннього віку» (К-, 1975); Л. В. Артемова «Професії твоїх батьків» (К-, 1978) та ін.

Настінні картини використовують на заняттях з розвитку українського мовлення з метою навчання дітей розповіданню за зразком вихователя. Наприклад, картину «Сім'я на прогулянці» (В. Єзикєєва, Є. Радіна «КартиньІ по развитию речи детей второго й третьєго годов жизни») можна рекомендувати до заняття з теми «Мої батьки».

Вихователька разом з дітьми розглядає картину «Сім'я на прогулянці». Запитання: Хто це? А це? Що робить батько? Що робить мати? А це хто? Як звати сина? Які іграшки взяв з собою на прогулянку Сашко? Як можна назвати цю картину?

Зразок розповіді за картиною: «Надворі тепло. Батько й мати пішли з маленьким Сашком на прогулянку. Сашко взяв з собою іграшки: кубики, відерце, лопатку. Мама тримає книгу, тато показує сину кубик. Сім'я на прогулянці». Діти складають розповіді за картиною.

Як ілюстративний матеріал на заняттях застосовують ілюстрації, листівки, фотографії.

Під час ознайомлення з рідною природою, тваринами, овочами та фруктами можна Показати муляжі, чучела.

До технічних засобів навчання належать технічна апаратура (діапроектори, графопроектори, епіпроектори, кінопроектори, телеприймачі, магнітофони, електропрогравачі, електрофони) та дидактичний матеріал і посібники (діафільми, діапозитиви, грамплатівки, магнітофонні записи, кінофільми, радіо- і телепередачі) '.

Технічні засоби в процесі навчання дітей української мови використовуються з метою:

– ознайомлення дітей з Києвом та іншими містами України;

– ознайомлення з природним ландшафтом України (Карпати, Крим, море, річки, озера);

– прилучення дітей до українського слова (прослу-ховування казок, віршів, оповідань, пісень тощо);

– закріплення знань та мовленнєвих навичок, набутих на занятті (діафільми, грамплатівки);

– розваги дітей (телепередачі, кінофільми, діафільми тощо).

Технічні засоби слід використовувати обережно, вони ні в якому разі не повинні підміняти чи витісняти зразок українського мовлення вихователя, не повинні також обмежувати мовленнєву активність дітей. Слід пам'ятати, що ефективність заняття з розвитку українського мовлення залежить від питомої ваги в ньому мовленнєвої активності кожної дитини.

Добре, якби в дошкільному закладі був свій лінго-фонний кабінет з фонотекою української мови, в якому б діти могли вправлятись в правильній артикуляції (В. Д. Технические средства обучения в детском саду.– М., 1989.– С. 4.) українських звуків, опановувати інтонаційні засоби, набувати навичок української літературної вимови. Заняття в лінгофонних кабінетах проводять з невеличкою групою дітей (З–6) протягом дня, додатково до групових занять тричі на тиждень з кожною дитиною.

У другу половину дня та на заняттях з художньої літератури дітям пропонують послухати платівки з записом українських народних (чи авторських) казок, пісень, оповідань.

Один-два рази на тиждень організовують перегляд телепередач українською мовою й один раз на два тижні – прослуховування радіопередач.

Телевізор повинен стояти на рівні очей дітей. Під час перегляду телепередач слід правильно посадити дітей. Чим менший екран, тим ближче до нього можна сидіти. Якщо екран телевізора великий, то відстань від екрана до очей не повинна бути меншою ніж 2 м, і більшою ніж 5–5,5 м.

Найбільш широко у роботі з дітьми використовують діафільми, їх можна показувати дітям усіх вікових груп два-три рази на тиждень. Діафільми добирають за мотивами українських народних казок, за творами українських письменників.

У педагогічному кабінеті повинна бути діатека діафільмів українською мовою відповідно до тем за розділами «Українські народні казки>, «Українські авторські казки», «Діафільми за творами українських письменників» (класиків, сучасних), а далі – за програмними темами. Наприклад, до теми «Пори року» дається перелік таких діафільмів: «Пори року» (Н. Яришева), «Бурулька» (О. Іваненко), «В Ясочки є грядка» (Н. Забіла), «На добраніч» (О. Іваненко), «їдальня для птахів» (О. Копи-ленко) та ін.

Для демонстрування діафільмів краще використовувати діапроектори. Вони мають сильне джерело світла, дають чітке зображення, їх можна використовувати для демонстрування діафільмів у напівтемному приміщенні.

Після перегляду діафільмів діти молодшої та середньої груп повторюють окремі слова, фрази, образні вирази, їх залучають також до співання пісеньок героїв. З дітьми старших груп доцільно проводити бесіди, залучати їх До розповідей за змістом окремих кадрів під час перегляду знайомих діафільмів.

Слухові засоби навчання забезпечують процес сприймання українського мовлення на слух. До них належать:

українське мовлення дорослих (розвиваюче мовленнєве середовище, за термінологією Л. П. Федоренко), художня література, прослуховування творів у запису.

Засоби навчання будуть ефективні лише тоді, коли вони використовуватимуться творчо, комплексно, систематично, відповідатимуть темі й змісту заняття.

Практичні завдання

1. Розробити 3–4 конспекти занять з розвитку українського мовлення, різних за структурою (для середньої, старшої та підготовчої до школи груп).

2.Записати 2–3 заняття з розвитку українського мовлення в дошкільному закладі, дати їх письмовий аналіз.

3. Виписати з планів виховної роботи вихователя роботу з українського мовлення в повсякденному житті.

4. Розробити сценарій розваги для однієї з вікових груп.

5. Скласти картотеку діафільмів.

6. Розробити 2–3 анотації до дидактичних картин.

7. Скласти перспективні плани перегляду телепередач та діафільмів українською мовою.